Постанова Київський апеляційний суд № 355/1006/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/9654/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 травня 2026року місто Київ справа №355/1006/25 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А. за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 24 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Чальцевої Т.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчання, додаткових витрат та пені за прострочення сплати аліментів,- В С Т А Н О В И В: У травні 2025 року позивач звернулася до Баришівського районного суду Київської області з позовом до відповідача, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь: аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 заробітку (доходу) відповідача, починаючи з 01 листопада 2024 року; додаткові витрати на навчання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 61200 грн.; пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 62020,12 грн. В обґрунтування вимог посилалась на те, що судовим наказом Баришівського районного суду Київської області від 06 лютого 2023 року №355/181/22 стягнуто з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) боржника, починаючи з 03 лютого 2022 року до досягнення повноліття старшою донькою. Вказувала, що у зв'язку з досягненням старшою донькою повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), сплата аліментів на її утримання в межах виконавчого провадження відповідачем була припинена. Зазначала, що донька ОСОБА_3 навчається в Українському державному університеті імені Михайла Драгоманова, на контрактній основі. Термін навчання: з 01 вересня 2024 року по 30 червня 2028 року. Посилалася на те, що дочка ОСОБА_3 не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги. Наразі вона перебуває на повному утриманні позивача, включаючи житло, їжу, одяг, потреби у зв'язку з навчанням та віком, духовні потреби (книги, культурні заходи тощо), розвиток. Вказувала, що відповідач має значно вищий рівень фінансового достатку, проживає за кордоном, має коштовне майно, отже, він, на думку позивача, взмозі та зобов'язаний приймати участь в утриманні дочки. Зазначала, що оскільки відповідач виїхав за кордон приблизно у 2021 році та ухиляється від сплати аліментів та утримання дітей, приховує свою дійсну адресу проживання та контактні дані, місце роботи, розмір заробітку, позивач потребує вирішення питання щодо стягнення аліментів за минулий час відповідно до норм ст.194 СК України, а саме за період з моменту припинення стягнення аліментів за виконавчим провадженням з настання повноліття доньки, тобто, з 01 листопада 2024 року. Посилалася на те, що у зв'язку з навчання доньки на контрактній основі, сума витрат на оплату її навчання згідно договору про надання платної освітньої послуги №ПСК43/2024/1 від 15 серпня 2024 року складає 122400 грн., а відтак половину вказаний витрат повинен нести відповідач. Вказувала, що згідно розрахунку виконавця вих. №41794 від 24 квітня 2025 року заборгованість зі сплати аліментів відповідача складає 62020,12 грн. Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 24 лютого 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину щомісячно, починаючи з 01 листопада 2024 року до досягнення нею 23-річного віку. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 62020,12 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на навчанння доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 61200,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір до спеціального фонду Державного бюджету України в розмірі 1211,20 грн. Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просив: скасувати рішення в частині стягнення пені та додаткових витрат; змінити рішення в частині аліментів, встановивши початок стягнення з 24 травня 2025 року та визначивши аліменти у фіксованій грошовій сумі; скасувати рішення в повному обсязі та ухвалити нове рішення про відмову в позові. В обґрунтування вимог посилався на те, що суд першої інстанції у мотивувальній частині правильно вказав, що аліменти присуджуються з дня пред`явлення позову 24 травня 2025 року відповідно до ч.1 ст.191 СК України. Однак у резолютивній частині рішення всупереч власним висновкам визначив початок стягнення з 01 листопада 2024 року. Вказував, що висновки суду щодо його матеріального становища є необґрунтованими та ґрунтуються виключно на припущеннях. Жодних документів, що підтверджують наявність у нього регулярного заробітку, місця роботи, розміру доходу чи коштовного майна, до справи не долучено. Зазначав, що суд першої інстанції повністю проігнорував його реальну участь в утриманні дитини. Після досягнення донькою повноліття він продовжував систематично надавати їй фінансову допомогу, здійснював регулярні перекази, забезпечував проживання та повне утримання під час спільного перебування за кордоном та за її проханням оплатив частину вартості навчання за перший семестр. Посилався на те, що суд першої інстанції не встановив його вину у несплаті аліментів. Вказував, що борг за виконавчим провадженням НОМЕР_3 на момент винесення рішення не був погашений через штучно створену заборгованість. Після ухвалення рішення він повністю погасив вказаний борг, щоб закрити провадження та уникнути подальших обмежень. 23 квітня 2026 року від позивача до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилалася на те, що відповідач не бажає виконувати свій обов'язок утримання дочки належним чином. 26 травня 2026 року від відповідача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу. 27 травня 2026 року позивач подала заперечення на відповідь на відзив. Судове засідання проводилося у режимі відеоконференції. Відповідач у судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Позивач у судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи, сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження. Згідно судового наказу Баришівського районного суду Київської області від 06 лютого 2023 року №355/181/22 стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) боржника, починаючи з 03 лютого 2022 року до досягнення повноліття старшою донькою. З довідки Виконавчого комітету Баришівської селищної ради №74 від 17 квітня 2025 року вбачається, що ОСОБА_2 проживає по АДРЕСА_1 . Діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживають разом з матір`ю та знаходяться на повному її утриманні. Відповідно до договору про навчання №ПСК43/2024 від 14 серпня 2024 року, договору про надання платної освітньої послуги №ПСК43/2024/1 від 15 серпня 2024 року, з 01 вересня 2024 року ОСОБА_3 навчається в Українському державному університеті імені Михайла Драгоманова, на контрактній основі. Загальна вартість платної освітньої послуги за весь строк навчання становить 122400 грн. Навчання в університеті підтверджується також довідкою №401 від 05 лютого 2025 року, термін навчання: з 01 вересня 2024 року по 30 червня 2028 року. Постановою головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 27 лютого 2023 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 на виконання судового наказу Баришівського районного суду Київської області від 06 лютого 2023 року №355/181/22. Згідно розрахунку заборгованості №41794 від 24 квітня 2025 року зі сплати аліментів у ВП НОМЕР_3 сума заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів станом на 24 квітня 2025 року складає 62020,12 грн. Відповідно до розрахунку пені за прострочення сплат аліментів за період з 01 лютого 2022 року по 23 травня 2025 року розмір пені у межах суми заборгованості за аліментами становить 62020,12 грн. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач обґрунтовувала свої вимоги положеннями сімейного законодавства, які зобов`язують батьків утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання, брати участь у додаткових витратах на дітей та стягувати пеню за прострочення сплати аліментів. Відповідач заперечуючи проти позову, у відзиві, який був поданий до суду першої інстанції вказував на те, що він не заперечує факт навчання дочки, однак не погоджується із розміром вартості навчання, оскільки для нього вона є завеликою. Зазначав, що з моменту досягнення дочкою повноліття він регулярно переказує їй кошти безпосередньо на карту. З червня 2024 року по липень 2025 року ним було здійснено платежів на суму 22000 грн. Вказував, що з 27 січня 2025 року по 02 лютого 2025 року дочка перебувала у нього у Франції, витрати на дорогу ним були покриті. Вважає, що відсутні підстави для стягнення з нього аліментів та додаткових витрат на дочку, оскільки він здійснює регулярну підтримку дочки у розмірі співмірному його можливостей. Посилався на те, що нарахування пені є необгрунтованим, оскільки він проводить платежі. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для їх задоволення у повному обсязі. Проте, колегія суддів не погоджується в повній мірі з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу. Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198, 199 цього Кодексу, - і своїх повнолітніх дочку, сина. Батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (стаття 198 СК України). Відповідно до ч.1 ст.199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. У зазначеній нормі права законодавець пов`язує обов`язок батьків утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, до досягнення ними двадцяти трьох років за умови, коли батьки можуть надавати таку матеріальну допомогу. Частиною другою статті 199 СК України встановлено, що право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3 обов`язок батьків утримувати повнолітню дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Згідно з статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Відповідно до статті 201 СК України до відносин між батьками і повнолітніми дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192, 194-197 цього Кодексу. Виявлення бажання на отримання матеріальної допомоги у зв`язку з продовженням навчанням є правом повнолітньої дочки (сина) або одного з батьків, з якими вона (він) проживають, яке нерозривно пов`язано з обов`язковою умовою можливості відповідача надавати таку допомогу і така умова оцінюється судом у сукупності з іншими обставинами, що мають істотне значення для вирішення спору. Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сімейний кодекс України виходить із принципів рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину чи дочці, які продовжують навчання, зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх син (дочка). Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено, що прожитковий мінімум на працездатних осіб з 01 січня 2025 року становить 3028 грн. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» визначено, що прожитковий мінімум на працездатних осіб з 01 січня 2026 року становить 3328 грн. Статтею 200 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Тобто на відміну від аліментів на неповнолітню дитину, при стягненні аліментів на дитину, яка досягла повноліття, необхідно враховувати, чи має батько можливість надання такого утримання та чи повнолітні дочка, син, що продовжують навчання, у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги. Обов`язковою умовою стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини є навчання, право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Навчання, крім побутових витрат, також потребує значних коштів на придбання літератури, методичного матеріалу, щоденного виділення коштів на харчування та транспорт. Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі №761/10510/17. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними 23 років (див. правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 753/20347/20). Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, не залежить від форми навчання (див. постанову Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16ц). Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі №759/10277/18 (провадження 61-22317св19) зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Визначаючи розмір аліментів на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції не в повній мірі врахував, що батьки зобов`язані утримувати повнолітню дитину в рівних частинах, а тому дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання повнолітньої дочки у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), оскільки вказаний розмір аліментів є завищеним, так як матеріали справи не місять доказів достатності (наявності) у відповідача заробітку (доходу), який би надавав можливість суду визначити суму аліментів саме у такому розмірі. При цьому судом апеляційної інстанції береться до уваги, що з відповідача стягуються аліменти на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Колегія суддів, враховуючи викладене вище вважає вірним стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання повнолітньої дочки у розмірі 1/6 частини від заробітку (доходу) відповідача з 23 травня 2025 року до закінчення строку навчання, але не більше ніж до досягнення дочкою 23 річного віку. При цьому, слід зазначити, що лише та обставина, що на батьків покладено обов`язок утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, сама по собі не може бути підставою для задоволення позовних вимог у розмірі, заявленому позивачем. Посилання позивача на те, що вона потребує вирішення питання щодо стягнення аліментів з відповідача за минулий час відповідно