Ухвала Вищий антикорупційний суд № 991/5774/26

Справа № 991/5774/26 Провадження 1-кп/991/57/26 ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 року м.Київ Вищий антикорупційний суд у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у залі суду клопотання захисника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про повернення обвинувального акта у кримінальному провадженні № 52025000000000536 від 22.09.2025 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК України, - ВСТАНОВИВ: 15 травня 2026 року на розгляд суду надійшов вищезазначений обвинувальний акт. Під час підготовчого судового засідання захисник обвинуваченого заявив клопотання про повернення обвинувального акта прокурору з підстав невідповідності вимогам ст. 291 КПК України, а саме: 1) обвинувальний акт затверджений неповноважним прокурором; 2) в обвинувальному акті неправильно зазначені анкетні відомості обвинуваченого; 3) обвинувальний акт не містить чіткого, повного формулювання обвинувачення відносно ОСОБА_4 . Окремо захисник звернув увагу на те, що текст обвинувального акта містить твердження про винуватість як про вже доведений факт, що є порушенням презумпції невинуватості; 4) реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідає вимогам ст. 109 КПК України, оскільки містить неповну та недостовірну інформацію. У судовому засіданні захисник та обвинувачений підтримали клопотання і просили його задовольнити. Прокурор заперечував проти доводів клопотання захисника та просив відмовити у його задоволенні. Зазначив, що обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України, містить виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, правову кваліфікацію та формулювання обвинувачення, які дають можливість встановити об`єкт, об`єктивну сторону, суб`єкт та суб`єктивну сторону інкримінованого кримінального правопорушення, а також забезпечують стороні захисту можливість належним чином реалізовувати право на захист. Також вказав, що наявні в обвинувальному акті окремі технічні помилки мають характер описок, не впливають на зміст обвинувачення, не перешкоджають ідентифікації учасників кримінального провадження та не можуть бути підставою для повернення обвинувального акта. Доводи сторони захисту щодо неконкретності окремих обставин обвинувачення, недостатності їх обґрунтування, відсутності належної індивідуалізації ролі обвинуваченого, суперечностей щодо розміру неправомірної вигоди та інших обставин фактично стосуються оцінки доказів, встановлення фактичних обставин кримінального провадження та правильності правової кваліфікації дій обвинуваченого, що підлягає вирішенню під час судового розгляду по суті, а не на стадії підготовчого судового засідання. Щодо доводів про відсутність повноважень прокурора зазначив, що розбіжності в окремих цифрових реквізитах номера кримінального провадження мають технічний характер. При цьому належність матеріалів до одного кримінального провадження підтверджується постановою про виділення матеріалів, витягом з ЄРДР, обвинувальним актом та іншими матеріалами кримінального провадження, які були відкриті стороні захисту. Стосовно зауважень до реєстру матеріалів досудового розслідування прокурор зазначив, що навіть за наявності недоліків такого реєстру вони не є підставою для повернення обвинувального акта. Дослідивши матеріали клопотання, обвинувальний акт у кримінальному провадженні, заслухавши доводи учасників кримінального провадження, суд дійшов таких висновків. Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом. Згідно з ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 цього Кодексу. Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 283 КПК України обвинувальний акт виступає однією із форм закінчення досудового розслідування - це підсумковий процесуальний документ, яким визнається достатність доказів, зібраних під час досудового розслідування, та засвідчується його завершення. Для суду цей процесуальний документ є правовою підставою для призначення підготовчого судового засідання, судового розгляду та визначення його меж. Судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в його межах (ч. 1 ст. 337 КПК України). Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути прокурору обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу. Будь-якими іншими приписами КПК України, окрім ст. 291, не визначаються вимоги щодо форми та змісту обвинувального акта, тому суд під час підготовчого судового засідання має здійснити перевірку обвинувального акта на предмет відповідності виключно цій статті. Слід зауважити, що вказана норма закону визначає можливість повернення обвинувального акта як право, а не обов`язок суду. Отже, підставою для такого повернення може слугувати не будь-яка невідповідність вимогам КПК України, а лише та, яка дійсно перешкоджає призначенню судового розгляду і не може бути усунута під час підготовчого провадження чи судового розгляду (залежно від виду та характеру недоліків). У кожному конкретному випадку суд має перевірити, чи дійсно певна невідповідність та недоліки обвинувального акта вимогам КПК України створюють перешкоди для судового розгляду. Така правова позиція також міститься у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 520/8135/15-к. Підстави для повернення обвинувального акта не можуть тлумачитися та застосовуватися з надмірним формалізмом - з метою запобігання безпідставному поверненню обвинувального акта і, як наслідок, невиправданому затягуванню кримінального провадження, що є неприпустимим як з огляду на права та інтереси обвинуваченого, так і з огляду на принцип розумності строків кримінального провадження. У цьому провадженні захисник визначив декілька основних доводів щодо невідповідності обвинувального акта вимогам кримінального процесуального закону, які, на його думку, є підставами для повернення цього процесуального документа. Щодо доводів захисту про затвердження обвинувального акта неповноважним прокурором, суд зазначає наступне. Захисник стверджує, що обвинувальний акт затверджений неповноважним прокурором, оскільки з матеріалів провадження вбачається, що прокурор ОСОБА_6 був визначений у кримінальному провадженні № 52023000000000503, тоді як обвинувальний акт складений у кримінальному провадженні № 52025000000000536, утвореному внаслідок виділення матеріалів. Проте, на думку сторони захисту, розбіжності в процесуальних документах у зазначенні номерів кримінальних проваджень не дають можливості встановити наявність у прокурора повноважень у провадженні, за яким обвинувальний акт направлено до суду. Проаналізувавши зміст наданих суду матеріалів в сукупності з нормами Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, яке затверджене наказом Генерального прокурора № 298 від 30.06.2020, суд зробив висновок, що наведені стороною захисту доводи не утворюють передбачених законом підстав для повернення обвинувального акту прокурору. Так, з наданих суду матеріалів встановлено, що 03.09.2025 в межах кримінального провадження № 52023000000000503 від 03.10.2023 прокурор САП ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_4 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 369 КК України. Прокурор САП ОСОБА_3 на той час діяв в межах повноважень, покладених на нього відповідно до постанови заступника керівника САП від 28.08.2025 про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні № 52023000000000503 від 03.10.2023. Постановою прокурора САП ОСОБА_3 від 22.09.2025 з кримінального провадження №52023000000000503 від 03.10.2023 виділено в окреме провадження матеріали досудового розслідування стосовно ОСОБА_4 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 369 КК України, про що внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Згідно пункту 2 резолютивної частини постанови виділеному кримінальному провадженню присвоєно № 520250000000000536 (18 знаків, рік реєстрації - 2025). Останні три цифри внесено кульковою ручкою, зважаючи на те, що на момент винесення постанови номер провадження в ЄРДР ще не був відомим, оскільки присвоєний після фактичного виділення і реєстрації як окремого провадження. В протоколі про надання доступу та ознайомлення з матеріалами досудового розслідування від 14.05.2026 старший детектив НАБУ ОСОБА_8 зазначив про факт надання для ознайомлення підозрюваному ОСОБА_4 та його захиснику ОСОБА_5 доступу до усіх матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 5202300000000536 (16 знаків, рік реєстрації - 2023) від 22.09.2025. Поряд з цим у складеному та переданому до суду обвинувальному акті зазначено номер кримінального провадження 52025000000000536 (17 знаків, рік реєстрації - 2025) від 22.09.2025. Відповідно до Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань номер кримінального провадження складається із 17 цифр, які містять такі реквізити: код відомства, орган якого розпочав досудове розслідування (1); рік реєстрації (4); код території регіону (2) та ідентифікатор органу прокуратури чи досудового розслідування у межах регіону, де він розташований (3); номер кримінального провадження (7). Реквізити номера кримінального провадження зберігаються на всіх стадіях досудового розслідування. Правильним номером провадження суд вважає той, що зазначений в обвинувальному акті № 52025000000000536, який містить стандартні для ЄРДР 17 знаків та вірний рік реєстрації - 2025. На тлі цього номера в інших документах вбачаються такі розбіжності: у постанові про виділення від 22.09.2025 вказано номер 520250000000000536, який містить 18 знаків, тобто в ньому є зайвий нуль у числовому коді; у протоколі надання доступу та ознайомлення від 14.05.2026 - вказано номер 5202300000000536, який містить лише 16 знаків, тобто в ньому недостатньо одного нуля, а також вказано невірний рік реєстрації (2023 замість 2025), хоча дата самого виділення (22.09.2025) зазначена правильно. Тобто, вказане дійсно свідчить про наявність технічних помилок при складанні процесуальних документів. Поряд з цим тотожність кримінального провадження, в якому складено обвинувальний акт, та провадження, виділеного постановою від 22.09.2025, повністю підтверджується змістом процесуальних документів. Постанова про виділення матеріалів та обвинувальний акт містять ідентичні та взаємопов`язані дані: анкетні відомості ОСОБА_4 ; правову кваліфікацію (ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 369 КК України); фабулу та обставини вчинення кримінального правопорушення. За таких обставин суд доходить висновку, що вказані обставини не можуть бути визнані підставою, яка перешкоджає призначенню справи до судового розгляду, оскільки помилки у відтворенні окремих цифр номера не змінюють змісту процесуального рішення та не можуть автоматично свідчити про його належність до іншого кримінального провадження. Крім того, спірні питання щодо наявності чи відсутності повноважень у прокурора у конкретному кримінальному провадженні не належить до кола питань, які суд може вирішити на стадії підготовчого провадження шляхом повернення обвинувального акта прокурору. Аналізуючи доводи захисника про наявність помилок в анкетних відомостях обвинуваченого, суд зазначає таке. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити анкетні відомості кожного обвинуваченого, зокрема прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання та громадянство. Сторона захисту посилається на окремі технічні неточності в обвинувальному акті, а саме: неправильне написання назви вулиці («АДРЕСА_1» замість «АДРЕСА_2») та одноразове зазначення ініціалів обвинуваченого як « ОСОБА_9 » замість « ОСОБА_10 ». Стверджує, що ці недоліки є підставою для повернення обвинувального акту. Вказані доводи суд визнає необґрунтованими з огляду на наступне. Обвинувальний акт відповідає вимогам п. 2 ч. 2 ст. 291 КПК України щодо анкетних даних обвинуваченого: прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, громадянство ОСОБА_4 зазначені правильно та дозволяють беззаперечно ідентифікувати особу, стосовно якої висунуто обвинувачення. Наведені стороною захисту неточності мають виключно технічний характер та є очевидними описками, які не спотворюють зміст обвинувального акта, не створюють неоднозначності щодо ідентифікації особи обвинуваченого, не звужують процесуальні права учасників кримінального провадження та не перешкоджають суду призначити судовий розгляд. Повернення обвинувального акта з наведених формальних підстав суперечило б завданням кримінального провадження, визначеним ст. 2 КПК України, а також призвело б до невиправданого затягування судового розгляду всупереч вимогам ст. 28 КПК України щодо розумних строків. Стосовно тверджень захисника про те, що обвинувальний акт не містить чіткого, повного формулювання обвинувачення, суд зазначає наступне. Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. Таким чином, обвинувачення складається з трьох обов`язкових елементів - фабула, формула, формулювання. Кожен із них виконує свою функцію: фабула - це фактична модель злочину (що саме сталося: конкретні факти щодо певної особи, місця, часу, способу), формула і формулювання - правова модель (короткий, абстрактний виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, та як вона звучить). На переконання суду викладені в обвинувальному акті фактичні обставини містять відображення всіх ознак інкримінованого кримінального правопорушення, які є істотними для вирішення питання про кваліфікацію дій обвинуваченого. Формулювання обвинувачення відповідає тексту диспозиції відповідної кримінально-правової норми, формула кваліфікації також наведена правильно. Разом із цим необхідно враховувати, що системний аналіз положень п. 13 ч. 1 ст. 3, ч. 4 ст. 110, п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України дає підстави стверджувати, що визначення способу та обсягу викладу фактичних обставин кримінального правопорушення в обвинувальному акті, формулювання обвинувачення та здійснення правової кваліфікації кримінального правопорушення належить до дискреційних повноважень прокурора, а тому викладаються у такому вигляді, в якому вважає за необхідне саме прокурор. Суд, маючи повноваження лише щодо вирішення обвинувачення по суті і лише в межах висунутого обвинувачення, не має права втручатися у дискреційні повноваження прокурора, вказуючи на факти та обставини, що потрібно встановити чи спростувати, та змінювати у будь-який спосіб зміст та обсяг обвинувачення і правової кваліфікації. Вказаний висновок кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.07.2019 у справі № 273/1053/17, згідно з якою кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг та повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною або неповною кваліфікацією дій обвинуваченого; визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора. Таким чином, прокурор як сторона кримінального провадження є самостійним у визначенні фактичних обставин кримінального правопорушення, правової кваліфікації та формулювання обвинувачення, розкритті характеру дій обвинувачених та суті злочину. Вказане підтверджується і тим, що відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України в обвинувальному акті зазначаються ті фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, які «прокурор вважає встановленими». Посилання захисника на використання в обвинувальному акті формулювань «більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено», «наприкінці лютого - початку березня 2023 року», «у період з 13.03.2023 по 07.04.2023» не свідчать про неконкретність обвинувачення. Кримінальний процесуальний закон не вимагає від сторони обвинувачення встановлення з абсолютною точністю кожної дати, години чи іншої деталі події. Важливим є те, щоб обвинувальний акт містив достатній опис фактичних обставин для розуміння особою суті висунутого їй обвинувачення. У цьому випадку обвинувальний акт містить часові межі подій, опис механізму вчинення кримінального правопорушення та ролі особи, якій висунуто обвинувачення. Доводи захисника про відсутність індивідуалізації ролі ОСОБА_4 , наявність суперечностей щодо розміру неправомірної вигоди, а також про те, що дії, описані в обвинувальному акті, становлять виключно здійснення адвокатської