Постанова Київський апеляційний суд № 373/2481/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 року м. Київ єдиний унікальний номер судової справи 373/2481/25 номер провадження 22-ц/824/4326/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - суддіЛапчевської О.Ф., суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2025 року /суддя Опанасюк І.О./ у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, - В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором №2113124216871 від 11.05.2021, №103184319 від 18.11.2021 у розмірі 49871 грн 52 коп.; судові витрати у розмірі 2422 грн 40 коп. та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 16000 грн 00 коп. Рішенням Переяславського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором про надання фінансових послуг №2113124216871 від 11.05.2021 у розмірі 44746 (сорок чотири тисячі сімсот сорок шість) гривень 52 копійки, з яких : заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 3800 (три тисячі вісімсот) гривень 00 коп.; заборгованість за нарахованими процентами - 40945 (сорок тисяч дев`ятсот сорок п`ять) гривень 52 коп. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором про споживчий кредит №103184319 від 18.11.2021 у розмірі 1225 (одна тисяча двісті двадцять п`ять) гривень 00 копійок, з яких : заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.; заборгованість за нарахованими процентами - 225 (двісті двадцять п`ять) гривень 00 копійок. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) грн 00 коп. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» судові витрати в розмірі 2232 (дві тисячі двісті тридцять дві) гривні 72 копійки. В решті позовних вимог відмовлено./а.с. 132-135/ Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила його змінити, зменшивши суму стягнення за договором від 11.05.2021 до 4560 грн, що становить тіло 3800 грн та проценти 760 грн. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянтка посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції та на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та не врахував правові позиції Верховного Суду. Вказувала, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, проценти за користування кредитом (частина 1 статті 1048 ЦК України) нараховуються лише в межах строку кредиту, визначеного договором. Після спливу такого строку нарахування договірних процентів припиняється, а подальше нарахування можливе лише у вигляді 3 % річних за прострочення відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України (якщо інший розмір не встановлено договором або законом). Апелянтка зазначає, що орієнтовний строк повернення кредиту за договором №2113124216871 сплив 20.05.2021 (пункти 1.2, 1.3 договору). Після цієї дати первісний кредитор, а згодом і правонаступники, неправомірно продовжували нараховувати підвищені проценти (2 % за день з подальшим збільшенням ставки), що призвело до завищення суми процентів до 40945 грн 52 коп. замість 760 грн. На думку апелянтки, така ситуація свідчить про несправедливі умови договору, оскільки нарахована сума процентів у 11 разів перевищує суму наданого кредиту, порушує принципи співмірності, добросовісності та розумності (стаття 3 ЦК України), а також є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»). Апелянтка посилається на постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2025 року у справі № 679/1103/23, в якій суд, застосувавши аналогічні правові висновки Верховного Суду, зменшив суму процентів майже в чотири рази, визнавши їх несправедливими. Крім того, вказує на Директиву 2005/29/ЄС щодо оманливих комерційних практик та на те, що відсутність позову про визнання договору недійсним не перешкоджає суду врахувати несправедливість його умов при вирішенні спору про стягнення. Зазначала, що суд першої інстанції, застосувавши правильну правову позицію до договору №103184319, непослідовно не застосував її до договору №2113124216871, чим порушив вимоги статей 263, 367 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення, а також принцип верховенства права. Представник ТОВ «Коллект Центр» Ткаченко М.М. звернулась з відзивом на апеляційну скаргу, заперечила проти її задоволення та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. На обґрунтування позивач посилається на те, що факт укладення договорів, отримання ОСОБА_1 кредитних коштів та перехід права вимоги до ТОВ «Коллект Центр» підтверджено належними доказами (ст. 81 ЦПК України, ст. 202, 638 ЦК України). Презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) відповідачкою не спростована. Умовами договору №2113124216871 чітко передбачено граничний строк дії договору - 1 рік (п. 1.9), у межах якого нараховуються проценти за користування кредитом, у тому числі із збільшенням ставки після спливу орієнтовного строку (п. 1.4 договору). Таке регулювання не суперечить ст. 1048, 1049, 1054 ЦК України. Правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 та від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 допускає нарахування договірних процентів у межах строку дії кредитного договору, який сторони встановили в 1 рік. Вказувала, що умови договору є справедливими, відповідають свободі договору (ст. 627, 628 ЦК України) та принципам добросовісності. Відповідачка добровільно уклала договір, ознайомилася з його умовами та не скористалася правом відмови від договору протягом 14 днів (ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»). Крім того, апелянткою не надано контррозрахунку та доказів сплати боргу. Таким чином, доводи апеляційної скарги, на думку позивача, є необґрунтованими та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного. Судом встановлено, що 11.05.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансових послуг №2113124216871 на суму 3800 грн зі строком дії 1 рік. Кредитні кошти перераховано на картку відповідачки, що підтверджено відповідними доказами. 18.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір споживчого кредиту №103184319 на суму 1000 грн строком на 15 днів. Кредитні кошти також перераховано на картку відповідачки. Права вимоги за обома договорами в установленому порядку відступлені позивачу ТОВ «Коллект Центр». Відповідачка належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Постановляючи оскаржене рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 526, 615, 625, 628, 638, 1048, 1050, 1054 ЦК України про обов`язковість виконання зобов`язань, правову природу процентів за користування кредитом та наслідки прострочення; ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про споживче кредитування», а також роз`ясненнями Верховного Суду щодо меж нарахування договірних процентів. Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що позивачем доведено факт укладення договорів, отримання відповідачкою кредитних коштів та перехід права вимоги. Разом з тим, щодо договору №103184319 суд правильно обмежив стягнення процентів періодом дії договору (до 03.12.2021), відмовивши у стягненні комісії як несправедливої умови. Щодо договору №2113124216871 суд дійшов обґрунтованого висновку, що сторонами погоджено граничний строк кредитування 1 рік, у межах якого нарахування процентів з урахуванням їх зростання є правомірним. Доводи апеляційної скарги, про те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та повинен був обмежити проценти за договором №2113124216871 від 11.05.2021 сумою 760 грн, відхиляються колегією суддів з таких підстав. Апелянтка посилається на постанову Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 та стверджує, що після спливу орієнтовного строку повернення кредиту (20.05.2021) нарахування договірних процентів припиняється. Цей довід відхиляється, оскільки в договорі №2113124216871 сторони чітко розмежували орієнтовний строк повернення (для періодичності сплати) та граничний строк дії договору - 1 рік (п. 1.9). Умови п. 1.4 договору прямо передбачають нарахування процентів протягом фактичного строку користування кредитом, але не більше 365 днів, з поступовим збільшенням ставки залежно від прострочення. Апелянтка вважає нараховані проценти (40945 грн 52 коп.) несправедливими, надмірними та такими, що порушують ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Цей довід також відхиляється, оскільки ОСОБА_1 добровільно уклала договір, ознайомилася з його умовами (електронний підпис, заява-анкета) та не скористалася правом відмови протягом 14 днів. Умови договору відповідають принципам свободи договору (ст. 627, 628 ЦК України) та не містять істотного дисбалансу прав на шкоду споживача. Апелянтка просить застосувати до договору №2113124216871 підхід, застосований судом до договору №103184319 (короткостроковий, 15 днів). Водночас, оскільки договори мають істотно різні умови щодо строку дії (15 днів проти 1 року), суд першої інстанції правильно врахував цю різницю. Таким чином, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні умов договору, не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про наявність підстав для зміни рішення, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України. Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на сторону апелянта. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2025 року - залишити без задоволення. Рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Головуючий: Судді: