Постанова 4811 № 465/5154/23

Справа № 465/5154/23 Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я. Провадження № 22-ц/811/2646/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С. М., суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В., секретар судового засідання Федчун Н. С., з участю представника відповідача адвоката Сапонова О. В., представника позивачки адвоката Репака В. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Україна» та ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 червня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Україна» про захист прав споживача шляхом стягнення збитків та моральної шкоди за невиконання договору, ВСТАНОВИВ: у липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Україна» (далі ТОВ «Центр правової допомоги «Україна»), в подальшому уточненим, в якому просила стягнути з ТОВ «Центр правової допомоги «Україна» на свою користь: - 15 000 грн 00 коп. збитків за невиконання умов договору № 24042303 про надання правової допомоги /юридичних послуг від 24 квітня 2023 року; - 50 000 грн 00 коп. моральної шкоди спричиненої невиконанням договору; - 15 000 грн 00 коп. за порушення умов договору між споживачем і виконавцем про надання послуги, нарахованих згідно приписів пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів»; - 60 300 грн 00 коп. пені за період з 01 червня 2023 року по 12 жовтня 2023 року, яка нарахована згідно приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»; - 5 000 грн 00 коп. як безпідставно набуті кошти. Позов обґрунтовано тим, що 24 квітня 2023 року між позивачкою та відповідачем укладено договір № 24042303 про надання правової допомоги /юридичних послуг (надалі договір). Відповідно до пункту 1.1. договору виконавець зобов`язується за дорученням замовника надати юридичні послуги/правову допомогу, поіменно в переліку послуг, зазначених в пункті 1.2. цього договору, а замовник зобов`язується сплатити грошові кошти за наданні послуги. У пункті 1.2. договору сторони визначили перелік юридичних послуг, вид та обсяг правової допомоги, що надається, а саме підготовка проекту позовної заяви від імені адвоката про визнання фізичної особи банкрутом. На виконання умов пункту 3.1. договору позивачка 24 квітня 2023 року оплатила 15 000 грн 00 коп. Сторони визначили, що договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31 травня 2023 року. Однак, всупереч умовам договору, строку виконання зобов`язання за договором, відповідач до 31 травня 2023 року не виконав своє зобов`язання щодо підготовки проекту позовної заяви від імені адвоката про визнання фізичної особи банкрутом. Зазначає, що позивачкою також сплачено додатково відповідачу 5 000 грн 00 коп. на сплату судового збору, що підтверджується квитанцією від 28 квітня 2023 року. 16 червня 2023 року ОСОБА_1 звернулась з вимогою про повернення коштів, однак відповідач кошти не повернув. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 23 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Україна» про захист прав споживача шляхом стягнення збитків та моральної шкоди за невиконання договору задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Україна» на користь ОСОБА_1 збитки за невиконання умов договору № 24042303 від 24 квітня 2023 року в розмірі 15 000 грн 00 коп., 10 000 грн 00 коп. моральної шкоди, спричиненої невиконанням договору № 24042303 від 24 квітня 2023 року, 15 000 грн 00 коп. за порушення умов договору № 24042303 від 24 квітня 2023 року, 15 000 грн 00 коп. пені за період з 01 червня 2023 року по 12 жовтня 2023 року. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Україна» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн 00 коп. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Україна» на користь держави судовий збір в розмірі 1 073 грн 60 коп. Рішення суду оскаржили ТОВ «Центр правової допомоги «Україна» та ОСОБА_1 . Апеляційна скарга ТОВ «Центр правової допомоги «Україна» мотивована тим, що ухвалюючи оскаржене рішення, суд першої інстанції не врахував, що саме позивачка не надала відповідачу необхідні документи для виконання умов договору, а саме документи, що підтверджують припинення погашення кредитів, чи здійснення планових платежів у розмірі 50 % місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов`язань, що вимагається статтею 116 Кодексу України з питань банкрутства (далі КУзПБ), і таке унеможливило виконання відповідачем договору в рамках його предмету. Наведені обставини підтверджено належними доказами, поданими відповідачем до суду першої інстанції, які спростовують доводи позивачки, що вимога про надання цих документів їй від відповідача не надходила. Допустив суд також порушення норм процесуального права, адже не вирішив у передбаченому ЦПК України порядку низку клопотань учасників справи та їх представників, зокрема, клопотань про долучення доказів (документів), поданих до суду 14, 15 і 28 квітня 2025 року, 07 травня 2025 року та 23 червня 2025 року. У зв`язку із чим, просять вирішити ці клопотання суд апеляційної інстанції, поновивши процесуальний строк на подання доказів у справі. Вказують на те, що судом помилково прийнято заяву позивача про уточнення позовних вимог. Стягуючи з відповідача на користь позивачка завдані останній збитки, місцевий суд в оскарженому рішенні не вказав, які саме умови договору не виконано відповідачем. Місцевий суд також неправильно застосував положення частини одинадцятої статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів», а