LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4803204/3718/25

від 02.06.2026 ·

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5185/26 Справа № 204/3718/25 Суддя у 1-й інстанції - Чудопалова С. В. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В. суддів Никифоряка Л.П., Халаджи О.В. за участю секретаря Гречишникової О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_5 , треті особи: приватний виконавець Лисенко Брій Олександрович, приватний нотаріус Скосарєва Вікторія Вікторівна, Центральна адміністрація Дніпровської міської ради, ОСОБА_6 , про визнання недійсним договору дарування квартири та скасування державної реєстрації, - за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Леонтенко Віктор Вікторович, на рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 06 лютого 2026 року, - В С Т А Н О В И В: ІСТОРІЯ СПРАВИ 04.04.2024 року до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_5 , треті особи: приватний виконавець Лисенко Брій Олександрович, приватний нотаріус Скосарєва Вікторія Вікторівна, Центральна адміністрація Дніпровської міської ради, ОСОБА_6 , про визнання недійсним договору дарування квартири та скасування державної реєстрації, у якому позивач просив: - визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 06.10.2022 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (по частині кожній), який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Скосарєвою В.В. та зареєстровано в реєстрі за № 1034 недійсним; - скасувати державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав за ОСОБА_3 розмір частки 1/2 та ОСОБА_4 , розмір частки 1/2 на квартиру АДРЕСА_1 . КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ Рішенням Чечелівського районного суду м. Дніпра від 06 лютого 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Леонтенко Віктор Вікторович до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_5 , треті особи : Приватний виконавець Лисенко Юрій Олександрович, Приватний нотаріус Скосарєва Вікторія Вікторівна, Центральна адміністрація Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування квартири та скасування державної реєстрації залишені без задоволення. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ 02.03.2026 рокувід ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Леонтенко Віктор Вікторовичнадійшла апеляційна скарга в якій ставиться вимога про скасування рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 06 лютого 2026 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30.01.2023 року (справа № 204/4390/22) з відповідача на користь ОСОБА_1 стягнуто 300 000 доларів США основного боргу та 24 213, 80 доларів США 3% річних. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28.03.2023 року (справа № 204/5445/22) з відповідача на користь ОСОБА_6 стягнуто 20 655 115, 48 грн основного боргу. Тобто на час вчинення оскаржуємого правочину у відповідача ОСОБА_2 існували боргові зобов`язання. Вартість майна, яке було реалізоване в ході виконання зазначених рішень не вистачило для погашення майнових зобов`язань відповідача. З посиланням на практику Верховного Суду зазначено, що оскаржуємий договір дарування має всі ознаки фраудаторного правочину, що дає підстави для визнання його недійсним. АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Від ОСОБА_5 , в інтересах якої діє адвокат Горб Олег Віталійович надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити. В обґрунтуванні відзиву, зазначено, що при розгляді цивільної справи № 204/4390/22 судом був накладений арешт на майно відповідача ОСОБА_2 , вартість якого перевищувала розмір його грошових зобов`язань, тож дарування квартири за таких обставин не може бути фраудаторним правочином, який є недійсним на час його укладення, оскільки було інше майно, за рахунок якого відповідач міг відповідати за своїми зобов`язаннями. СУДОВІ ВИКЛИКИ Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (т.2 а.с.25-30). ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи: 06.10.2022 відповідач ОСОБА_2 здійснив відчуження квартири АДРЕСА_1 , яка належала йому на праві приватної власності, шляхом укладення договору дарування. Зазначену квартиру ОСОБА_2 подарував своїм малолітнім дітям : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В пункті 1 Договору дарування вказано, що дарувальник безоплатно передав у власність, а обдаровані прийняли по 1/2 (одній другій) частині кожній, квартиру АДРЕСА_1 , надалі квартира. Опис об`єкта: 1-коридор, 2-коридор, 3-житлова, 4-ванна, 5-житлова, 6-коридор, 7-санвузол, 8-дитлова, 9-житлова, 10-кухня, І-лоджія. Загальна площа квартири складає 180,1 кв.м., житлова площа квартири складає 105,8кв.м. Згідно п. 2 Договору дарування сторони оцінили дарунок в сумі 100 000 грн. При укладенні договору дарування законним представником малолітніх дітей виступала їх мати ОСОБА_5 , який посвідчено нотаріально(а.с.7-9). Здійснено державну реєстрацію прав та їх обтяжень на вищевказану квартиру за новими власниками: на 1/2 частину за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на 1/2 частину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією Витягу (а.с.10). Згідно отриманої на запит суду відповіді з ЄДДР від 11.04.2025 при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, відповідач ОСОБА_2 значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.40). Згідно рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30.01.2023 по справі №204/4390/22 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 300 000 доларів США 00 центів, 3% річних від простроченої суми у розмірі 24 213 доларів США 70 центів, рішення набрало чинності 21.04.2023. За рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28.03.2023 по справі №204/5445/22 з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики від 04.09.2017 у розмірі 20 655 115,48грн.(а.с 166-171), Згідно листа приватного виконавця Лисенко Ю.О. адресованого адвокату Леонтенко В.В. від 02.04.2025 зазначено, що у нього на виконанні перебуває зведене виконавче провадження №72257765 до складу якого входить ВП №71650973 з виконання виконавчого листа № 204/4390/22 від 18.04.23, виданий Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 300 000 доларів США 00 центів, 3% річних від простроченої суми у розмірі 24 213 доларів США 70 центів та ВП №72254435 з виконання виконавчого листа № 204/5445/22 від 09.05.2023, виданого Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики від 04.09.2017 у розмірі 2 065 5115,48грн (а.с.12-13). Також приватним виконавцем зазначено, що боржником ОСОБА_2 зареєстроване майно: - земельна ділянка з цільовим призначенням; для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0110391400:01:002:0379, площа 1,9981га що розташована за адресою: АРК, м. Алушта; - дві земельні ділянки, кадастровий номер 1223285000:02:024:0305, площею 0,24га, та №1223285000:02:024:0306, площею 0,24га, за адресою: АДРЕСА_3 , які були реалізовані під час виконання судового рішення; - нежитлова будівля та споруди, загальною площею 619,6 кв.м., складається з: будинок фарбування та сушки автомобілів літ. П-2, загальною площею 619,6 (шістсот дев`ятнадцять цілих шість десятих) квадратних метрів, навіс (тимчас.) літ. Ю, зливна яма №11, в загальному користуванні : ворота № 8, огорожа № 5, асфальтна площадка

1. Адреса: АДРЕСА_4 , яке було реалізовано під час виконання судового рішення, що підтверджується копіями актів про проведені електронних торгів. Згідно даних ТСЦ МВС за ОСОБА_2 також зареєстровано транспортний засіб Volkswagen PASSAT, 2018 р/випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який 01.05.2023 постановою приватного виконавця оголошено у розшук. Також приватним виконавцем Лисенко Ю. О. на адвокатський запит, зазначено, що залишок боргового зобов`язання ОСОБА_2 , яке підлягає примусовому стягненню на користь ОСОБА_1 323 917,84 доларів США, на користь ОСОБА_6 20 652 405,31грн.(а.с.13 на звороті). Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 06.10.2022 відповідач ОСОБА_2 зійснив відчуження квартири АДРЕСА_1 , яка належала йому на праві приватної власності, шляхом укладення договору дарування. Зазначену квартиру ОСОБА_2 подарував своїм малолітнім дітям : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в інтересах яких діяла мати ОСОБА_5 по частки кожній (а.с.7-8). Пунктом 9 договору дарування зазначено, що сторони домовились, що прийняття дарунку слід вважати одержання оригінального примірника цього договору після нотаріального посвідчення. Договір укладався за згодою органу опіку та піклування , що підтверджується розпорядженням Голови Центральної адміністрації ДМР від 06.10.2022. про дозвіл на здійснення правочину п.7 договору. Сторони усвідомлюють, що цим актом підтверджено передачу квартири Обдаровуваній. В пункті 1 Договору дарування вказано, що дарувальник безоплатно передав у власність, а обдаровані прийняли по 1/2 (одній другій) частині кожній. Таким чином, прийняття Обдаровуваною від Дарувальника примірника договору дарування свідчить про те, що передача майна за договором дарування відбулась, а так само свідчить про реальне настання правових наслідків, що були обумовлені цим договором. Крім того, відповідно до наданого позивачем витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 25.03.2025, державним реєстратором: приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Скосарєвою В.В. зареєстровано за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 по частки на підставі спірного договору дарування від 06.10.2022 право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.10). Визначені в договору істотні умови договору не суперечать вимогам цивільного законодавства, які визначають порядок укладення даного виду договору, оскільки, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як Обдаровувані за спірним договором дарування набули право спільної часткової власності на дарунок: об`єкт житлової нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується реєстрацією речового права - права власності за ними на зазначений об`єкт нерухомого майна, який згідно відомостям, зазначеним в тексті самого договору дарування (п.6 Договору) на момент укладення договору дарування під забороною (арештом) не перебував. В свою чергу, звертаючись до суду з зазначеним позовом позивач ОСОБА_1 просить визнати недійсним договір дарування квартири, укладений 06.10.2022 між відповідачами, посилаючись на положення ст. ст. 203, 215, 234 ЦК України, та зазначаючи як на підстави позову, що зазначений договір дарування спірної квартири вчинено фіктивно, з метою виключення цього майна із загального обсягу майна, на яке може бути звернуто стягнення на виконання судового рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30.01.2023 року по справі №204/4390/22 за яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 300 000 доларів США 00 центів, 3% річних від простроченої суми у розмірі 24 213 доларів США 70 центів. на момент укладання договору дарування вказаної квартири (06.10.2022), боргові зобов`язання ОСОБА_2 були забезпечені відповідним арештованим майном, вартість якого з відсотками забезпечувала задоволення усіх вимог ОСОБА_1 , що підтверджено ухвалою Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 27.09.2022 та постановою Дніпровського апеляційного суду від 03.11.2022 у справі 204/4390/22., у зв`язку з чим на момент укладення правочину були відсутні підстави для заборони власнику розпоряджатися належним йому майном та вчиняти щодо нього (майна) будь-які угоди. Встановивши зазначені обставини справи суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. З таким висновком погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке. Велика Палата Верховного Суду, у постанові від 03 липня 2019 року, справа № 369/11268/16-ц, провадження № 14-260цс19, зазначила, що Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. У справі, що переглядається встановлено, що у цивільній справі № 204/4390/22, рішенням якої з відповідача на користь ОСОБА_1 було стягнуто 300 000 доларів США основного боргу та 24 213, 80 доларів США 3% річних, було накладено арешт на майно ОСОБА_2 , а саме земельну ділянку, кадастровий номер 1223285000:02:024:0305, вартістю 2 524 913, 20 грн., земельну ділянку, кадастровий номер 1223285000:02:024:0306, вартістю 2 524 913, 20 грн., нежитлову будівлю, вартістю 5 483 222, 12 грн., що розташована на земельній ділянці, вартістю 624 128, 75 грн., таким чином загальна вартість арештованого для забезпечення позову майна становила 11 157 177, 27 грн. На момент розгляду цієї справи ціна позову у розмірі 324 238, 36 доларів США в грівновому еквіваленті по курсу НБУ становила 9 485 560, 80 грн. З наведеного розрахунку чітко вбачається, що зобов`язання відповідача було забезпечене майном, вартість якого перевищувало його зобов`язання, а тому не має підстав вважати, що умисел відповідача був направлений на уникнення звернення стягнення на спірну квартиру. Крім того, даних про те, що воля відповідача та його дітей, яким він подарував квартиру не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знали заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мали інші цілі, ніж передбачені правочином, не встановлено. Тож апеляційний суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та позову відповідно. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права. Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Леонтенко Віктор Вікторович залишити без задоволення. Рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 06 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлено 02.06.2026 року. Судді:

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»