Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/3121/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/3121/25 пров. № А/857/35627/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М. розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року, прийняте суддею Нор У.М., в м. Рівне, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у справі № 460/3121/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Рівненська обласна рада про визнання протиправними та скасування результатів спеціальної перевірки, встановив: у лютому 2025 ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі НАЗК, Національне агентство, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Рівненська обласна рада, в якому просив визнати протиправним та скасувати Результати спеціальної перевірки щодо достовірності відомостей, зазначених у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2022 рік від 29.01.2025 щодо ОСОБА_1 . Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано Результати спеціальної перевірки щодо достовірності відомостей, зазначених у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2022 рік від 29.01.2025 щодо ОСОБА_1 . Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що направлення НАЗК запитів на надання пояснень кандидатам на посаду в рамках проведення спеціальної перевірки, Законом України «Про запобігання корупції» (далі - Закон №1700-VII) та Порядком не передбачено, а такі пояснення надаються суб`єкту, який звернувся із відповідним запитом до НЗКА. Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 58 згаданого Закону, у разі встановлення за результатами спеціальної перевірки відомостей про претендента на посаду, які не відповідають встановленим законодавством вимогам для зайняття посади, посадова особа (орган), яка (який) здійснює призначення (обрання) на цю посаду, відмовляє претенденту у призначенні (обранні) на посаду. Оскаржувані результати перевірки направлені на адресу Рівненської обласної ради поза межами граничного 7-денного строку, встановленого для проведення спеціальної перевірки, що є порушенням строків проведення такої перевірки, визначених ч. 1 ст. 58 Закону №1700-VII та п. 6 Порядку № 171 та свідчить про їх протиправність. Зазначає, що позивач, з урахуванням положень Закону №1700-VII та Порядку №171 правомірно очікував, що така перевірка буде проведена відповідно до встановленої правової процедури, яка визначає чіткі критерії та строки її проведення. Як зазначав Верховний Суд в постанові від 13.02.2020 у справі №640/1007/19, таке процесуальне порушення порядку проведення перевірки, в свою чергу, зумовлює виникнення у позивача стану правової невизначеності та ставить під сумнів результати самої перевірки та є самостійною підставою для визнання протиправним рішення, прийнятого за результатами проведення такої перевірки. Також, під час розгляду справи по суті, відповідач не спростував інформації, викладеної у довідці спеціаліста №24/06-1 від 24.06.2025 та висновку експерта №549/07.2025 від 08.07.2025, подавши розрахунки, які б підтверджували правильність розрахунків НАЗК, викладених у Результатах спеціальної перевірки. Суд зауважив, що Результати спеціальної перевірки не містять детального опису розрахунків, обчислених НАЗК сум доходів і видатків позивача та членів його сім`ї, не повідомлено методику проведення обчислення сум заощаджень шляхом вирахування середньорічного курсу валют, встановлених для цілей перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Суд погодився з висновком експерта, який свідчить, що результати спеціальної перевірки містять недостовірні відомості про обсяг доходів і видатків позивача та можливість здійснення ним заощаджень станом та 31.12.2022, які задекларовані ОСОБА_1 у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2022 рік. Також, суд зазначив, що відсутність спільного побуту та бюджету у позивача та ОСОБА_2 вказує на недоцільність включення особистих доходів і витрат ОСОБА_2 до обсягу доходів і витрат позивача та членів його сім`ї. Додатково суд зауважив, що з Результатів спеціальної перевірки не вбачається, що НАЗК досліджувались джерела доходів ОСОБА_2 , за рахунок яких остання здійснила видатки для придбання рухомого та нерухомого майна. Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивач не здійснював умисних дій щодо зазначення недостовірних відомостей у декларації та задекларував усі наявні у нього відомості про доходи, видатки ОСОБА_2 , належне останній майно на праві приватної власності та частки у статутному капіталі підприємств, установ і організацій. Щодо доводів відповідача про недекларування позивачем інформації про отримані дружиною позивача ОСОБА_3 доходи та набуте майно, то суд встановив, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:029:0198 за дружиною позивача ОСОБА_3 не зареєстровано. Оскільки ОСОБА_3 перебувала у шлюбі із позивачем, здійснити будь-які правочини щодо майна, які виходять за межі дрібних побутових, остання не мала змоги, адже не зверталась до позивача із проханням надати згоду подружжя на укладення правочинів. Позивач зазначав, що з вказаної причини йому було невідомо про набуття дружиною у власність земельної ділянки з вказаним кадастровим номером 5622681900:01:002:0415. Проаналізувавши вказані пояснення, суд вважав, що позивачем було належним чином виконано свій обов`язок в частині фінансового контролю стосовно майна, доходів та видатків іншого з подружжя, позивач діяв допустимо з точки зору закону та форми декларації, і такі його дії не можуть визнаватись протиправними (забороненими з точки зору закону). Таким чином, зазначені факти, виявлені в частині перевірки декларації ОСОБА_1 не спричиняють жодних наслідків, передбачених Законом №1700-VII. Не погодившись з рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу, з