також безпідставно застосував до відповідача штраф у розмірі ста відсотків вартості наданої послуги. Просять рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 червня 2025 року скасувати, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , мотивована тим, що судом не враховано те, що перераховані позивачкою відповідачу грошові кошти в розмірі 5 000 грн 00 коп. на сплату судового збору є безпідставно набутими, відтак підлягають поверненню. Оскаржене рішення не містить мотивів зменшення заявленого до стягнення розміру пені з 60 300 грн 00 коп. до 15 000 грн 00 коп., адже її розмір імперативно визначений Законом України «Про захист прав споживачів», який поширюється на спірні правовідносини, що узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 14 вересня 2020 року в справі № 369/10006/17 (провадження № 61-35777св18). Підстави для зменшення неустойки в даній справі відсутні. Не обґрунтовано судом і зменшення розміру моральної шкоди. Не враховано судом, що позивачка є матір`ю військовослужбовця, який зник безвісти, а відмова відповідача у поверненні коштів лише посилила її негативний психоемоційний стан. У даних правовідносинах відшкодування моральної шкоди прямо передбачено положеннями Закону України «Про захист прав споживачів». Судом безпідставно залишено поза увагою обставини, які об`єктивно унеможливлюють зменшення витрат на професійну правничу допомогу. Зазначає, що відповідач не звертався до суду з клопотання про зменшення цих витрат. Аналіз змісту апеляційної скарги свідчить, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені, моральної шкоди, безпідставно набутих коштів, а також розподілу витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині, позивачка вважає рішення суду законним та обґрунтованим. Просить рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 червня 2025 року в частині відмовлених позовних вимог скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про їх задоволення. Апеляційна скарга містить попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат, які позивачки очікує понести в суді апеляційної інстанції в розмірі 15 000 грн 00 коп., які складають витрати на професійну правничу допомогу. В серпні 2025 року від ТОВ «Центр правової допомоги «Україна» надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заявник просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, такий умотивований необґрунтованістю скарги. Відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Центр правової допомоги «Україна» від позивачки не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивачки та представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Центр правової допомоги «Україна» підлягає задоволенню частково, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Щодо відшкодування збитків. Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України). Частиною першою статті 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (частина друга статті 903 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі статтею 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом. Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором. Як зазначено в статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частина перша, друга статті 614 ЦК України). Відповідно до пункту 1.2 договору послугою, яка надається згідно договору є проект позовної заяви від імені адвоката про визнання фізичної особи банкрутом. Згідно з підпунктами 2.1.1, 2.1.2 договору виконавець зобов`язаний після внесення замовником передплати в розмірі повної вартості послуг відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 цього договору приступити до надання юридичних послуг/правової допомоги, зазначених в пункті 1.2 цього договору в повному обсязі, своєчасно і якісно, керуючись чинним законодавством України. Розмір оплати за виконання юридичних послуг/правової допомоги, зазначених в пункті 1.2 цього договору становить 15 000 грн 00 коп. З долученої позивачкою довідки відповідача убачається, що нею внесено оплату юридичних послуг за договором в розмірі 15 000 грн 00 коп. Судом також встановлено, що 16 червня 2023 року позивачкою на поштову адресу відповідача скеровувалася вимога про повернення коштів, оскільки всупереч умовам договору, відповідач не виконав в строк свої зобов`язання щодо підготовки проекту позовної заяви від імені адвоката про визнання фізичної особи банкрутом, у зв`язку з чим вона вимагає повернути їй у 7-денний строк з моменту отримання вимоги кошти в розмірі 20 000 грн 00 коп. Вказана вимога відповідачем в добровільному порядку не виконана. Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З системного аналізу зазначених вище норм матеріального та процесуального права випливає, що у разі виникнення спору у правовідносинах за договором про надання послуг виконавець має довести факт надання ним передбачених у договорі послуг, а замовник - здійснення ним повної оплати за такі отримані послуги або довести наявність підстав, які звільняють його від повного чи часткового обов`язку здійснити таку оплату. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов в цілому обґрунтованого висновку про те, що оскільки відповідач не довів факт належного виконання ним умов договору, з нього, як з особи, яка неналежним чином не виконала своє зобов`язання підлягають відшкодуванню завдані позивачці збитки у формі внесеної неї плати за договором. Проте, визначаючи розмір збитків, поза увагою місцевого суду залишились положення пункту 3.5. договору, згідно з якими підлягають обов`язковій оплаті 40 % від суми договору, навіть у разі розірвання договору. З огляду на викладене, стягненню з відповідача на користь позивачки підлягають збитки в розмірі 9 000 грн 00 коп., що складають 60 % від суми договору, яка була обумовлена сторонами в розмірі 15 000 грн 00 коп. Тобто в частині вирішення цих позовних вимог, доводи апеляційної скарги відповідача знайшли своє часткове підтвердження. Щодо стягнення коштів за порушення умов договору між споживачем і виконавцем про надання послуги, нарахованих згідно приписів пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пені, яка нарахована згідно приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Згідно приписів пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб`єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність за порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості виконаних робіт (наданих послуг) за попередній календарний місяць, але не менше п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Як зазначено в преамбулі Закону України «Про захист прав споживачів», цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Споживачем у розумінні цього Закону є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»). Згідно з визначенням, наведеним у пункті 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга, це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Укладений між сторонами у справі договір є договором про надання послуг, який регулюється положеннями Глави 63 ЦК України. При цьому положення цієї глави не регулюють питання щодо особливостей такого виду послуг як юридичні (правові) послуги. Проте, за положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Згідно з визначенням, наведеним в пункті 3 частини першої статті 1 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» правнича допомога, це надання правничих послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення, а правничі послуги, це надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення; надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правничої допомоги та медіації (пункт 4 частини першої статті 1 цього Закону). Із аналізу вказаних норм права вбачається, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. При цьому зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що виключає застосування до відносин, що виникли між його сторонами положень Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що договір про надання правової допомоги/юридичних послуг - це договір між фізичною особою як споживачем та надавачем послуг (юридичною особою), до якого, у разі неналежного виконання його умов, можна застосувати положення статей 10 та 23 Закону Україна «Про захист прав споживачів». Відтак, відповідні доводи апеляційної скарги ТОВ «Центр правової допомоги «Україна» знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду. У зв`язку із тим, що на спірні правовідносини не поширюється положення Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів відхиляє як нерелевантні посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на неврахування судом першої інстанції при вирішенні питання стягнення пені правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2020 року в справі № 369/10006/17, адже він ґрунтується на положеннях Закону України «Про захист прав споживачів», який у даній справі є незастосовним. Подібний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року в справі № 191/2617/19. Щодо відшкодування моральної шкоди. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України). У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року в справі №212/7628/21 зазначено, що «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц)». Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20). Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19). По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц). Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20). Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). З огляду на незастосовність до врегулювання правовідносин сторін положень Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо незастосування судом першої інстанції під час вирішення справи положень статей 4 та 23 цього Закону, проте врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, місцевий суд зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позову в частині про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн 00 коп., на підставі положень статей 16 та 23 ЦК України, що відповідає вимогам розумності і справедливості, а відповідні доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо невідповідності розміру стягнутого судом на відшкодування моральної шкоди, фактично понесених позивачкою стражданням, таких висновків суду не спростовують. Оскільки апеляційна скарга ТОВ «Центр правової допомоги «Україна» не міститься доводів в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів, враховуючи принцип заборони до гіршого, не убачає підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди. Щодо стягнення грошових коштів як безпідставно набутих. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. У пункті 4 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17) зазначено, що «кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна». Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 334/2517/16-ц та від 13 січня 2021 року у справі №539/3403/17. У справі, що переглядається заявлено позов у зв`язку із неналежним виконанням, на думку позивача, відповідачем своїх зобов`язань за договором № 24042303 про надання правової допомоги /юридичних послуг від 24 квітня 2023 року, укладеним між сторонами. До позовної заяви, позивачем додано копію довідки відповідача від 24 квітня 2023 року про сплату юридичних послуг за договором № 24042303 на суму 15 000 грн 00 коп. У той час як ним не надано доказів про сплату коштів за цим договором на суму 5 000 грн 00 коп., які він вважає безпідставно набутими відповідачем. Виходячи з наведеного, а також підстав позову, які містяться в позовній заяві, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується і колегія суддів, про те, що позивачем не доведено дану позовну вимогу. Доказів протилежного не здобуто і під час апеляційного розгляду справи, тому, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги позивачки у цій частині необґрунтованими. Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу позивачки на те, що остання не позбавлена права звернутися з окремим позовом про стягнення таких коштів. При цьому колегія суддів також вважає, що під час апеляційного розгляду не встановлено порушень процесуальних норм при вирішенні питання прийняття судом заяви позивача про уточнення позовних вимог. Щодо витрат на професійну правничу допомогу. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку з реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й стримування від подання безпідставних позовів (скарг). Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. Професійну правничу допомогу в суді першої інстанції ОСОБА_1 надавав адвокат Репак В. В., який діяв на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії ВС № 1215982, виданого 10 липня 2023 року відповідно до договору про надання правової допомоги № 24 від 29 червня 2023 року, копія якого також долучена позивачем до позовної заяви. Окрім цього, позивачем до позовної заяви додано рахунок № 1 за правничі послуги від 10 липня 2023 року, з яких вбачається, що вартість правової допомоги, яка надана позивачці в даній справі склала 30 000 грн 00 коп., що узгоджується з приписами пункту 4.1. договору № 24 З матеріалів справи убачається, що відповідач не скористався своїм правом подати клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Враховуючи характер виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, значимості таких дій у справі, витраченого часу, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги позивачці в розмірі 15 000 грн 00 коп., тобто зменшив такі при відсутності обґрунтованого клопотання відповідача щодо цього. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 у цій частині. Поряд з цим, колегія суддів виходячи з положень частини другої статті 141 ЦПК України, згідно з якими інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, виходячи з результатів розгляду апеляційних скарг, а також мотивів цієї постанови вважає, що до стягнення з відповідача на користь позивачки підлягають витрати на професійну правничу, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 13,08 % або 3 924 грн 00 коп. Проте, оскільки апеляційна скарга ТОВ «Центр правової допомоги «Україна» також не міститься відповідних доводів в цій частині, колегія суддів, враховуючи принцип заборони до гіршого, який є також застосовним при вирішенні процесуальних питань, зокрема, щодо розподілу судових витрат, не убачає підстав для зміни оскарженого рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу. За таких обставин, хоча доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в цій частині колегія суддів визнає обґрунтованими, вони не можуть бути підставою для зміни оскарженого рішення в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України). Враховуючи наведене, апеляційна скарга ТОВ «Центр правової допомоги «Україна» підлягає частковому задоволенню, а оскаржене рішення в частині вирішення позовних вимог про відшкодування збитків, пені та штрафу за порушення умов договору скасуванню, з ухвалення в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування збитків та про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу та пені за порушення умов договору. В решті рішення суду як законне та обґрунтоване належить залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Україна» задовольнити частково. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 червня 2025 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування збитків, пені та штрафу за порушення умов договору скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Україна» задовольнити частково. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Україна» на користь ОСОБА_1 збитки за невиконання умов договору № 24042303 від 24 квітня 2023 року в розмірі 9 000 грн 00 коп. В задоволенні позовних вимог про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Україна» на користь ОСОБА_1 15 000 грн 00 коп. за порушення умов договору №24042303 від 24 квітня 2023 року та 60 300 грн 00 коп. пені за період з 01 червня 2023 року по 12 жовтня 2023 року, відмовити. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 червня 2025 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, а також стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишити без змін. Поновити дію рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 червня 2025 року у не скасованій під час апеляційного перегляду частині. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич