Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 904/1817/26

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02.06.2026 року м.Дніпро Справа № 904/1817/26 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Висоцького А.М. (доповідач по справі) суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В. секретар судового засідання: Гетьманенко С.М. за участю представників сторін у справі: від Дніпровської міської ради Білан С.А. від Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПАРКІНГ 2020" Хандога А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026, суддя суду першої інстанції Манько Г.В., м. Дніпро, повний текст ухвали складено та підписано 22.04.2026 по справі № 904/1817/26 за позовом Дніпровської міської ради (м. Дніпро) до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПАРКІНГ 2020" (м. Дніпро) про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності без достатньої правової підстави, - ВСТАНОВИВ:

Описова частина. У квітні 2026 року Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, яким просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПАРКІНГ 2020" кошти в розмірі 2 474 816,71 гривень, набутих без достатньої правової підстави, внаслідок несплаченої орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності по вул. Гавриленка, 10 Г в місті Дніпрі. Також, Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою, якої просить: - накласти арешт на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПАРКІНГ 2020" (код ЄДРПОУ 43628659), а саме: майновий комплекс автостоянки (РНОНМ 2204349012101), який складається з: літ. А - сторожка, загальною площею 5,2 кв. м; літ. Б - навіс, загальною площею 99,4 кв. м; літ. В - навіс, загальною площею 217,8 кв. м; літ. Г - навіс, загальною площею 325,9 кв. м; літ. Д - навіс, загальною площею 31,8 кв. м; літ. Е - убиральня, загальною площею 1,8 кв. м; № 1 - огорожа; І - мостіння, загальною площею 1400,0 кв. м. за адресою: вул. Гавриленка, 10 Г у м. Дніпрі та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПАРКІНГ 2020" (код ЄДРПОУ 43628659), у межах суми стягнення в розмірі 2 474 816,71 грн., до набрання рішенням по справі законної сили. Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову Дніпровська міська рада зазначає про наявність спору між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПАРКІНГ 2020" з приводу безпідставного збереження коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності. Зазначає, що Господарським судом Дніпропетровської області наразі розглядається відповідний позов про стягнення грошових коштів з відповідача. Заявник зазначає, що за відсутності вжиття заходів забезпечення позову, об`єкти, розміщені на земельній ділянці можуть бути відчужені, а грошові кошти виведені з рахунків відповідача, тому існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам споживача. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/1817/26 заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПАРКІНГ 2020" (м. Дніпро, 49130, шосе Донецьке, буд. 123 Г, код ЄДРПОУ 43628659), а саме: майновий комплекс автостоянки (РНОНМ 2204349012101), який складається з: літ. А - сторожка, загальною площею 5,2 кв. м; літ. Б - навіс, загальною площею 99,4 кв. м; літ. В - навіс, загальною площею 217,8 кв. м; літ. Г - навіс, загальною площею 325,9 кв. м; літ. Д - навіс, загальною площею 31,8 кв. м; літ. Е - убиральня, загальною площею 1,8 кв. м; № 1 - огорожа; І - мостіння, загальною площею 1400,0 кв. м. за адресою: вул. Гавриленка, 10 Г у м. Дніпрі у межах суми стягнення в розмірі 2 474 816,71 грн., до набрання рішенням по справі законної сили. В решті відмовлено. Стягувач: Дніпровська міська рада (просп. Дмитра Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 26510514). Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПАРКІНГ 2020" (м. Дніпро, 49130, шосе Донецьке, буд. 123 Г, код ЄДРПОУ 43628659). Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову є обґрунтованими в частині накладення арешту на нерухоме майно, зазначене у поданій до суду заяві. Вжиття заходів до забезпечення позову в частині накладення арешту на нерухоме майно сприятиме запобіганню порушення прав учасників справи, що відповідає правовій природі забезпечення позову. Водночас, Господарський суд погодився з доводами відповідача в частині того, що накладення арешту на грошові кошти відповідача ускладнить господарську діяльність товариства, може стати підставою для невиплати заробітної плати, податків та зборів та як наслідок ускладнить виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Аргументи учасників справи. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. До Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/1817/26. Апелянт не погоджується із позицією суду першої інстанції та вважає ухвалу від 21.04.2026 у справі № 904/1817/26 безпідставною та необґрунтованою в частині відмови накладення арешту на грошові кошти відповідача. Зазначає, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. З приводу необхідності арешту саме коштів відповідача, вказує на той факт, що предметом позову є стягнення безпідставно збережених коштів відповідачем за використання комунальної землі, а відтак арешт коштів ТОВ "СІТІ ПАРКІНГ 2020" в межах суми стягнення забезпечить реальну можливість виконати судове рішення. В такому випадку, можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача лише додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог, однак першочерговим залишається саме арешт грошових коштів безпосереднього предмету позовних вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватися із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Крім того, звертає увагу на те, що в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа № 904/5327/25 за позовом Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах Дніпровської міської ради до ТОВ "СІТІ ПАРКІНГ 2020" про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою комунальної власності по вул. Лікаря Ребініна (Гавриленка), 10Г шляхом зобов`язання відповідача знести об`єкт самочинного будівництва, а також скасування реєстрації права власності ТОВ "СІТІ ПАРКІНГ 2020" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із закриттям розділу. Таким чином, у випадку задоволення судом позовної заяви у вищевказаній справі, Дніпровська міська рада буде позбавлена можливості звернути стягнення на об`єкт нерухомого майна, що належить ТОВ "СІТІ ПАРКІНГ 2020", щодо якого судом першої інстанції було вжито заходів забезпечення позову. З урахуванням цього, виключно арешт нерухомого майна відповідача не гарантує виконання рішення суду в подальшому, а єдиною такою гарантією може бути накладення арешту на грошові кошти ТОВ "СІТІ ПАРКІНГ 2020" в межах суми стягнення в розмірі 2 474 816,71 грн. Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати ухвалу Господарського суд Дніпропетровської області від 21.04.2026 у цій справі в частині відмови накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПАРКІНГ 2020" та прийняти постанову, якою задовольнити заяву позивача про забезпечення позову в частині арешту грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПАРКІНГ 2020" в межах суми стягнення в розмірі 2 474 816, 71 грн. Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу. До Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПАРКІНГ 2020" на апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2026 року по справі № 904/1817/26. Відповідач зазначає, що судом першої інстанції вже застосовано захід забезпечення позову у вигляді арешту нерухомого майна ТОВ «СІТІ ПАРКІНГ 2020». Отже, майнові інтереси позивача вже забезпечені належним та співмірним способом. Накладення додаткового арешту ще й на всі грошові кошти відповідача фактично призведе до подвійного забезпечення одних і тих самих вимог. При цьому позивач не довів недостатності вже застосованого заходу забезпечення. Апеляційна скарга не містить жодних доказів того, що арешт нерухомого майна не забезпечує можливість виконання потенційного рішення суду. Вважає, що арешт нерухомого майна вже є достатнім заходом забезпечення позову, а тому накладення додаткового арешту на грошові кошти суперечитиме принципу співмірності. На підставі викладеного, просив суд апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/1817/26 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/1817/26 залишити без змін. Просить розгляд апеляційної скарги Дніпровської міської ради на Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 року у справі № 904/1817/26 проводити без участі відповідача та представника відповідача. Рух справи у суді апеляційної інстанції. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/1817/26 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Висоцький А.М. (доповідач), судді Андрейчук Л.В., Вінніков С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2026. На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи № 904/1817/26 на адресу Центрального апеляційного господарського суду не надходили. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/1817/26; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали; призначено справу № 904/1817/26 до розгляду на 02.06.2026 о 10 год. 30 хв.; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Центрального апеляційного господарського суду за адресою: м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 65, в залі судових засідань № 201; явка представників учасників справи визнана необов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів. До Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 904/1817/26. 02.06.2026 у судовому засіданні взяли участь представники Дніпровської міської ради Білан С.А. та представник Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПАРКІНГ 2020" Хандога А.В. Фактичні обставини, встановлені судом. Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, згідно якого просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПАРКІНГ 2020" кошти в розмірі 2 474 816,71 гривень, набутих без достатньої правової підстави, внаслідок несплаченої орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності по вул. Гавриленка, 10Г в м. Дніпрі. Також, Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою, згідно якої просить накласти арешт на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПАРКІНГ 2020" (код ЄДРПОУ 43628659), а саме: майновий комплекс автостоянки (РНОНМ 2204349012101), який складається з: літ. А - сторожка, загальною площею 5,2 кв. м; літ. Б - навіс, загальною площею 99,4 кв. м; літ. В - навіс, загальною площею 217,8 кв. м; літ. Г - навіс, загальною площею 325,9 кв. м; літ. Д - навіс, загальною площею 31,8 кв. м; літ. Е - убиральня, загальною площею 1,8 кв. м; №1 - огорожа; І - мостіння, загальною площею 1400,0 кв. м. за адресою: вул. Гавриленка, 10 Г у м. Дніпрі та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПАРКІНГ 2020" (код ЄДРПОУ 43628659), у межах суми стягнення в розмірі 2 474 816,71 грн., до набрання рішенням по справі законної сили. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради здійснено обстеження земельної ділянки комунальної форми власності за адресою: м. Дніпро, вул. Гавриленка (Лікаря Ребініна), 10 Г, за результатами якого складено акт обстеження земельної ділянки від 20.02.2025 № 0072. За наслідками обстеження земельної ділянки встановлено: "Земельна ділянка не має присвоєного кадастрового номера. Доступ до несформованої земельної ділянки обмежений, територію огороджено секційною металевою огорожею, заїзд здійснюється зі сторони вулиці Міського Лісу. Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно комплекс автостоянки, що на праві власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПАРКІНГ 2020" (ЄДРПОУ: 43628659), розташований за адресою: вул. Гавриленка, буд. 10 Г. Земельна ділянка використовується Товариством з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПАРКІНГ 2020" для провадження господарської діяльності зі зберігання автотранспортних засобів на автостоянці. На території земельної ділянки розташовано металеву споруду - сторожку охорони, малу споруду - убиральню, металеві навіси на опорах, площею 0,0100 га, 0,0210 га та 0,0350 га, та дві станції для зарядки електромобілів. Місця для паркування на автостоянці не розмічені, автомобілі розміщуються в один ряд посеред автостоянки, вздовж: огорожі та під навісами. На момент обстеження на автостоянці було припарковано тридцять автотранспортних засобів. Під час обстеження земельної ділянки здійснено геодезичні заміри: автостоянка займає територію земельної ділянки площею 0,2890 га". Відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно на земельній ділянці за адресою: м. Дніпро, вул. Гавриленка (Лікаря Ребініна), 10 Г розташований майновий комплекс автостоянки (РНОНМ 2204349012101) загальною площею 2081,9 кв. м, який складається з: літ. А - сторожка, загальною площею 5,2 кв. м; літ. Б - навіс, загальною площею 99,4 кв. м; літ. В - навіс, загальною площею 217,8 кв. м; літ. Г - навіс, загальною площею 325,9 кв. м; літ. Д - навіс, загальною площею 31,8 кв. м; літ. Е - убиральня, загальною площею 1,8 кв. м; №1 - огорожа; І - мостіння, загальною площею 1400,0 кв. м. Власником зазначеного об`єкту нерухомості з 10.11.2020 є Товариство з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПАРКІНГ 2020" на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "СІТІ ПАРКІНГ 2020", серія та номер: б/н, виданий 09.11.2020, видавник: укладений між Білим Є.В. і ТОВ "СІТІ ПАРКІНГ 2020", справжність підписів засвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Н.М. 09.11.2020 за р. № 1532, 1533. На думку Дніпровської міської ради відповідач безпідставно використовує земельну ділянку комунальної власності, розташовану за адресою: вул. Гавриленка, 10 Г у м. Дніпрі, отже, останнім безпідставно збережено кошти в розмірі орендної плати за використання земельної ділянки. Внаслідок чого вбачається спір між Дніпровською міською радою та ТОВ "СІТІ ПАРКІНГ 2020". Предметом позову є вимога Дніпровської міської ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПАРКІНГ 2020" коштів, набутих без достатньої правової підстави, внаслідок несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою. Також, Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою, згідно якої просить накласти арешт на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПАРКІНГ 2020" (код ЄДРПОУ 43628659), а саме: майновий комплекс автостоянки (РНОНМ 2204349012101), який складається з: літ. А - сторожка, загальною площею 5,2 кв. м; літ. Б - навіс, загальною площею 99,4 кв. м; літ. В - навіс, загальною площею 217,8 кв. м; літ. Г - навіс, загальною площею 325,9 кв. м; літ. Д - навіс, загальною площею 31,8 кв. м; літ. Е - убиральня, загальною площею 1,8 кв. м; №1 - огорожа; І - мостіння, загальною площею 1400,0 кв. м. за адресою: вул. Гавриленка, 10 Г у м. Дніпрі та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПАРКІНГ 2020" (код ЄДРПОУ 43628659), у межах суми стягнення в розмірі 2 474 816,71 грн., до набрання рішенням по справі законної сили. В обґрунтування заяви позивач зазначив, що вжиття заходів забезпечення позову, сприятиме запобіганню порушенню його прав на час вирішення спору в суді і в разі задоволенню позову. І навпаки, невжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно та кошти відповідача, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених (оспорюваних) прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Мотивувальна частина. Відповідно до частини першої ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав. Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відповідно до частин першої-четвертої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі N1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову (такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі № 905/491/19). Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. При цьому вжиття заходів забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. По своїй природі забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 14.08.2023 у справі № 904/1329/23, від 11.07.2023 у справі № 917/322/23, від 28.07.2023 у справі № 911/2797/22. Пунктом 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 137 Господарського процесуального кодексу України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі № 753/22860/17, у постанові Верховного Суду від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21). Відповідно до статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19, від 01.07.2024 у справі № 916/795/24). Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України). Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частинами першою та другою статті 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, зокрема і для попередження потенційних труднощів при подальшому виконанні такого рішення. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя. Судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням. Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову, та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам норм національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. З огляду на викладене господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення. Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 виснувала, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті забезпечити подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21. До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач. Крім того, заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті, з метою зупинення можливого вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення у випадку задоволення позову. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/4669/21, від 06.10.2022 у справі № 905/446/22. Предметом позовних вимог у даному випадку є зокрема майнова вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПАРКІНГ 2020" заборгованості в сумі 2 474 816,71 грн. Відтак, враховуючи предмет та підстави заявленого позову майнового характеру, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі за позовом про стягнення заборгованості у розмірі 2 474 816,71 грн, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме Товариство з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПАРКІНГ 2020" необхідну суму грошових коштів. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19. Вирішуючи питання про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів зауважує, що суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21). Предметом перегляду судом апеляційної інстанції в даній справі є питання накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми позову на додаток до вже вчиненого арешту нерухомого майна в межах цієї ж суми. Колегія апеляційного суду констатує наступне. Частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, Постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 по справі № 905/448/22 зокрема зазначене, що у вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/12404/21). Крім того, Верховний Суд дійшов до висновку, що накладення арешту як на кошти, так і на майно Відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору (по 23 238 041,19 грн.), матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Об`єднана палата вказала на допущену судом першої інстанції помилку при вжитті заходів забезпечення позову у вигляді накладання арешту на грошові кошти та майно, тим самим порушивши принцип співмірності, фактично арештував грошові кошти і майно на загальну суму, що удвічі перевищує ціну позову. Враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду, колегія суддів апеляційного суду виснує, що судом першої інстанції не допущено порушень при обранні лише одного заходу забезпечення позову накладення арешту на нерухоме майно в межах заявленої суми позовних вимог. Аналізуючи правомірність обрання саме такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на належне відповідачу нерухоме майно, колегія суддів зазначає. Як вже зазначалось вище, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору. Відповідно до норм Податкового кодексу України, господарська діяльність діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. При цьому, однією із незмінних складових господарської діяльності є безготівкові розрахунки - перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, внесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів (пункт 3 частини першої статті 1 Закону України «Про платіжні послуги»). Тобто, наявність арешту грошових коштів може значно ускладнити реалізацію господарської діяльності та потенційно заблокувати діяльність товариства. Може призвести до не можливості сплати відповідачем податків та інших обов`язкових платежів, виплати заробітної плати, тощо. Крім того, колегія суддів констатує, що наводячи доводи про необхідність застосування відразу декількох заходів забезпечення позову, позивач, окрім власних тверджень, фактично не надає жодних доказів на підтвердження своєї позиції. Посилання апелянта на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 про те, що у справах де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки ухвалою суду першої інстанції накладений арешт саме на об`єкти нерухомого майна, при цьому рішення суду в цій частині ніким не оскаржене та не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Таким чином, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції. Висновки апеляційного господарського суду. Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Будь-яких підстав для скасування чи зміни ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 по справі № 904/1817/26, за результатами його апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено. За вказаних обставин оскаржувана ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 по справі № 904/1817/26 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта. Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 по справі № 904/1817/26 залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 по справі № 904/1817/26 залишити без змін. Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України. Повний текст постанови складено та підписано 03.06.2026. Головуючий суддя Висоцький А.М. Судді Андрейчук Л.В. Вінніков С.В.