Постанова 4872 № 915/1352/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1352/23 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Філінюка І.Г. суддів: Лічмана Л.В., Таран С.В. секретар судового засідання - Чеголя Є.О. за участю: Міністерства юстиції України - Шейхудінов Ю.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Місцевого благодійного фонду «Захист труда» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2026 по справі №915/1352/23 за позовом: Міністерства юстиції України до відповідачів: 1.Місцевого благодійного фонду «Захист труда»; 2.Миколаївської обласної організація Комуністичної партії України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Комуністична партія України про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно. суддя суду першої інстанції - Коваль С.М. місце винесення рішення: м. Миколаїв, Господарський суд Миколаївської області, вул.Фалєєвська, 14 повний текст рішення складено та підписано: 17.02.2026 ВСТАНОВИВ: У березні 2026 року Міністерство юстиції України звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Місцевого благодійного фонду «Захист труда» та Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Комуністична партія України, з такими вимогами: - Визнати недійсним договір дарування нерухомого майна, житлового будинку загальною площею 765,7 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Фалєєвська, буд. 12, м. Миколаїв, укладеного 09.06.2015 між Місцевим благодійним фондом «Захист труда» та Миколаївською обласною організацією Комуністичної партії України, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Шиліною Г.М. та зареєстрований за № 217; - Скасувати державну реєстрацію прав Місцевого благодійного фонду «Захист труда» на нерухоме майно, розташоване за адресою вул. Фалєєвська, буд. 12, м. Миколаїв, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна- 487094648101. Позов обґрунтований тим, що рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14 заборонено діяльність Комуністичної партії України та передано майно, кошти та інші активи партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави. У подальшому в ході виконання Мін`юстом судового рішення в частині передання майна партії встановлено, що після подання позову у справі №826/9751/14 Миколаївська обласна організація Комуністичної партія України відчужила належне їй майно Місцевому благодійному фонду "Захист труда" на підставі оспорюваного договору, який, на переконання позивача, є фіктивним і на підставі цього підлягає визнанню недійсним. На думку Міністерства юстиції України ці обставини і стали підставою для звернення до Господарського суду Миколаївської області з відповідним позовом до відповідачів Місцевого благодійного фонду "Захист труда" та Миколаївської обласної організація Комуністичної партії України про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2026 позовну заяву задоволено частково. Скасовано державну реєстрацію прав Місцевого благодійного фонду «Захист труда» на нерухоме майно, розташоване за адресою вул. Фалєєвська, буд. 12, м. Миколаїв, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна- 487094648101. Стягнуто з Місцевого благодійного фонду «Захист труда» на користь Міністерства юстиції України 1342 грн. судового збору. Стягнуто з Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України на користь Міністерства юстиції України 1342 грн. судового збору. У решті позову відмовлено. Обґрунтування судового рішення. В мотивах прийнятого судового рішення суд першої інстанції зазначив про те, що з огляду на безоплатний характер спірного договору, встановлені судом обставини пов`язаності Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України та Місцевого благодійного фонду «Захист труда», які укладаючи правочин діяли недобросовісно та порушили публічний порядок, суд констатує, що втручання в право власності Місцевого благодійного фонду «Захист труда» не становитиме для нього надмірного тягаря й відповідатиме сталій практиці Європейського суду з прав людини. Не погодившись із вказаним удовим рішенням, Місцевий благодійний фонд «Захист труда» звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2026 року у справі № 915/1352/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути з Міністерства юстиції України судові витрати у розмірі 25 052,00 грн. які складаються з суми судового збору у розмірі 8 052,00 грн. та витрат на правничу допомогу (гонорар адвоката) у розмірі 17 000,00 грн. Узагальнені доводи апеляційної скарги. Скаржник в апеляційній скарзі зазначає про те, що судом першої інстанції не враховано позицію апелянта викладену у відзиві на позовну заяву від 12.12.2023 року та поясненнях третьої особи на стороні відповідача від 31.01.2024 року, а позивачем не надано будь яких належних, допустимих, достатніх доказів на підтвердження факту удаваності оспорюваного правочину, у зв`язку з чим, судом в порушення основоположних принципів господарського судочинства винесено оскаржуване рішення. Скаржник зазначає, що судом при винесенні оскаржуваного судового рішення не враховано, що станом на 09.06.2015 року, тобто дату укладення договору дарування, законодавство, зокрема Закон України «Про політичні партії в Україні», не містило положень про повернення майна політичної партії у власність держави у разі заборони політичної партії. Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі зазначає про те, що судом у рішенні не встановлено, що за наслідками укладення договору дарування наявне порушення майнових прав та інтересів держави, від імені якої діє позивач, що свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позову Міністерства юстиції України до Місцевого благодійного фонду "Захист труда", Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна та скасування державної реєстрації. Отже, на думку скаржника, суд за відсутності у матеріалах справи письмових доказів, в тому числі, належних, допустимих, достовірних, прийшов до помилкових висновків та задовольнив необґрунтовану позовну заяву, порушивши основні засади господарського судочинства, а саме, ч.ч. 1, 2, п. 1) ч. 3 ст. 2, ч.ч. 1, 2 ст. 11 ГПК України. У зв`язку з чим, скаржник вважає, що суд першої інстанції виніс необґрунтоване рішення, не об`єктивно та не всебічно дослідивши нормативно-правову базу, регулюючу спірні відносини сторін, без ретельної перевірки всіх обставин справи та без урахування вказаних обставин у їх сукупності. Позиція інших учасників провадження у справі. 29.04.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Міністерства юстиції України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення було прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права просить апеляційну скаргу Місцевого благодійного фонду «Захист труда» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2026 у справі № 915/1352/23 залишити без змін та розгляд справи здійснювати за участю представника Міністерства юстиції України. Рух справи у суді апеляційної інстанції. 12.03.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Місцевого благодійного фонду «Захист труда» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2026 по справі №915/1352/23. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Філінюк І.Г. судді Таран С.В., Лічман Л.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2026. На момент надходження апеляційної скарги матеріали справи №915/1352/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 доручено Господарському суду Миколаївської області невідкладно надіслати матеріали справи №915/1352/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Місцевого благодійного фонду "Захист труда" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2026 по справі №915/1352/23 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції. 30.03.2026 матеріали справи №915/1352/23 надійшли на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 апеляційну скаргу Місцевого благодійного фонду "Захист труда" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2026 по справі №915/1352/23 - залишено без руху. Встановлено Місцевому благодійному фонду "Захист труда" строк для надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3220, 80 грн. - протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. Попереджено скаржника Місцевий благодійний фонд "Захист труда", що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту. 14.04.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Місцевого благодійного фонду "Захист труда" надійшла заява про усунення недоліків. До вказаної заяви було додано: докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Місцевого благодійного фонду «Захист труда» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2026 по справі №915/1352/23. Призначено розгляд апеляційної скарги Місцевого благодійного фонду «Захист труда» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2026 по справі №915/1352/23 на 02.06.2026 о 13:30 год. 11.05.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника Міністерства юстиції України - Шейхудінова Юрія Миколайовича надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи «відеоконференцзв`язку» по справі №915/1352/23, розгляд якої призначено на 02.06.2026 о 13:30 год. за його участю за зареєстрованою електронною адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 заяву представника Міністерства юстиції України - Шейхудінова Юрія Миколайовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи «відеоконференцзв`язку» по справі №915/1352/23, розгляд якої призначено на 02.06.2026 о 13:30 год. за його участю за зареєстрованою електронною адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 - задоволено. Надано можливість представнику Міністерства юстиції України - Шейхудінову Юрію Миколайовичу взяти участь у судовому засіданні, яке призначене на 02.06.2026 о 13:30 год. по справі №915/1352/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «відеоконференцзв`язку» за зареєстрованою на офіційному веб-порталі судової влади України електронною адресою:drrpnt@ukr.net. В судовому засіданні 02.06.2026 представник Міністерства юстиції України доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав. Представники відповідачів у судове засідання не з`явились. Відповідно до частини дванадцятої статті 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. 