Постанова КГС ВС № 914/895/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2026 року м. Київ cправа № 914/895/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С. секретаря судового засідання - Дерлі І.І. за участю представників сторін: Офісу ГП - Ющенко М.А. позивача - Матяшук В.К. відповідача 1 - не з`явився відповідача 2 - Пастернак П.І. третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - не з`явився третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Семиренко П.Я. третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - не з`явився третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - не з`явився третьої особи-5, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Автогаражного кооперативу № 15 Галицького району міста Львова та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Західна Вежа" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 (у складі колегії суддів: Кравчук Н.М. (головуючого), Бонк Т.Б., Скрипчук О.С.) та рішення Господарського суду Львівської області від 23.05.2025 (суддя Ділай У.І.) за позовом Заступника Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до відповідача-1 Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Західна Вежа" до відповідача-2 Автогаражного кооперативу № 15 Галицького району міста Львова за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державного підприємства "Львівське будівельно-монтажне управління" за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване будівельне управління - 14" за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю В "Будівельник" за участю третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Галичбудмонтаж" за участю третьої особи-5, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства "Ірокс" про витребування майна з чужого незаконного володіння, ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог 1.1. Заступник Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі - Міністерство, Позивач) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Західна Вежа" (надалі - Обслуговуючий кооператив, Відповідач 1, Скаржник 2), Автогаражного кооперативу № 15 Галицького району міста Львова (надалі - Автогаражний кооператив, Відповідач 2, Скаржник 1) про витребування майна на користь держави в особі Міністерства з чужого незаконного володіння. 1.2. В обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначає, що: 1) рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 32/586-45/428т-50/205т, визнано недійсною з моменту укладення біржову угоду від 24.09.2003 № 171-03/4 договору купівлі-продажу об`єкта нерухомості (будівлі і споруди військового містечка по вул. Авіаційна, 7 у м. Львові), укладену між Військовою частиною (правонаступником є Державне підприємство "Львівське будівельно-монтажне управління" (надалі - ДП "ЛМБУ", Третя особа 1) та Закритим акціонерним товариством "Ірокс" (надалі - ЗАТ "Ірокс") (перетворено на Приватне акціонерне товариство "Ірокс" (надалі - ПрАТ "Ірокс", Третя особа 5); 2) рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у справі № 32/77т, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2020, задоволено позов Прокурора в інтересах держави в особі Міністерства, ДП "ЛБМУ" до ТОВ (ЗАТ) "Персенківка", Товариства з обмеженою відповідальністю В "Будівельник" (надалі - ТОВ В "Будівельник", Третя особа 3), ПрАТ "Ірокс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Галичбудмонтаж" (надалі - ТОВ "Галичбудмонтаж", Третя особа 4) про визнання права власності на нерухоме майно та його витребування на користь держави. Прокурор зазначає, що, незважаючи на те, що "титульним" власником спірних будівель і споруд є держава в особі Міністерства, відповідачами у справах № 32/586-45/428т-50/205т, № 32/77т з метою уникнення виконання судових рішень вчинено дії з відчуження спірних об`єктів нерухомого майна на користь інших приватних суб`єктів. На думку Прокурора, дії щодо відчуження спірних будівель і споруд по вул. Авіаційна, 7 у м. Львові, у тому числі під час розгляду справ № 32/77т та № 32/586-45/428т-50/205т, свідчать про те, що засновники та керівники юридичних осіб, які набували у власність спірні об`єкти нерухомості та які володіють ними на даний час, діяли умисно з метою недопущення повернення майна законному власнику - державі в особі Міністерства. Прокурор також зауважує, що з метою невиконання судових рішень у вищезазначених справах ТОВ "Галичбудмонтаж", ТОВ В "Будівельник", Автогаражний кооператив, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване будівельне управління - 14" (надалі - ТОВ "СБУ-14", Третя особа 2) перейменовано, спірні будівлі і споруди (змінено літерну нумерацію), змінено їх площу та в деяких випадках - їх призначення, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Також Прокурор посилається на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 у справі № 914/1295/16, якою задоволено апеляційну скаргу Прокурора в інтересах держави в особі Міністерства, скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 11.07.2016 у даній справі в частині задоволення позовних вимог ТОВ "СБУ-14" до ТОВ В "Будівельник" про визнання права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 7 та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. За позицією Прокурора, на підставі договорів купівлі-продажу від 10.07.2020 ТОВ "СБУ-14" та ТОВ В "Будівельник" відчужили 4/1000 частки майнового комплексу на вул. Авіаційній, 7 у м. Львові, а саме нежитлове приміщення з переробки харчових продуктів під літ. 2Щ-2 загальною площею 255,3 кв. м та навіс під літ. 2Ю-1 загальною площею 224,7 кв. м. Прокурор також зазначає, що внаслідок додавання площ видозмінених спірних будівель і споруд на вул. Авіаційній, 7 у м. Львові їх загальна площа збільшилася до 6991,7 кв. м. Як стверджує Прокурор, кінцевими власниками спірних будівель і споруд, зареєстрованих за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 869775146101, є Обслуговуючий кооператив, за яким зареєстровано 962/1000 часток спірного майна, що становить 6546,09 кв. м, та Автогаражний кооператив, за яким зареєстровано 3/100 частки спірного майна, що становить 300,16 кв. м. На переконання Прокурора, спірні будівлі і споруди на вул. Авіаційній, 7 у м. Львові, право власності на які зареєстровано за Обслуговуючим кооперативом та Автогаражним кооперативом, є тим самим майном, яке вибуло з власності та володіння держави в особі Міністерства і було витребуване на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у справі № 32/77т.

2. Короткий зміст рішень судів 2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 23 травня 2025 року у справі № 914/895/24, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 у справі № 914/895/24, позов задоволено; витребувано на користь держави в особі Міністерства з чужого незаконного володіння Автогаражного кооперативу частин від усіх будівель і споруд (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 869775146101) по вул. Авіаційна, 7 у м. Львові, а саме: 1/10 частину приміщення для зберігання металобрухту літ. 2Х-1 площею 245, 8 кв. м, 1/10 частину автомайстерні літ. 2М-1 площею 502, 1 кв. м, 1/10 частину столярного цеху літ. 2О-1 площею 345, 0 кв. м, 1/10 частину промислового складу літ. 2З-1 площею 270, 8 кв. м, 1/10 частину автошроту літ. 2Ц-1 площею 328,3 кв. м, 1/10 частину виробничого приміщення літ. 2І-1 площею 291, 7 кв. м, 1/10 частину кондитерського складу літ. 2Ф-1 площею 344, 1 кв. м, 1/10 частину майстерні побутової техніки літ. 2Ч-1 площею 328,3 кв. м, 1/10 частину токарного цеху літ. 2У площею 345, 0 кв. м; витребувано на користь держави в особі Міністерства з чужого незаконного володіння Обслуговуючого кооперативу 96/1000 частин від усіх будівель і споруд (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 869775146101) по вул. Авіаційна, 7 у м. Львові, а саме: 1/10 частину виробничого приміщення літ. 2А-2 площею 471,8 кв. м, 9/10 частин санітарного приміщення літ. 2Е-1 площею 42,6 кв. м, 1/10 частину промислового складу літ. 2З-1 площею 270,8 кв. м, навіс літ. 2И-1 площею 95,6 кв. м, 1/10 частину виробничого приміщення літ. 2Ї-1 площею 291,7 кв. м, 1/10 частину автомайстерні літ. 2М-1 площею 502,1 кв. м, підсобне приміщення літ. 2Є-1 площею 28,9 кв. м, навіс літ. 2К-1 площею 173,4 кв. м, побутове приміщення літ. 2Л-1 площею 34,1 кв. м, офісне приміщення літ. 2Н-1 площею 79.2кв. м, 1/10 частину столярного цеху літ. 20-1 площею 255,1 кв. м, 1/10 частини автомайстерні літ. 2П-1 площею 397, 9 кв. м, 1/10 частину кондитерського цеху літ. 2Р-1 площею 394,4 кв. м, 1/10 частину будівлі СТО літ. 2С-1 площею 343,5 кв. м, 1/10 частину токарного цеху літ. 2У-1 площею 345,0 кв. м, 1/10 частину кондитерського складу літ. 2Ф-1 площею 344,1 кв. м, 9/10 частин приміщення для зберігання металобрухту літ. 2Х-1 площею 245, 8 кв. м, 1/10 частину автошроту літ. 2Ц-1 площею 328,3 кв. м, 1/10 частину майстерні побутової техніки літ. 2Ч-1 площею 328,3 кв. м, приміщення для зберігання тари літ. 2А' площею 17,4 кв. м, навіс літ. 2Б'-1 площею 34,2 кв. м, приміщення для зберігання будматеріалів літ. 2В' - 1 площею 15,2 кв. м, 1/10 частину приміщення кузні літ. 2Я-2 площею 426,2 кв. м; витребувано на користь держави в особі Міністерства з чужого незаконного володіння Обслуговуючого кооперативу 5/100 частин від усіх будівель і споруд (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 869775146101) по вул. Авіаційна, 7 у м. Львові, а саме: 5/100 частин виробничого приміщення 2А-2 площею 471,8 кв. м 5/100 частин санітарного приміщення 2Е-1 площею 42,6 кв. м, 5/100 частин будівлі СТО 2С-1 площею 343,5 кв. м, 5/100 частин складу Т-1 площею 34,56 кв. м, асфальт площею 617,53 кв. м; витребувано на користь держави в особі Міністерства з чужого незаконного володіння Обслуговуючого кооперативу 816/1000 частин від усіх будівель і споруд (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 869775146101) по вул. Авіаційна, 7 у м. Львові, а саме: 8/10 частин виробничого приміщення літ. 2А-2 площею 471,8 кв. м, 8/10 частин складу ПММ літ. 2Ж-1 площею 16,3 кв. м, 8/10 частин промислового складу літ. 2З-1 площею 270, 8 кв. м, навіс літ. 2И-1 площею 95,6 кв. м, 9/10 частин складу літ. 2І-1 площею 9,9 кв. м, 8/10 частин виробничого приміщення літ. 2Ї-1 площею 291,7 кв. м, пожежний пост літ. 2Й-1 площею 4,9 кв. м, 9/10 частин автомайстерні літ. 2М-1 площею 502, 1 кв. м, підсобне приміщення літ. 2Є-1 площею 28, 9 кв. м, навіс літ. 2К-1 площею 173, 4 кв. м, побутове приміщення літ. 2Л-1 площею 34,1 кв. м, офісне приміщення літ. 2Н-1 площею 79,2 кв. м, 8/10 частин столярного цеху літ. 20-1 площею 255,1 кв. м, 9/10 частин автомайстерні літ. 2П-1 площею 397,9 кв. м, 9/10 частин кондитерського цеху літ. 2Р-1 площею 394,4 кв. м, 8/10 частин будівлі СТО літ. 2С-1 площею 343, 5 кв. м, 8/10 частин токарного цеху літ. 2У-1 площею 345,0 кв. м, 8/10 частин кондитерського складу літ. 2Ф-1 площею 344,1кв. м, 8/10 частин автошроту літ. 2Ц-1 площею 328,3 кв. м, 8/10 частин майстерні побутової техніки літ. 2Ч-1 площею 328, 3 кв. м, 9/10 частин колиби літ.2 Ш-1 площею 20,7 кв. м, 8/10 частин приміщення для зберігання тари літ. 2 А'-І площею 17,4 кв. м, навіс літ.2 Б'-І площею 34,2 кв. м, приміщення для зберігання будматеріалів літ.2В'-1 площею 15,2 кв. м., 224,7 кв. м, огорожа № 1, огорожа № 2, 9/10 частин замощення, 9/10 частин приміщення кузні літ. 2Я-2 площею 426,2 кв. м та розподілено судові витрати. 2.2. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що обставини належності державі в особі Міністерства спірних об`єктів нерухомого майна - будівель і споруд військового містечка у м. Львові на вул. Авіаційній, 7, а також обставини відсутності законних підстав для набуття ПрАТ "Ірокс", ЗАТ "Персенківка", ТОВ "Будівельник", ТОВ "Галичбудмонтаж" та Автогаражним кооперативом права власності на відповідні об`єкти нерухомості були встановлені рішенням Господарського суду м. Києва від 06.10.2010 у справі № 32/586-45/428т-50/205т та рішенням від 04.04.2016 у справі № 32/77т, які набрали законної сили. З урахуванням наведеного, а також встановленої судами пов`язаності Відповідачів і Третіх осіб 2-4, що виявляється у наявності в колі їх учасників одних і тих самих осіб та/або їх родичів, суди дійшли висновку, що зазначені обставини не підлягають повторному доказуванню та мають преюдиційне значення для вирішення цього спору. При цьому суди встановили, що обставини, з`ясовані судовими рішеннями у справах № 32/77т та № 914/1295/16, не свідчать про припинення існування спірного майна. Доказів фактичного знищення спірних будівель і споруд матеріали справи не містять. Зміна характеристик спірного майна, так само як і технічні паспорти, на які посилаються відповідачі та треті особи, самі по собі не підтверджують знищення майна Міністерства. Суди також урахували відсутність доказів звернення власників спірних приміщень із заявами про припинення права власності у зв`язку зі знищенням майна. Окремо суди виходили з того, що реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна є незмінним протягом усього часу його існування, тоді як новоствореному об`єкту нерухомого майна присвоюється власний індивідуальний реєстраційний номер. Крім того, судами не встановлено обставин понесення Відповідачами та третіми особами витрат на здійснення реконструкції чи поліпшень будівель і споруд за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 7, у тому числі з метою створення нових приміщень. У цьому контексті суди зазначили, що об`єкти нерухомого майна, утворені внаслідок формального поділу іншого об`єкта або інших об`єктів, не можуть вважатися новоствореними у розумінні положень Цивільного кодексу України. Так само не є новоствореним об`єкт нерухомого майна, створений з прив`язкою до вже існуючої нерухомості та з використанням її функціональних елементів. За наслідками оцінки наведених обставин у їх сукупності суди дійшли висновку про відсутність підстав вважати Відповідачів добросовісними набувачами спірного майна. Розглянувши заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, суди дійшли висновку про відсутність підстав для її задоволення. Суди виходили з того, що обставини, покладені в основу позову, стали відомими Прокурору щонайменше з липня 2020 року. Водночас відповідно до пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України строки позовної давності були продовжені на період дії карантину, а згідно з пунктом 19 цього розділу перебіг позовної давності зупиняється на строк дії воєнного стану. Оскільки позов пред`явлено у період дії воєнного стану, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для застосування позовної давності у цьому спорі.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи 3.1. Звертаючись із касаційною скаргою, Автогаражний кооператив просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 23.05.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 у справі № 914/895/24 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. 3.2. В обґрунтування касаційної скарги Автогаражний кооператив посилається на: - неправильне застосування судами статей 257, 261 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо початку перебігу позовної давності та наслідків її спливу, викладених у постановах від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 05.12.2018 у справі № 522/2201/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 911/926/17, від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, від 23.01.2019 у справі № 910/2868/16, від 08.03.2023 у справі № 904/3214/18 (922/2714/20), від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, постанові від 11.10.2025 у справі № 520/1810/23, постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22, в ухвалі Великої Палати від 13.02.2024 у справі № 750/254/22. Скаржник 1 зазначає, що Прокурору ще у 2016 році, як учаснику справи № 32/77т, були достеменно відомі обставини реєстрації права власності на спірні об`єкти нерухомого майна за іншими особами. На його думку, протягом наступних семи років Прокурор не вчиняв дій, спрямованих на захист права держави, а тому звернення з віндикаційним позовом у 2024 році відбулося після спливу позовної давності. Також Скаржник 1 вважає, що, виходячи з правової позиції Прокурора, право власності держави в особі Міністерства на спірне майно було порушено ще 24.09.2003, тобто в день укладення біржової угоди № 171-03/04 щодо відчуження цього майна на користь ЗАТ "Ірокс". Відтак, за доводами Скаржника 1, саме з цього моменту або, принаймні, з моменту обізнаності Прокурора у 2016 році, мав обчислюватися перебіг позовної давності на звернення з відповідним позовом; - неврахування судами наявності та ненадання оцінки окремо поданої ним заяви про застосування строку позовної давності, що є порушенням частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України та статті 169 Господарського процесуального кодексу України; - неправильне застосування пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" та на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, зокрема в аспекті її дії в часі. Скаржник 1 зазначає, що вказаним Законом внесено зміни до статті 388 Цивільного кодексу України, якими передбачено додаткові гарантії захисту добросовісного набувача. Зокрема, передбачено, що держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало зокрема до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, до об`єктів та земель оборони. За позицією Автогаражного кооперативу, Верховний Суд не формував висновку щодо застосування зазначених положень статті 388 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, а саме щодо того, у яких випадках підлягає застосуванню виняток із правила про неможливість витребування майна у добросовісного набувача, якщо спірне майно або земельні ділянки, з якими воно пов`язане, належать до об`єктів чи земель оборони. 3.3. У свою чергу звертаючись із касаційною скаргою, Обслуговуючий кооператив також просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 23.05.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 у справі № 914/895/24 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. 3.4. В обґрунтування касаційної скарги Обслуговуючий кооператив посилається на: - неправильне застосування судами статті 388 Цивільного кодексу України у взаємозв`язку зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо оцінки доказів, викладених у постановах від 11.12.2024 у справі № 523/6336/16-ц, від 15.06.2021 у справі № 910/5898/20, від 25.07.2019 у справі № 914/194/17, від 06.02.2020 у справі № 913/274/19. Скаржник 2 зазначає про помилковість висновку судів попередніх інстанцій щодо ідентичності спірного майна майну, яке становило предмет спору у справі № 32/77т, на невиконання судового рішення у якій посилаються Прокурор та Позивач, звертаючись із цим позовом. На переконання Скаржника 2, суди не надали належної оцінки змісту листа ОКП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" № 4095 від 20.11.2023, який, на його думку, підтверджує відмінність технічних характеристик відповідних об`єктів нерухомого майна; довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості № 201-20240322-0007533278 від 22.03.2024, якою, як вважає Скаржник 2, підтверджується створення нового об`єкта нерухомого майна; висновків експертів за результатами проведення будівельно-технічних експертиз № 4947 від 07.06.2018 у справі № 32/77т, від 24.02.2023 № 539/23, висновку Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 3013-Е від 20.12.2024, а також висновку експерта Науково-дослідного інституту судових експертиз та права від 10.01.2025 № 637/25. Крім того, Обслуговуючий кооператив посилається на довідку про знищення/знесення майна від 18.10.2023, яка, за його доводами, також спростовує висновок судів про тотожність спірного майна майну, яке вибуло з володіння держави; - неправильне застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19. За позицією Скаржника 2, оскільки у власності Відповідачів фактично перебуває інше, новостворене майно, а не те майно, яке було предметом витребування у справі № 32/77т, належним способом захисту порушеного права держави могло бути не витребування цього майна, а звернення з вимогою про відшкодування вартості втраченого майна, яке вибуло з володіння держави; - неправильне застосування судами статей 257, 261 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо початку перебігу позовної давності та наслідків її спливу, викладених у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 750/254/22, а також у постановах від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, від 11.10.2025 у справі № 520/1810/23, від 10.11.2022 у справі № 990/115/22. У цій частині Обслуговуючий кооператив зазначає, що, виходячи з правової позиції Прокурора, право власності держави в особі Міністерства на спірне майно було порушено ще 24.09.2003, тобто у день укладення біржової угоди № 171-03/04 щодо відчуження цього майна на користь ЗАТ "Ірокс". Крім того, на думку Скаржника 2, про порушення права власності держави в особі Міністерства було відомо не пізніше моменту звернення з позовом про визнання зазначеної біржової угоди недійсною у справі № 32/586-45/428т-50/205т. Скаржник 2 також зазначає, що Прокурору ще у 2016 році, як учаснику справи № 32/77т, були достеменно відомі обставини реєстрації права власності на спірні об`єкти нерухомого майна за іншими особами. На його думку, протягом наступних семи років Прокурор не вчиняв дій, спрямованих на захист права держави, а тому звернення з віндикаційним позовом у 2024 році відбулося після спливу позовної давності. За таких обставин, як вважає Обслуговуючий кооператив, суди попередніх інстанцій помилково не врахували сплив позовної давності та безпідставно не пов`язали початок її перебігу з моментом, коли держава в особі уповноваженого органу дізналася або повинна була дізнатися про вибуття спірного майна з її володіння. 3.5. 06.05.2026 від Міністерства надійшов відзив на касаційну скаргу Автогаражного кооперативу, в якому воно вказує на необґрунтованість касаційної скарги та просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. 3.6. 14.05.2026 від Прокурора надійшли відзиви на касаційні скарги Автогаражного кооперативу та Обслуговуючого кооперативу, в яких він заперечує проти їх доводів, просить відмовити в задоволенні касаційних скарг, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

4. Розгляд справи Верховним Судом 4.1. Ухвалою Суду від 27.04.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Автогаражного кооперативу на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 та рішення Господарського суду Львівської області від 23.05.2025 у справі № 914/895/24 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та призначено справу до розгляду. 4.2. Ухвалою Суду від 27.04.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Обслуговуючого кооперативу на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 та рішення Господарського суду Львівської області від 23.05.2025 у справі № 914/895/24 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та призначено справу до розгляду. 4.3. Ухвалою Суду від 20.05.2026 у судовому засіданні оголошено перерву до 27.05.2026. 4.4. 27.05.2026 від Обслуговуючого кооперативу надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. В обґрунтування зазначеного клопотання представник Обслуговуючого кооперативу послався на те, що не може взяти участь у судовому засіданні у зв`язку з раптовим погіршенням самопочуття, а саме підвищенням артеріального тиску. Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження. У статті 56 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторона може брати участь у судовому процесі особисто або через представника. Особиста участь особи у справі не позбавляє її права мати в цій справі представника. При цьому кількість представників, яким надається право представляти особу у судовому процесі, законодавчо не обмежена. Суд бере до уваги, що Обслуговуючий кооператив, звертаючись із клопотанням про відкладення розгляду справи, був завчасно та належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання. За таких обставин саме на нього покладався обов`язок завчасно організувати належне представництво своїх інтересів у суді, зокрема з урахуванням можливих ризиків, пов`язаних із неможливістю участі конкретного представника у судовому засіданні. Водночас до клопотання не додано належних і допустимих доказів, які б підтверджували не лише факт погіршення самопочуття представника, а й об`єктивну неможливість його участі у судовому засіданні саме з цих підстав. Саме по собі посилання на погіршення самопочуття без належного документального підтвердження не може бути достатньою підставою для відкладення розгляду справи. Відповідно до частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Крім того, відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги, що Обслуговуючий кооператив є ініціатором касаційного перегляду, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, його правова позиція повністю викладена у касаційній скарзі, а у судовому засіданні, яке відбулося 20.05.2026, ним уже були надані усні пояснення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи. Також Суд ураховує, що під час оголошення перерви у судовому засіданні було зазначено про відсутність необхідності подання Обслуговуючим кооперативом додаткових пояснень чи заяв, явка учасників справи у судове засідання обов`язковою не визнавалася, а до клопотання про відкладення не додано належних доказів, які б підтверджували реальну наявність обставин, на які заявник посилається як на підставу для відкладення розгляду справи. При цьому, вжиті Судом процесуальні дії забезпечують дотримання принципів змагальності та рівності сторін у судовому процесі, а відкладення розгляду справи за відсутності обґрунтованих причин суперечить завданню господарського судочинства щодо забезпечення своєчасного та ефективного розгляду справи.

5. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій 5.1. Господарським судом міста Києва розглядався спір за позовною заявою Міністерства до ЗАТ "Ірокс" та ДП "Львівське будівельно-монтажне управління" про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нерухомості від 24.09.2003, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та ЗАТ "Ірокс" на підставі біржової угоди № 171-03/4 від 24.09.2003 філії "Львівська торгова палата" товарної біржі "Українська інвестиційна". Рішенням Господарського суду м. Києва від 06.10.2010 у справі № 32/586-45/428т-50/205т задоволено позовні вимоги Міністерства до ЗАТ "Ірокс" та ДП "Львівське будівельно-монтажне управління", за участю третіх осіб - Фонду державного майна України, Кабінету Міністрів України, товарної біржі "Українська інвестиція" в особі філії "Львівська торгова палата", ТОВ "Галичбудмонтаж", ЗАТ "Персенківка", ЗАТ "Будівельник" (перетворено на ТОВ В "Будівельник"), ЗАТ "Воютицький цегляний завод", за участю Генеральної прокуратури України, визнано недійсною з моменту укладення біржову угоду від 24.09.2003 № 171-03/4 договору купівлі-продажу об`єкта нерухомості (будівлі і споруди військового містечка по вул. Авіаційна, 7 у м. Львові), укладену між Військовою частиною НОМЕР_1 (правонаступником є ДП "ЛБМУ") та ЗАТ "Ірокс". Вказаним рішенням встановлено, що біржова угода від 24.09.2003 № 171-03/4, договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості є недійсною на підставі статті 48 Цивільного кодексу УРСР як така, що не відповідає вимогам закону, оскільки відчуження спірного майна з державної власності відбулося за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України та без погодження Міністерства оборони України як власника майна. 5.2. Також на розгляді Господарського суду міста Києва перебував позов Прокурора в інтересах держави в особі Міністерства, ДП "ЛБМУ" до ЗАТ "Персенівка", ТОВ В "Будівельник", ПП "Ірокс", ТОВ "Галичбудмонтаж", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - ОКП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідачів - ТОВ "СБУ-14", Автогаражний кооператив про визнання права власності на нерухоме майно та його витребування. Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.04.2016 у справі № 32/77т, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2020, визнано за державою в особі Міністерства право власності на будівлі і споруди військового містечка по вул. Авіаційна, 7 у м. Львові, а саме на: адміністративний будинок (А-2), будівлю побутового призначення (Е-1), будівлю ГСМ (Ж-1), склад (з-І), навіс (И-1), насосну (1-1), склад (1-1), пожежний пост (И-1), гараж (М-1), склад (Е-1), навіс (К-1), акумуляторну (Л-1), адміністративний будинок (Н-1), котельну (0-1), гаражі та їдальню (П-1), склади (С-1, Т-1, У-1, Ф-1, Х-1, Ц-1, 4-1, А-1, В-1, Ш-1), будівлю побутового призначення (Щ-2), колибу (Ш-1), навіси (Б-1, Ю-1), цех ізоляції (Я-1), огорожу та асфальтобетонне покриття загальною площею 5750 кв. м., витребувано зазначене майно у ТОВ (ЗАТ) "Персенківка", ТОВ В "Будівельник", ПрАТ "Ірокс", ТОВ "Галичбудмонтаж" та зобов`язано передати його на баланс ДП "ЛБМУ". Рішення у справі № 32/77т обґрунтовано преюдиційними фактами, встановленими рішенням Господарського суду м. Києва від 06.10.2010 у справі № 32/586-45/428т-50/205т, недійсністю правочину щодо відчуження ДП "ЛБМУ" спірного нерухомого майна з біржових торгів ПрАТ "Ірокс" поза волею власника - за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України та без погодження МО України, а також встановлено незаконність заволодіння спірними будівлями і спорудами ТОВ В "Будівельник", ЗАТ "Персенківка", ТОВ "Галичбудмонтаж" (набувачами 3/100, 92/100, 5/100 частин нерухомого майна). Таким чином, рішеннями у справі № 32/77т та у справі № 32/586-45/428т-50/205т встановлено, що дійсним власником вказаних будівель і споруд є держава в особі МО України, а тому, відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України, вказаний факт має преюдиційне значення для розгляду даної справи. При цьому у рішенні встановлено, що: - незважаючи на те, що "титульним" власником спірних будівель і споруд є держава в особі Міністерства, відповідачами у справах № 32/77т та № 32/586-45/428т-50/205т з метою уникнення виконання судових рішень вчинено дії з відчуження спірних об`єктів нерухомого майна на користь інших приватних суб`єктів. Відчуження майна (в тому числі на підставі договорів купівлі-продажу та рішень судів) здійснено пов`язаними приватними суб`єктами господарювання, а саме ТОВ "Галичбудмонтаж", ТОВ В "Будівельник", ТОВ (ЗАТ) "Персенківка", Автогаражному кооперативу, ТОВ "СБУ-14", керівники яких одночасно є засновниками цих же юридичних осіб. Судами було встановлено, що відчуження спірного майна відбулося за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України та без погодження Міністерством, а також встановлено незаконність заволодіння спірними будівлями і спорудами ТОВ В "Будівельник", ЗАТ "Персенківка", ТОВ "Галичбудмонтаж" (набувачами 3/100, 92/100, 5/100 частин нерухомого майна). Таким чином, рішеннями у справі № 32/77т та у справі № 32/586-45/428т-50/205т встановлено, що дійсним власником вказаних будівель і споруд є держава в особі Міністерства, а тому, відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, вказаний факт має преюдиційне значення для розгляду даної справи; - згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що ТОВ "Галичбудмонтаж", ТОВ В "Будівельник", Автогаражний кооператив, ТОВ "СБУ-14" перейменувало спірні будівлі і споруди (змінено літерну нумерацію), змінено їх площу та в деяких випадках - їх призначення. - згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно та Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо спірних будівель і споруд по вул. Авіаційна, 7 у м. Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 869775146101) у 2016 році відбулася державна реєстрація права спільної часткової власності за різними суб`єктами господарювання . - 02.04.2016 на підставі договору купівлі-продажу № 359 від 31.03.2016 зареєстровано право власності за Автогаражним кооперативом на 3/100 від усього майнового комплексу, а саме: 1/10 приміщення для зберігання металобрухту літ. 2Х 1 площею 245,8 кв. м, 1/10 автомайстерні літ. 2М-1 площею 502,1 кв. м, 1/10 столярного цеху літ. 20-1 площею 345,0 кв. м, 1/10 промислового складу літ. 23-1 площею 270, 8 кв. м, 1/10 автошроту літ. 2Ц-1 площею 328, 3 кв. м, 1/10 виробничого приміщення літ. 21-1 площею 291, 7 кв. м, 1/10 кондитерського складу літ. 2Ф-1 площею 344, 1 кв. м, 1/10 майстерні побутової техніки літ. 24-1 площею 328,3 кв. м, 1/10 токарного цеху літ. 2У площею 345,0 кв. м (зміна найменування об`єктів нерухомого майна та площ згідно з довідками Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 27.10.2016). - на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 10.05.2011 у справі № 5015/2140/11 - 24.03.2016 зареєстровано право власності за ТОВ "Галичбудмонтаж" на 5/100 від усього майнового комплексу, а саме: виробниче приміщення " 2А-2" площею 471,8 кв. м, санітарне приміщення " 2Е-1" площею 42,6 кв. м, будівлю СТО "2С-1" площею 343, 5 кв. м, склад "Т-1" площею 34, 56 кв. м, асфальт 617, 53 кв. м. - на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 10.08.2010 у справі № 9/116(2010) - 02.03.2016 зареєстровано право власності за ТОВ В "Будівельник" на 816/1000 від усього майнового комплексу, а саме: 8/10 частин виробничого приміщення літ. 2А-2 площею 471, 8 кв. м, 8/10 частин складу ПММ літ. 2Ж-1 площею 16,3 кв. м, 8/10 частин промислового складу літ. 23-1 площею 270,8 кв. м, навіс літ. 2И-1 площею 95,6 кв. м, 9/10 частин складу літ. 21-1 площею 9, 9 кв. м, 8/10 частин виробничого приміщення літ. 21-1 площею 291, 7 кв. м, пожежний пост літ. 2Й-1 площею 4, 9 кв. м, 9/10 частин автомайстерні літ. 2М-1 площею 502, 1 кв. м, підсобне приміщення літ. 2Є-1 площею 28, 9 кв. м, навіс літ. 2К-1 площею 173, 4 кв. м, побутове приміщення літ. 2Л-1 площею 34, 1 кв. м, офісне приміщення літ 2Н-1 площею 79,2 кв. м, 8/10 частин столярного цеху літ. 20-1 площею 255, 1 кв. м, 9/10 частин автомайстерні літ. 2П-1 площею 397, 9 кв. м, 9/10 частин кондитерського цеху літ. 2Р-1 площею 394, 4 кв. м, 8/10 частин будівлі СТО літ. 2С-1 площею 343, 5 кв. м, 8/10 частин токарного цеху літ. 2У-1 площею 345, 0 кв. м, 8/ 10 частин кондитерського складу літ. 2Ф-1 площею 344, І кв. м, 8/10 частин автошроту літ. 2Ц-1 площею 328, 3 кв. м, 8/ 10 частин майстерні побутової техніки літ. 24-1 площею 328, 3 кв. м, 9/10 частин колиби літ. 2LLT1 площею 20, 7 кв. м, 8/10 частин приміщення для зберігання тари літ. 2А-1 площею 17,4 кв. м, навіс літ. 2Б-Г площею 34,2 кв. м, приміщення для зберігання будматеріалів літ. 2В-Г площею 15, 2 кв. м, 224, 7 кв. м, огорожа № 1, 9/10 частин огорожі № 2; 9/10 частин приміщення кузні літ. 2Я-2 площею 426, 2 кв. м. - на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 11.07.2016 у справі № 914/1295/16 - 30.08.2016 зареєстровано право власності за TOB "СБУ-14" на 96/1000 від усього майнового комплексу за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 7, а саме: 1/10 частина адмінбудинку літ. А-2 площею 312,6 кв. м, що становить 31,26 кв. м; 9/10 частин будівлі побутового корпусу літ. Е-1, площею 43,1 кв. м, що становить 38,79 кв. м; 1/10 частину складу літ. 3-1, площею 272,0 кв. м, що становить 27,2 кв. м; навіс літ. И-1 площею 95,6 кв. м; 1/10 частина складу літ. ї-1, площею 293,0 кв. м, що становить 29,3 кв. м; 1/10 частина гаражу літ. М-1 площею 503,4 кв. м, що становить 50,34 кв. м; склад літ. Є-1 площею 29,3 кв. м; навіс літ. К-1 площею 173,4 кв. м; акумуляторна літ. Л-1 площею 34,1кв. м; адміністративний будинок літ. Н-1 площею 79,5 кв. м; 1/10 частина котельні літ. О-l площею 203,1 кв. м, що становить 20,31 кв. м; 1/10 частина гаражів літ. П-1 площею 399,7 кв. м, що становить 39,97 кв. м; 1/10 частина їдальні літ. Р-1 площею 399,6 кв. м, що становить 39,96 кв. м; 1/10 частина складу літ. С-1 площею 345,6 кв. м, що становить 34,56 кв. м; 1/10 частина складу літ. У-1 площею 345,6 кв. м, що становить 34,56 кв. м; 1/10 частина складу літ. Ф-1, площею 345,6 кв. м, що становить 34,56 кв. м; 9/10 частина відкритого складу літ. Х-1 площею 246,8 кв. м, що становить 222, 12 кв. м; 1/10 частина складу літ. Ц-1 площею 330,6 кв. м, що становить 33, 06 кв. м; 1/10 частина складу літ. 4-1 площею 330, 6 кв. м, що становить 33,06 кв. м; склад літ. А1-1 площею 17,6 кв. м; навіс літ. Б1-1 площею 34,2 кв. м; (навіс) склад літ. В1-1 площею 15,5 кв. м; навіс літ. Ю-1 площею 224,7 кв. м; 1/10 частина будівлі побутового призначення літ. Щ-2 площею 254,1 кв. м, що становить 25,41 кв. м; 1/10 частина приміщення цеху ізоляції літ. Я-2 площею 427,1 кв. м, що становить 42,71 кв. м. 5.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 у справі № 914/1295/16 задоволено апеляційну скаргу заступника Прокурора в інтересах держави в особі Міністерства, скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 11.07.2016 у вказаній справі в частині задоволення позовних вимог ТОВ "СБУ-14" до ТОВ В "Будівельник" про визнання права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 7, та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. За змістом вказаної постанови підтверджено факт незаконного набуття ТОВ "СБУ-14" у приватну власність зазначених будівель і споруд, оскільки їх власником згідно з рішенням Господарського суду м. Києва від 04.04.2016 у справі № 32/77т є держава в особі Міністерства. У відповідній постанові підтверджено факт незаконного набуття ТОВ "СБУ-14" у приватну власність зазначених будівель і споруд, оскільки їх власником згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у справі № 32/77т є держава в особі Міністерства. 5.4. Крім того, на підставі договорів купівлі-продажу від 10.07.2020 ТОВ "СБУ-14", ТОВ В "Будівельник" відчужили у власність ОСОБА_1 4/1000 частки майнового комплексу по АДРЕСА_1, а саме нежитлове приміщення з переробки харчових продуктів під літ. 2Щ-2 загальною площею 255,3 кв. м та навіс під літ. 2Ю-1 загальною площею 224,7 кв. м. 5.5. За твердженням Прокурора, шляхом аналізу та співставлення даних (інформації) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно спірних будівель і споруд по вул. Авіаційна, 7 у м. Львові та додавання їх площ, на момент реєстрації права власності у 2016 році у спільній частковій власності ТОВ "Галичбудмонтаж", ТОВ В "Будівельник", Автогаражний кооператив № 15 Галицького району м. Львова, ТОВ "СБУ-14" перебували будівлі та споруди загальною площею 5 435,7 кв. м. За позицією Прокурора, через додавання площ видозмінених спірних будівель і споруд по вул. Авіаційна, 7 у м. Львові їх загальна площа збільшилася до 6991,7 кв. м. Збільшення відбулося внаслідок проведення переобмірів/уточнення розмірів спірних будівель і споруд з ініціативи ТОВ В "Будівельник", ТОВ "СБУ-14", ТОВ "Галичбудмонтаж", Автогаражного кооперативу, що вбачається з інформації Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (лист від 20.11.2023 № 4095). Надалі у 2023 році відчуження спірних будівель і споруд відбулося на користь Обслуговуючого кооперативу шляхом їх внесення до статутного фонду (капіталу) такого, про що свідчить протокол загальних зборів засновників (учасників) № 18/10-23. 5.6. Згідно з протоколом загальних зборів засновників (учасників) Обслуговуючого кооперативу від 18.10.2023 ТОВ "Галичбудмонтаж", ТОВ "СБУ-14", ТОВ В "Будівельник" прийняті членами зазначеного кооперативу та вказаними суб`єктами господарювання як вступні внески/паї у статутний капітал кооперативу внесено спірні будівлі і споруди. 5.7. На підставі акта приймання-передачі від 18.10.2023 ТОВ "СБУ-14" передало, а Обслуговуючий кооператив отримав такі об`єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: вул. Авіаційна, 7 у м. Львові: 96/1000 частин від усього майнового комплексу, а саме: 1/10 частину виробничого приміщення літ. 2А-2 площею 471,8 кв. м, 9/10 частин санітарного приміщення літ. 2Е-1 площею 42,6кв. м, 1/10 частину промислового складу літ. 23-1 площею 270,8 кв. м, навіс літ. 2И-1 площею 95,6 кв. м; 1/10 частину виробничого приміщення літ. 21-1 площею 291,7 кв. м, 1/10 частину автомайстерні літ. 2М-1 площею 502,1 кв. м, підсобне приміщення літ. 2С-1 площею 28,9 кв. м, навіс літ. 2К-1 площею 173,4 кв. м, побутове приміщення літ. 2Л-1 площею 34,1 кв. м, офісне приміщення літ. 2Н-1 площею 79,2 кв. м, 1/10 частину столярного цеху літ. 20-1 площею 255,1 кв.м, 1/10 частину автомайстерні літ. 2П-1 площею 397, 9 кв. м, 1/10 частину кондитерського цеху літ. 2Р-1 площею 394,4 кв. м, 1/10 частину будівлі СТО літ. 2С-1 площею 343,5 кв.м, 1/10 частину токарного цеху літ. 2У-1 площею 345,0 кв. м, 1/10 частин кондитерського складу літ. 2Ф-1 площею 344,1 кв. м, 9/10 частин приміщення для зберігання металобрухту літ. 2Х-1 площею 245,8 кв. м, 1/10 частин автошроту літ. 2Ц-1 площею 328,3 кв. м, 1/10 частин майстерні побутової техніки літ. 24-1 площею 328,3 кв. м, приміщення для зберігання тари літ. 2А'-1 площею 17,4 кв. м, навіс літ. 2Б'-1 площею 34,2 кв. м, приміщення для зберігання будматеріалів літ. 2В'-1 площею 15,2 кв. м, 1/10 частину приміщення кузні літ. 2Я-2 площею 426,2кв. м. Загальна вартість становить 4 493 244, 00 грн та визначена в акті приймання-передачі. 5.8. На підставі акта приймання-передачі від 18.10.2023 ТОВ "Галичбудмонтаж" передало, а Обслуговуючий кооператив отримав такі об`єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: вул. Авіаційна, 7 у м. Львові: 5/100 частин від усього майнового комплексу, а саме: виробничого приміщення "2А-2" площею 471,8 кв. м, санітарного приміщення " 2Е-1" площею 42,6 кв. м, будівлі СТО "2С-1" площею 343,5 кв. м, складу "Т-1" площею 34,56 кв. м, асфальт площею 617,53 кв. м. Загальна вартість становить 2 585 859,00 грн та визначена в акті приймання-передачі. 5.9. На підставі акта прийому-передачі нерухомого майна ТОВ В "Будівельник" передало, а Обслуговуючий кооператив отримав такі об`єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м. Львів вул. Авіаційна, 7, 816/1000 частини від усього майнового комплексу, а саме: 8/10 частин виробничого приміщення літ. 2А-2 площею 471,8 кв. м, 8/10 частин складу ПММ літ. 2Ж-1 площею 16,3 кв. м, 8/10 частин промислового складу літ. 23-1 площею 270, 8 кв. м, навіс літ. 2И-1 площею 95,6 кв. м, 9/10 частин складу літ. 21-1 площею 9,9 кв. м, 8/10 частин виробничого приміщення літ. 2Ї-1 площею 291,7 кв. м, пожежний пост літ. 2Й-1 площею 4,9 кв. м, 9/10 частин автомайстерні літ. 2М-1 площею 502, 1 кв. м, підсобне приміщення літ. 2Є-1 площею 28, 9 кв. м, навіс літ. 2К-1 площею 173, 4 кв. м, побутове приміщення літ. 2Л-1 площею 34,1 кв. м, офісне приміщення літ. 2Н-1 площею 79,2 кв. м, 8/10 частин столярного цеху літ. 20-1 площею 255,1кв. м, 9/10 частин автомайстерні літ. 2П-1 площею 397,9 кв. м, 9/10 частин кондитерського цеху літ. 2Р-1 площею 394,4 кв. м, 8/10 частин будівлі СТО літ. 2С-1 площею 343, 5 кв. м, 8/10 частин токарного цеху літ. 2У-1 площею 345,0кв. м, 8/10 частин кондитерського складу літ. 2Ф-1 площею 344,1кв. м, 8/10 частин автошроту літ. 2Ц-1 площею 328,3 кв. м, 8/10 частин майстерні побутової техніки літ. 24-1 площею 328, 3 кв. м, 9/10 частин колиби літ.2 111-1 площею 20,7 кв. м, 8/10 частин приміщення для зберігання тари літ. 2 A4 площею 17,4 кв. м, навіс літ.2 Б'-І площею 34,2 кв. м, приміщення для зберігання будматеріалів літ. 2В'-1 площею 15,2 кв. м, 224,7 кв. м, огорожа № 1, огорожа № 2, 9/10 частин замощення, 9/10 частин приміщення кузні літ. 2Я-2 площею 426,2 кв. м. 5.10. Надалі 30.11.2023 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі всіх вищевказаних актів приймання-передачі за Обслуговуючим кооперативом зареєстровано право власності на передані ТОВ В "Будівельник", ТОВ "Галичбудмонтаж", ТОВ "СБУ-14" будівлі і споруди по вул. Авіаційна, 7, у м. Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 869775146101). Таким чином, за Відповідачем 1 зареєстровано право власності на спірні будівлі і споруди загальною площею 6 546,09 кв. м. 5.11. Кінцевим власником спірних будівель і споруд по вул. Авіаційна, 7 у м. Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 869775146101) є Обслуговуючий кооператив (962/1000 частин спірних будівель і споруд (складається з 916/1000, 5/100, 816/1000), що становить 6546,09 кв. м) та Автогаражний кооператив № 15 Галицького району м. Львова (3/100 частин спірних будівель і споруд, що становить 300,16 кв. м), за якими зареєстровано право власності 5.12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що передання ТОВ "Галичбудмонтаж", ТОВ "СБУ-14" та ТОВ "Будівельник" спірного майна до статутного капіталу Обслуговуючого кооперативу було здійснено після ухвалення судових рішень у справах № 32/77т та № 914/1295/16, про існування яких зазначеним юридичним особам було достовірно відомо, а також за наявності чинних заходів забезпечення позову, вжитих господарськими судами у справі № 32/77т. За оцінкою судів, такі дії у своїй сукупності свідчать не про звичайне розпорядження майном у межах господарської діяльності, а про спрямованість поведінки відповідних юридичних осіб на виведення спірних майнових активів з метою ускладнення або уникнення виконання судових рішень. Крім того, суди встановили відсутність економічної обґрунтованості відповідного передання майна до статутного капіталу кооперативу, а належних доказів на спростування цих обставин учасниками справи подано не було. Також судами враховано, що на момент відчуження нерухомого майна ТОВ "Галичбудмонтаж", ТОВ "СБУ-14" та ТОВ "Будівельник" були пов`язаними між собою особами. Отже, з урахуванням установленої судами сукупності обставин, зокрема прийняття 18.10.2023 рішень зборів відповідних товариств, складення 18.10.2023 актів приймання-передачі нерухомого майна, наявності судових рішень щодо спірного майна, чинних заходів забезпечення позову, пов`язаності учасників правочинів та відсутності економічного обґрунтування такого відчуження, суди дійшли висновку, що ТОВ "Галичбудмонтаж", ТОВ "СБУ-14" та ТОВ "Будівельник" вчинили фраудаторні правочини на шкоду інтересам держави в особі Міністерства. Також за наслідками оцінки матеріалів справи суди встановили ідентичність спірного майна у цій справі та майна, що є предметом спору у справі № 32/77т. 5.13. Прокурором з метою встановлення обставин порушення інтересів держави внаслідок неповернення у державну власність спірних будівель і споруд по вул. Авіаційна, 7 у м. Львові, у тому числі через тривале невиконання рішення Господарського суду м. Києва від 04.04.2016 у справі № 32/77т, а також щодо вжитих заходів для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" на адресу Міністерства направлено запити від 18.04.2023 № 11/3/1-31602-11, від 15.08.2023 № 11/3/1-192 вих-23, від 04.07.2023 № 11/3/1-115 вих-23, від 12.02.2024 № 11/3/1-55 вих-24. Проте, у визначені у вказаних листах строки ґрунтовної та повної запитуваної інформації/відповіді від Міністерства оборони України на адресу Офісу Генерального прокурора не надходило. Управлінням корпоративної політики 08.05.2023 у відповідь на запит Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора поінформовало про відмову державного реєстратора прав на нерухоме майно у проведенні реєстраційних дій права власності держави на будівлі і споруди по вул. Авіаційна, 7 у м. Львові у зв`язку з неможливістю встановити набуття права власності, так як об`єкти, на які заявлено права, вже зареєстровані у складі інших об`єктів та через неможливість ідентифікувати майно, вказане в рішенні Господарського суду м. Києва від 04.04.2016 у справі № 32/77т. Крім того, у відповідь на повторний запит Офісу Генерального прокурора оборонним відомством надіслано листа від 05.09.2023, в якому зазначено, що будівлі і споруди за вказаною адресою використовуються приватними суб`єктами господарювання, якими представники Міністерства не допускаються на територію, де розташовані спірні будівлі і споруди. Будь-якої іншої інформації щодо подальших дій оборонного відомства, спрямованих на державну реєстрацію прав держави стосовно зазначених будівель і споруд та виконання рішення суду, не надано. З огляду листування з Міністерством (у т.ч. щодо встановлення причин/обставин тривалого невиконання рішення Господарського суду м. Києва від 04.04.2016 у справі № 32/77т, вжитих заходів щодо оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 11.07.2016 у справі № 914/1295/16 тощо), яке здійснювалося на підставі абзацу 4 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Прокурором повідомлявся уповноважений державний орган про порушення інтересів держави та надавався достатній час для вжиття ефективних заходів із їх захисту. 28.03.2024 Прокурор повідомив Міністерство про намір вжиття заходів представницького характеру в межах повноважень, наданих статтями 23,24 Закону України "Про прокуратуру". 5.14. Наведені обставини стали підставою звернення Прокурора в інтересах Міністерства з позовом про витребування з чужого незаконного володіння у власність держави на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України спірного майна. 6.

