Постанова ККС ВС № 607/6416/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 року м. Київ справа № 607/6416/23 провадження № 51-3048 км 25 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючої ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції) розглянув у спеціальному відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 22023210000000050 від 21 лютого 2023 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина рф, уродженця с. Землянки Оренбурзької області СРСР, місце проживання невідоме, депутата Державної Думи Федеральних Зборів рф, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року. Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 грудня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 110 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років із конфіскацією всього належного йому майна, яке є його власністю. Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_7 було ухвалено рахувати з моменту його фактичного затримання. За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим у скоєнні умисних дій, вчинених представником влади, за попередньою змовою групою осіб, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків (ч. 3 ст. 110 КК України), з огляду на таке. ОСОБА_7 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних Зборів рф, тобто представником влади рф, уповноваженим брати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів рф, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і Збройних Сил рф, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість загибелі людей, зокрема й цивільного населення, і настання інших тяжких наслідків, розуміючи, що він порушує встановлений статтями 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на територіальну цілісність і недоторканність України, з метою зміни меж її території та державного кордону, а також розширення впливу рф, з мотивів перешкоджання євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю рф над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники діють усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, порушують принципи міжнародного законодавства, 22 лютого 2022 року, перебуваючи за адресою: вул. Охотний ряд, 1, м. Москва, рф, узяв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів рф, де підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між рф і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між рф і так званою Луганською народною республікою, чим вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків. Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни. Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що: - наведені у вироку докази не могли братися судом до уваги, оскільки вони, на думку сторони захисту, прямо не вказують, що саме обвинувачений ОСОБА_7 брав участь у засіданні Державної Думи рф та здійснював голосування щодо вказаних у вироку питань; - надані стороною обвинувачення докази (посилання на сторінки мережі «Інтернет») неможливо перевірити на предмет законності та допустимості. При цьому захисник зауважує, що зазначені докази не є оригіналами (що підтвердив і суд апеляційної інстанції) та зібрані не у встановлений законом спосіб, адже всі відеозаписи й письмові докази були отримані шляхом здійснення копії з мережі «Інтернет», що, на переконання сторони захисту, з огляду на положення статей 85, 86 КПК України, вказує на їх неналежність та недопустимість; - відповідно до змісту оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції проігнорував клопотання сторони захисту про повторне дослідження письмових доказів. На касаційну скаргу захисника заперечень від учасників касаційного провадження не надходило. Позиції інших учасників судового провадження У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила оскаржуване судове рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі захисника доводи, колегія суддів дійшла висновку, що ця скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви Суду Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України. Скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено. З урахуванням зазначеного Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій. Таким чином, беручи до уваги вказане вище, колегія суддів уважає, що посилання в касаційній скарзі на неповноту судового розгляду, а також доводи сторони захисту про те, що наведені у вироку докази не могли братися судом до уваги, оскільки прямо не вказують, що саме обвинувачений ОСОБА_7 брав участь у засіданні Державної Думи рф та здійснював голосування щодо вказаних в обвинуваченні питань (які фактично зводяться до надання захисником власної оцінки викладеним у вироку доказам, адже останній не наводить жодних доводів про те, яким саме чином така його позиція перешкодила судам попередніх інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані рішення), згідно з положеннями ст. 433 КПК України та змістом статей 410, 411 цього Кодексу не можуть бути предметом касаційного розгляду. Щодо врахування судами попередніх інстанцій наявних у справі доказів За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Статтею 94 КПК України передбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку. Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, зіставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу всіх досліджених доказів. Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до положень ст. 94 цього Кодексу. Так, ухвалюючи стосовно ОСОБА_7 обвинувальний вирок, суд першої інстанції, з-поміж іншого, послався на зміст копії протоколу огляду від 31 березня 2022 року (з долученими до нього знімками екрана комп`ютера), відповідно до якого місцевий суд установив, що предметом огляду була інформація у всесвітній мережі «Інтернет» про голосування: 1) 15 лютого 2022 року щодо «звернення депутатів Державної Думи рф до Президента рф про визнання незалежними так званих Донецької і Луганської народних республік»; 2) 22 лютого 2022 року щодо проєктів федеральних законів № 75577-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між рф і Луганською народною республікою» та № 75578-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співпрацю та взаємну допомогу між рф і Донецькою народною республікою». Крім того, судом був переглянутий відеозапис із назвою «Пленарне засідання 22.02.2022 (12:00-17:00)», на якому виявлено, що депутати Державної Думи Федеральних зборів рф обговорювали, а згодом голосували за згадані вище проєкти федеральних законів № 75577-8 та 75578-8. У засіданні та голосуванні за вказані проєкти за проголосували усі присутні депутати Державної Думи рф. Також судом були досліджені додатки до протоколу, зокрема диски DVD-R із копіями відеозаписів, на яких містилася інформація про голосування депутатів Державної Думи рф за постанову від 15 лютого 2022 року «Про звернення Державної Думи Федеральних зборів рф до Президента рф «Про визнання незалежності Донецької та Луганської народних республік» та щодо проєктів федеральних законів № 75577-8 і 75578-8. Крім того, судом першої інстанції було враховано дані, що містяться: - у копіях протоколів огляду від 10 березня 2022 року (з долученими до них знімками екрана комп`ютера), з яких місцевий суд установив, що предметом огляду була інформація, розміщена в мережі «Інтернет», щодо переліку депутатів Державної Думи рф, які голосували за проєкти федеральних законів № 75577-8 та 75578-8. Водночас під час дослідження цього доказу суд виявив, що 22 лютого 2022 року ОСОБА_7 проголосував за згадані проєкти федеральних законів, які згодом були покладені в основу обґрунтування для повномасштабного вторгнення рф в Україну, яке розпочалося 24 лютого 2022 року. Крім того, суд зауважив, що зазначені відомості підтверджуються змістом додатків до цих протоколів (диск DVD-R зі збереженими зображеннями результатів голосування та окремий додаток - поіменний список усіх депутатів, що брали участь у засіданні 22 лютого 2022 року); - копії протоколу огляду від 27 березня 2022 року (з долученими до нього знімками екрана комп`ютера), згідно з яким суд виявив, що предметом огляду була інформація у всесвітній мережі «Інтернет» щодо вторгнення рф в Україну. У ході огляду публікацій судом встановлено факт розміщення в мережі «Інтернет» фотознімків і тексту про наслідки російського вторгнення, вчинення військових злочинів та геноциду з боку рф, бомбардування військами рф житлових кварталів і критичної інфраструктури, наслідки російського вторгнення до м. Маріуполя, м. Сєвєродонецька та інших, ракетних ударів збройними силами рф по території України; - копії протоколу огляду від 30 квітня 2022 року (з долученими до нього знімками екрана комп`ютера), відповідно до якого місцевий суд установив, що предметом огляду була інформація, розміщена у мережі «Інтернет» на сайті Державної Думи рф, у ході огляду якої виявлено фрагмент стенограми, обговорення проєкта закону № 75578-8, на якій зафіксовано процес обговорення та голосування Депутатами Державної Думи рф вказаного вище законопроєкту. Цими публікаціями підтверджувався факт незаконних дій представників влади рф, які, діючи за попередньою змовою групою осіб між собою та іншими особами, домовилися про вчинення комплексу умисних дій з метою зміни меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, спрямованих на незаконне визнання так званих Донецької народної республіки та Луганської народної республіки як начебто суверенних і незалежних держав. Дослідивши згадані вище та інші докази, покладені в основу вироку, суд першої інстанції, зваживши на те, що питання їх допустимості стороною захисту під сумнів не ставилося, виснував, що наявні у справі докази були зібрані в законний спосіб, тобто в порядку, передбаченому КПК України, і прямо підтверджують існування обставин, які підлягають доказуванню та мають значення для цього кримінального провадження. Разом з тим, оцінивши вказані докази в сукупності, місцевий суд дійшов переконання про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою сторони захисту, погодився з наведеними вище висновками суду першої інстанції та зазначив, що ці докази відповідають вимогам щодо належності, допустимості й достовірності, а їх сукупність - достатності та взаємозв`язку, а тому кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 110 КК України як вчинення умисних дій з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, є правильною. Щодо належності та допустимості зазначених доказів У касаційній скарзі сторона захисту стверджує, що надані стороною обвинувачення докази (протоколи огляду сторінок мережі «Інтернет») неможливо перевірити на предмет законності та допустимості. При цьому захисник зауважує, що зазначені докази не є оригіналами і зібрані не у встановлений законом спосіб, адже всі відеозаписи та письмові докази були отримані шляхом здійснення копії з мережі «Інтернет», що, на переконання захисника, з огляду на положення статей 85, 86 КПК України, свідчить про їх неналежність і недопустимість. Однак, на думку колегії суддів, ці доводи є непереконливими, виходячи з такого. Відповідно до ч. 1 ст. 99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Положеннями ч. 3 ст. 99 КПК України визначено, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу. Частиною 4 ст. 99 КПК України установлено, що дублікат документа (документ, виготовлений таким самим способом, як і його оригінал), а також копії інформації, у тому числі комп`ютерних даних, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, електронних комунікаційних системах, інформаційно-комунікаційних системах, комп`ютерних системах, їх невід`ємних частинах, виготовлені слідчим, прокурором із залученням спеціаліста, визнаються судом як оригінал документа. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 99 КПК України для підтвердження змісту документа можуть бути визнані допустимими й інші відомості, якщо оригінал документа не може бути отриманий за допомогою доступних правових процедур. Крім того, основними доказами у кримінальних провадженнях, зокрема, щодо злочинів проти основ національної безпеки України, є електронні (цифрові) докази, до яких належать: матеріали фотозйомки, звуко-, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп`ютерні дані), що містяться у відкритих мережах (інтернет, різні засоби масової інформації, соціальні мережі) чи закритих (приватні месенджери та Telegram-канали, особисті листування з використанням комп`ютерної техніки і мобільних телефонів, флешносії, карти пам`яті тощо). Тож отримані з відкритих джерел докази, - це частина електронних (цифрових) доказів, які мають свою специфіку. Правоохоронні органи спочатку концентрують зібрану з відкритих джерел інформацію, а потім вона трансформується в доказ, який сторона обвинувачення використовує в суді. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25 лютого 2026 року (справа № 766/12766/23), 10 березня 2026 року (справа № 569/4319/24), 02 квітня 2026 року (справа № 607/6413/23). Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, дослідивши отримані з відкритих джерел електронні (цифрові) докази, а саме протоколи огляду інформації в мережі «Інтернет», публікацій на офіційному сайті Державної Думи рф та особистих сторінок соціальних мереж засудженого, встановив, що вони є належними й допустимими, зібрані у спосіб, визначений КПК України, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню в цьому кримінальному провадженні, відображають обсяг і характер зафіксованих відомостей, а додані до них матеріали дозволяють встановити зміст зафіксованих подій та їх зв`язок із засудженим. Суд апеляційної інстанції, оцінюючи доводи апеляційної скарги захисника щодо неможливості перевірки відеоматеріалів та скриншотів екранів з поіменним списком усіх депутатів, що брали участь у засіданнях Державної Думи рф, на предмет їх першоджерела, а також те, що ОСОБА_7 брав участь у цих засіданнях та в голосуванні, зауважив, що: - під час пошуку на сайті Державної Думи рф відповідних нормативних актів (голосування за які інкримінується обвинуваченому) виявлено інформацію щодо голосувань, а також поіменний список депутатів, які брали участь у цих голосуваннях (про що і йдеться в наведених у вироку протоколах огляду), водночас установлено, що ОСОБА_7 проголосував за згадані вище законопроєкти, тобто ця інформація є загальнодоступною, а тому її достовірність не викликає жодних сумнівів; - дані про прийняття Державною Думою рф відповідного рішення за результатами цих голосувань були опубліковані в офіційних джерелах масової інформації рф; - згідно з вимогами ст. 99 КПК України, якщо оригінал документа не може бути отриманий за допомогою доступних правових процедур, то для підтвердження його змісту можуть бути визнані допустимими й інші відомості, а оскільки отримати оригінали вказаних протоколів з відповідними голосуваннями неможливо через збройну агресію рф проти України, то ці відеоматеріали та скриншоти є належними й допустимими доказами у вказаному провадженні; - вина ОСОБА_7 підтверджується й іншими доказами, переліченими у вироку, які суд першої інстанції оцінив у сукупності та взаємозв`язку. Беручи до уваги наведене, а також з огляду на зазначені вище положення КПК України та практику Верховного Суду, колегія суддів не бачить підстав для задоволення касаційної скарги захисника в частині доводів щодо недопустимості покладених в основу рішень судів попередніх інстанцій доказів. Висновки Верховного Суду щодо кваліфікації дій засудженого З огляду на зазначене вище, колегія суддів уважає, що кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 110 КК України, з урахуванням обсягу висунутого обвинувачення, досліджених місцевим судом доказів та встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, є правильною, а його вина у вчиненні цього кримінального правопорушення - доведеною поза розумним сумнівом. Щодо допущення судом апеляційної інстанції істотних порушень вимог кримінального процесуального закону У касаційній скарзі захисник зазначає, що суд апеляційної інстанції проігнорував клопотання сторони захисту про повторне дослідження письмових доказів. Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. У прохальній частині апеляційної скарги захисник ОСОБА_6 просив суд апеляційної інстанції повторно дослідити відеоматеріали, скриншоти сторінок мережі «Інтернет» і робочого комп`ютера на предмет підтвердження факту участі обвинуваченого ОСОБА_7 у засіданнях та голосуваннях у Державній Думі рф. Однак це клопотання сторони захисту залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції. Разом з тим колегія суддів зауважує, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України). Як видно з матеріалів кримінального провадження, в апеляційній скарзі захисник посилався на недопустимість покладених в основу вироку доказів з підстав того, що надані стороною обвинувачення відеоматеріали та скриншоти даних з мережі «Інтернет» (які були покладені в основу протоколів огляду) не є доказами, отриманими з первинних джерел інформації. При цьому жодних тверджень стосовно того, що дослідження вказаних доказів здійснено судом першої інстанції неповно або з порушенням (що згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України зобов`язувало б апеляційний суд здійснити їх повторне дослідження), сторона захисту не зазначала. Крім того, відповідно до технічного запису судового засідання від 30 квітня 2025 року під час апеляційного розгляду, на стадії встановлення наявності в учасників провадження клопотань, захисник повідомив, що жодних клопотань немає. Разом з тим згодом, надаючи пояснення щодо аргументів та вимог своєї апеляційної скарги, захисник лише звертав увагу суду на недопустимість викладених у вироку доказів, проте будь-яких доводів чи прохань до апеляційного суду про повторне дослідження доказів (з підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України) також не наводив. Таким чином, колегія суддів уважає, що порушення положень ч. 3 ст. 404 КПК України, на які в касаційній скарзі посилається захисник, у цілому мають місце, однак з огляду на вимоги ст. 412 КПК України, а також на те, що: - в апеляційній скарзі сторона захисту не наводила обґрунтованих підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України, для повторного дослідження доказів; - суд апеляційної інстанції, постановляючи рішення, перевірив належність і допустимість наведених у вироку доказів та мотивовано спростував доводи захисника в цій частині. При цьому суд звернув увагу на те, що розміщена на інтернет-ресурсах інформація про участь ОСОБА_7 у засіданнях Державної Думи рф і голосуваннях за відповідні законопроєкти є загальнодоступною та перевірялася судом шляхом відвідування сайту Державної Думи рф; - у касаційній скарзі сторона захисту лише посилається на вказане порушення, однак, з огляду на зміст оскаржуваної ухвали (зокрема, і в частині перевірки версії захисника про недопустимість доказів), не зазначає, яким саме чином це перешкодило суду апеляційної інстанції постановити законне й обґрунтоване рішення; - суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину, іншої оцінки наведеним у вироку доказам не надавав, Суд не вбачає достатніх підстав для визнання їх у цьому конкретному випадку істотними, оскільки такі порушення самі по собі не впливають на правильність установлених судом обставин, а тому не можуть бути безумовними підставами для скасування по суті правильного судового рішення. Висновки Верховного Суду за результатом касаційного розгляду Оскільки під час перегляду кримінального провадження стосовно засудженого ОСОБА_7 судом касаційної інстанції не було встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили або могли перешкодити суду апеляційної інстанції постановити законне й обґрунтоване рішення, колегія суддів уважає, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни. Водночас колегія суддів касаційного суду, враховуючи як практику Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Колоцца проти Італії», «Меденіца проти Швейцарії», «Шомоді проти Італії» та інші) щодо можливості проведення заочного кримінального провадження, так і вимоги ч. 3 ст. 400 КПК України, яка передбачає умови подання апеляційної скарги обвинуваченим, стосовно якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, уважає за необхідне зазначити про те, що засуджений навіть після закінчення строків на апеляційне чи касаційне оскарження не позбавлений права подати скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на оскарження, якщо причини його неявки дійсно виявляться поважними, та він не буде позбавлений можливості ставити питання про усунення порушень, які, на його думку, були допущені під час спеціального досудового розслідування та судового розгляду. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд ухвалив: Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року стосовно засудженого ОСОБА_7 - без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3