02.06.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі. Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду переглядає рішення Господарського суду Одеської області в межах доводів та вимог апеляційних скарг, передбачених статтею 269 ГПК України. Фактичні обставини справи встановлені судом. 11.07.2014 Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження у справі №826/9751/14 за позовом Мін`юсту та Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України про заборону діяльності політичної партії у зв`язку з порушенням статті 5 Закону України від 05.04.2001 №2365-ІІІ «Про політичні партії в Україні». 09.06.2015 між Миколаївською обласною організацією Комуністичної партії України, як дарувальником, та Місцевим благодійним фондом «Захист труда», як обдаровуваним, укладено оспорюваний договір дарування (далі - Договір). Відповідно до п.1 Договору, дарувальник передає безоплатно у власність (дарує), а обдаровуваний приймає у дар квартиру загальною площею 47,1 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Фалєєвська, буд. 12, м. Миколаїв та складається з приміщення загальною площею 765,7 кв.м. У пункті 4 Договору, сторони дійшли згоди що балансова вартість складає 2003070 грн. У пункті п. 6 Договору зазначено, що відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно обтяження на відчужуване нежитлове приміщення відсутні. Відсутність податкової застави підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна. У пунктах 8, 9 Договору, представник дарувальника та представник обдаровуваного підтверджують, що договір не носить характер уявного або удаваного правочину. Представник дарувальника стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального. Спірний договір посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Шиліною Г.М. та зареєстровано в реєстрі за №217. Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі №826/9751/14 задоволено позов. Заборонено діяльність Комуністичної партії України. Передано майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави. Під час виконання Мін`юстом судового рішення в частині передачі майна, коштів та інших активів забороненої судом Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави встановлено, що після подання позовної заяви Мін`юсту Комуністичною партією України безоплатно відчужила спірне нерухоме майно на підставі оспорюваного договору дарування. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 15.08.2023 спірне нерухоме майно належить на праві власності Місцевому благодійному фонду "Захист труда" на підставі договору дарування від 09.06.2015 №217 (дата реєстрації права власності - 09.06.2015). До того приміщення перебувало у власності Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України на підставі договору купівлі-продажу комунального майна від 28.09.1999 (дата реєстрації права власності - 22.10.2014). За інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, єдиним засновником (учасником), керівником та головою комісії з припинення Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України є Матвєєв Володимир Йосипович. За інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, співзасновником (учасником) та керівником Місцевого благодійного фонду "Захист труда" на дату укладення оспорюваного договору був Матвєєв Володимир Йосипович. Місцезнаходження Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України та Місцевого благодійного фонду «Захист труда» збігається, а саме: м.Миколаїв, вул. Фалєєвська (на даний час - вул.Олексія Вадатурського), буд.12. Позивач вказує, що у ході виконання Мін`юстом судового рішення в частині передачі майна, коштів та інших активів Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави встановлено, що після подання позовної заяви Мін`юсту 09.06.2015 Миколаївською обласною організацією Комуністичної партії України відчужене належне їй майно на користь Місцевого благодійного фонду "Захист труда" на підставі договору дарування, який є фіктивним, а тому підлягає визнанню недійсним у судовому порядку, оскільки, набувачем спірного майна на підставі оспорюваного договору, став Місцевий благодійний фонд "Захист труда", засновником та керівником якого з 1996 року був і є колишній народний депутат України від Комуністичної партії України Матвєєв Володимир Йосипович, який є одночасно засновником та керівником Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України, а тому, на думку заявника, останній, як керівник обох сторін оспорюваного договору, знав заздалегідь, що такий договір не буде виконаний, що він має інші цілі, ніж передбачені цим договором, тобто між відповідачами умисно укладено фіктивний правочин. Відтак, на думку позивача, наведене свідчить, що укладення, зокрема, оспорюваного договору спрямовано не на реальне настання наслідків договору дарування, а має на меті уникнення від передачі майна у державну власність. Джерела права та позиція Південно - західного апеляційного господарського суду. Щодо подання Міністерства юстиції України позову до суду в цій справі. Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Згідно із ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. В ч. 4 ст. 56 ГПК України встановлено, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника. У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах своєї компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункті 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, пункті 21 постанови від 15.01.2020 у справі №698/119/18, пункті 35 постанови від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, пункті 8.5 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункті 8.16 постанови від 05.10.2022 у справі № 923/199/21). Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах [див. постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і №922/1830/19 (пункт 7.2)]. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3)]. Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Повноваження Міністерства юстиції України визначаються Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 (далі - Положення № 228). Абзацом 2 пункту 1 Положення № 228, зокрема, передбачено, що Міністерство юстиції України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що, серед іншого, забезпечує формування та реалізацію державної політики з питань реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань. Згідно з пунктом 3 цього Положення основними завданнями Міністерства юстиції України є, зокрема, забезпечення формування та реалізації державної політики з питань реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань. Отже, Міністерство юстиції України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики з питань реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань. Одним з основних завдань Міністерства юстиції України є забезпечення самопредставництва Міністерства юстиції України як органу державної влади, який у випадках, передбачених законом, бере участь у справах та діє в судах України від імені та в інтересах держави (підпункт 4 пункту 3 Положення № 228). Міністерство юстиції України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, бере участь у справах, діє в судах України від імені та в інтересах держави у випадках, передбачених законом (підпункт 541 пункту 4 Положення № 228). Отже, Міністерство юстиції України є органом держави, який наділений повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах, діяти від імені та в інтересах держави в судах України, зокрема звертатися з позовами. Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (ст. ст. 15, 16 ЦК України). За змістом статті 215 ЦК України на звернення з позовом про визнання недійсним оспорюваного правочину, а також застосування наслідків нікчемного правочину мають право сторони правочину та заінтересовані особи. Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи". Власний інтерес заінтересованої особи може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц, від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19). Тобто у випадку, зокрема, наявності інтересу держави у перебуванні предмета спірного договору у власності конкретної особи Міністерство юстиції України в межах своїх повноважень може звертатись з відповідним позовом на захист такого інтересу держави. Міністерство юстиції України, як позивач у цій справі звернулося з позовом до суду у вересні 2023 року. На момент звернення до суду із цим позовом була чинною редакція Закону України «Про політичні партії в Україні», відповідно до частини четвертої статті 21 якої у разі заборони судом політичної партії майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень переходять у власність держави, про що зазначається у рішенні суду. Перехід такого майна, коштів та інших активів у власність держави забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, Законом України «Про політичні партії в Україні» визначено, що перехід майна, коштів та інших активів політичної партії у власність держави у разі заборони судом політичної партії забезпечує Міністерство юстиції України. За змістом пп 83-35. пункту 4 Положення № 228 Міністерство юстиції України відповідно до покладених на нього завдань вживає заходів до розшуку майна забороненої судом політичної партії; затверджує перелік майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, що передається у власність держави. Задля виконання ч. 4 ст. 21 Закону України «Про політичні партії в Україні» Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.2022 затвердив Порядок переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 № 896 (далі - Порядок № 896). Як зазначено у пункті 1 Порядку № 896, цей Порядок визначає механізм виконання рішення суду про заборону політичної партії в частині переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень (далі - майно політичної партії). Відповідно до абз 1, 2 п. 2 Порядку № 896 після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави, Мін`юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін`юст. Не пізніше трьох робочих днів з дня отримання рішення суду Мін`юст надсилає до державних органів, зокрема АРМА, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності запити про надання інформації щодо майна політичної партії, які протягом п`яти робочих днів з дня отримання запиту зобов`язані надати запитувану інформацію. Відповідно до абзаців першого та третього пункту 3 Порядку № 896 за результатами заходів із розшуку майна політичної партії Мін`юст складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого у власність держави. У разі виявлення майна політичної партії після затвердження переліку майна Мін`юст невідкладно вносить до нього відповідні зміни. Згідно з приписами пункту 4 Порядку № 896 у разі коли перелік майна містить відомості про цінні папери, корпоративні права, нерухоме або рухоме майно (крім об`єктів права інтелектуальної власності, земельних ділянок та коштів), то уповноваженим органом управління таким майном є Фонд державного майна. Мін`юст протягом 10 робочих днів з дня затвердження переліку майна надсилає його копію та копію рішення суду Фонду державного майна як уповноваженому органу управління цим майном. Фонд державного майна після отримання від Мін`юсту копії переліку майна та копії рішення суду протягом 10 робочих днів вживає заходів до державної реєстрації речових прав на таке майно та/або заходів з прийняття до сфери свого управління відповідних цінних паперів, корпоративних прав. Суд зауважує, що законодавством встановлено, що Мін`юст є державним органом, який забезпечує перехід майна забороненої судом політичної партії у власність держави. Після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії Мін`юст вживає заходів щодо розшуку майна політичної партії, за результатом заходів із розшуку майна складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого у власність держави. Якщо перелік майна містить відомості, зокрема, про нерухоме майно, то Мін`юст надсилає копію переліку майна та копію рішення суду Фонду державного майна України як уповноваженому органу управління цим майном. Отже, Фонд державного майна України здійснює управління майном забороненої політичної партії після вжиття Мін`юстом заходів щодо розшуку майна політичної партії та затвердження переліку майна. До моменту затвердження Мін`юстом переліку майна політичної партії, переданого у власність держави, органом, уповноваженим забезпечувати перехід такого майна у власність держави (зокрема і в разі необхідності звернення до суду), є Мін`юст. Натомість згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері, зокрема, управління об`єктами державної власності. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» до основних завдань Фонду державного майна України належить, зокрема, управління об`єктами державної власності. Тобто повноваження Фонду державного майна України стосуються майна, що перебуває у державній власності. Фонд державного майна України набуває повноважень з управління об`єктами державної власності після передачі майна у власність держави. За наведеного та беручи до уваги викладені у позовній заяві підстави та мету звернення з позовом - забезпечення передання спірного нерухомого майна у власність держави, колегія судіів вважає, що держава має інтерес у спірних правовідносинах. Міністерство юстиції України є державним органом, наділеним повноваженнями на звернення до суду із цим позовом в інтересах держави як орган, на який покладено повноваження щодо вжиття заходів з розшуку майна забороненої політичної партії, складення та затвердження переліку майна політичної партії, переданого у власність держави. Щодо суті позовних вимог. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. В силу ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. За приписами ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені положеннями ст. 203 ЦК України, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. У силу приписів ст.215 ЦК України недодержання особою при вчиненні правочину наведених вимог є правовою підставою для визнання його недійсним у судовому порядку. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Стаття 216 ЦК України визначає правові наслідки недійсності правочину. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абз.1 ч.1 ст.216 ЦК України). Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (ч.5 ст.216 ЦК України). Отже, якщо правочин є оспорюваним, то такий правочин визнається недійсним судом (якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом). Натомість нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом, такий правочин не породжує будь-яких прав та обов`язків. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його вчинення, не потребує окремого судового рішення про визнання його недійсним. Суд констатує нікчемність правочину у межах розгляду конкретної справи та застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Термін «публічний порядок» необхідно розуміти як оціночний критерій, елементи якого закріплені в публічно-правових нормативних актах держави, що визначають основи державного ладу, політичної системи та економічної безпеки держави. Тому правовий захист не надається жодним правам чи інтересам, які могли б виникнути з дії, що порушує публічний порядок. У постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі №6-1528цс15 зроблено висновок про те, що статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, які вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок. Суд зазначає, що виділяючи правочини, які порушують публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. Водночас категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене, Верховний Суд України виснував, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Суд апеляційної інстанції, при кваліфікації спірного договору дарування, звертається до правових висновків, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.04.2025 у справі №924/971/23: «Велика Палата Верховного Суду зауважує, що розпорядження майном КПУ не для здійснення статутної діяльності та всупереч закону обумовлено й загрозою заборони КПУ, яка існувала на момент вчинення спірного договору. Правовідносини, що є предметом розгляду в цій справі, виникли у зв`язку із подіями Революції гідності та подальшою забороною в Україні антиукраїнських політичних партій, діяльність яких створювала загрозу державній безпеці, суверенітету, територіальній цілісності України, а також правам і свободам людей. Суспільно-політичний контекст діяльності КПУ в зазначений період розвитку української державності був предметом дослідження Окружного адміністративного суду міста Києва, який 11.07.2014 відкрив провадження у справі № 826/9751/14 за позовом Мін`юсту, Державної реєстраційної служби України до КПУ. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивачі у вказаній справі просили заборонити діяльність КПУ та передати майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави. Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14 вказаний позов задоволено. Мотивуючи це рішення, суд зазначив, що з огляду на ситуацію, яка склалася в Україні, а саме: анексію Автономної Республіки Крим російською федерацією, сепаратистські дії бойовиків на сході України, незаконне проголошення Донецької та Луганської народних республік, антиконституційна діяльність КПУ в особі не лише її керівників (лідерів), а і рядових членів, є загрозою безпеки держави, суверенітету і територіальної цілісності, сприяє незаконному захопленню державної влади. Адміністративний суд констатував, що в діях КПУ та її учасників (очільників) простежується виправдування окупаційних дій російської федерації українськими політиками у медійному просторі, що є неприпустимим та свідчить про діяльність, яка заборонена згідно зі статтею 5 Закону України «Про політичні партії в Україні» як така, що спрямована на завдання шкоди державній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України. Ураховуючи пряму військову агресію з боку російської федерації, зважаючи на антиукраїнську політичну та організаційну діяльність, пропаганду війни, реальні загрози порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, а також дії, спрямовані на незаконне захоплення державної влади, демонстрацію проявів колабораціонізму, насильства, поширення відомостей про виправдування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, діяльність КПУ, за висновком суду у справі № 826/9751/14, має бути заборонена. Отже, суд в межах справи № 826/9751/14 встановив обставини, які свідчать про те, що діяльність КПУ становить реальну загрозу конституційному ладу та основним правам і свободам громадян України, а також спрямована на завдання шкоди державній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України. Повертаючись до оцінки обставин, які свідчать про порушення публічного порядку, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що публічним порядком є публічно-правові відносини, які мають імперативний характер та визначають основи суспільного ладу держави. Складовою публічного порядку, зокрема, є правовідносини, пов`язані з належним функціонуванням політичної системи, включно з використанням політичними партіями майна на цілі, пов`язані з законною діяльністю політичних партій. Як уже зазначалося, держава гарантує політичним партіям право на кошти та інше майно винятково для здійснення правомірної діяльності, спрямованої на реалізацію мети діяльності політичної партії, визначеної статтею 2 Закону України «Про політичні партії в Україні». Це означає, що розпорядження майном повинно відповідати цілям партії, тобто фінансувати її політичну, організаційну чи соціальну діяльність, яка у свою чергу не повинна суперечити приписам статті 37 Конституції України. Спірний договір дарування укладений 05.08.2014, тобто вже після відкриття провадження у справі № 826/9751/14 та після настання обставин (здійснення політичною партією забороненої діяльності), які стали підставою для порушення питання про заборону КПУ. Укладаючи спірний договір, КПУ знала про звернення Мін`юсту з позовом про заборону діяльності КПУ та усвідомлювала наслідки можливого задоволення адміністративного позову (втрата контролю над майном та іншими активами партії). Внаслідок вчинення правочину відбулося відчуження майна, призначеного для здійснення статутної діяльності політичної партії, всупереч закону, з умислом на укладення правочину з протиправною метою. Виходячи з обставин справи, сторони спірного договору дарування усвідомлювали протиправність вчинення такого правочину і суперечність його мети публічному порядку (публічно-правовим відносинам, які визначають основи суспільного ладу держави) та свідомо допускали настання протиправних наслідків. Підсумовуючи викладене вище слід дійти висновку, що укладаючи спірний договір дарування КПУ діяла всупереч вимогам статті 14, частини другої статті 23 Закону України «Про політичні партії в Україні». Як діяльність політичної партії, яка завдає шкоди державній безпеці, так і розпорядження майном політичної партії не у спосіб і не для мети, визначеної законом, є порушенням публічного порядку. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що нікчемний правочин є недійсним уже в момент свого вчинення (ab initio) і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто ні для кого не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Подібний висновок міститься й у пункті 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16, у якому зазначено, що правочин є нікчемним з моменту його вчинення незалежно від пред`явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін; бажання сторін про визнання його дійсним до уваги не беруться, оскільки такий правочин суперечить нормам закону. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду констатує, що спірний договір є нікчемним на підставі приписів частин першої, другої статті 228 ЦК України як такий, що порушує публічний порядок.». Аналогічно з вищезазначеною справою № 924/791/23, Миколаївська обласна організація Комуністичної партії України уклала договір дарування з Місцевим благодійним фондом «Захист труда» 06.07.2015. Тобто, укладаючи спірний договір, Миколаївська обласна організація Комуністичної партії України знала про звернення Міністерства юстиції України з позовом про заборону діяльності КПУ та усвідомлювала наслідки можливого задоволення адміністративного позову (втрата контролю над майном та іншими активами партії). Внаслідок вчинення такого правочину відбулося відчуження майна, призначеного для здійснення статутної діяльності політичної партії, всупереч закону, з умислом на укладання правочину з протиправною метою. Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що оспорюваний договір є нікчемним на підставі приписів ч.ч.1, 2 ст.228 ЦК України як такий, що порушує публічний порядок. При цьому якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то зазначає про це у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19). Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірном висновок суду першої інстанції, що позовна вимога про визнання нікчемного спірного договору недійсним задоволенню не підлягає, оскільки такий правочин є нікчемним. Відносно позовної вимоги про скасування державної реєстрації прав Місцевого благодійного фонду «Захист труда» на нерухоме майно, розташоване за адресою вул. Фалєєвська, буд. 12, м. Миколаїв, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна- 487094648101. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам [подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)]. У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то зазначає про це у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19). Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечувати відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу (пункт 33.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19). Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Тобто для ефективного захисту інтересу держави у цій справі необхідно повернути спірне нерухоме майно у власність дарувальника, тим самим застосувавши наслідки недійсності нікчемного договору. Саме застосування наслідків недійсності правочину (реституція) як юридичний наслідок констатації нікчемності договору є належним та ефективним способом захисту порушеного права держави в цій справі. Суд бере до уваги, що заявляючи вимогу про скасування державної реєстрації прав відповідача на спірне нерухоме майно, позивач має на меті повернути таке майно КПУ. В силу абз. 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скасування державної реєстрації прав Місцевого благодійного фонду «Захист труда» на спірне нерухоме майно призведе до державної реєстрації набуття прав КПУ на таке нерухоме майно [див. mutatis mutandis пункти 127- 133 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)]. У цій справі позивач обґрунтовує позовні вимоги інтересом держави щодо повернення спірного нерухомого майна (раніше відчуженого на користь відповідача за безвідплатним договором) у власність дарувальника задля забезпечення подальшої реалізації процедури передачі такого майна державі. Державна реєстрація прав на майно за Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України в результаті скасування реєстрації права Місцевого благодійного фонду «Захист труда» підтверджує повернення майна попередньому власнику. Таким чином, позов в цій частині обґрунтовано задоволено місцевим господарським судом, оскільки така вимога є ефективним способом захисту в спірних правовідносинах. Колегія суддів зауважує, що спірний договір дарування укладений 06.07.2015, тобто після відкриття 11.07.2014 провадження у адміністративній справі №826/9751/14 про заборону діяльності Комуністичної партії України та на підставі безвідплатного договору, що додатково свідчить про відсутність мотивів укладати договір про його відчуження на користь третьої особи, окрім мотиву на уникнення можливості переходу права власності на майно політичної партії в разі заборони її діяльності судом. Тому обставина правомірності втручання держави в право власності Місцевого благодійного фонду «Захист труда» в контексті законності та легітимності такого втручання не може оцінюватися безвідносно до обставин, які стали передумовами запровадження державою процедури примусового припинення (заборони) політичної партії та, відповідно, спонукали Миколаївську обласну організацію Комуністичної партії України до відчуження належних їй майнових активів на користь пов`язаного з нею (через керівний склад) благодійного фонду. Оскільки обмеження прав політичної партії на володіння, користування та розпорядження майном прямо закріплені в національному законодавстві, а договір дарування спірного нерухомого майна кваліфікований судом як нікчемний на підставі частини першої статті 228 ЦК України, то суд апеляційної інстанції вказує про дотримання в цій справі критерію законності втручання держави у право власності Місцевого благодійного фонду «Захист труда». Цей законодавчий припис є чітким, однозначним, відповідає вимогам правової визначеності і спір, який виник у цій справі, не пов`язаний з якістю формулювання аналізованого правового положення. Щодо наявності легітимної мети для відповідного втручання, то суд наголошує на тому, що згідно із усталеною практикою ЄСПЛ, якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (справа «Трегубенко проти України» («Tregubenko v. Ukraine», пункт 54). Апеляційний господарський суд враховує, що метою заборони політичної партії є припинення в інтересах суспільства її незаконної діяльності; належне такій політичній партії майно може як набуватися в результаті незаконної діяльності, так і безпосередньо в ній використовуватися. Водночас використання належного політичній партії майна (коштів) не з метою реалізації її статутних завдань прямо суперечить приписам ст. 14 Закону України «Про політичні партії в Україні». В цьому випадку, вибуття спірного нерухомого майна із власності Місцевого благодійного фонду «Захист труда» переслідує зазначену легітимну мету, не є самоціллю здійснюваного державою втручання, а вчиняється безпосередньо в інтересах суспільства. Таким чином, з огляду на безоплатний характер спірного договору, встановлені апеляційним судом обставини пов`язаності Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України та Місцевого благодійного фонду «Захист труда», які укладаючи правочин діяли недобросовісно та порушили публічний порядок, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що втручання в право власності Місцевого благодійного фонду «Захист труда» не становитиме для нього надмірного тягаря й відповідатиме сталій практиці ЄСПЛ. Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах даної справи та спростовуються доводами викладеними в мотивувальній частині даної постанови. Висновки суду апеляційної інстанції. Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Будь-яких підстав для скасування рішення господарського суду за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено. За вказаних обставин оскаржуване рішення господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги - залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на скаржника. Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Місцевого благодійного фонду «Захист труда» - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2026 у справі №915/1352/23 - залишити без змін. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Місцевий благодійний фонд «Захист труда». Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України. Повний текст постанови складено 03.06.2026. Головуючий суддя Філінюк І.Г. Суддя Лічман Л.В. Суддя Таран С.В.