Ухвала КАС ВС № 260/9804/25

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 02 червня 2026 року м. Київ справа №260/9804/25 адміністративне провадження № К/990/22167/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бевзенка В.М. та Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 січня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі №260/9804/25 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, про визнання дій та бездіяльності протиправними, УСТАНОВИВ: У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, в якому просив: - визнати протиправними дії Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, які полягають у незазначенні в довідці №3 від 27 травня 2025 року про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 для перерахунку пенсії відомостей про належний розмір посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, надбавка за специфічні умови проходження служби в Державному бюро розслідувань, премія) за січень 2023 року. - зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області довідку про розмір грошового забезпечення за посадою, яку обіймав ОСОБА_1 станом на 01 січня 2023 року відповідно до вимог статей 43, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ) з визначенням посадового окладу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року - 2684 грн на тарифний коефіцієнт 22 за посадою начальник відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань згідно з частиною четвертою статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року №794-VIII, та із зазначенням відомостей про розміри фактично виплачених від перерахованого посадового окладу: доплати за спеціальним званням, доплати за вислугу років, доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, надбавки за специфічні умови проходження служби в Державному бюро розслідувань, премії, для здійснення обчислення та перерахунку пенсії з 01 лютого 2023 року. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 січня 2026 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року, позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, 15 травня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду. Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного. Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою. Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання. Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішення судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №260/9804/25, які передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24 та постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №820/2596/19, від 25 липня 2019 року у справі №296/6615/17, від 07 серпня 2019 року у справі №820/5122/17, від 20 листопада 2025 року у справі №640/20382/21, від 27 листопада 2025 року у справі №580/5083/21; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. У зв`язку з відсутністю в Єдиному державному реєстрі судових рішень постанови Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №820/2596/19, колегія суддів позбавлена можливості перевірити доводи відповідача щодо безпідставного неврахування судами правового висновку у цій справі до правовідносин у справі №260/9804/25, рішення у якій пропонується переглянути в касаційному порядку. Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24 та постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі №296/6615/17, від 07 серпня 2019 року у справі №820/5122/17, від 20 листопада 2025 року у справі №640/20382/21, від 27 листопада 2025 року у справі №580/5083/21, оскільки висновки у вищезазначених справах сформовані за обставин, відмінних від обставин у цій справі, у різні періоди часу, з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, що у своїй сукупності не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства та, відповідно, правові позиції Верховного Суду до правовідносин у справі №260/9804/25. Висновки Верховного Суду у справах №640/20382/21 та №580/5083/21 стосувалися правового регулювання оплати праці (визначення розміру посадового окладу та поточного грошового забезпечення) діючих співробітників Державного бюро розслідувань під час проходження ними служби у 2019 та 2021 роках. Висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №240/9028/24 стосувалися правових гарантій, структури виплат та порядку обчислення суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги судді вищого спеціалізованого суду, що урегульовано положеннями Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII. Висновки Верховного Суду у справі №296/6615/17 стосувалися протиправної бездіяльності Управління Міністерства внутрішніх справ щодо невстановлення особі надбавки за таємність безпосередньо під час служби (через відсутність наказу керівника), внаслідок чого вона не була включена до грошового атестата при звільненні. Висновок у справі №820/5122/17 стосувався стягнення компенсацій за надурочний час, невикористану відпустку за минулі роки та середнього заробітку за час затримки розрахунку в порядку, передбаченому Кодексом законів про працю України. Натомість правовідносини у справі №260/9804/25 стосуються перевірки правомірності дій уповноваженого органу щодо формування та видачі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії звільненому з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, на підставі положень статей 43, 63 Закону №2262-ХІІ. Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також оскаржувані судові рішення, прийняті з урахуванням різних фактичних обставин справи, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Загалом мотиви судів першої і апеляційної інстанцій, якими вони керувалися, ухвалюючи рішення про задоволення позову, відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 02 квітня 2024 року у справі №340/608/23, від 01 серпня 2024 року у справі №260/1576/23, від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 06 лютого 2023 року у справі №160/2775/22, щодо правильного застосування норм права, питання застосування яких стояло перед судами першої і апеляційної інстанцій, про що обґрунтовано зазначено в оскаржуваних судових рішеннях. Касаційна скарга не містить доводів про помилковість врахування судами першої і апеляційної інстанцій вищенаведених висновків Верховного Суду, що свідчить лише про незгоду відповідача з ухваленими судовими рішеннями. Таким чином, Суд зазначає, що рішення судів першої і апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та такими, що прийняті відповідно до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданих висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від зазначених висновків. Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи й вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення. Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, значна кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, ухвалені у справі №260/9804/25, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню. На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України, скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Аналогічного висновку стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд, зокрема в ухвалах від 07 липня 2025 року у справі №520/33537/24, від 26 січня 2026 року у справі №420/28130/25, від 23 березня 2026 року у справі №400/12661/25, від 06 квітня 2026 року у справі №560/16568/25. Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 січня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі №260/9804/25 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, про визнання дій та бездіяльності протиправними.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Я.О. Берназюк Судді В.М. Бевзенко С.М. Чиркін