підстав з порушення норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що під час розгляду вказаної справи суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, які мають вагоме значення для правильного вирішення даного спору, а саме факту відсутності у ОСОБА_1 правових підстав для оскарження в судовому порядку сформованої Національним агентством інформації про Результати спеціальної перевірки, яка за своєю правовою природою не є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, що безпосередньо підтверджується нормами ч.1 ст.2, п. 19 ч.1 ст.4, ч.1 ст.5 КАС України. Разом з тим, лист Національного агентства від 29.01.2025 за № 49-01/7770-25, яким Рівненську обласну раду було поінформовано про Результати спеціальної перевірки кандидата на посаду першого заступника голови Рівненської обласної ради ОСОБА_4 не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні КАС України, оскільки самі по собі результати спеціальної перевірки є джерелом інформації, яке не змінює коло прав та обов`язків особи та не спричиняє виникнення негативних наслідків. Зокрема, з аналізу положень ч. 1 ст. 58 Закону №1700-VII та п. 6 Порядку № 171 вбачається, що орган, який проводить спеціальну перевірку передає відповідному органу, на посаду в якому претендує особа інформацію про результати спеціальної перевірки, без прийняття будь-яких рішень. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 58 Закону №1700-VII саме орган, на посаду в якого претендує особа, на підставі одержаної інформації готує довідку про результати спеціальної перевірки за формою згідно з додатком 3 Порядку № 171, пропонує особі надати пояснення щодо виявлених фактів, приймає рішення щодо їх врахування/неврахування. За Результатами проведення спеціальної перевірки декларації позивача встановлено ознаки відображення ОСОБА_1 у ній недостовірних відомостей. Всі розбіжності були встановлені НАЗК на підставі отриманих ним даних із спеціальних реєстрів, які містили в собі необхідну інформацію. Таким чином, у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та чинним законодавством. Відтак, правові підстави для скасування Результатів спеціальної перевірки щодо достовірності відомостей, зазначених ОСОБА_1 у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2022 рік, відсутні. Просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , будучи депутатом Рівненської обласної ради восьмого скликання, був обраний першим заступником голови Рівненської обласної ради восьмого скликання рішенням Рівненської обласної ради №520 від 09.09.2022. ОСОБА_1 27.12.2023 надав Рівненській обласній раді згоду на проведення спеціальної перевірки щодо нього як кандидата на посаду першого заступника голови Рівненської обласної ради. Рівненською обласною радою було розпочато спеціальну перевірку щодо ОСОБА_1 кандидата на зайняття посади першого заступника голови Рівненської обласної ради. 29.12.2023 Рівненська обласна рада листом № 01/09-587р звернулась до Національного агентства з питань запобігання корупції із запитом про проведення спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 , кандидата на посаду першого заступника голови Рівненської обласної ради. До Рівненської обласної ради від Національного агентства з питань запобігання корупції надійшов лист № 49-01/7770-25 від 29.01.2025, яким скеровано до Рівненської обласної ради Результати спеціальної перевірки від 29.01.2025 щодо достовірності відомостей, зазначених особою у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2022 рік щодо ОСОБА_1 . Висновки, викладені у результатах спеціальної перевірки декларації встановлено ознаки відображення у декларації недостовірних відомостей на загальну суму 8 950 218,55 грн. Позивач, вважаючи висновки, відображені в Результатах спеціальної перевірки, необґрунтованими, звернувся до суду з даним позовом. Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: 1) хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або 2) хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або 3) хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Згідно з пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. З аналізу викладеного вище слідує, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. При цьому обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення. Судом першої інстанції встановлено, що предметом спору у цій справі є Результати спеціальної перевірки щодо достовірності відомостей, зазначених у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2022 рік від 29.01.2025 щодо ОСОБА_1 , які позивач вважає індивідуальним актом, рішенням суб`єкта владних повноважень відповідача. Відповідно до статті 56 Закону України «Про запобігання корупції» (далі як і раніше Закон №1700-VII) та статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено необхідність проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад або призначені у період дії воєнного стану на посади, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком (далі- спеціальна перевірка), у тому числі щодо відомостей, поданих особисто. Частиною другою цієї статті передбачено, що організація проведення спеціальної перевірки покладається на керівника (заступника керівника) державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або їх апарату, на зайняття посади в якому претендує особа, крім випадків, установлених законом. Порядок проведення спеціальної перевірки передбачений статтею 57 Закону №1700-VII та Порядком проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 171 (далі як і раніше - Порядок). Так, статтею 57 Закону встановлено, що спеціальна перевірка проводиться за письмовою згодою особи, яка претендує на зайняття посади, у строк, що не перевищує двадцяти п`яти календарних днів з дня