Ухвала КГС ВС № 913/67/25

УХВАЛА 02 червня 2026 року м. Київ cправа № 913/67/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В., розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.05.2026 та рішення Господарського суду Луганської області від 10.03.2026 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до Управління Державної казначейської служби України у Станично-Луганському районі Луганської області про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - Товариство, скаржник) звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Управління Державної казначейської служби України у Станично-Луганському районі Луганської області про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу №11-1114/21-БО-Т від 11.11.2021 в загальному розмірі 12 780,56 грн, з яких основний борг в сумі 7 805,22 грн, пеня в сумі 1 648,72 грн, 3% річних в сумі 645,37 грн та інфляційні втрати в розмірі 2 681,25 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання договору позивач (ЕІС-код 56Х930000010610Х) передав у власність відповідача (ЕІС-код 56XS00011RBF000Q) протягом грудня 2021 року лютого 2022 року природний газ загальним об`ємом 2,145 тис.куб.м. на загальну суму 35 508,34 грн, що підтверджується даними з інформаційної платформи оператора ГТС щодо остаточних алокацій відборів споживача, а також даними складених актів приймання-передачі природного газу від 31.12.2021, 31.01.2022, 28.02.2022, проте відповідач розрахунки за придбаний природній газ з позивачем провів не повністю, повністю розрахувався за зобов`язаннями грудня 2021 року - січня 2022 року. Оскільки за зобов`язаннями лютого 2022 року розрахунок проведено не було, у відповідача обліковується заборгованість у сумі 7 805,22 грн. У зв`язку з допущеним простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 1 648,72 грн, обраховану за період з 16.04.2022 по 15.10.2022, 3% річних у сумі 645,37 грн, обрахованих за період з 16.04.2022 по 16.01.2025 та інфляційні втрати в сумі 2 681,25 грн, обраховані за період з травня 2022 року по грудень 2024 року. Ухвалою Господарського суду Луганської області від 28.02.2025 визнано справу малозначною та розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Рішенням Господарського суду Луганської області від 10.03.2026 позов задоволено в частині стягнення 6 778,86 грн основного боргу, 1 431,92 грн пені, 560,51 грн 3% річних, 2 328,67 грн інфляційних втрат, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 2 103,86 грн; у решті позову відмовлено. За висновками суду, окупація території місцезнаходження відповідача - території Станично-Луганської селищної територіальної громади, з 24.02.2022 є загальновідомим фактом (підтвердженим до того ж Кабінетом Міністрів України), та враховуючи положення статті 13-1 Закону України ?Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України?, якою встановлено пряму заборону на переміщення послуг трубопровідним транспортом на тимчасово окуповану територію, суд дійшов висновку про те, що позивач у період з 24.02.2022 не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання на окуповану територію природного газу відповідачу. Судом також враховано, що загальновідомий у розумінні частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) факт окупації території місцезнаходження і діяльності відповідача з 24.02.2022 (підтверджений у встановленому законодавством порядку) за стандартом вірогідності згідно статті 79 ГПК України зумовлює недоведеність представленими у справі доказами факт набуття з 24.02.2022 саме відповідачем права власності на відповідний обсяг природного газу та споживання ним такого газу. Зазначені обставини за висновками суду є окремою підставою для відмови в задоволенні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості поставленого природного газу на тимчасово окуповану територію в період з 24.02.2022 по 28.02.2022. Суд дійшов висновку про те, що правомірною до стягнення з відповідача є заборгованість за вказаним договором за зобов`язаннями лютого 2022 року у розмірі 6 778,86 грн за наступним розрахунком: 0,4095 тис.куб.м. (обсяг спожитого природного газу з 01.02.2022 по 23.02.2022) х 16 554 грн (ціна природного газу за 1000 куб.м. з ПДВ, враховуючи тариф на послуги з його транспортування для внутрішньої точки виходу з ГТС та коефіцієнт, що застосовується при замовленні потужності, встановлені п.4.1 договору). Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат за зобов`язаннями лютого 2022 року, з урахуванням визначеної до стягнення судом суми основного боргу за зобов`язаннями лютого 2022 року в розмірі 6 778,86 грн та дійшов висновку про їх часткове задоволення; в іншій частині вимог суд відмовив. За наслідками розгляду апеляційної скарги Товариства, постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.05.2026 залишено без змін рішення Господарського суду Луганської області від 10.03.2026. Не погоджуючись із судовими рішеннями, 14.05.2026 (через систему ?Електронний суд?) Товариство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.05.2026 та рішення Господарського суду Луганської області від 10.03.2026, в якій просить судові рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 1 026,36 грн основного боргу, 216,80 грн пені, 84,86 грн 3% річних та 352,58 грн інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та зміст судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого. Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Згідно із частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Ураховуючи, що положення статті 12 ГПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини п`ятої статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини п`ятої статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії. Так, предметом позову у даній справі є стягнення 12 780,56 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 (3 028,00 грн х 100 = 302 800,00 грн), тому у розумінні положень ГПК України ця справа є малозначною. В якості обґрунтування наявності підстав для відкриття касаційного провадження, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України), а також має виняткове значення для позивача як учасника ринку природного газу та для визначення єдиної правозастосовної практики (підпункт "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України) у питаннях постачання природного газу на окуповані території до внесення змін до законодавства та визначення окупованої території на законодавчому рівні. Скаржник вважає, що станом на теперішній час відсутня усталена правова

позиція Верховного Суду щодо застосування положень статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, що виникли у зв`язку з тимчасовою окупацією окремих територій України після 24.02.2022. На думку позивача, відкриття касаційного провадження у цій справі впливатиме на вирішення широкої маси спорів, створюючи відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. В якості підстав касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень у справі скаржник посилається на пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК України. Скаржник також зазначає, що для суб`єктів енергетичного сектору у контексті загальнонаціонального ринку значення цієї справи є винятковим, оскільки рішення касаційного суду безпосередньо впливатиме на формування ринку природного газу та виконання спеціальних обов`язків постачальниками. Так, в провадженні судів України перебуває велика низка справ з аналогічних спорів, в яких позивач стягує заборгованість зі споживачів, які в період постачання природного газу перебували під контролем збройних сил російської федерації. При розгляді справ суди встановлюють обставини постачання природного газу у період після 24.02.2022 на територію населених пунктів, які перебувають (перебували) в окупації та, з посиланням на висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23, відмовляють у задоволенні позовних вимог. Позивач не погоджується з висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зазначеній справі, вважає за необхідне відступити від них. Розглянувши наведені міркування, у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України, касаційної скарги і доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених господарськими судами обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, при цьому, сама по собі незгода сторони з оцінкою судом конкретних обставин справи не може бути підставою для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. При цьому, посилання скаржника у касаційній скарзі на пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК України не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню. Суд зазначає, що сама по собі наявність певної кількості справ у судах або посилання на відсутність висновку Верховного Суду, чи посилання на наявність підстав для відступу від наявних висновків Верховного Суду не є автоматичним підтвердженням фундаментальності питання права, крім того, скаржник не довів, що ця справа містить складні теоретичні питання, вирішення яких виходить за межі конкретного спору та потребує встановлення нових концептуальних підходів до тлумачення норм матеріального права. Наявність у цьому випадку підстави допуску цієї справи до касаційного провадження, яка передбачена у підпункті "а" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України в межах перевірки матеріалів касаційної скарги не підтвердилась. Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для нього без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України. За оцінкою Суду касаційна скарга не містить переконливих аргументів, а також підтверджуючих документів, які б свідчили про виняткове значення справи для скаржника, оскільки незгода з ухваленими рішеннями суду попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь заявника є звичайним передбачуваним процесом. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судом апеляційної інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним. Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено. З огляду на зазначене Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини 3 статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ. Таким чином скаржник не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення 12 780,56 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини 1 статті 293 ГПК України). Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 913/67/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.05.2026 та рішення Господарського суду Луганської області від 10.03.2026. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню. Головуючий Г. М. Мачульський Судді Л. І. Рогач Є. В. Краснов