Позиція Верховного Суду 6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги Автогаражного кооперативу та Обслуговуючого кооперативу не підлягають у задоволенню з таких підстав. 6.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 6.3. Виходячи з мотивів ухвалених у справі судових рішень та доводів касаційних скарг, предмет касаційного дослідження у цій справі передбачає перевірку: - правильності застосування статті 387 Цивільного кодексу України та статті 86 Господарського процесуального кодексу України у контексті встановлення судами наявності правових підстав для витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння на користь держави в особі Міністерства, зокрема належності та повноти дослідження ідентичності цього майна майну, яке належить державі в особі Міністерства та було витребуване на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у справі № 32/77т (чи є об`єкт нерухомості за реєстраційним номером 869775146101 тим самим об`єктом нерухомого майна, що зареєстрований в Реєстрі права власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 15788570). У цьому аспекті предмет касаційної перевірки полягає у з`ясуванні того, чи повно та належним чином суди дослідили докази щодо зміни технічних характеристик, площі, літерного позначення, функціонального призначення спірних об`єктів, а також доводам Скаржників про їх знищення або створення нового нерухомого майна, з урахуванням визначених процесуальним законом критеріїв належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності. Водночас підлягає з`ясуванню, чи свідчить за встановлених судами обставин зміна технічних характеристик спірного майна про припинення існування майна, яке вибуло з володіння держави, та чи виключає така зміна можливість його витребування; - правильності застосування статті 16 Цивільного кодексу України у контексті належності обраного Прокурором способу захисту у вигляді витребування спірного нерухомого майна. Зокрема, чи наявні підстави для висновку про те, що за встановлених судами обставин належним та ефективним способом захисту права держави є саме витребування майна з чужого незаконного володіння, а не звернення з вимогою про відшкодування вартості втраченого майна, яке вибуло з володіння держави; - правильності застосування статей 257, 261 Цивільного кодексу України у частині визначення початку перебігу позовної давності та відповідності встановленої судами дати початку такого перебігу підходам, сформованим Верховним Судом щодо застосування цих норм права. Наведені питання підлягають касаційному дослідженню в межах підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за умови встановлення релевантності висновків Верховного Суду, на які посилаються Скаржники, тобто подібності правовідносин, фактичних обставин і правового регулювання у відповідних справах та у цій справі. Окремо касаційному дослідженню підлягає необхідність формування правового висновку щодо застосування положень Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" у взаємозв`язку зі статтею 388 Цивільного кодексу України, зокрема щодо дії відповідних положень у часі та застосування передбаченого ними винятку стосовно майна, яке на момент вибуття з володіння держави належало до об`єктів або земель оборони. 6.4. З приводу наведеного Суд зазначає таке. Щодо застосування статті 387 Цивільного кодексу України та статті 86 Господарського процесуального кодексу України. 6.5. За змістом статей 317 та 319 Цивільного кодексу України власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд. 6.6. Відповідно до частини першої статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. 6.7. За положеннями статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. 6.8. Аналіз статті 387 Цивільного кодексу України свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто, позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: по-перше - фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; по-друге: "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього переоформлено на іншого суб`єкта. Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (правові висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі № 926/1351/19). 6.9. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того як воно потравило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387, 388 Цивільного кодексу України, є неефективним (правові висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18). 6.10. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, суд витребовує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19). 6.11. Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому положення частини першої статті 216 Цивільного кодексу України не можуть застосовуватись для повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було надалі відчужене третій особі, оскільки надає право повернення лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення позову про витребування майна до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 Цивільного кодексу України. 6.12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власниками спірних будівель і споруд, які, за позицією Прокурора та Позивача, є нерухомим майном, витребуваним на користь держави в особі Міністерства на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у справі № 32/77т, є Автогаражний кооператив та Обслуговуючий кооператив. 6.13. За результатами розгляду спору суди попередніх інстанцій, оцінивши характер участі Відповідачів та Третіх осіб 2- 4 у правовідносинах щодо спірного майна, послідовність його відчуження, набуття та державної реєстрації відповідних речових прав, а також інші докази у справі, встановили обставини взаємопов`язаності зазначених осіб і дійшли висновку про відсутність підстав для визнання Відповідачів добросовісними набувачами, оскільки встановлена судами сукупність обставин свідчить про їх обізнаність та можливість обізнаності щодо правового статусу спірного майна, наявності спору стосовно нього та характеру попередніх дій, спрямованих на його подальше відчуження і реєстрацію. При цьому зазначені висновки судів попередніх інстанцій у касаційному порядку Скаржниками не оскаржуються, а тому не становлять предмета касаційного перегляду в цій частині. 6.14. Досліджуючи матеріали справи та надаючи оцінку доказам на предмет ідентичності спірного майна майну, витребуваному рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у справі № 32/77т, суди дійшли висновку про їх тотожність. Формуючи зазначений висновок, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ними досліджено та проаналізовано зміст судових рішень у справах № 32/586-45/428т-50/205т, № 32/77т та № 914/1295/16, якими встановлено обставини належності державі в особі Міністерства будівель і споруд військового містечка, розташованого у місті Львові на вул. Авіаційній, 7, а саме: адміністративного будинку літ. А-2, будівлі побутового призначення літ. Е-1, будівлі ГСМ літ. Ж-1, складу літ. З-1, навісу літ. И-1, насосної літ. І-1, складу літ. І-1, пожежного поста літ. И-1, гаража літ. М-1, складу літ. Е-1, навісу літ. К-1, акумуляторної літ. Л-1, адміністративного будинку літ. Н-1, котельні літ. О-1, гаражів та їдальні літ. П-1, складів літ. С-1, Т-1, У-1, Ф-1, Х-1, Ц-1, Ч-1, А-1, В-1, Ш-1, будівлі побутового призначення літ. Щ-2, колиби літ. Ш-1, навісів літ. Б-1, Ю-1, цеху ізоляції літ. Я-1, огорожі та асфальтобетонного покриття загальною площею 5750 кв. м. З огляду на наведене суди встановили, що рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у справі № 32/77т зазначене майно витребувано на користь держави в особі Міністерства, а тому обставини належності цього майна державі, його вибуття з державного володіння та наявності підстав для повернення такого майна державі вже були предметом судового встановлення у справі, рішення в якій набрало законної сили. 6.15. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 75 Господарського процесуального кодексу обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляд/ іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. 6.16. Також суди попередніх інстанцій установили, що 04.07.2008 ТОВ "Галичбудмонтаж" отримало дозвіл на виконання будівельних робіт № 455/08 на реконструкцію будівель та споруд під виробничо-складські приміщення з добудовою і надбудовою побутово-відпочинкових приміщень з харчоблоком на вул. Авіаційній, 7 у м. Львові. Строк дії зазначеного дозволу визначено до завершення будівництва. Оцінюючи наведені обставини, суди дослідили наявні в матеріалах справи довідки ОКП ЛОР "БТІ та ЕО", видані у липні-жовтні 2016 року, зі змісту яких убачається, що щодо частини будівель відбулося перейменування, а зміна площі окремих споруд була зумовлена переобмірами та уточненням площ. Зокрема, такі обставини встановлено щодо будівлі побутового призначення літ. Е-1, будівлі ГСМ літ. Ж-1, складу літ. З-1, навісу літ. И-1, насосної літ. І-1, складу літ. І-1, пожежного поста літ. Й-1, гаража літ. М-1, складу літ. Є-1, навісу літ. К-1, акумуляторної літ. Л-1, адміністративного будинку літ. Н-1, котельні літ. О-1, гаражів та їдальні літ. П-1, складів літ. С-1, Т-1, У-1, Ф-1, Х-1, Ц-1, Ч-1, А'-1, В'-1, Ш-1, будівлі побутового призначення літ. Щ-2, колиби літ. Ш-1, навісів літ. Б'-1, Ю-1 та цеху ізоляції літ. Я-1. Водночас суди окремо врахували, що лише щодо адміністративного будинку літ. А-2 площею 312,6 кв. м ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" видало довідку № юр612 від 26.07.2016, у якій зазначено про його перейменування на "виробниче приміщення" літ. А-2 площею 471,8 кв. м, а також про те, що площа цього об`єкта змінилася внаслідок реконструкції за рахунок надбудови мансарди та за рахунок переобмірів і уточнення площ. 6.17. Сули також надали оцінку наявним у матеріалах справи довідкам про знищення/знесення майна № 4138 від 18.10.2023 щодо будівель літ. Р-1, Й-1, Ю-1, Я-2, Ч-1, Ї-1, Ф-1, Н-1, А'-1, Б'-1, В'-1, Щ'-2, Ж-1, І-1, Ш-1, У-1, Х-1, И-1, Т-1, С-1, О-1, Ц-1, П-1, Е-1, Є-1, М-1, К-1, Л-1, А-2. 6.18. Разом із тим суди попередніх інстанцій надали оцінку наявним у матеріалах справи протоколам огляду місця події, складеним у червні 2024 року на підставі ухвали Залізничного районного суду міста Львова від 05.06.2024 у справі № 462/4528/24. Як убачається зі змісту зазначених протоколів, до них долучено фотоматеріали, на яких зафіксовано загальний вигляд будівель і споруд, розташованих за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 7, що були досліджені судами у сукупності з іншими доказами у справі. 6.19. Також суди попередніх інстанцій надали оцінку висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 3013-Е від 20.12.2024, складеному в межах кримінального провадження № 42024142410000107 від 22.04.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 382 Кримінального кодексу України. 6.20. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. 6.21. У постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 910/5898/20, на яку звертає увагу Скаржник 2, наголошено, що висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної, оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії. Той факт, що висновки судових експертиз проведених в межах провадження з іншої справи оцінюються на загальних підставах як доказ зі справи, не вказує на неможливість брати до уваги їх зміст та оцінювати в сукупності з іншими доказами у справі. Крім того, для можливості оцінки такого висновку основним є те, чи він містить відповіді на питання, які стосуються предмету спору. Схожі висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 914/194/17, від 06.02.2020 у справі № 913/274/19, щодо неврахування висновків яких вказує Скаржник 2. 6.22. Оцінюючи зазначений висновок, суди встановили, що він містить внутрішньо суперечливі твердження. Зокрема, експерт, зіставляючи відомості щодо найменування, переліку та кількості будівель і споруд, зазначених у біржовій угоді № 171-03/4 від 24.09.2003, з відомостями щодо об`єкта нерухомості, зареєстрованого в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 15788570, встановив збіг складу, кількості та найменування відповідних об`єктів. Водночас у цьому ж висновку експерта зазначено, що станом на 17.07.2020 об`єкта нерухомості за реєстраційним номером 15788570 не існувало, оскільки, за твердженням експерта, на підставі дозволу № 455/08 від 04.07.2008 було проведено реконструкцію з добудови, перебудови і надбудови будівель, які входили до його складу. Такий висновок експерт обґрунтував даними фактично проведеного огляду, тим, що будівлі та споруди, які входили до складу об`єкта нерухомості за реєстраційним номером 15788570, на дослідження не були представлені, а також матеріалами інвентаризаційних справ, висновком № 4947 від 07.06.2018 та висновком № 593/23 від 24.01.2023, що містяться в матеріалах кримінального провадження. При цьому суди звернули увагу, що для відповіді на поставлене питання судовим експертом було проведено візуальний огляд представлених на дослідження будівель і споруд за місцем їх розташування, здійснено контрольні проміри та встановлено, що їх конфігурація, склад приміщень і конструктивні елементи відповідають тим будівлям і спорудам, які входять до складу об`єкта нерухомості за реєстраційним номером 869775146101. Зазначене, у свою чергу, підтверджується також наданими на дослідження матеріалами інвентаризаційної справи. 6.23. З огляду на наведене суди дійшли підставного висновку, що висновок експерта № 3013-Е від 20.12.2024, оцінений у сукупності з іншими наявними у справі доказами, не спростовує встановлених судами обставин щодо ідентичності спірного майна майну, яке вибуло з володіння держави та було витребуване на користь держави в особі Міністерства. Суди обґрунтовано врахували, що наведені у цьому висновку твердження про реконструкцію, добудову, перебудову чи надбудову окремих будівель самі по собі не підтверджують факту знищення відповідного майна як об`єкта цивільних прав та не свідчать про створення замість нього нового самостійного об`єкта нерухомого майна. При цьому встановлені експертом обставини щодо зміни окремих технічних характеристик об`єктів, їх площі чи конфігурації не виключають висновку судів про збереження правового та фактичного зв`язку спірного майна з тим майновим комплексом, який раніше вибув із державного володіння та був витребуваний на користь держави у справі № 32/77т. 6.24. Відповідно до частини першої статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України визначено особливості набуття права власності на нерухоме майно, а зокрема, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. 