Постанова Київський апеляційний суд № 755/9271/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Унікальний номер справи № 755/9271/21 Головуючий у суді першої інстанції -Сташків Г.Г. Апеляційне провадження № 22-ц/824/5959/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 травня 2026 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Нежура В.А., судді Верланов С.М., Невідома Т.О., секретар Цуран С.С., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скаргиОСОБА_1 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року про закриття провадження (в частині позовної вимоги про відключення електроустановки) та на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року про закриття провадження (в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», ОСОБА_2 про визнання права власності, витребування майна з незаконного володіння та за зустрічним позовом заявою про усунення перешкод у користуванні майном шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення, та відшкодування майнової шкоди, В С Т А Н О В И В: У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання договорів недійсними та зобов`язання вчинити дії. Просив визнати право власності на ПЛ-10 кВ «Підгірці-Безрадичі» за ОСОБА_1 ; витребувати ПЛ-10 кВ «Підгірці-Безрадичі» у незаконного володільця ОСОБА_2 ; визнати недійним договір № УЗ/ЕЕЦ/К-18-01/010152/1712 про постачання електричної енергії від 23.05.2018 року між ОСОБА_2 та АТ «Українська залізниця»; визнати недійсним договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № ЕЕЦ 20010101 від 18.09.2020 року між ФОП ОСОБА_2 та АТ «Укрзалізниця»; зобов`язати АТ «Українська залізниця» укласти з ОСОБА_1 договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії; зобов`язати АТ «Українська залізниця» відключити електроустановки ОСОБА_2 , що підключені до ПЛ-10 кВ «Підгірці-Безрадичі». Ухвалами Обухівського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року було закрито провадження у справі в частині визнання недійсним Договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № ЕЕЦ 20010101 від 18.09.2020 між ФОП ОСОБА_2 та АТ «Українська залізниця», а також в частині позовної вимоги ОСОБА_3 до АТ «Українська залізниця» щодо зобов`язання Акціонерного товариства «Українська залізниця» відключити електроустановки ОСОБА_2 , що підключені до ПЛ-10 кВ «Підгірці» - Безрадичі». Не погоджуючись з ухвалами суду, ОСОБА_3 подав апеляційні скарги, в яких просить ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року та ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі на ухвалу про закриття провадження (в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору) зазначає, що основною позовною вимогою у цій справі №755/9271/21 є визнання права власності на ПЛ-10 кВ «Підгірці-Безрадичі» за ОСОБА_1 . Всі інші позовні вимоги у цій справі є похідними, задоволення яких залежить від задоволення основної позовної вимоги. Апелянт вважає, що об`єднання саме таких позовних вимог можливе в одній позовній заяві при зверненні з позовом до суду, а не шляхом подання окремих самостійних позовів, таким чином підстави, визначені у ст. 255 ЦПК України про закриття провадження у справі № 755/9271/21 відсутні. Зазначає, що в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції посилається на Постанову Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 464/5445/23, якою він намагається обґрунтувати необхідність розгляду позовної вимоги про визнання недійсним договору між ФОП ОСОБА_2 та Акціонерним товариством «Українська залізниця» в порядку господарського судочинства, але при цьому ним не було враховано, що критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Апеляційну скаргу на ухвалу про закриття провадження (в частині позовної вимоги про відключення електроустановки) обґрунтовує тим, що у справі № 757/53895/20-ц питання про визнання права власності на ЛЕП-10 кВ «Підгірці-Безрадичі» предметом спору не було, а позовні вимоги щодо відключення електроустановок були самостійними, не пов`язаними із вирішенням питання про право власності на об`єкт. Відмінність предмета та підстав позову у справі № 755/9271/21 полягає в тому, що у справі № 755/9271/21 заявлено основну вимогу про визнання права власності ОСОБА_1 на ЛЕП-10 кВ «Підгірці Безрадичі», а вимога про відключення електроустановок ОСОБА_2 є похідною, що прямо відповідає положенням ч. 1 ст. 188 ЦПК України. Задоволення похідної вимоги можливе виключно у випадку задоволення вимоги основної, тому її зміст та правова природа принципово відрізняються від самостійних вимог, заявлених у справі № 757/53895/20-ц. Крім цього, у справі № 755/9271/21 відповідачами є ОСОБА_2 та АТ «Українська залізниця», тоді як у справі № 757/53895/20-ц відповідачем було лише АТ «Українська залізниця», а ОСОБА_2 залучався лише як третя особа. Таким чином, у справах не співпадає суб`єктний склад, що виключає можливість застосування п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. У відзивах на апеляційні скарги представниця ОСОБА_2 адвокат Батюсь Т.В. проти задоволення апеляційних скарг заперечила. Вказує, що ухвали суду є законними і обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні. В судовому засіданні в апеляційному суді взяла участь представниця відповідача ОСОБА_2 адвокат Батюсь Т.В., яка проти задоволення апеляційних скарг заперечила, просила ухвали суду залишити без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому суд апеляційної інстанції визнав за можливе, розглянути справу за відсутності осіб, що не з`явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України). Від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Новіцького Є.Ю. найшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із його перебуванням у відрядженні. Вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки до нього не долучено доказів існування обставин, на які посилається заявник. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав. Підстави для закриття провадження у справі визначені у ст. 255 ЦПК України. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Як видно із матеріалів справи, у своїй позовній заяві ОСОБА_1 просить суд: - визнати за ним право власності на ПЛ-10 кВ «Підгірці-Безрадичі»; - витребувати ПЛ-10 кВ «Підгірці-Безрадичі» в незаконного володільця ОСОБА_2 ; - визнати недійним договір від 23 травня 2018 року № УЗ/ЕЕЦ/К-18-01/010152/1712 про постачання електричної енергії між ОСОБА_2 та АТ «Українська залізниця»; - визнати недійсним договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії від 18 вересня 2020 року № ЕЕЦ 20010101 між фізичною особою-підприємцем ФОП ОСОБА_2 та АТ «Укрзалізниця»; - зобов`язати АТ «Укрзалізниця» укласти з ОСОБА_1 договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії; - зобов`язати АТ «Укрзалізниця» відключити електроустановки ОСОБА_2 , що підключені до ПЛ-10 кВ «Підгірці-Безрадичі». Закриваючи провадження у справі в частині визнання недійсним Договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № ЕЕЦ 20010101 від 18.09.2020 між ФОП ОСОБА_2 та АТ «Українська залізниця», суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що спір в цій частині підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку господарського судочинства. Колегія суддів не погоджується з цим висновком суду першої інстанції з таких підстав. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Частиною 1 статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та (або) інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (ч. 1 ст. 256 ЦПК України). Як вбачається зі змісту позовної заяви, основною позовною вимогою у цій справі є визнання права власності на ПЛ-10 кВ «Підгірці-Безрадичі» за ОСОБА_1 . Позивач у справі є фізичною особою так виступає суб`єктом господарювання у спірних відносинах, а тому правовідносини, які склалися між ним та іншими учасниками справи не можна вважати господарськими. Згідно з частиною 1 статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач, зокрема, просив визнати недійсним договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії від 18 вересня 2020 року № ЕЕЦ 20010101 між ФОП ОСОБА_2 та АТ «Укрзалізниця». У свою чергу, вказана позовна вимога є похідною від вимоги про визнання права власності на ПЛ-10 кВ «Підгірці-Безрадичі» за ОСОБА_1 , тобто стосується приватно-правових інтересів позивача і не пов`язана безпосередньо зі спором між сторонами оспорюваного договору. Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позовна вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала про закриття провадження у справі підлягає скасуванню з направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі в частині позовної вимоги про відключення електроустановки, суд першої інстанції дійшов висновку, що предмет спору у даній справі та справі за №757/53895/20-ц є ідентичним. Колегія суддів також не може погодитися з цим висновком суду. Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Встановлено, що у грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до АТ «Українська залізниця» про зобов`язання вчинити певні дії (справа № 757/53895/20-ц). Позивач просив суд зобов`язати АТ «Українська залізниця» відключити електроустановки ОСОБА_2 , що підключені до ПЛ-10 кВ «Підгірці» - Безрадичі». Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07.05.2021 в задоволенні позову відмовлено, а постановою Київського апеляційного суду від 09.12.2021 року вказане рішення залишено без змін. Разом з цим, у справі № 757/53895/20-ц питання про визнання права власності на ЛЕП-10 кВ «Підгірці-Безрадичі» предметом спору не було. Наявність права власності на зазначену установку було однією із підстав пред`явленого ОСОБА_1 позову. Як вже було зазначено, у справі, що переглядається основною позовною вимогою є визнання права власності ОСОБА_1 на ЛЕП-10 кВ «Підгірці Безрадичі», а вимога про відключення електроустановок ОСОБА_2 є похідною, що відповідає положенням ч. 1 ст. 188 ЦПК України. Задоволення похідної вимоги можливе виключно у випадку задоволення вимоги основної, тому її зміст та правова природа відрізняються від самостійних вимог, заявлених у справі № 757/53895/20-ц. Крім цього, у справі № 755/9271/21 відповідачами є ОСОБА_2 та АТ «Українська залізниця», тоді як у справі № 757/53895/20-ц відповідачем було лише АТ «Українська залізниця», а ОСОБА_2 залучався лише як третя особа. Тобто, у справах не співпадає суб`єктний склад. Суд першої інстанції вказаного не урахував, тому дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі в частині позовної вимоги про відключення електроустановки. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимогами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Враховуючи, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині окремих позовних вимог є помилковим, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а ухвали суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скаргиОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року про закриття провадження (в частині позовної вимоги про відключення електроустановки) та ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року про закриття провадження (в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору) скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст складено 26 травня 2026 року. Суддя-доповідач В.А. Нежура Судді С.М. Верланов Т.О. Невідома