Постанова КЦС ВС № 509/4358/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року м. Київ справа № 509/4358/23 провадження № 61-3485св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крижанівський Валерій Валерійович, на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 січня 2025 року у складі судді Панасенка Є. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 28 січня 2026 року у складі колегії суддів Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Сегеди С. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою, у якому просив стягнути з відповідача на його користь суму основного боргу у розмірі 2 000 000,00 грн, три проценти річних від простроченої суми зобов`язання у розмірі 180 164,38 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 016 456,03 грн. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Овідіопольський районний суд Одеської області ухвалою від 20 січня 2025 рокупозовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики залишив без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, з урахуванням відсутності доказів поважності причин неприбуття позивача у судові засідання 18 листопада 2024 року та 20 січня 2025 року, керувався тим, що сторона позивача повторно не з`явилася у засідання, про дату, час та місце яких була повідомлена належним чином. Не погодившись з указаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Крижанівський В. В. подав апеляційну скаргу. Одеський апеляційний суд постановою від 28 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крижанівський В. В., залишив без задоволення, а ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 січня 2025 року - без змін. Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду є обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням процесуального закону. Долучені до апеляційної скарги консультативний висновок Центру здоров`я «Медсан» від 31 січня 2025 року та протокол звернення (візиту) до лікаря первинної медичної допомоги від 23 січня 2025 року суд апеляційної інстанції не взяв до уваги як докази, оскільки вони є новими доказами, які не були предметом дослідження суду першої інстанції, а заявник не навів поважних причин їх неподання у суді першої інстанції. Колегія суддів зазначила, що позивач мав реальну можливість подати до суду першої інстанції разом із заявами про відкладення розгляду справи належні та допустимі докази на підтвердження поважності причин неявки, зокрема стану здоров`я або неможливості прибуття до суду, проте не скористався такою можливістю. За таких обставин подання нових доказів у суді апеляційної інстанції без доведення об`єктивної неможливості їх подання раніше розцінено судом як процесуальний недогляд заявника, що виключає можливість їх прийняття та дослідження апеляційним судом. Крім того, апеляційний суд погодився з доводами відповідача про те, що зазначені медичні документи не підтверджують неможливість позивача з`явитися у судові засідання суду першої інстанції 18 листопада 2024 року та 20 січня 2025 року, оскільки складені в інший період та не містять відомостей про стан позивача саме у дні призначених судових засідань. Колегія суддів також відхилила доводи апеляційної скарги про відсутність обов`язковості явки позивача, зазначивши, що предметом спору є стягнення боргу за розпискою, при цьому оригінал такої розписки у матеріалах справи відсутній, що об`єктивно унеможливлює розгляд справи без безпосередньої участі позивача, на чому обґрунтовано наголосив суд першої інстанції. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги У березні 2026 року ОСОБА_1 через представника Крижанівського В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 січня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 січня 2026 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційну скаргу ОСОБА_1 подав на підставі абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України, обґрунтовуючи її тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, що привело до ухвалення незаконних судових рішень про залишення позовної заяви без розгляду. На думку заявника, суди не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 21 жовтня 2019 року у справі № 759/15271/17, від 11 березня 2020 року у справі № 761/8849/19, від 05 червня 2020 року у справі № 9910/16978/19, від 18 січня 2021 року у справі № 760/22245/18, від 20 січня 2021 року у справі № 569/5089/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 598/2250/19, від 19 квітня 2021 року у справі № 675/1714/19, від 24 квітня 2024 року у справі № 184/358/21, відповідно до яких залишення позовної заяви без розгляду можливе лише за умови, що належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився саме в судове засідання для розгляду справи по суті, а не в підготовче засідання. Суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно врахували неявку позивача в підготовчі судові засідання, призначені на 06 лютого 2024 року, 20 березня 2024 року та 02 травня 2024 року, що суперечить наведеній правовій позиції Верховного Суду. Водночас суд першої інстанції, відкладаючи розгляд справи 18 листопада 2024 року, не зазначив про відсутність поважних причин неявки позивача, що свідчить про визнання такої неявки поважною. Крім того, позивач повідомляв суд про свою хворобу, яка розпочалася 18 листопада 2024 року, у зв`язку з чим він не мав можливості отримати підтверджуючі документи в день судового засідання, однак планував надати їх у наступному судовому засіданні. 