Постанова 4857 № 140/3682/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/3682/25 пров. № А/857/43716/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М., розглянувши в письмовому провадженні апеляційні скарги Міністерства юстиції України, Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року (головуючий суддя: Шепелюк В.Л., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, встановив: ОСОБА_1 , 08.04.2025, звернувся з позовом до суду, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність щодо не проведення нарахування та виплати додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 23 березня 2022 року по 01 червня 2022 року; - зобов`язати здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 23 березня 2022 року по 01 червня 2022 року. В обґрунтування позову позивач зазначає, що у період з 2006 по 2022 рік проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби, а саме у Державній установі «Центр пробації». Зазначає, що постановою від 28 лютого 2022 року № 168 Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова № 168) було передбачено право позивача на отримання додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн у період з 24 лютого 2022 року по 01 червня 2022 року, як особі рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка». Вказує, що за період проходження служби під час дії воєнного стану з 24 лютого 2022 року по 01 червня 2022 року не виплачувалася додаткова винагорода відповідно до Постанови № 168 та не видавалися накази Державної установи Центр пробації про її виплату, що призвело до порушення права на отримання вказаної додаткової винагороди. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Державної установи Центр пробації Міністерства юстиції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 23 березня 2022 року по 01 червня 2022 року у розмірі 30000,00 грн щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». Зобов`язано Державну установу Центр пробації Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за період з 23 березня 2022 року по 01 червня 2022 року у розмірі 30000,00 грн щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». З цим рішенням суду першої інстанції не погодилися відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача та оскаржили його в апеляційному порядку. Вважають, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просять його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач зазначає, що Уряд, включаючи у Постанову № 168 право на отримання додаткової винагороди особами рядового і начальницького складу Державної кримінально виконавчої служби, одночасно мав на меті покращення матеріального стану осіб рядового та начальницького складу Державної кримінально виконавчої служби, які беруть участь у відсічі збройної агресії проти України та охороні органів виконання покарань. Позивач не брав безпосередню участь у бойових діях, не забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, не ніс службу (чергування, наряди тощо). Сам факт проходження служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби в установах, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» не є достатнім для виплати вказаної додаткової винагороди, оскільки зазначені суми є додатковою виплатою, що потребує виконання додаткових умов. Позивач не залучався до виконання завдань, передбачених Законом України «Про правовий режим воєнного стану заходів і повноважень, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, не ніс службу у розумінні нормативно-правових актів, зазначених вище, а виконував лише свої службові обов`язки, пов`язані з реалізацією завдань та функцій пробації відповідно до посадової інструкції, Положення про Камінь-Каширський районний сектор № 3 філії Державної установи Центр пробації у Волинській області. Крім того, позивачем не надано жодного наказу директора Центру пробації щодо несення служби, жодного графіку наряду чергування, жодної облікової форми часу несення служби в уповноваженому органі з питань пробації, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають. На обґрунтування своєї апеляційної скарги третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача зазначає, що повноваження персоналу органів пробації, в тому числі повноваження начальника сектору, які вбачаються із завдань пробації, передбачених положеннями закону та Кримінально-виконавчого кодексу України, пов`язані з проходженням служби, а не з її несенням, оскільки вони не пов`язані із забезпеченням безпеки суб`єктів пробації, захистом чи охороною режимних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, участю у оперативних заходах, несенням варти, в тому числі у нічний час, несенням служби у наряді та інших заходах, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану. Таким чином, позовна вимога стосовно виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень щомісячно не має законного обґрунтування, адже в позовній заяві не наведені факти несення служби за період 23 березня 2022 року по 01 червня 2022 року на територіях, які дають право особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України на отримання додаткової винагороди. Позивачем подано відзив на апеляційні скарги, у якому він просить такі залишити без розгляду, а рішення суду першої інстанції без змін. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що такі не підлягають задоволенню з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що позивач у період з 2006 по 2022 рік проходив службу у Державній установі Центр пробації, що не є спірним та підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_1 (а.с. 11). Згідно з витягом з наказу від 20 грудня 2022 року № 718/к (а.с. 12) «Про особовий склад» майора внутрішньої служби ОСОБА_1 (Д-003326) звільнено з посади начальника Камінь-Каширського районного сектору № 3 філії Державної установи Центр пробації у Волинській області на підставі пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 4 частини першої статті 77 «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів), 31 грудня 2022 року. У відповідь на звернення представника позивача щодо виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 за період з 23 березня 2022 року по 01 червня 2022 року, відповідач листом від 12 березня 2025 року № б/н повідомив, що особи начальницького складу уповноважених органів з питань пробації у період воєнного стану виконували службові обов`язки згідно з посадовими інструкціями, положеннями про відділи (сектори) філій Державної установи Центр пробації, колективним договором між Адміністрацією Профспілковою організацією персоналу Державної установи Центр пробації на 2020-2023 роки. До виконання завдань, передбачених Законом України «Про правовий режим воєнного стану», заходів і повноважень, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, не залучалися. Порядок та умови виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, особам начальницького складу уповноважених органів з питань пробації на період воєнного стану відсутні. Накази про виплату додаткової винагороди не видавались. Відтак, підстави для нарахування та виплати позивачу зазначеної додаткової винагороди відсутні (а.с. 13). Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом своїх прав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що доводи відповідача про те, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників), а отже за відсутності таких підстав для нарахування та виплати такої винагороди відсутні, свідчить лише про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права у позивача на таку винагороду. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно з частиною першою статті 2 Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних за станом здоров`я та віком громадян України, іноземців і осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, захистом її незалежності та територіальної цілісності. Частиною першою статті 9 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям належне матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, який відповідає умовам проходження служби та сприяє закріпленню кваліфікованих військових кадрів. Відповідно до частини четвертої статті 9 зазначеного Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань і правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер та умови служби, а також стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Частиною першою статті 6 Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що Державна кримінально-виконавча служба України здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, а також інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань цієї служби. За змістом частини першої статті 14 Закону №2713-IV до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, а також інші працівники, які перебувають у трудових відносинах із відповідними органами та установами служби. Частиною п`ятою статті 23 Закону №2713-IV встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Закон України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови та розміри грошового забезпечення таких осіб визначаються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини першої статті 2 Закон України «Про пробацію» пробація є системою наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду та відповідно до закону до засуджених осіб, а також передбачає виконання певних видів кримінальних покарань, не пов`язаних із позбавленням волі. Органом пробації є центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері пробації, а персоналом органу пробації працівники, які відповідно до наданих законом повноважень виконують завдання пробації. Частиною першою статті 19 Закону №160-VIII передбачено, що права, обов`язки, відповідальність, а також правовий і соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та цим Законом. Наказом Міністерства юстиції України від 08 грудня 2020 року №4242/5 затверджено Положення про Державну установу «Центр пробації», відповідно до пункту 1 якого Центр пробації є неприбутковою державною установою, створеною для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України у сфері пробації та безпосереднього спрямування і координації діяльності уповноважених органів з питань пробації, що належить до сфери управління Міністерства юстиції України. Згідно з пунктом 6 зазначеного Положення у структурі Центру пробації функціонують відокремлені структурні підрозділи філії, до складу яких входять уповноважені органи з питань пробації. Такі філії не є юридичними особами та здійснюють частину делегованих функцій Центру пробації відповідно до визначених завдань і функцій. Пунктом 7 Положення встановлено, що до складу Центру пробації входять працівники, які працюють за трудовим договором, а також особи начальницького складу, переведені з Державної кримінально-виконавчої служби України. Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджений наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року № 925/5 (далі Порядок № 925/5). Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку № 925/5 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення. Абзацом першим пункту 4 розділу І Порядку № 925/5, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах, закладах охорони здоров`я, на підприємствах установ виконання покарань, а також в інших підприємствах, установах та організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України. У зв`язку зі збройною агресією РФ проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на всій території України введено воєнний стан. Одночасно Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. На виконання зазначених указів Президента України Кабінетом Міністрів України прийнято Постанова Кабінету Міністрів України №168, пунктом 1 якої на період дії воєнного стану встановлено виплату додаткової винагороди, зокрема, військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу окремих державних органів та служб у розмірі 30 000 гривень щомісячно, а особам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, у розмірі до 100 000 гривень пропорційно часу участі у таких заходах. Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів відповідних командирів (начальників). Пунктом 5 Постанови № 168 визначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року. Надалі Постанова Кабінету Міністрів України № 350 внесла зміни до пункту 1 Постанови № 168, доповнивши перелік осіб, яким виплачується додаткова винагорода, словами: «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка». Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06 березня 2022 року №204-р затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка, до якого включено, зокрема, Волинська область. У подальшому Постанова Кабінету Міністрів України № 793 до абзацу першого пункту 1 Постанови № 168 внесено зміни, відповідно до яких слова «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць». При цьому як Постановою № 350, так і Постановою № 793 передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року. Водночас у решті положення пункту 1 Постанови № 168, які регулюють питання виплати додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, у період з 23 березня 2022 року по 01 червня 2022 року змін не зазнавали. Разом із цим суд апеляційної інстанції враховує, що Постанова Кабінету Міністрів України № 754 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» до Постанови № 168 були внесені зміни, відповідно до яких в абзаці першому пункту 1 слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)». Крім того, після слів «щомісячно» абзац перший пункту 1 Постанови № 168 доповнено словами: «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)». Пунктом 2 Постанови № 754 визначено, що зазначена постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01 червня 2022 року. Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що у період з 24 лютого 2022 року по 01 червня 2022 року право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 168, у розмірі 30 000 грн щомісячно мали, зокрема, особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які несли службу в органах та установах зазначеної Служби, розташованих у межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надавалася допомога в рамках Програми «єПідтримка». Натомість після 01 червня 2022 року право на отримання вказаної додаткової винагороди зберігалося лише за тими особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які проходили службу в межах територіальних громад, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) дій або таких, що перебували у тимчасовій окупації, оточенні чи блокуванні. Аналогічний підхід щодо застосування наведених норм матеріального права викладений у постановах Верховного Суду від 08 серпня 2024 року у справі № 160/12981/22, від 25 липня 2024 року у справі № 400/1895/23 та від 21 березня 2024 року у справі № 160/12980/22, які відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають врахуванню судом апеляційної інстанції при вирішенні даного спору. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у спірний період з 23 березня 2022 року по 01 червня 2022 року позивач проходив службу на посаді начальника Камінь-Каширського районного сектору № 3 філії Державної установи Центр пробації у Волинській області. За таких обставин позивач належав до кола осіб, яким відповідно до Постанови № 168 гарантувалася виплата додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн щомісячно. Водночас нарахування та виплата зазначеної винагороди відповідачем здійснені не були. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди за період з 23 березня 2022 року по 01 червня 2022 року суперечить вимогам чинного законодавства та не відповідає критеріям діяльності суб`єкта владних повноважень, визначеним статтею 19 Конституції України. Оцінюючи доводи Центру пробації про те, що право на отримання додаткової винагороди мають виключно особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які безпосередньо «несуть службу» в органах та установах цієї Служби, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Поняття «несення служби», яке використано у пункті 1 Постанови № 168, у спірних правовідносинах є тотожним поняттю «проходження служби». Законодавством прямо визначено, що особи рядового і начальницького складу, яким присвоєно спеціальні звання, проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, а тому відсутні правові підстави для висновку про те, що такі особи службу не несуть. При цьому положення пункту 1 Постанови № 168 не містять будь-яких застережень щодо виплати додаткової винагороди виключно особам, які залучаються до оперативних заходів, несуть службу у вартах, нарядах, у тому числі в нічний час, чи виконують інші спеціальні завдання. Отже, у редакції, чинній після внесення змін Постановою № 350, Постанова № 168 не ставила право на отримання додаткової винагороди у залежність від факту залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України до виконання окремих завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, на чому безпідставно наполягає відповідач. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2023 року у справі № 160/11851/22, у якій предметом розгляду була правомірність бездіяльності Державної установи «Центр пробації» щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди начальнику районного відділу філії цієї установи. У вказаному рішенні Верховний Суд дійшов висновку, що поняття «несення служби» та «проходження служби» у контексті пункту 1 Постанови № 168 є тотожними, а сама постанова не містить положень, які б обмежували право на отримання додаткової винагороди лише особами, залученими до оперативних чи спеціальних заходів. Також суд апеляційної інстанції враховує, що у справі № 160/12980/22 Верховний Суд відхилив доводи Державної установи «Центр пробації» щодо розмежування понять «несення служби» та «проходження служби», обґрунтовані посиланням на пункт 5 глави 13 розділу ІІІ Порядку № 925/5, оскільки розділ ІІІ цього Порядку взагалі не містить відповідних положень. Верховний Суд зазначив, що визначення поняття «несення служби» міститься лише у підпункті 5 пункту 13 розділу ІІ Порядку № 925/5 та застосовується виключно у контексті преміювання осіб рядового і начальницького складу за виконання службових обов`язків у нічний час. Вказане нормативне регулювання не стосується спірних правовідносин щодо виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №

168. Крім того, у справі № 200/297/23 Верховний Суд визнав безпідставними доводи Державної установи «Центр пробації» про те, що відсутність наказів командирів (начальників), які є підставою для виплати додаткової винагороди, свідчить про відсутність права позивача на таку виплату. Суд касаційної інстанції зазначив, що неналежне оформлення відповідних наказів свідчить лише про допущення суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності, але не позбавляє особу гарантованого державою права на отримання відповідної винагороди. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи відповідача та третьої особи про те, що відсутність відповідних наказів є підставою для невиплати позивачу додаткової винагороди, оскільки такі обставини свідчать виключно про неналежне виконання відповідачем покладених на нього обов`язків. За таких обставин, беручи до уваги правові висновки Верховного Суду, сформовані у подібних правовідносинах щодо застосування пункту 1 Постанови № 168, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди за період з 23 березня 2022 року по 01 червня 2022 року у розмірі 30 000 грн щомісячно, а також для покладення на відповідача обов`язку здійснити відповідні нарахування та виплату у межах заявлених позовних вимог. Щодо посилань відповідача на висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 640/13029/22, суд апеляційної інстанції зазначає, що ця справа не відповідає критеріям типової справи за суб`єктним складом та характером спірних правовідносин, визначеним у зазначеному рішенні. Відтак наведені висновки не є релевантними для вирішення цього спору та не підлягають обов`язковому врахуванню у даному випадку. Таким чином, апеляційні скарги Міністерства юстиції України, Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України не спростовують правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводяться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд постановив: апеляційні скарги Міністерства юстиції України, Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі № 140/3682/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді О. Б. Заверуха З. М. Матковська