діяльності, по суті зводяться до заперечення фактичних обставин, викладених прокурором, та незгоди з правовою оцінкою цих обставин. Вирішення питання про те, чи підтверджуються наведені прокурором обставини належними та допустимими доказами, чи виходили дії обвинуваченого за межі професійної діяльності адвоката, а також яке значення для кримінального провадження мають окремі дії та контакти обвинуваченого, належить до предмета доказування та підлягає перевірці під час судового розгляду. Так само доводи захисника щодо розбіжностей у зазначенні окремих сум неправомірної вигоди стосуються оцінки доказів та фактичних обставин кримінального провадження. Наявність різних сум, які, за версією сторони обвинувачення, характеризують окремі етапи реалізації злочинного наміру чи рух коштів між учасниками подій, сама по собі не свідчить про невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України та не перешкоджає розумінню суті пред`явленого обвинувачення. Не заслуговують на увагу і доводи захисника щодо відсутності належного викладення суб`єктивної сторони кримінального правопорушення. Встановлення умислу, мотиву, мети та внутрішнього ставлення особи до вчинюваних дій є результатом оцінки всієї сукупності доказів у кримінальному провадженні. Саме тому питання доведеності суб`єктивної сторони злочину не може бути предметом перевірки на стадії підготовчого судового засідання. Обвинувальний акт містить опис суб`єктивної сторони інкримінованого кримінального правопорушення в тому обсязі, який прокурор вважає встановленим за результатами досудового розслідування. При цьому використання в обвинувальному акті терміну «злочинний умисел» відповідає усталеній термінології кримінального права та не свідчить про порушення вимог закону. Аргументи сторони захисту щодо відсутності конкретизації таких кваліфікуючих ознак як використання влади чи службового становища також не свідчать про невідповідність обвинувального акта вимогам КПК України. Зазначені доводи фактично стосуються питання правильності правової кваліфікації інкримінованих дій та наявності або відсутності окремих елементів складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369 КК України. Встановлення того, чи охоплюються наведені в обвинувальному акті обставини відповідними кваліфікуючими ознаками та яким саме, можливе лише після дослідження доказів під час судового розгляду. За таких обставин суд доходить висновку, що наведені стороною захисту доводи не свідчать про невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України та не утворюють підстав для його повернення прокурору. Щодо доводів про порушення презумпції невинуватості Сторона захисту посилається на те, що окремі формулювання обвинувального акта нібито суперечать принципу презумпції невинуватості. Такі доводи є необґрунтованими. Відповідно до ст. 17 КПК України та ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Разом з тим обвинувальний акт за своєю правовою природою є процесуальним документом сторони обвинувачення, в якому прокурор формулює висунуте особі обвинувачення та викладає фактичні обставини, які, на думку сторони обвинувачення, підтверджуються зібраними доказами. Використання в обвинувальному акті формулювань щодо обставин кримінального правопорушення та ролі обвинуваченого є виконанням вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України і саме по собі не свідчить про порушення презумпції невинуватості. Щодо доводів захисника про невідповідність реєстру матеріалів досудового розслідування вимогам ст. 109 КПК України як підстави для повернення обвинувального акта, суд зазначає наступне Зі змісту п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України слідує, що підставою для повернення обвинувального акта є його невідповідність вимогам цього Кодексу. Тобто, єдиним процесуальним документом, що підлягає дослідженню судом на предмет відповідності вимогам КПК України під час підготовчого судового засідання, є саме обвинувальний акт. Додатки до обвинувального акта, визначені ч. 4 ст. 291 КПК України, зокрема, реєстр матеріалів досудового розслідування лише долучається до обвинувального акта, тобто не є його частиною чи складовою. А отже і наявність недоліків у реєстрі матеріалів досудового розслідування не може бути підставою для повернення обвинувального акта прокурору. Таким чином, суд приходить до висновку про безпідставність вказаних доводів захисника. Отже, суд під час розгляду клопотання сторони захисту про повернення обвинувального акта встановив, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52025000000000536 від 22.09.2025 містить усі передбачені в законі відомості в обсязі, достатньому для розуміння суті пред`явленого обвинувачення та можливості його розгляду у судовому засіданні. Його складено відповідно до вимог ст. 291 КПК України; він містить усі формальні та змістовні елементи, передбачені законом, і не має недоліків, які перешкоджали б призначенню та проведенню судового розгляду. На підставі викладеного суд дійшов висновку, що клопотання захисника про повернення обвинувального акта прокурору задоволенню не підлягає. Керуючись ст. 110, 291, 293, 314, 315, 372, 376, 392, 395 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про повернення обвинувального акта прокурору відмовити. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і окремому оскарженню не підлягає. Суддя ОСОБА_1