надання згоди на проведення спеціальної перевірки. Після одержання письмової згоди особи, яка претендує на зайняття посади, на проведення спеціальної перевірки орган, на посаду в якому претендує особа, не пізніше наступного дня надсилає до відповідних державних органів, до компетенції яких належить проведення спеціальної перевірки відомостей, передбачених у частині третій статті 56, або до їх територіальних органів (за наявності) запит про перевірку відомостей щодо особи, яка претендує на зайняття відповідної посади, за формою, яку затверджує Кабінет Міністрів України. Запит підписує керівник органу, на посаду в якому претендує особа, а в разі його відсутності - особа, яка виконує обов`язки керівника, або один з його заступників відповідно до розподілу функціональних обов`язків. У пункті 3 частини четвертої статті 57 Закону №1700-VII та підпункті 5 пункту 3 Порядку № 171 визначено, що НАЗК спеціальна перевірка проводиться щодо наявності у Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, відомостей про кандидата, а також щодо достовірності відомостей, зазначених особою у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік. Органи (підрозділи), які проводять перевірку відомостей, зазначених у цьому пункті, за результатами її проведення згідно п. 3 Порядку обов`язково повідомляють про факт виявлення чи не виявлення відомостей, які не відповідають установленим законодавством вимогам для зайняття посади, що передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, чи посади з підвищеним корупційним ризиком. До таких відомостей, відповідно до пункту 10 Порядку, зокрема, належить відображення у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, недостовірних відомостей, якщо такі відомості стосуються майна або іншого об`єкта декларування, що має вартість, і можуть відрізнятися від достовірних на суму, яка дорівнює або перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на день подання такої декларації. Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1700-VII та пункту 6 Порядку інформація про результати спеціальної перевірки, підписана керівником органу, що проводив перевірку, подається до органу, який надіслав відповідний запит, у семиденний строк з дати надходження запиту. Частиною третьою статті 58 Закону №1700-VII встановлено, що орган, на посаду в якому претендує особа, на підставі одержаної інформації готує довідку про результати спеціальної перевірки за формою згідно з додатком 3 Порядку №

171. Особи, щодо яких проведена спеціальна перевірка, мають право на ознайомлення з довідкою про результати спеціальної перевірки та в разі незгоди з результатами перевірки можуть подати відповідному органу державної влади, органу місцевого самоврядування свої зауваження у письмовій формі. Ці зауваження підлягають розгляду у семиденний строк з дня їх надходження. Відповідно до частини другої статті 58 Закону №1700-VII, у разі встановлення за результатами спеціальної перевірки відомостей про претендента на посаду, які не відповідають встановленим законодавством вимогам для зайняття посади, посадова особа (орган), яка (який) здійснює призначення (обрання) на цю посаду, відмовляє претенденту у призначенні (обранні) на посаду. Особа, щодо якої за результатами спеціальної перевірки встановлено обставини, які є підставою для відмови у призначенні (обранні) на посаду, вважається такою, що не пройшла спеціальну перевірку. Рішення про відмову у призначенні (обранні) на посаду за результатами спеціальної перевірки може бути оскаржено до суду. З наведеного вбачається, що спеціальна перевірка (у спірних відносинах) здійснюється Національним агентством відповідно до вимог законодавства, виключно на підставі відомостей наявних у офіційних джерелах інформації; принцип проведення спеціальної перевірки ґрунтується на співставленні відомостей, зазначених кандидатом на посаду у декларації, з даними, що містяться у офіційних джерелах, зокрема, у реєстрах, банках даних, в інших інформаційно-телекомунікаційних та довідкових системах, у відкритих базах даних, тощо. Відтак, Національне агентство лише констатує ознаки виявлених розбіжностей між відомостями, зазначеними кандидатом на посаду у декларації з даними, отриманими органом під час проведення спеціальної перевірки, та викладає їх у формі інформації про результати спеціальної перевірки. Інформація про результати спеціальної перевірки - документ, що фіксує факт проведення спеціальної перевірки в частині достовірності відомостей, зазначених кандидатом на посаду у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік, шляхом співставлення інформації, наявної у офіційних джерелах з відомостями, зазначеними у декларації, Натомість, розгляд відповідних пояснень особи, щодо якої проводилась спеціальна перевірка, та прийняття кінцевого рішення щодо її призначення (відмову у призначенні) на посаду за результатами спеціальної перевірки, врахування наданих кандидатом на посаду пояснень і виправлення розбіжностей здійснюється органом, на посаду в якому претендує така особа, тобто, суб`єктом призначення, яким у спірному випадку є Рівненська обласна рада. Колегія суддів звертає увагу на те, що індивідуальним актом, який відповідно до Закону та Порядку може бути оскаржений до адміністративного суду є саме рішення суб`єкта призначення (про відмову у призначенні (обранні, звільненні) на посаду за результатами спеціальної перевірки. Отже, оскаржувані позивачем Результати спеціальної перевірки не є індивідуальним актом - рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, оскільки вона сама по собі, без прийняття кінцевого рішення суб`єктом призначення, не змінює права та обов`язки особи та не спричиняє виникнення негативних наслідків для неї, а отже, не може бути оскаржена до суду, позаяк має місце неналежний спосіб захисту. Відповідно до норм статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально-правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) та рішень суб`єкта владних повноважень. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України). За змістом наведених норм Конституції України та КАС України видно, що судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на ті, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Отже, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах, а точніше, вже порушене. Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, наявним на час звернення до суду, стосуватися прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Висновки аналогічного змісту викладені у постановах Верховного Суду від 07.02.2017 у справі № 21-3072а16, від 10.01.2019 у справі № 855/3/19, від 11.04.2017 у справі № 800/340/16. Колегія суддів зазначає, що відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 у справі № 802/2474/17-а. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Таким чином, відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій чи прийняття рішення не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 у справі № 1340/4630/18, від 23 грудня 2019 у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 у справі № 500/477/15-а, від 05.03.2020 у справі № 826/12535/17, від 20.11.2019 у справі № 522/23068/16. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, залишив поза увагою, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, не встановив першочергово, чи були порушені відповідачем права позивача і які саме, і помилково, без належного з`ясування таких обставин дійшов висновку про задоволення позову. Судом першої інстанції не встановлено будь-яких фактів чи доказів порушення прав, свобод чи інтересів позивача оскаржуваними Результатами спеціальної перевірки, позивач ні в позовній заяві, ні в інших письмових документах, поданих суду, не зазначав, які саме його права порушені наданням інформації відповідачем, що свідчить про відсутність порушеного права позивача та є підставою для відмови в позові. Колегія суддів зазначає, що відповідач є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, має превентивні функції, зокрема щодо здійснення в порядку визначеному Законом спеціальної перевірки щодо достовірності відомостей, зазначених кандидатом на посаду у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та інформування про її результати орган, який надіслав відповідний запит. При цьому, рішення щодо результатів розгляду (врахування) наданих кандидатом на посаду пояснень та виправлення розбіжностей приймається органом, на посаду в якому претендує особа, так само як і кінцеве рішення щодо призначення (звільнення) такої особи. Результати проведеної Національним агентством перевірки є джерелом доказової інформації, необхідної для прийняття подальших рішень Рівненською обласною радою, які лише фіксують факт проведення спеціальної перевірки, містять виклад систематизованої інформації, зібраної з різних достовірних джерел під час її проведення, і є виключно носієм даних про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей. Як встановлено під час апеляційного розгляду, у відносинах між Національним агентством та ОСОБА_1 не виникло обставин, що призвели до порушення його прав, які у свою чергу, підлягали б поновленню в судовому порядку, що є підставою для відмови у позові. Колегія суддів також враховує і те, що й стверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 виданої 20.06.1978, що позивач з 09.09.2022 обраний першим заступником голови Рівненської обласної ради восьмого скликання і на момент перевірки відповідачем, звернення до суду з даним позовом та судовим розглядом, перебував із обласною радою у трудових відносинах, що, в свою чергу, підтверджує, що Національне агентство жодним чином не порушило прав позивача. Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що суд першої інстанції безпідставно вдався до аналізу правомірності встановлених відповідачем ознак відображення недостовірних відомостей у Результатах спеціальної перевірки, і до їх спростування з врахуванням доводів позивача, викладених у позові, та наданих ним письмових доказів, а також на необґрунтованість висновків суду щодо відсутності порушень, допущених ОСОБА_1 при заповненні декларації, оскільки законодавчі особливості специфіки проведення спеціальної перевірки виключають повноваження відповідача надавати оцінку обґрунтуванням особи, щодо якої проводилась спеціальна перевірка, враховувати їх чи будь-яким чином впливати на зміну відомостей у Інформації. Враховуючи наведене, апеляційний суд прийшов до висновку, що оскаржувані Результати спеціальної перевірки щодо достовірності відомостей, зазначених ОСОБА_1 у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2022 рік, не є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, який може бути оскаржений до суду, і не призвела до порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача. При обґрунтуванні цієї постанови та доводів апеляційної скарги суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження. Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, що відповідно до ст.317 КАС України є підставою для скасування судового рішення і ухвалення постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову. Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється. Керуючись ст. 311, ст.315, ст. 317, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції задовольнити. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року у справі № 460/3121/25 - скасувати та ухвалити постанову про відмову у задоволенні позову. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді В. С. Затолочний Н. М. Судова-Хомюк