до норм ст.194 СК України, а саме за період з моменту припинення стягнення аліментів за виконавчим провадженням з настання повноліття доньки, тобто, з 01 листопада 2024 року колегія суддів відхиляє, оскільки положення статті 194 СК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, так як стаття 194 СК України стосується стягнення вже існуючої заборгованості (коли аліменти були призначені судом або домовленістю, але не виплачувалися). У даному випадку аліменти на утримання повнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ще не стягувалися з відповідача, а відтак відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 аліментів починаючи з 01 листопада 2024 року. Що стосується вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткових витрат на навчання дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 61200,00 грн., колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 185 ЦПК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2022 року у справі №761/27222/20 зазначено, що аналіз відповідних приписів Закону свідчить про те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Ці правила стосуються особливих обставин, приблизний перелік яких визначений зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставин підлягають доведенню в судовому засіданні. Такі особливі обставини є індивідуальними у кожному конкретному випадку, які підлягають доведенню особою, яка пред`явила такий позов. Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 16 жовтня 2019 року у справі № 219/1766/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 521/16268/18, від 26 вересня 2018 року у справі №569/6838/15, навчання у вищих навчальних закладах для здобуття професійної освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просила стягнути додаткові витрати на дочку, які понесені у зв`язку з оплатою вартості навчання дочки у вищому навчальному закладі для здобуття професійної освіти. Разом з цим такі додаткові витрати не були викликані особливими обставинами, особливою схильністю дитини до навчання. За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача додаткових витрат на навчання дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 61200,00 грн. При цьому, слід зазначити, що на відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах, правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів слід враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами. Таким чином, у випадках, коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв`язку з навчанням до досягнення нею двадцяти трьох років, правила статті 185 СК України не застосовуються, зазначені правовідносини регулюються статтею 199 цього Кодексу. Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 24 лютого 2016 року у справі №6-1296цс15 та висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 серпня 2020 року у справі №336/1488/19. Вирішуючи вимоги про стягнення з відповідача пені за прострочення сплати аліментів у розмірі 62020,12 грн., колегія суддів виходить з наступного. Так, частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження». Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов'язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі №6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі №6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі №6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі №6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток. Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %. За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем. Якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. У постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі №661/905/19, від 24 лютого 2025 року в справі №206/4992/21 вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Тобто, відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. До відповідальності не можна притягнути платника аліментів, якщо заборгованість за аліментами утворилася з незалежних від платника аліментів причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками тощо (пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»). Згідно розрахунку заборгованості №41794 від 24 квітня 2025 року зі сплати аліментів у ВП НОМЕР_3 сума заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів станом на 24 квітня 2025 року складала 62020,12 грн. При цьому вбачається, що заборгованість відповідача по аліментам за період з лютого 2022 року по лютий 2023 року утворилася за час, коли справа за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_1 перебувала у провадженні суду, не була розглянута та відповідно коли судовий наказ ще не був пред'явлений до виконання. Починаючи з березня 2023 року відповідач почав сплачувати аліменти та погашати заборгованість по ним. Як зазначав відповідач у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі, він сплачує заборгованість по аліментам. Беручи до уваги період, за який утворилася заборгованість по аліментам у розмірі 62020,12 грн. та обставини її утворення, те, що позивач не довела, що виникнення заборгованості по аліментам у вказаний період відбулося саме з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача пені за прострочення сплати аліментів у розмірі 62020,12 грн. На вищенаведене суд першої інстанції уваги не звернув, а відтак рішення Баришівського районного суду Київської області від 24 лютого 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 . Згідно з ч.ч.1, 2, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. В силу положення Закону України «Про судовий збір» позивач була звільнена від сплати судового збору в суді першої інстанції. У разі задоволення позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини заявлених до нього позовних вимог. Враховуючи положення ст.141 ЦПК України стягненню з відповідача в дохід держави підлягають судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 1211,20 грн. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 -задовольнити частково. Рішення Баришівського районного суду Київської області від 24 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчання, додаткових витрат та пені за прострочення сплати аліментів - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 аліменти на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/6 заробітку (доходу) відповідача, починаючи з 23 травня 2025 року та до припинення дочкою навчання, але не більше, ніж до досягнення нею двадцяти трьох років. В решті позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_2 в дохід держави судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 1211 грн. 20 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 01 червня 2026 року. Головуючий: Судді: