Постанова КАС ВС № 120/9381/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2026 року м. Київ справа №120/9381/25 адміністративне провадження № К/990/19279/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Дашутіна І. В., суддів Загороднюка А. Г., Соколова В. М., розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду (постановлену у складі колегії суддів: Драчук Т. О., Полотнянка Ю. П., Смілянця Е. С.) від 12 березня 2026 року у справі № 120/9381/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити ді, ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій: ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати йому грошового забезпечення, у тому числі одноразових видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат (підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсацій за невикористані дні відпусток та інших належних виплат) за період з 30 січня 2020 року по 15 травня 2021 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме, 01 січня 2020 року у розмірі 2102 грн, 01 січня 2021 року у розмірі 2270 грн) за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату йому грошового забезпечення, у тому числі одноразових видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат (підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсацій за невикористані дні відпусток та інших належних виплат) за період з 30 січня 2020 року по 15 травня 2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме, 01 січня 2020 року у розмірі 2102 грн, 01 січня 2021 року у розмірі 2270 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців». Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі одноразових видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат (підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсацій за невикористані дні відпусток та інших належних виплат) за період з 30 січня 2020 року по 14 травня 2021 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 30 січня 2020 року по 14 травня 2021 року грошового забезпечення, у тому числі одноразових видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат (підйомна допомога, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, компенсація за невикористані дні відпусток та інші належні виплати), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в частині сплати судового збору. Скаржнику надано п`ятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання до суду документа про сплату судового збору. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року продовжено строк для усунення недоліків апеляційної скарги на п`ять днів з моменту отримання копії цієї ухвали. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у задоволенні заяви про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги відмовлено, апеляційну скаргу повернуто скаржнику. 24 лютого 2026 року відповідач повторно подав апеляційну скаргу. Ухвалами Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2026 року у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції відмовлено, апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам статей 295 (дотримання строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції) та 296 КАС України (в частині сплати судового збору в повному обсязі). На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, скаржником було надіслано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження. В обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження скаржник зазначав про те, що вперше звернувся до суду з апеляційною скаргою в межах встановленого строку, однак її було повернуто у зв`язку з несплатою судового збору. Повторну апеляційну скаргу було подано невідкладно після надходження коштів (протягом тридцяти днів з моменту повернення первинної апеляційної скарги). Також скаржником було надано копію платіжної інструкції від 10 березня 2026 року № 4260 про сплату судового збору у розмірі 1453,44 грн. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у задоволенні заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження відмовлено, у відкритті апеляційного провадження відмовлено на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд виходив з того, що відповідачем пропущено передбачений статтею 295 КАС України строк звернення до суду, а причини пропуску такого строку є неповажними. Так, суд апеляційної інстанції зауважив, що необхідність сплати судового збору при поданні апеляційної скарги встановлена законом, а тому відповідач, подаючи вперше апеляційну скаргу без надання документа про сплату судового збору, достеменно розумів про допущення ним порушення норм процесуального права. Своєю чергою, дотримання вимог КАС України щодо належного оформлення апеляційних скарг залежить виключно від особи, яка подає апеляційну скаргу. До того ж, право на повторне звернення з апеляційною скаргою може бути реалізовано лише в межах процесуального строку на апеляційне оскарження, встановленого законом. Також суд апеляційної інстанції зазначив про те, що сама по собі сплата суб`єктом владних повноважень судового збору після спливу встановленого КАС України та наданого судом строку не може бути безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення. Крім того, та обставина, що повернення апеляційної скарги не позбавляє повторного звернення до апеляційного суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої апеляційної скарги без урахування процесуальних строків встановлених для цього, а у суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин. З посиланням на практику Верховного Суду, суд апеляційної інстанції також зазначив, що саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення процесуального строку для органу державної влади без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу такого органу, що, в свою чергу, обумовило пропуск процесуального строку або необхідність його продовження. Своєю чергою, скаржником не надано суду доказів щодо участі військової частини НОМЕР_1 у бойових діях або інших заходах, саме в розрізі командира військової частини та відповідальної особи на представництво військової частини. Отже, суд апеляційної інстанції зауважив, що сам лише факт введення воєнного стану на території України не може слугувати достатньою підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку для органу державної влади за відсутності відповідних обґрунтувань та доказів того, як саме введення воєнного стану, вплинуло на роботу цього державного органу. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги: Не погодившись з ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року про відмову у відкритті апеляційного провадження, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить зазначене рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити до Сьомого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду. У поданій касаційній скарзі скаржник зазначає, що КАС України передбачає існування двох самостійних підстав для скасування ухвали суду апеляційної інстанції, однією з яких є порушення норм процесуального права. В апеляційній скарзі та в заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження, військова частина НОМЕР_1 належним чином обґрунтувала поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Однак апеляційний суд відмовив у поновленні строку на апеляційне оскарження. Таким чином, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції порушив норму процесуального права, а саме, частину третю статті 295 КАС України (поновлення строку на апеляційне оскарження з інших поважних причин), що призвело до постановлення незаконної ухвали. Скаржник зауважує, що при первісному зверненні з апеляційною скаргою кошти на оплату судового збору були відсутні. Водночас військовою частиною НОМЕР_1 було подано заявку до забезпечувального фінансового органу про надання бюджетних асигнувань для сплати судового збору за подання апеляційної скарги, що є належним підтвердженням наміру виконати обов`язок щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі. Це, на думку скаржника, є свідченням добросовісного ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження та вжиття усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги. Крім того, скаржник посилається на те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який діє і на даний час. Скаржник зауважує, що військова частина НОМЕР_1 входить до структури Збройних Сил України і в умовах воєнного стану в Україні задіяна до здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, які продовжує виконувати дотепер. Відтак неможливість своєчасної сплати судового збору зумовлена існуванням об`єктивних причин (спрямуванням коштів на забезпечення виконання бойових розпоряджень та завдань з оплати відряджень військовослужбовців, які відбувають в зону проведення бойових дій), що унеможливлювали виконання відповідачем свого процесуального обов`язку у строк, установлений судом. Також скаржник зазначає, що Верховний Суд у постановах від 22 серпня 2024 року у справі № 320/11924/22, від 23 серпня 2024 року у справі № 280/7991/23, від 15 серпня 2024 року у справі № 640/18587/21 висловив позицію, що доцільно поновлювати строк на апеляційне оскарження у разі подання повторної апеляційної скарги після повернення первісної апеляційної скарги у зв`язку з несплатою судового збору. Верховний Суд ухвалою від 30 квітня 2026 року відкрив касаційне провадження за указаною касаційною скаргою. Позивач відзив на касаційну скаргу не подав, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не позбавляє суд касаційної інстанції можливості переглянути оскаржувані судові рішення.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги: Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого. Відповідно до частин першої та другої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Частиною третьою статті 298 КАС України визначено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі якщо, зокрема, скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності. Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження прийняття апеляційної скарги можливе лише у випадку наявності поважних причин (підтверджених належними доказами). Заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. У заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було об`єктивної можливості. У постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 560/14349/23 зазначено, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/32/20 зауважила, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Як установлено, рішення суду першої інстанції у справі, що розглядається, ухвалене 12 грудня 2025 року за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження), а його копія доставлена до електронного кабінету відповідача у підсистемі «Електронний суд» 15 грудня 2025 року. Водночас апеляційну скаргу на зазначене рішення суду першої інстанції відповідачем подано до суду апеляційної інстанції 24 лютого 2026 року (сформовано в системі «Електронний суд»). Як наслідок, суд апеляційної інстанції констатував, що апеляційну скаргу у цій справі подано з пропуском встановленого статтею 295 КАС України строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неповажність наведених скаржником підстав для поновлення зазначеного строку з огляду на таке. Так, як убачається із матеріалів справи, первинну апеляційну скаргу було повернуто внаслідок несплати відповідачем судового збору. У цьому контексті Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів на сплату судового збору не є поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження. У статті 8 КАС України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, відповідно до якого, усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Стаття 44 КАС України передбачає обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору. З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії. При цьому, особливості організації роботи в установі жодним чином не впливає на неухильність виконання своїх процесуальних обов`язків з урахуванням часу, необхідного для вирішення внутрішніх організаційних питань, пов`язаних з процедурою узгодження і проведення платежів (здійсненням видатків бюджету). За усталеною практикою Верховного Суду відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не може впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною підставою пропуску цього строку (постанови від 07 червня 2018 року у справі № 822/276/17, від 30 вересня 2021 року у справі № 826/16458/18, від 23 грудня 2022 року у справі № 380/17601/21, від 14 вересня 2023 року у справі №520/23674/21, від 28 вересня 2023 року у справі № 280/6530/21). На переконання Суду, наведені відповідачем у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження обставини правомірно були оцінені та визнані судом апеляційної інстанції як неповажні, адже лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк встановлений процесуальним законом може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин. Крім того, в ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж. Колегія суддів зауважує, що обставини пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю коштів, призначених для сплати судового збору, не звільняють орган державної влади від обов`язку своєчасної його сплати. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, а тому наведені ним обставини щодо відсутності бюджетного фінансування не повинні впливати на можливість неухильного виконання покладених на нього нормами КАС України процесуальних обов`язків щодо оформлення апеляційної скарги, у тому числі щодо своєчасної оплати судового збору. Отже, сама по собі сплата суб`єктом владних повноважень судового збору після спливу встановленого КАС України та наданого судом строку не може бути безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення. Правову позицію стосовно окресленого питання викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3393/19, де зазначено, що «особа яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб`єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Відсутність бюджетного фінансування не надає суб`єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення». Отже, право відповідача на повторне звернення з апеляційною скаргою після її повернення не є абсолютним й, окрім його реалізації без зайвих зволікань, скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої апеляційної скарги відбулося з причин, які об`єктивно не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2022 року у справі №380/17601/21. У справі, що розглядається, повернення первісної апеляційної скарги відбулося саме внаслідок несплати відповідачем судового збору, тобто обставин, які залежали виключно від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та не були пов`язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Крім того, як убачається з матеріалів справи, судовий збір за подання апеляційної скарги у цій справі було сплачено 16 лютого 2026 року (згідно з платіжною інструкцією від 16 лютого 2026 року № 3994), однак повторну апеляційну скаргу подано лише 24 лютого 2026 року, тобто повторна подача апеляційної скарги відбулася з істотною затримкою, яка не має об`єктивного виправдання, адже за наявності документа про сплату судового збору безпосередня подача скарги до апеляційного суду не потребує великої кількості часу. Також установлено, що при повторному зверненні з апеляційною скаргою судовий збір було сплачено в меншому розмірі. Оцінюючи наведені обставини, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржник не продемонстрував належного добросовісного ставлення до реалізації права на апеляційне оскарження. Щодо посилання скаржника на дію воєнного стану в Україні, як на додаткову підставу поважності пропуску строку на апеляційне оскарження, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах воєнного стану Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України. Верховний Суд ураховує, що введений в Україні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади (місцевого самоврядування). Водночас колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що введення на території України воєнного стану не зупиняє перебіг процесуальних строків у судових справах, сама собою ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов`язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Сам лише факт введення воєнного стану на території України не може слугувати безумовною та достатньою підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку для органу державної влади, за відсутності відповідних обґрунтувань та доказів того, як саме введення воєнного стану, вплинуло на роботу цього державного органу. Суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Водночас обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду. Заявляючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, військова частина НОМЕР_1 не підтвердила належними та допустимими доказами наявність конкретних обставин, у тому числі й пов`язаних із участю відповідача у бойових діях, які унеможливили звернення до суду апеляційної інстанції в межах визначеного КАС України строку. Щодо посилання скаржника на те, що військова частина НОМЕР_1 входить до структури Збройних Сил України і в умовах воєнного стану в Україні задіяна до здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, то колегія суддів також звертає увагу на те, що зазначена військова частина є юридичною особою зі штатом працівників, зокрема і працівників штабу, які готують та подають апеляційні скарги та які не входять до складу військовослужбовців, що виконують бойові завдання. Крім того, колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на практику Верховного Суду щодо поновлення строку звернення до суду, оскільки питання поновлення процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги не виправдовують безпідставність порушення суб`єктом владних повноважень процесуальних строків, встановлених законом, для реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення, та не свідчать про поважність причин пропуску цього строку, Верховний Суд констатує, що висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у справі ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права. Колегія суддів також вважає за необхідне відзначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин. За таких умов, колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції порушень норм процесуального права не допустив, то колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. З огляду на результат касаційного розгляду справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі № 120/9381/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І. В. Дашутін Судді А. Г. Загороднюк В. М. Соколов