Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 345/5758/25

Справа № 345/5758/25 Провадження № 22-ц/4808/752/26 Головуючий у 1 інстанції Мигович О. М. Суддя-доповідач Максюта ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О., суддів: Василишин Л.В., Баркова В.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 Коваля Андрія Євгенійовича на заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2026 року, ухвалене суддею Миговичем О.М. у м. Калуші, у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , від імені якого на підставі довіреності діє Коваль А.Є., у жовтні 2025 року звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги мотивовано тим, що постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 19.09.2023 КП «Екосервіс» Калуської міської ради визнано банкрутом. Відповідно до протоколу електронного аукціону №BRD001-UA-20241028-00226 від 07.11.2024 переможцем аукціону є ФОП ОСОБА_1 14.11.2024 на підставі вказаного протоколу аукціону між КП «Екосервіс» Калуської міської ради та ФОП ОСОБА_1 укладено акт про придбання майна на аукціоні. Згідно Додатку №1 до вказаного Акту зазначено перелік фізичних осіб, які мають заборгованість перед КП «Екосервіс» Калуської міської ради. Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Придбавши майно КП «Екосервіс» Калуської міської ради позивач отримав право вимоги, яке раніше належало КП «Екосервіс» Калуської міської ради, що надає статус правонаступника, тобто є новим кредитором до ОСОБА_2 який є споживачем житлово-комунальних послуг, які надавалися КП «Екосервіс» Калуської міської ради, правонаступником якого є ФОП ОСОБА_1 . Відповідно до Акту звірки розрахунків за особовим рахунком № НОМЕР_1 за період з жовтня 2019 до квітня 2021 заборгованість з надання послуг з управління побутовими відходами ОСОБА_2 становить 797,20 грн. Оскільки відповідач не погасив дану заборгованість перед позивачем, як правонаступником КП «Екосервіс» Калуської міської ради, позивач має право вимагати відшкодування інфляційних витрат розмір яких склав 202,64 грн. та нарахування 3% річних на суму заборгованості, яка склала 59,89 грн. Відповідач добровільно вказану заборгованість не погашає, Посилаючись на зазначене, просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 1059,73 грн, яка складається з 797,20 грн заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з жовтня 2019 по квітня 2021, інфляційні втрати у розмірі 202,64 грн, 3% річних у розмірі 59,89 грн., а також судові витрати у справі, які складаються із судового збору у розмірі 968,96 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 3211,95 грн. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2026 року частково задоволено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 897,64 грн, яка складається з 797,20 грн за житлово-комунальні послуги, інфляційні втрати у розмірі 78,89 грн, 3% річних у розмірі 21,55 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 820,75 грн та 1 500,00 грн витрат на правничу допомогу адвоката. Рішення суду мотивоване тим, що позивач набув право вимоги основного боргу, а право нараховувати 3% річних та інфляційні втрати виникло лише з 14.11.2024 дати переходу права вимоги. У результаті суд стягнув з відповідача 897,64 грн (основний борг, інфляційні втрати та 3% річних у перерахованому розмірі), а в решті вимог відмовив. Щодо розподілу судових витрат суд першої інстанції виходив із того, що позов задоволено частково, тому з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню частково сплачений судовий збір у розмірі 820,75 грн. Крім того, суд дійшов висновку, що заявлений стороною позивача розмір вартості послуг за правничу допомогу у загальній сумі 3211,95 грн є завищеним і неспівмірним із предметом цього позову, в зв`язку з чим наявні підстави для зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 1500 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. На переконання суду, такий розмір витрат на правничу допомогу буде достатнім, пропорційним і справедливим, а також не становитиме надмірного тягаря для відповідачів. Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги Не погодившись із рішенням суду у частині стягнення витрат на надання професійної правничої допомоги, представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Вважає, що суд першої інстанції зменшив судові витрати з власної ініціативи, що є порушенням норм ЦПК України та суперечить правовому висновку, який зазначений у постанові Верховного суду від 13.03.2025 року у справі №275/150/22, відповідно до якого зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт; суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи». Однак, суд зменшив суму судових витрат, що підлягають стягненню з відповідача, залишивши поза увагою те, що матеріали справи не містять клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Враховуючи викладене, просить змінити заочне рішення суду першої інстанції, задовольнивши повністю вимоги в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а також стягнути з відповідачів витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції. Позиція інших учасників справи Відповідач не скористався своїм право подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Позиція Івано-Франківського апеляційного суду Відповідно до частини першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, судове засідання не проводиться. Враховуючи категорію справи та ціну позову, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21. У додатковій постанові від 19.02.2020 №755/9215/15-ц та постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 січня 2026 у справі №681/947/24, постанові Верховного Суду 16 березня 2026 року у справі № 522/7662/23. Правнича допомога у цій справі надавалася позивачу адвокатським бюро «Юлії Біжко» на підставі договору про надання правничої допомоги №14/01 від 14.07.2025 року з додатками. Остаточний детальний опис робіт, виконаних адвокатським бюро «Юлії Біжко», наведений в акті №205 здачі-приймання, складеному 26 листопада 2025 року, до договору про надання професійної правничої допомоги №14/01 від 14.07.2025 року, де вказано, що адвокатом позивачу надані послуги на загальну суму 3211,95 грн (а.с.29). В розділі 8 договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025 визначено вартість та порядок розрахунків та зазначено, що сума гонорару за послуги та порядок проведення розрахунків між сторонами визначається додатком №2 до договору. Пунктом 8.4 договору передбачено, що факт надання послуг підтверджується актом здачі-прийняття наданих послуг, який підписується сторонами та разом з наданим адвокатським бюро розрахунком є підставою для перерахування суми гонорару (винагороди). Згідно додатку №2 до договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025 година праці адвоката складатиме 2000 грн. Згідно з актом №205 від 26.11.2025 року здачі-приймання до договору про надання професійної правничої допомоги №14/01 від 14.07.2025 адвокатським бюро надано, а замовник прийняв професійну правничу допомогу у вигляді: аналізу наданих замовником документів щодо правовідносин замовника з ОСОБА_4 тривалістю 0,25 год., вартістю 500 грн, підготовка та складання позовної заяви про стягнення заборгованості, здійснення розрахунку інфляційних та 3% річних тривалістю 1,25 год., вартістю 2 500 грн, винагорода у формі гонорару успіху, яка визначається у розмірі 20% від ціни позову та становить 211,95 грн. Розрахунки проведені, виходячи із вартості години роботи адвоката 2000 грн. Цим актом визначено загальну тривалість наданих послуг 1,5 год. та загальну вартість наданих послуг 3211,95 грн. Колегія суддів вважає, що позивачем документально доведено, що ним понесено витрати на правову допомогу. Водночас, суд першої інстанції, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, посилаючись, зокрема, на перелічені в частині третій статті 141 ЦПК України критерії, а саме обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, дійшов правильного висновку про наявність підстав для зменшення розміру понесених заявником витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача, до 1500 грн, та пропорційного зменшення цієї суми відповідно до частки задоволених позовних вимог, що відповідає засадам розумності та справедливості. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки заявлений розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 3211,95 грн є непропорційним до ціни позову в сумі 1059,73 грн (становить приблизно 303,09 %від ціни позову). Крім того, адвокатське бюро «Юлії Біжко» здійснює представництво інтересів ОСОБА_1 у значній кількості однотипних справ щодо стягнення заборгованості, які не потребують значного обсягу часу чи складних правових зусиль. Також зазначені в акті здачі-приймання (до договору про надання професійної правничої допомоги) роботи фактично дублюються. Зокрема, окремо вказано аналіз документів щодо правовідносин сторін тривалістю 0,25 год. вартістю 500 грн та підготовку позовної заяви з розрахунком інфляційних втрат і 3% річних тривалістю 1,25 год. вартістю 2 500 грн, хоча підготовка позову за своєю суттю вже охоплює аналіз поданих документів. З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що заявлена сума витрат на правничу допомогу є завищеною, містить ознаки подвійного врахування окремих послуг та не відповідає критеріям розумності та співмірності. Єдиним доводом апеляційної скарги є те, що суд не мав права з власної ініціативи без клопотання відповідача зменшувати розмір витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції. Даючи оцінку вказаним доводам апеляційної скарги, колегія суддів зважає на таке. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21 дійшла висновку, що витрати на правничу допомогу мають бути пропорційними до предмета спору. Зокрема, у вказаній постанові зазначено: «Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи». Аналогічні положення закону визначені у ЦПК України, тому вказана висновки, висловлені у вказаній постанові у господарській справі враховується під час розгляду у цій цивільній справі. Також, колегія суддів апеляційного суду враховує висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у додатковій постанові від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, де, зокрема, зазначено, що основними критеріями визначення та розподілу судових витрат є їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. У постанові Верховного Суду від 16.03.2026 у справі № 522/7662/23 зазначено: «Дійсно, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Втім, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: - має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21); - з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21). У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23). Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони. Необхідно нагадати, що оцінка реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру здійснюється з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Оцінка суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.» З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про зменшення витрат на правничу допомогу без заяви відповідача як безпідставні, оскільки наявні у матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному ним розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а також критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), з огляду на конкретні обставини справи. Будь-яких інших доводів, які б спростовували правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскарженого заочного рішення у частині розподілу судових витрат на правничу допомогу без змін. Керуючись ст. ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ОСОБА_3 залишити без задоволення. Заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий І.О. Максюта Судді: Л.В. Василишин В.М. Барков