6.25. Частинами першою, другою статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що кожному індивідуально визначеному об`єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього вперше присвоюється реєстраційний номер, який є індивідуальним, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об`єкта. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється, крім випадків, передбачених статтею 14 цього Закону. 6.26. Крім того, частиною першою статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються у разі: 1) знищення об`єкта нерухомого майна; 2) поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна; 3) державної реєстрації права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна, щодо якого в Державному реєстрі прав відкрито розділ як на об`єкт незавершеного будівництва. 6.27. Тобто, реєстраційний номер нерухомого майна є незмінним протягом усього часу його існування, в той час як новоствореному об`єкту нерухомого майна присвоюється свій власний індивідуальний номер. 6.28. Судами встановлено, що відповідно до інформації, наявної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 30.11.2023 зареєстровано припинення (реєстрація переходу права власності - повне відчуження) комплексу будівель з реєстраційним номером 869775146101, розташований за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 7. 6.29. Однією з передбачених статтями 346, 349 Цивільного кодексу України підстав припинення права власності на нерухоме майно є знищення майна. 6.30. Проаналізувавши матеріали справи у їх сукупності та взаємному зв`язку, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність належних доказів, які б підтверджували фактичне знищення спірних приміщень, тобто припинення їх існування в натурі як об`єктів нерухомого майна. Такий висновок суди мотивували тим, що зміна окремих характеристик спірного майна, зокрема його площі, літерного позначення, технічного опису чи функціонального призначення, сама по собі не є доказом знищення майна Міністерства. Так само технічні паспорти, на які посилаються Відповідачі та Треті особи 2- 5, відображають технічний стан об`єктів на відповідний момент, однак не підтверджують припинення їх фактичного існування та не свідчать про створення замість них нового самостійного об`єкта нерухомості. 6.31. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 30.05.2019 у справі № 922/2598/18, умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог статі 349 Цивільного кодексу Украйни, є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру. Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо. 6.32. Суди попередніх інстанцій також врахували, що у матеріалах справи відсутні докази звернення власників спірних приміщень із заявами про припинення права власності на них у зв`язку зі знищенням майна. 6.33. Водночас судами встановлено, що Відповідачі та Треті особи 2- 5 не надали доказів понесення будь-яких витрат на здійснення реконструкції, поліпшень, перебудови чи інших будівельних робіт щодо будівель і споруд за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 7, у тому числі таких, які могли б підтверджувати створення нових приміщень або нового об`єкта нерухомого майна. 6.34. Суд також ураховує, що під час розгляду цієї справи учасники справи не заявляли клопотань про призначення будівельно-технічної експертизи, яка могла б бути спрямована на з`ясування питань фактичного знищення спірних будівель і споруд, характеру проведених щодо них будівельних робіт та наявності чи відсутності ознак створення нового самостійного об`єкта нерухомого майна. 6.35. З огляду на викладене Суд зазначає, за відсутності доказів фактичного знищення спірних приміщень, припинення права власності у зв`язку зі знищенням майна, понесення витрат на створення нового об`єкта нерухомості, а також за відсутності відповідного експертного підтвердження таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли підставного висновку про недоведеність доводів Відповідачів та Третіх осіб 2- 5 щодо припинення існування майна Міністерства. 6.36. Також за результатами дослідження документації, на яку посилався Скаржник 2, суди попередніх інстанцій надали оцінку обставинам проведення реконструкції спірного майна та встановили, що стосовно частини будівель мало місце їх перейменування, тоді як зміна площі окремих споруд була зумовлена переобмірами та уточненням відповідних технічних показників. У цьому контексті суди врахували, що на момент складення експертних висновків об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 15788570 у попередньому технічному стані вже не існував, оскільки на підставі дозволу № 455/08 від 04.07.2008 щодо будівель, які входили до його складу, було проведено реконструкцію з добудовою, перебудовою та надбудовою. Водночас суди виходили з того, що наведені обставини самі по собі не свідчать про знищення відповідного майна чи створення замість нього нового самостійного об`єкта нерухомості. На підставі досліджених матеріалів суди встановили, що, об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 869775146101 є тим самим об`єктом нерухомості, який раніше був зареєстрований у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 15788570, однак із проведеними щодо нього змінами внаслідок реконструкції та уточнення технічних характеристик. 6.37. Звертаючись із касаційною скаргою, Скаржник 2 не зазначає про неврахування судами певних доказів, які мали істотне значення для правильного вирішення спору, а фактично просить надати іншу оцінку вже дослідженим судами доказам. Водночас така переоцінка доказів виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України. За таких обставин доводи Скаржника 2 у цій частині не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки всім доказам, на які він посилається у касаційній скарзі, судами було надано оцінку з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку в сукупності з іншими матеріалами справи. 6.38. При цьому, Суд ураховує, що встановлена судами зміна технічного стану, площі, найменування чи конфігурації окремих будівель не спростовує висновку про ідентичність спірного майна майну, яке вибуло з володіння держави, а лише підтверджує зміну його характеристик у межах існування того самого об`єкта нерухомості. Так, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України у постанові від 06.07.2016 у справі № 6-1213цс16 та постанові Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 902/1414/13, від 27.02.2020 у справі № 5013/458/11, не є новоствореним об`єктом об`єкт нерухомого майна, створений з прив`язкою до вже існуючої нерухомості, з використанням її функціональних елементів. 6.39. У постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 5013/458/11 наголошено, що право власності на нову річ, внаслідок переробки іншої речі, може виникати лише у тому разі, якщо в результаті здійсненої переробки з`являється інший об`єкт, відмінний за своїми характеристиками, тобто об`єкт, який може бути кваліфікований як нова річ. Також, не може вважатися новою річчю (новоствореним об`єктом) об`єкт нерухомого майна, який перероблено з прив`язкою до вже існуючого нерухомого майна та з використанням функціональних елементів цього майна, тобто такий, що фактично є тим самим об`єктом з видозміненими загальними характеристиками. 6.40. З огляду на наведене висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову в порядку застосування статті 387 Цивільного кодексу України є обґрунтованим, оскільки такий висновок ґрунтується на встановленні ідентичності спірного нерухомого майна майну, яке належить державі в особі Міністерства та було витребуване на її користь рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у справі № 32/77т. При цьому суди надали оцінку доводам і доказам сторін щодо зміни технічних характеристик, площі, літерного позначення, функціонального призначення окремих будівель, а також щодо тверджень про знищення майна або створення нового об`єкта нерухомості. За наслідками такої оцінки суди встановили, що наведені обставини не спростовують факту існування спірного майна як того самого об`єкта, який вибув з володіння держави, та не виключають можливості його витребування з чужого незаконного володіння. Надана судами оцінка ідентичності спірного майна, його фактичного існування та правового зв`язку з майном, витребуваним у справі № 32/77т, здійснена з урахуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, що відповідає приписам статті 86 Господарського процесуального кодексу України та підходам, сформованим Верховним Судом щодо оцінки доказів. 6.41. Суд визнає необґрунтованими посилання Скаржника у відповідній частині касаційного оскарження на постанову Верховного Суду від 11.12.2024 у справі № 523/6336/16-ц. У зазначеній постанові Верховний Суд виходив з того, що можливість задоволення віндикаційного позову шляхом витребування нерухомого майна від добросовісного набувача залежить, зокрема, від встановлення обставин щодо того, чи було таке майно видозмінене, перероблене або знищене. Натомість у цій справі суди попередніх інстанцій встановили обставини взаємопов`язаності Відповідачів та Третіх осіб 2-4 і, з урахуванням цих обставин, дійшли висновку про відсутність підстав вважати Відповідачів добросовісними набувачами спірного майна. Зазначені висновки не оскаржуються з боку Відповідачів. Отже, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.12.2024 у справі № 523/6336/16-ц, сформульовані за інших фактичних обставин та в іншому контексті правового регулювання, оскільки стосуються витребування майна саме від добросовісних набувачів, тоді як у цій справі судами встановлено недобросовісність набуття спірного майна Відповідачами. За таких обставин наведене посилання Скаржника 2 не підтверджує неправильного застосування судами попередніх інстанцій статті 387 Цивільного кодексу України та статті 86 Господарського процесуального кодексу України і не свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у цій частині. У зв`язку з наведеним Обслуговуючим кооперативом у відповідній частині не доведено наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та не спростовано правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права. 6.42. За наведених обставин Суд визнає необґрунтованими посилання Скаржника 1, заявлені на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, щодо необхідності формування висновку про застосування положень Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача". Суд виходить з того, що наведене правове регулювання спрямоване на захист саме добросовісного набувача. Водночас у цій справі суди попередніх інстанцій установили обставини, які виключають можливість визнання відповідних осіб добросовісними набувачами спірного майна. При цьому такі висновки судів Скаржниками у касаційному порядку не оскаржуються, а тому наведені посилання не свідчать про необхідність формування Верховним Судом висновку щодо застосування зазначеного Закону у спірних правовідносинах. Щодо застосування статті 16 Цивільного кодексу України. 6.43. Колегія суддів зазначає, що згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 6.44. Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України. Водночас суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України). 6.45. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. 6.46. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, та від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, на яку звертає увагу Скаржник 2). 6.47. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц). 6.48. Заперечення Обслуговуючого кооперативу неналежності обраного Прокурором способу захисту фактично зводяться до твердження про те, що майно, яке належить державі в особі Міністерства та було витребуване на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у справі № 32/77т, не є тим самим об`єктом нерухомого майна, який зареєстрований у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 15788570 та становить предмет спору в цій справі. На його думку, за таких обставин належним способом захисту порушеного права держави могло бути не витребування спірного майна з чужого незаконного володіння, а звернення з вимогою про відшкодування вартості втраченого майна, яке вибуло з володіння держави. 6.49. Втім, як зазначено вище, судами попередніх інстанцій було надано належну правову оцінку обставинам щодо ідентичності спірного майна, його фактичного існування, а також правового та фактичного зв`язку з майном, витребуваним у справі № 32/77т. За результатами такого дослідження судами підтверджено, що спірний об`єкт нерухомого майна є ідентичним майну, яке раніше було витребуване на користь держави. У зв`язку з цим доводи Скаржника 2 про неналежність обраного Прокурором способу захисту є необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на переоцінці встановлених судами фактичних обставин справи. 6.50. Оскільки судами підтверджено існування спірного майна та його належність до майна, що вибуло з володіння держави поза її волею, обраний Прокурором спосіб захисту у вигляді витребування майна відповідає характеру порушеного права, обставинам спору та положенням статті 16 Цивільного кодексу України. Такий підхід також узгоджується з правовою позицією, викладеною у наведеній Скаржником 2 постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19. 6.51. У зв`язку з наведеним Скаржником 2 у відповідній частині не доведено наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та не спростовано правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права. Щодо застосування статей 257, 261 Цивільного кодексу України. 6.52. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. 6.53. У статті 257 Цивільного кодексу України унормовано, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. 6.54. На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц і № 372/1036/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 911/926/17, від 23.01.2019 у справі № 910/2868/16 на які також звертає увагу Скаржник 1), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16). 6.55. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України). 6.56. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя, четверта статті 267 Цивільного кодексу України). 6.57. Тобто суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2201/15-ц (на яку звертає увагу Скаржник 1) та № 522/2110/15-ц, від 07.08.2019 у справі № 2004/1979/12, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17-ц. 6.58. Суд першої інстанції встановив, що обома Відповідачами були подані заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, обґрунтовані тим, що Прокурору ще у 2016 році, як учаснику справи № 32/77т, були достеменно відомі обставини державної реєстрації права власності на спірні об`єкти нерухомого майна за іншими особами. Наведені доводи були предметом дослідження та оцінки суду першої інстанції. За таких обставин саме лише незазначення судом апеляційної інстанції про подання окремо Автогаражним кооперативом самостійної заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, а також ненадання цій процесуальній обставині окремої правової оцінки, не свідчить про неврахування судами попередніх інстанцій як факту подання такої заяви, так і змісту наведених у ній аргументів. Отже, доводи Скаржника 1 у цій частині не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. 6.59. Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати захист цих інтересів у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати такий захист (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц). 6.60. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, на яку акцентує Скаржник 1, наведено правовий висновок, за яким позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався чи міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів. 6.61. За змістом правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, що неврахування якого наголошує Скаржник1, правило щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19. 6.62. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, на яку зазначає Скаржник 2). 6.63. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатися про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Такі правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 (на яку акцентують Скаржники), від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, на яку звертає увагу Скаржник 1, від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/248/20. 6.64. У постанові від 28.03.2023 у справі № 904/3214/18 (922/2714/20), щодо неврахування висновків якої вказує Скаржник 1, наголошено, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. 6.65. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16). 6.66. Крім того, Суд, звертаючись до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, (від якої не відступила Велика Палата Верховного Суду при постановленні ухвал від 13.02.2024 у справі № 750/254/22, на яку також акцентують увагу Скаржники), зазначає, що відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна. 6.67. Ураховуючи наведене, Суд погоджується з доводами Скаржників про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо визначення початку перебігу позовної давності за віндикаційною вимогою з набранням законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у справі № 32/77т на підставі постанови Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2020. Колегія суддів зазначає, що положення статей 257, 261 Цивільного кодексу України не пов`язують початок перебігу позовної давності ані з ухваленням судового рішення, яким підтверджено порушення права особи, ані з укладенням подальших правочинів щодо спірного майна, ані з фактичним переданням такого майна особою, яка незаконно ним заволоділа, у володіння інших осіб. Визначальним для початку перебігу позовної давності є день, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. З огляду на це встановлення судами обставин щодо незаконного вибуття спірного майна з власності держави у межах справи № 32/77т свідчить про те, що вже під час звернення з відповідним позовом у 2016 році Прокурору та Міністерству мало бути відомо про порушення права держави на це майно. Отже, Скаржники обґрунтовано зазначають, що саме по собі подальше набуття права власності на спірне майно іншим набувачем не змінює моменту початку перебігу позовної давності, а тому звернення 05.04.2024 з новим віндикаційним позовом у цій справі здійснено поза межами строку позовної давності, визначеного статтею 257 Цивільного кодексу України. 6.68. Посилання Скаржників на постанову від 11.10.2025 у справі № 520/1810/23 Суд вважає необґрунтованим. Так, колегією суддів не встановлено існування постанови у справі № 520/1810/23, ухваленої саме 11.10.2025, на яку посилаються Скаржники. Крім того, предметом спору у зазначеній справі є визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, тобто податкові правовідносини, та спір не стосується застосування статей 257, 261 Цивільного кодексу України. Отже, наведена Скаржниками справа не є релевантною до спірних правовідносин, а відповідне посилання не спростовує висновків судів попередніх інстанцій. 6.69. Нерелевантними є також посилання Скаржників на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22. Суд звертає увагу, що висновки, викладені у зазначеній постанові, стосуються питання застосування процесуального строку звернення до суду та умов поновлення такого строку, а не застосування положень статей 257, 261 Цивільного кодексу України, які регулюють позовну давність як інститут матеріального права, зокрема визначення початку її перебігу. Отже, наведена Скаржниками постанова ухвалена за інших предмета правового регулювання та фактичного контексту, а тому викладені у ній висновки не є релевантними для вирішення питання про правильність застосування судами попередніх інстанцій статей 257, 261 Цивільного кодексу України у цій справі. 6.70. Між тим, як встановили суди попередніх інстанцій, під час розгляду спору у суді першої інстанції Прокурор у поданих письмових поясненнях неодноразово посилався на наявність поважних причин несвоєчасного звернення до суду. Зокрема, Прокурор зазначав, що з огляду на існування судового рішення від 04.04.2016 у справі № 32/77т, яке набрало законної сили 15.07.2020 та яким було відновлено право власності держави на спірні об`єкти нерухомого майна, у Міністерства та Прокурора були підстави вважати такий спосіб захисту ефективним і остаточним для поновлення порушених інтересів держави. Також, за позицією Прокурора, ні Міністерство, ні Прокурор не передбачали та не могли передбачити, що фактичне повернення державі спірного військового майна не відбудеться внаслідок недобросовісної поведінки та дій відповідачів у зазначеній справі. Саме ці обставини, на думку Прокурора, свідчать про поважність причин незвернення до суду раніше з іншим способом захисту порушеного права. 6.71. Відповідно до частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту. 6.72. При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від Позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц. 6.73. Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. 6.74. Разом із тим Суд ураховує, що, оцінюючи обставини справи в контексті своєчасності звернення з позовом та дійшовши висновку про відсутність пропуску строку позовної давності, суди попередніх інстанцій водночас надали оцінку і доводам Прокурора щодо поважності причин можливого пропуску такого строку. Так, зі змісту мотивувальної частини рішення суду першої інстанції вбачається, що наведені Прокурором аргументи були оцінені цим судом як такі, що підтверджують наявність об`єктивних обставин, які зумовили дійсну неможливість звернення до суду раніше з іншим способом захисту порушеного права. При цьому суд апеляційної інстанції безпосередньо зазначив, що з огляду на наявність судового рішення від 04.04.2016 у справі № 32/77т, яке набрало законної сили лише 15.07.2020 та яким було відновлено право власності держави на спірні об`єкти нерухомості, Прокурор і Міністерство мали підстави вважати, що такий спосіб захисту є ефективним та остаточним для поновлення порушених інтересів держави. Західний апеляційний господарський суд врахував, що Міністерство та Прокурор не передбачали і не могли передбачити можливість неповернення державі спірного військового майна внаслідок недобросовісної поведінки та дій Відповідачів у цій справі. Саме ці обставини суд апеляційної інстанції оцінив як такі, що свідчать про поважність причин незвернення до суду раніше з іншим способом захисту порушеного права. Також суд апеляційної інстанції встановив, що Відповідачі не надали доказів та не навели об`єктивних фактичних даних, які б свідчили про обізнаність Міністерства про порушення його прав унаслідок відчуження частини спірних будівель і споруд після ухвалення судового рішення у справі № 32/77т. Колегія суддів виходила з того, що Міністерство не було стороною правочину, на підставі якого здійснено відповідні реєстраційні дії, а тому сам факт їх вчинення не може автоматично ототожнюватися з обізнаністю оборонного відомства про порушення його права. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що на Міністерство не може бути покладений обов`язок постійного моніторингу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з метою виявлення ймовірних змін правового статусу спірного майна. Крім того, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на момент звернення з позовом у справі № 32/77т Прокурор діяв відповідно до того правового та фактичного стану спірних правовідносин, який існував на той час, і мав обґрунтовані підстави вважати, що ухвалене у цій справі судове рішення, яким відновлено право власності держави на спірне майно, буде виконане в порядку, визначеному законом, та забезпечить належне і реальне поновлення порушених інтересів держави. Водночас, як установили суди, подальше відчуження спірного майна, його перереєстрація та інші дії, які були оцінені судами як недобросовісні й такі, що фактично ускладнили повернення майна державі в порядку виконання судового рішення у справі № 32/77т. У такий спосіб суди, дослідивши обставини, на які Прокурор посилався як на поважні причини несвоєчасного звернення з позовом, врахували, що його звернення з позовом у цій справі було спричинене не бездіяльністю чи несвоєчасним реагуванням на порушення права, а обставинами, зумовленими необхідністю усунення наслідків подальшого вибуття майна з державної власності та забезпечення реального, а не лише формального, відновлення порушеного права держави. 6.75. Суд ураховує, що у постанові Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 910/19865/21 сформовано висновок про те, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів тощо. 6.76. У наведеному контексті такий підхід Верховного Суду є релевантним до доводів Прокурора про те, що до моменту набрання законної сили судовим рішенням від 04.04.2016 у справі № 32/77т, яким було вирішено питання щодо поновлення права власності держави на спірні об`єкти нерухомості, у Прокурора та Міністерства були підстави вважати обраний у тій справі спосіб захисту належним, ефективним та достатнім для відновлення порушених інтересів держави. При цьому Суд ураховує, що ані Прокурор, ані Міністерство не були сторонами правочинів, на підставі яких спірне майно було відчужене на користь Відповідачів. Водночас, як установив суд апеляційної інстанції, Відповідачі не надали доказів та не навели об`єктивних фактичних даних, які б свідчили про обізнаність Міністерства щодо порушення його прав унаслідок відчуження частини спірних будівель і споруд. Звертаючись із касаційними скаргами, Скаржники у цій частині не спростовують висновків судів попередніх інстанцій у спосіб, передбачений частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а фактично просять надати іншу оцінку встановленим судами обставин справи в контексті застосування статей 257, 261 Цивільного кодексу України. Суд зазначає, що відповідні доводи не містять належного обґрунтування неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Натомість вони спрямовані на переоцінку встановлених судами обставин справи, що, з урахуванням положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, не входить до повноважень суду касаційної інстанції. 6.77. З урахуванням викладеного Суд не вбачає підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України. Оскільки суди, з урахуванням установлених обставин справи, дійшли підставного висновку про поважність причин можливого пропуску позовної давності, порушене право підлягає судовому захисту. 6.78. У зв`язку з вищенаведеним Скаржниками у цій частині не доведено підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та не спростовано правильності застосування судами норм матеріального права.

7. Висновки Верховного Суду 7.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 7.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 7.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. 7.4. Оскільки наведені Скаржниками підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - залишенню в силі.

8. Розподіл судових витрат 8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржників. Керуючись статтями 129, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Автогаражного кооперативу № 15 Галицького району міста Львова та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Західна Вежа" залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 та рішення Господарського суду Львівської області від 23.05.2025 у справі № 914/895/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік І. Міщенко