Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/29873/25

Головуючий І інстанції: Кухар М.Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 р. Справа № 520/29873/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Ральченка І.М. , Мінаєвої К.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/29873/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Черкаській області), в якому просив суд: -визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах. -зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію на пільгових умовах з 01 травня 2025року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням № 204050011103 від 09 травня 2025 року Головного Управління Пенсійного фонду України в Черкаській області протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах. Відповідач помилково вважає, що позивачем до заяви про призначення пенсії на пільгових умовах - як учасника бойових дій, не долучено документи про проходженні військової служби, посвідчення учасника бойових дій. Так, 01 травня 2025 року до заяви про призначення пенсії на пільгових умовах позивачем, окрім іншого, надано документи, які підтверджують проходження військової служби, а саме: військовий квиток серії НОМЕР_1 в якому зазначено проходження позивачем військової служби в Афганістані в/ч НОМЕР_2 з 06 травня по 13 серпня 1988 року і посвідчення учасника бойових дій - серія НОМЕР_3 від 03 липня 1996 року - свідоцтво про право на пільги - серія НОМЕР_4 від 01 грудня 1989 року. Факт проходження позивачем військової служби, в тому числі, і в Афганістані підтверджуються вище зазначеними документами. За таких обставин вважає дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії на пільгових умовах - як учаснику бойових дії - протиправними та такими, що суперечать чинному законодавству. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 позов залишено без задоволення. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався тим, що в спірних правовідносинах відсутні протиправні дії - Головного управління Пенсійного фонду в Черкаській області при прийнятті відмови в призначенні пенсії позивачу. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі №520/29873/25 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що Головне управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області перевищуючи свої повноваження виніс рішення про відмову у призначенні пенсії, аргументуючи, що до заяви не була надана довідка про проходження служби в ДРА. Вважає дії відповідача безпідставні, так як вищезазначена довідка потрібна тільки тоді, якщо відсутні трудова книжка, військовий квиток, посвідчення учасника бойових дій, які були надані позивачем до заяви. Вказує, що надати довідку про проходження служби в ДРА позивач не має можливості (архів знаходиться в м. Подольськ, Московської області) у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації. Наголошує, що Харківський окружний адміністративний суд не дослідив докази по справі і виніс рішення яким позбавив позивача права на пільгову пенсію, яке надано державою та Конституцією України. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , у віці 55 років 6 місяців 13 днів, звернувся 01.05.2025 із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону 1058-IV. Заява Позивача про призначення пенсії була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області за принципом екстериторіальності, відповідно до Порядку № 22-1 та винесено рішення № 204050011103 від 09.05.2025 про відмову у призначенні пенсії. До заяви про призначення дострокової пенсії за віком додаються:- документи про проходження військової служби;- довідка згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 або документи про безпосередню участь в АТО/ООС, передбачені Порядком надання чи позбавлення статусу учасника бойових дій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413, або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв`язку з військовою агресією російської федерації;- посвідчення учасника бойових дій. До заяви про призначення пенсії не долучена довідка згідно з додатком

2. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Згідно зі ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Судовим розглядом встановлено, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_2 , у віці 55 років 6 місяців 13 днів, звернувся 01.05.2025 із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону 1058-IV до Головного Управління Пенсійного фонду в Харківській області. До заяви про призначення пенсії на пільгових умовах позивачем подані наступні документи, а саме: військовий квиток серії НОМЕР_1 , в якому зазначено проходження військової служби в Афганістані в/ч НОМЕР_2 з 06 травня по 13 серпня 1988 року; посвідчення учасника бойових дій - серія НОМЕР_3 від 03 липня 1996 року; свідоцтво про право на пільги - серія НОМЕР_4 від 01 грудня 1989 року. Заява Позивача про призначення пенсії була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області за принципом екстериторіальності, відповідно до Порядку № 22-1. Рішенням № 204050011103 від 09 травня 2025 року Головного Управління Пенсійного фонду України в Черкаській області відмовлено у призначенні пенсії згідно з пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказане вище рішення пенсійного органу має наступний зміст: пенсійний вік, визначений пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 55 років. Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", становить 25 років. Страховий стаж особи становить 26 років 11 місяців 15 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу зараховані всі періоди роботи. Згідно підпункту б пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі -Порядок № 22-1), до заяви про призначення дострокової пенсії за віком додаються: -документи про проходження військової служби; -довідка згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінет)' Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок) або документи про безпосередню участь в АТО/ООС, передбаченні Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413. або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв`язку з військовою агресією російської федерації; посвідчення учасника бойових дій. До заяви про призначення пенсії довідка згідно з додатком 2 до Порядку не долучена. Вирішено: відмовити у призначенні пенсії згідно з пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Не погоджуючись із рішеннями ГУ ПФУ у Черкаській області № 204050011103 від 09 травня 2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Відповідно до статті 16 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та поліцейські, які брали участь у бойових діях, а також ті, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов`язку, а також батьки і дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, мають право на пенсію: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду України визначено Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон України № 1058-IV) . Пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України № 1058-IV передбачено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа резервістів і військовозобов`язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок. Положеннями частини першої статті 44 Закону України № 1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду України та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина п`ята статті 45 Закону № 1058-IV). Колегія суддів зазначає, що у даній справі спірні правовідносини виникли внаслідок відмови пенсійного органу призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України № 1058-IV, з огляду на ненадання позивачем документу, який підтверджує участь у бойових діях. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлює Постанова Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) (далі - Порядок 22-1 в редакції, чинній на час звернення позивача за призначенням пенсії). Положеннями пункту 2.1 Порядку № 22-1 визначено перелік документів, що подають разом із заявою про призначення пенсії. Так, відповідно до підпункту 6 пункту 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком, зокрема, військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, які брали участь у бойових діях, безпосередню участь в АТО/ООС та/або в обороні України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації: документи про проходження військової служби (служби); довідка згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного стажу роботи або документи про безпосередню участь в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації; посвідчення учасника бойових дій. З наведеного слідує, що документами, що посвідчують спеціальний статус особи для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій є, зокрема посвідчення учасника бойових дій та довідка про період (періоди) участі у бойових діях або в антитерористичній операції в районах її проведення. При цьому, подання вищевказаних документів є необхідним для вирішення питання наявності у особи спеціального статусу, який надає право на призначення дострокової пенсії. Судом апеляційної інстанції встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком як учаснику бойових дій позивачем додано: посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 від 03.07.1996, яке підтверджує статус позивача учасника бойових дій. Крім того, відповідно до військового квитка серії НОМЕР_1 , позивач проходив військову службу в Афганістані в/ч НОМЕР_2 . Разом з цим, пенсійний орган, вважаючи недостатніми надані позивачем документи для призначення пенсії за віком, прийняв рішення № 204050011103 від 09 травня 2025 року про відмову в призначенні пенсії відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України № 1058-IV з огляду на ненадання позивачем документу, який підтверджує участь у бойових діях. Правовий статус ветеранів війни визначений Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон України № 3551-XII), відповідно до статті 5 якого учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Згідно з положеннями статті 6 Закону України № 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України (абзаци перший та третій); військовозобов`язані, які призивалися на навчальні збори і направлялися до Афганістану в період ведення там бойових дій; військовослужбовці автомобільних батальйонів, які направлялися до Афганістану для доставки вантажів у цю країну в період ведення там бойових дій; військовослужбовці льотного складу, які здійснювали вильоти на бойові завдання до Афганістану з території колишнього Союзу РСР. На виконання зазначеної норми постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» затверджено Перелік держав і періодів бойових дій на їх території, до якого включено Афганістан у період квітень 1978 - грудень 1989. Відповідно до пункту 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (в редакції, чинній на час видачі позивачу посвідчення), відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Учасникам бойових дій (стаття 6 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення учасника бойових дій» та нагрудний знак «Ветеран війни - учасник бойових дій». Посвідчення учасника бойових дій і нагрудний знак видаються органами Міноборони, СБ, МВС за місцем проживання ветерана. (пункт 7 вказаного Положення). Пунктом 2 цього Положення встановлено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ( 3551-12 ), на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації. Відповідачем при прийнятті спірного рішення вказано на необхідність підтвердження обставин участі військовослужбовця у бойових діях виключно відповідними документами, передбаченими Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637). Відповідно до абз.6 п. 6 Порядку № 637 військова служба у складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов`язку, зараховується до стажу роботи на підставі довідок територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, які видаються в порядку, що визначається Міноборони (додаток № 2). Колегія суддів звертає увагу, що повноваження щодо перевірки наявності у особи права на отримання статусу учасника бойових дій, належать органам, які видають «Посвідчення учасника бойових дій». Останнє є єдиним документом, що підтверджує статус учасника бойових дій та надає особі право користування пільгами, встановленими законом, в тому числі, і пільгами щодо дострокового призначення пенсії. Враховуючи, що позивачем до матеріалів справи, а також до пенсійного органу, було надано копію посвідчення серії НОМЕР_3 від 03.07.1996 (безтермінове) відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, колегія суддів вважає безпідставними сумніви відповідача щодо факту участі позивача в бойових діях. Слід зазначити, що належність позивача до особи, яка має статус учасника бойових дій, не є предметом спору у даній справі. Суд апеляційної інстанції враховує, у даній справі, факт участі позивача у бойових діях встановлений державою під час вирішення питання про наявність підстав для видачі йому посвідчення учасника бойових дій, посвідчення позивача не визнано недійсним та не скасовано у встановленому Законом порядку. За викладених у справі обставин, подані позивачем документи в сукупності є достатнім для вирішення питання наявності у позивача права на дострокову пенсію за віком. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації Верховною Радою України прийнято Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993» від 01.12.2022 № 2783-IX. Тобто, починаючи з 23.12.2022 (набрання чинності цього закону), правові відносини з російською федерацією та Республікою Білорусь зупинені офіційно, відтак жодні запити на отримання правової допомоги виконуватись не будуть. Дія Конвенції 1993 не застосовується у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь й щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у вказаних країнах, незалежно від дати їх видачі, посвідчення. Це свідчить про те, що отримати інформацію з Центрального архіву міністерства оборони російської федерації щодо участі позивача у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан неможливо. Отже, позивач через об`єктивні, незалежні від нього обставини не в змозі надати довідку, якою підтверджується її участь в бойових діях в Демократичній республіці Афганістан. З урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення ГУ ПФУ у Черкаській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком № 204050011103 від 09 травня 2025 року прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, у зв`язку з чим є не обґрунтованим. Стосовно позовної вимоги щодо призначення пенсії позивачу, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95). Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі №2а-204/12). Матеріалами справи підтверджується, що позивач досяг встановленого законом віку, а саме 55 років, має необхідний стаж для призначення пенсії, який є більшим 25 років на час звернення із відповідною заявою про призначення пенсії, що стороною відповідача не заперечується. Також судом встановлено, що позивач належним чином звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії, додавши необхідні документи, водночас орган ПФУ, реалізуючи відповідні дискреційні повноваження щодо правових підстав для призначення пенсії за віком діяв протиправно, прийнявши оскаржуване рішення. При цьому, при вирішенні питання про наявність права особи на призначення пенсії відповідач не був наділений повноваженнями у конкретних фактичних обставинах діяти не за законом, а на власний розсуд, а тому мав би призначити позивачу пенсію. Враховуючи вищенаведене, зобов`язання призначити позивачу пенсію не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, а є належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, який унеможливить подальші зловживання з боку відповідача. Відповідно до ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Оскільки із заявою про призначення пенсії позивач звернувся 01.05.2025, то пенсія повинна бути призначена саме з цієї дати. Колегія суддів наголошує про наявність підстав для задоволення вимог позивача про зобов`язання відповідача призначити пенсію, з огляду на наявність обов`язкових умов для призначення пенсії, зокрема досягнення позивачем відповідного віку, наявність відповідної кількості страхового стажу та статус учасника бойових дій. Надаючи оцінку обраному позивачем способу захисту порушених прав колегія суддів зазначає наступне. Так, частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10). Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)). Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові у справі № 21-1465а15 від 16 вересня 2015 року. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У постанові Верховного Суду 25 березня 2020 року у справі №752/18396/16-асформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов`язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Отже, суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах належить задовольнити частково шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 204050011103 від 09 травня 2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії, оскільки саме наявність цього рішення пенсійного органу слугувало підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою. Колегія суддів вважає неможливим визнання протиправним лише дій пенсійного щодо не призначення пенсії із залишенням чинним рішення про відмову у призначенні пенсії. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та обрати такий спосіб захисту, який забезпечить ефективне поновлення порушеного права, а саме визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 204050011103 від 09 травня 2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 01.05.2025. Щодо підстав відмови у задоволенні судом першої інстанції даного позову, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 242 КАС України, зокрема визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов`язаний навести дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов`язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі. За приписами статті 159 КАС України на час ухвалення оскаржуваної постанови суду судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно ст. 244 КАС України питання, які вирішує суд при ухваленні рішення: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання постанови; чи є підстави для здійснення судового контролю, передбаченого частинами п`ятою, шостою ст. 382 цього Кодексу; чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову. Стаття 246 КАС України вказує, що рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. У вступній частині рішення зазначаються: 1) дата і місце його ухвалення; 2) найменування суду; 3) прізвище та ініціали судді або склад колегії суддів; 4) прізвище та ініціали секретаря судового засідання; 5) номер справи; 6) ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи; 7) вимоги позивача; 8) прізвища та ініціали представників учасників справи та прокурора. В описовій частині рішення зазначаються: 1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача; 2) заяви, клопотання учасників справи; 3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо). У мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування; 7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу. У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юри Всупереч вищенаведеним вище нормам закону висновки суду першої інстанції зроблені без повного та всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі, не встановлено фактичні обставини у даній справі, а також не надано жодної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, лише констатовано про відсутність протиправних дій з боку пенсійного органу, що, на думку суду апеляційної інстанції, не може вважатися дотриманням вимог статей 244, 246 КАС України, отже беручи до уваги положення статті 242 КАС України, колегія суддів вважає, що таке рішення підлягає скасуванню. Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позову. Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 по справі № 520/29873/25 - скасувати. Ухвалити постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 204050011103 від 09 травня 2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 01.05.2025. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко К.В. Мінаєва