20 січня 2025 року до суду надійшла заява позивача про відкладення розгляду справи, призначеної на 20 січня 2025 року, у зв`язку з неможливістю з`явитися до суду через хворобу. Позивач належним чином повідомив суд про причини неявки, а його явка судом не визнавалася обов`язковою. Проте зазначені обставини залишилися поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій, які не надали належної оцінки повідомленням позивача про поважні причини неявки. Крім того, під час розгляду справи суди не врахували рекомендації Ради суддів України щодо здійснення правосуддя в умовах воєнного стану, а також фактичні обставини, пов`язані з воєнними діями та місцем знаходження сторін. На переконання заявника, у спірних правовідносинах суди допустили надмірний формалізм, що призвів до позбавлення його права на доступ до правосуддя. Також суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив долучені до апеляційної скарги нові докази, а саме: консультативний висновок Центру здоров`я «Медсан» від 31 січня 2025 року та протокол звернення до лікаря від 23 січня 2025 року. Відхиляючи ці докази, суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач повідомляв суд першої інстанції про причини неявки, проте об`єктивно не мав можливості надати підтверджуючі документи у день судового засідання. Натомість залишення позовної заяви без розгляду позбавило позивача можливості подати відповідні докази до суду першої інстанції. Крім того, відмова суду у відкладенні розгляду справи за наявності заяви позивача про хворобу та розгляд справи за його відсутності, на думку заявника, свідчить про порушення гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аргументи інших учасників справи У квітні 2026 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Рух справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 23 березня 2026 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Овідіопольського районного суду Одеської області. 07 квітня 2026 року матеріали справи № 509/4358/23 надійшли до Верховного Суду. Фактичні обставини, з`ясовані судами 25 вересня 2024 року позивач ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи, призначений на 18 листопада 2024 року, про що свідчить його підпис у розписці (том 1, а. с. 234). 18 листопада 2024 року до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з його хворобою (том 1, а. с. 235-238). Разом із тим до зазначеної заяви позивач не додав жодних доказів на підтвердження поважності причин неявки. У зв`язку з неявкою позивача судове засідання 18 листопада 2024 року було відкладено, а розгляд справи призначено на 20 січня 2025 року (том 1, а. с. 239). 20 січня 2025 року від ОСОБА_1 повторно надійшла заява про відкладення розгляду справи, призначеної на 20 січня 2025 року, з підстав його хвороби (том 1, а. с. 247-250; том 2, а. с. 10-13). Водночас і цього разу позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які він посилався як на підставу для відкладення розгляду справи.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 16 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо залишення позову (заяви) без розгляду. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Відповідно до абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. У частинах третій-шостій статті 128 ЦПК України передбачено, що судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення. Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (частина п`ята статті 130 ЦПК України). Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Згідно з частиною другою статті 198 ЦПК України суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках: 1) визначених частиною другою статті 223 цього Кодексу; 2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача; 3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 197 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. Однією з підстав для залишення позову без розгляду є повторна, тобто двічі поспіль, неявка у підготовче засідання чи в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду. При цьому позивач має бути належним чином і в установленому порядку повідомлений про дату, час і місце як першого, так і другого підготовчого засідання чи судового засідання, в яке він не з`явився. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позов без розгляду, якщо нез`явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Тобто законодавець диференціює необхідність урахування судом поважності / неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, якою є неявка: першою чи повторною. Така диференціація обумовлена як необхідністю забезпечити дотримання прав позивача на участь у засіданні у разі першої неявки за належного його повідомлення про час та місце засідання та поважності причин неявки, так і необхідністю введення певних обмежень з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, прав та інтересів іншої сторони, а тому саме позивач має продемонструвати свій процесуальний інтерес у як найшвидшому розгляді справи, а отже зобов`язаний у розумні інтервали цікавитися провадженням у справі. Отже, під час вирішення питання про залишення позову без розгляду правове значення має виключно належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача. Верховний Суд у постановах від 11 січня 2023 року у справі № 500/3032/18 (провадження № 61-19742св21), від 12 січня 2023 року у справі № 205/3009/16 (провадження № 61-6033св22), від 14 лютого 2023 року у справі № 947/15909/21 (провадження № 61-10773св22) зазначив, що причини повторної неявки позивача в судове засідання правового значення не мають, а обов`язковими умовами для застосування передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України процесуальних наслідків повторної неявки позивача в засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи без його участі у судовому засіданні. Правом на залишення позову без розгляду суд наділений лише у разі повторної неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. Встановивши, що позивач, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, не з`явився у судові засідання, призначені на 18 листопада 2024 року та 20 січня 2025 року, і від нього не надходила заява про розгляд справи за його відсутності, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без розгляду, правильно застосувавши положення статей 223, 257 ЦПК України. Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно залишили позовну заяву без розгляду, не заслуговують на увагу з огляду на таке. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини друга, четверта статті 12 ЦПК України). У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю варто розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами. У справі, що переглядається, позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що ним не заперечується та підтверджується матеріалами справи. Водночас позивач не скористався наданим йому процесуальним правом подати заяву про розгляд справи за його відсутності, що могло б запобігти ухваленню судом рішення про залишення позовної заяви без розгляду. Посилання заявника на те, що він повідомляв суд про поважність причин неявки у зв`язку з хворобою, є безпідставними, оскільки такі твердження не підтверджені належними та допустимими доказами, як цього вимагають положення статей 12, 81 ЦПК України щодо обов`язку сторони довести обставини, на які вона посилається. Саме собою подання заяви про відкладення розгляду справи без надання доказів на підтвердження зазначених у ній обставин не може свідчити про поважність причин неявки та не позбавляє суд права оцінити такі причини як неповажні. Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції фактично визнав причини неявки позивача поважними, відклавши розгляд справи 18 листопада 2024 року, є помилковими, оскільки саме собою відкладення розгляду справи не свідчить про надання судом оцінки поважності причин неявки, а є процесуальною дією, спрямованою на забезпечення реалізації сторонами їхніх процесуальних прав. Також необґрунтованими є посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував подані до апеляційної скарги нові докази. Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у разі, якщо особа обґрунтує неможливість їх подання з причин, що не залежали від неї. Таких обґрунтувань позивач не навів. Крім того, докази на підтвердження поважності причин неявки повинні подаватися до суду першої інстанції під час розгляду справи. Однак позивач, повторно звернувшись 20 січня 2025 року із заявою про відкладення розгляду справи, не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин своєї неявки у судове засідання, призначене на 18 листопада 2024 року. Саме собою посилання на наявність хвороби без її належного документального підтвердження не може вважатися поважною причиною неявки у розумінні процесуального закону. При цьому позивач не був позбавлений можливості подати відповідні докази у розумний строк після судового засідання, зокрема разом із повторною заявою про відкладення розгляду справи, однак таким правом не скористався. Ненадання позивачем доказів поважності причин неявки, попри повторне звернення до суду із відповідними заявами, свідчить про відсутність належного процесуального обґрунтування клопотань про відкладення розгляду справи та не може покладатися в основу висновку про незаконність ухвали суду першої інстанції. Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача можливе виключно під час розгляду справи по суті, а не на стадії підготовчого провадження, не можуть бути підставою для скасування судових рішень. Як установлено судами, підготовче провадження у справі було завершено ухвалою суду першої інстанції від 25 вересня 2024 року, після чого справа призначена до судового розгляду по суті. Отже, повторна неявка позивача мала місце вже під час розгляду справи по суті. Крім того, за змістом пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України залишення позову без розгляду можливе у разі повторної неявки належним чином повідомленого позивача у судове засідання, незалежно від стадії судового провадження, якщо така неявка перешкоджає розгляду справи. Аргументи касаційної скарги щодо надмірного формалізму судів та порушення права на доступ до правосуддя також є безпідставними, оскільки залишення позову без розгляду у випадках, прямо передбачених процесуальним законом, є наслідком процесуальної поведінки сторони та не порушує гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За таких обставин колегія суддів дійшла до переконання, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права, оскільки вимоги статті 223, пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК Українизобов`язують суд залишити позовну заяву без розгляду у випадку повторної неявки позивача у підготовче засідання чи в судове засідання без поважних причин, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 13 лютого 2025 року у справі № 686/9016/23 (провадження № 61-15468св24), від 18 лютого 2026 року у справі № 372/5811/23 (провадження № 61-9695св25), від 06 березня 2026 року у справі № 931/978/23 (провадження № 61-12915св25), від 16 березня 2026 року у справі № 308/10639/24 (провадження № 61-12634св25) та інших. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, залишаючи позов без розгляду, діяли відповідно до норм процесуального права та принципу юридичної визначеності. Доводи касаційної скарги щодо протиправності такого рішення є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Також колегія суддів Верховного Суду вважає за потрібне звернути увагу на те, що право позивача на доступ до суду не є порушеним, оскільки залишення позову без розгляду не позбавляє позивача можливості повторно звернутися до суду після усунення причин, які стали підставою для відповідного процесуального рішення. Колегія суддів підкреслює, що зазначене положення процесуального законодавства спрямоване на забезпечення балансу між правом особи на судовий захист та необхідністю дотримання процесуальної дисципліни. Якщо позивач вважає, що він має підстави для повторного звернення до суду, він може подати новий позов, дотримуючись встановлених законом вимог. Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крижанівський Валерій Валерійович, залишити без задоволення. Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 січня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 січня 2026 рокузалишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко