Постанова 4872 № 916/5339/25

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/5339/25 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богацької Н.С. суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М., секретар судового засідання: Курінна К.В., за участю представників учасників справи: від прокуратури Волкова Н.М., від Ради Табакар В.С., від Херсонської МВА Дяченко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 23.03.2026, ухвалене суддею Волковим Р. В., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 02.04.2026 у справі № 916/5339/25 за позовом: Херсонської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Херсонської міської ради; 2) Херсонської міської військової адміністрації, до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» про: стягнення 1 835 860, 88 грн, ВСТАНОВИВ У грудні 2025 року 2026 року керівник Херсонської окружної прокуратури (далі Прокурор) в інтересах держави в особі Херсонської міської ради (далі Рада) та Херсонської міської військової адміністрації (далі Херсонська МВА) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (далі ТОВ «ЕКО») в порядку ст. 1212 ЦК України безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності за період з 03.10.2021 по 03.10.2024. Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.03.2026 у справі № 916/5339/25 позов Прокурора задоволено частково, стягнуто з ТОВ «ЕКО» на користь Ради, повноваження якої здійснюються Херсонською МВА, 538 968,89 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою. В решті позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Місцевий господарський суд погодився з доводами та аргументами прокурора про безпідставне користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності у спірний період. Водночас, врахувавши положення пункту 69.14 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України, суд дійшов висновку про неправомірне нарахування заборгованості за період з 01.03.2022 (період тимчасової окупації Херсонської міської територіальної громади) та з 01.05.2023 по теперішній час (знаходження Херсонської міської територіальної громади у зоні бойових дій). Суд також зазначив, що стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою, котра спочатку знаходилася під тимчасовою окупацією, а в подальшому в зоні активних бойових дій, не має нічого спільного з такими засадами цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність. Як наслідок, суд здійснив власний розрахунок безпідставно збережених коштів, за які відповідач мав би сплачувати плату за землю (а саме за періоди з 03.10.2021 по 28.02.2022 та з 12.11.2022 по 30.04.2023). Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позову, Прокурор подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині, ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю. В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги Прокурор зазначає, що судом помилково застосовано до спірних правовідносин норми пункту 69.14 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України, оскільки вони не передбачають можливості звільнення особи від обов`язку повернути безпідставно збережені кошти у порядку статті 1212 ЦК України. Зокрема, прокурор зазначає наступне: - обов`язок повернення безпідставно збереженого майна виникає не з податкового законодавства, а безпосередньо з норм цивільного права і не залежить від наявності чи відсутності податкового обов`язку. Якщо ж особа займає землю без документів, вона взагалі не є учасником податкових відносин. - передбачені п. 69.14 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України пільги застосовується виключно до осіб, які мають належним чином оформлене право оренди. Натомість, оскільки відповідач не має договору оренди, він не є орендарем у розумінні Закону України «Про оренду землі» та не має статусу платника орендної плати. Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Діброви Г.І., Принцевської Н.М. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи № 916/5339/25, вирішено відкласти питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою до надходження матеріалів з суду першої інстанції. 30.04.2026 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, встановлено іншим учасникам справи строк до 15.05.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу , роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 15.05.2026 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, призначено справу № 916/5339/25 до розгляду на 26.05.2026 о 14:00 год. 07.05.2026 від Херсонської МВА надійшла заява про участь її представника в усіх судових засіданнях у справі № 916/5339/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Також, 18.05.2026 від ТОВ «ЕКО» надійшов відзив на апеляційну скаргу та заява про участь його представника в судовому засіданні 26.05.2026 о 14:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечував проти її задоволення, зазначаючи, зокрема, що Прокурором не спростовані висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 надано можливість представникам Херсонської МВА (Дяченко Т.О.) та ТОВ «ЕКО» (Назарук О.В.) брати участь в усіх судових засіданнях у справі № 916/5339/25 в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів. 21.05.2026 від Ради надійшла заява (вх. № 2083/26) про участь її представника (Табакар В.С.) в усіх судових засіданнях у справі № 916/5339/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка ухвалою від 25.05.2026 також задоволена. 26.05.2026 від представника ТОВ «ЕКО» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке мотивоване його поганим самопочуттям. Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи не надходило. В судове засідання 26.05.2026 з`явився Прокурор (в приміщенні суду), представники позивачів (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду), які просили задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 23.03.2026 у справі № 916/5339/25 в частині відмови у задоволенні позову, ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позову повністю. Представник ТОВ «ЕКО» в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В судовому засіданні 26.05.2026 колегія суддів, розглянувши клопотання ТОВ «ЕКО» про відкладення розгляду справи на нішу дату, відмовила у його задоволенні, оскільки: відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні; неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні заявником обґрунтовано не було, а колегією суддів не встановлено; позиція скаржника викладена безпосередньо у відзиві на апеляційну скаргу; участь його представника в судовому засіданні не була визнана обов`язковою. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що лише відсутність представника відповідача в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18. Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів зазначає, що рішення суду в частині наявності у Прокурора підстав для представництва інтересів держави не оскаржується. Жодних заперечень щодо арифметичної правильності стягнутої судом першої інстанції суми апеляційна скарга також не містить. Також колегія суддів враховує, що учасниками цієї справи не заперечується та визнається, що: ТОВ «ЕКО» є власником будівлі загальною площею 7130,7 кв.м, яка знаходиться за адресою: м. Херсон, Миколаївське шосе, буд. 19; вказаний об`єкт нерухомості знаходиться на земельній ділянці (кадастровий номер 6510136600:05:002:0072), яка належить територіальної громаді міста Херсон на праві комунальної власності; відповідач не здійснив заходів щодо оформлення права користування вищевказаною земельною ділянкою, відповідно, протягом спірного періоду (03.10.2021 - 03.10.2024) користувався нею без достатньої правової підстави. Враховуючи викладене, приписи ч. 1 ст. 269 ГПК України, колегія суддів у даному випадку переглядає рішення Господарського суду Одеської області від 23.03.2026 у справі № 916/5339/25 виключно в межах доводів та вимог скаржника (Прокурора). Фактично, доводи скаржника зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині з стягнення відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 01.03.2022 (період тимчасової окупації Херсонської міської територіальної громади) та з 01.05.2023 по теперішній час (знаходження Херсонської міської територіальної громади у зоні бойових дій). Колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду з огляду на наступне. Зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні. Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. У відповідності до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно з ч. 2 ст. 1212 ЦК України набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави майно відшкодовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, адже набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна. Законодавець у ч. 2 ст. 3 ЗК України закріпив норму, відповідно до якої земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. За п. «в» ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату. Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 ЗК України). Підпунктом 14.1.147 п. 14.1. ст. 14 ПК України визначено, що плата за землю це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Орендною платою є обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (пп. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України). Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (ст. 288 ПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 зазначила про те, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності». Верховний Суд, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновували: - положення ст. ст. 1212-1215 ЦК України визначають такий позадоговірний спосіб захисту права власності як кондикція. Кондикційний позов це вимога повернення безпідставно набутого або збереженого особою у себе майна за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) або якщо правова підстава згодом відпала. Якщо тлумачити приписи ст. 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов`язком (зменшення обов`язку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19, від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20); - за змістом норм цивільного та земельного законодавства виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України (див., зокрема постанову Верховного Суду від 23.04.2025 у справі № 629/4628/16-ц); - із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20); - для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень ст. ст. 1212 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави. Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення такого спору (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20). Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт, стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, і ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята його об`єктом нерухомого майна. Отже, враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, котра належить відповідачу, земельна ділянка у будь-якому разі перебуває у фактичному користуванні відповідача, навіть за відсутності укладеного договору оренди. Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі Перелік), згідно з яким територія Херсонської міської територіальної громади перебувала у тимчасовій окупації з 01.03.2022 по 11.11.2022, а з 01.05.2023 по теперішній час - у зоні бойових дій. Збройна агресія Російської Федерації та введення воєнного стану, а також окупація Херсонської міської територіальної громади з 01.03.2022 по 11.11.2022 є загальновідомими і не потребують окремого доказування. Отже земельна ділянка комунальної власності, за користування якою Прокурор просить стягнути з власника розташованого на ній об`єкту нерухомості (відповідача) плату, в заявлений до стягнення період спочатку знаходилася під тимчасовою окупацією, а в подальшому в зоні активних бойових дій. У цьому контексті необхідно зважати на приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Колегія суддів зазначає, що окупація військами Російської Федерації відповідної території, в силу об`єктивних та незалежних від відповідача причин, об`єктивно позбавили відповідача можливості користуватися належним йому об`єктом нерухомості (можливості бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо), а відтак, враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, - і земельною ділянкою, на якій знаходиться цей об`єкт. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. Справедливість та добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Принцип добросовісності покладено, зокрема, в основу доктрини venire contra factum proprium, яка спрямована на унеможливлення суперечливої поведінки. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Таким чином, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони договору чи відповідного правовідношення. Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 686/9834/17-ц, від 28.10.2020 у справі № 372/4029/18, від 09.06.2021 у справі № 948/393/20. Суд додатково враховує й те, що у пункті VII.-2:101 вже цитованих Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків. Відповідно до ч. 2 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004). Таким чином, при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства і договори, мають відповідати змісту загальних засад - справедливість, добросовісність та розумність. Враховуючи вищевикладене у сукупності, а також те, що людина, її життя і здоров`я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, колегія суддів доходить висновку, що стягнення з відповідача плати лише за формальне перебування його об`єкта нерухомості на земельній ділянці комунальної власності, яка спочатку знаходилася під тимчасовою окупацією, а в подальшому в зоні активних бойових дій, не має нічого спільного з такими засадами цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду, викладені, зокрема, у справах № 922/2378/20 та № 908/1301/24 (щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень ПК України у зв`язку з відсутністю укладеного між сторонами договору оренди), з огляду на істотну відмінність фактичних обставин. Зокрема, у згаданих Прокурором постановах судами не досліджувались та не встановлювались обставини знаходження земельної ділянки під тимчасовою окупацією. При цьому визначення подібності правовідносин міститься у правовому висновку, викладеному у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19), згідно з яким під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19). Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Колегія суддів зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на істотне питання, що виникло при апеляційному перегляді цієї справи як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку. В силу приписів ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції у даній справі відповідає вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування з доводів та мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. Розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції здійснюється на підставі ст. 129 ГПК України (судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом, підлягають віднесенню на скаржника). Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Херсонської обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Одеської області 23.03.2026 у справі № 916/5339/25 залишити без змін. Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України. Повна постанова складена 01.06.2026. Головуючий суддя Н.С. Богацька Судді Г.І. Діброва Н.М. Принцевська