Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/4934/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/4934/25 Головуючий у 1-й інстанції: Дончик В.В. Суддя-доповідач: Біла Л.М. 02 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року позов задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 18.02.2025 року № 025150008629 про відмову в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.02.2025 року про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступні обставини. Позивач зазначає, що він є громадянином, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю та має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 19.11.1992 року (категорія 4). 11.02.2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яким прийнято рішення від 18.02.2025 року №025150008629 про відмову у призначенні пенсії позивачу на підставі ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (26 років) та з відсутністю станом на 01.01.1993 терміну проживання (4 роки) у зоні посиленого радіологічного контролю. Зі змісту рішення слідує, що вік позивача на момент звернення - 55 років 02 місяців 08 днів та страховий стаж - 25 років 01 місяць 11 днів. У рішенні вказано, що за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи: період роботи (проживання) на території зони посиленого радіологічного контролю відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - становить 24 роки 11 днів, в тому числі станом на 01.01.1993 - 2 роки 11 днів. Також у рішенні зазначено, що до періодів проживання (роботи, навчання) у зоні посиленого радіологічного контролю не враховано: період навчання 01.09.1986 по 07.12.1987, з 03.01.1990 по 27.04.1991, та період військової служби з 21.12.1987 по 19.12.1989, оскільки відсутні документи про місце розташування навчального закладу та військової частини, в яких навчався та проходив службу заявник. Позивач, вважаючи протиправними дії пенсійного органу щодо відмови у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, звернувся до суду з цим позовом. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить із наступного. Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина друга статті 46 Конституції України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Згідно зі статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави. В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі № 796-ХІІ, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій. Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб. Статтею 55 Закону визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. За приписами ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Пунктом 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - це особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років та мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-ІV і цього Закону. На виконання положень Закону № 1058-ІV постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Порядок №22-1). Абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Таким чином, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29.01.2020 у справі № 572/245/17 та від 17.06.2020 у справі № 572/456/17. Крім того, у постановах від 19.09.2019 у справі № 556/1172/17, від 11.03.2024 у справі № 500/2422/23, від 19.09.2024 року у справі № 460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зменшення пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зменшення пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. На підставі викладеного, Суд, враховуючи наведені висновки та встановлений абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 перелік документів, що подається особою для призначення йому пенсії зі зменшенням пенсійного віку, зауважує, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII. Вказаний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23, від 25 березня 2026 року у справі № 240/322/25. Підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку стала зокрема відсутність достатнього підтвердженого періоду проживання у зоні посиленого радіологічного контролю у визначений статтею 55 Закону № 796-XII період. Щодо проживання або відпрацювання позивачем у цій зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років станом на 1 січня 1993 року, суд зазначає наступне. Так, позивач у період з 21.12.1987 по 19.12.1989 проходив військову службу. При цьому, доказів, які б надали можливість визначити на якій території проходив військову службу позивач матеріали справи не містять. В даному випадку, судова колегія зауважує, що перебування особи у короткострокових відпустках під час проходження військової служби не може прирівнюватися до постійного проживання у відповідній місцевості, оскільки не свідчить про безперервний та тривалий вплив радіаційного фактору, з яким законодавець пов`язує виникнення права на зниження пенсійного віку. Крім того, в періоди з 01.09.1986 по 07.12.1987 та з 03.01.1990 по 27.04.1991 позивач проходив навчання у Чернятинському радгоспі-технікумі. Доказів того, що даний радгосп - технікум знаходився у зоні посиленого радіологічного контролю позивачем суду не надано. Отже, дослідивши наявні докази, суд приходить до висновку, що інформація викладена в довідці Виконавчого комітету Немирівської міської ради 02.01.2025 № 20 прямо суперечить та спростовується інформацією, зазначеною вище, а тому суд першої інстанції необгрунтовано взяв до уваги зазначену у вказаній вище довідці інформацію. Вказане свідчать про те, що позивач з моменту аварії станом на 1 січня 1993 року прожив менше чотирьох років в зоні посиленого радіологічного контролю, а тому не має права на зменшення пенсійного віку. Крім того, у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 сформовано правову позицію, відповідно до якої виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує саме з фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з її постійним проживанням або роботою в такій місцевості. При цьому ступінь зниження пенсійного віку залежить як від рівня радіаційного забруднення відповідної території, так і від тривалості проживання або роботи особи в ній. Судом встановлено, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 19.06.1992 року позивач належить до потерпілих від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), що надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ. Варто зауважити, що за приписами підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 наявність самого посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи недостатньо для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, оскільки таке посвідчення не дозволяє встановити фактичні періоди проживання/роботи особи на території радіоактивного забруднення. Апеляційний суд, відхиляє доводи позивача про те, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше чотирьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII, та вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території. Вказаний висновок застосовано у постанові Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23. Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23, як вже зазначав вище суд виснував, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Колегія суддів враховує, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ є не підтвердження права на зменшення пенсійного віку: позивач фактично проживав на території посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року менше чотирьох років. Отже, ключовим питанням у цій справі є підтвердження належними та допустимими доказами факту фізичного перебування позивача на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території станом на 01 січня 1993 року не менше чотирьох років. Апеляційний суд бере до уваги, що відповідно до абзацу другого підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 визначено перелік документів, які подаються особою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. У цьому контексті колегія суддів повторно зауважує, що наявність посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, не є безумовною та єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII. Вирішальне значення у спірних правовідносинах має встановлення факту реального (фізичного) перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або виконанням трудової діяльності на такій території. Колегія суддів також враховує, що періоди навчання та проходження військової служби за своєю правовою природою можуть бути віднесені до періодів постійного перебування особи у певній місцевості. Водночас такі періоди можуть бути зараховані до стажу проживання або роботи в зоні радіоактивного забруднення лише за умови, що вони фактично відбувалися саме на території відповідної зони та підтверджені належними і допустимими доказами, які беззаперечно свідчать про місцезнаходження особи у такій зоні (зокрема, довідками з місця проживання під час навчання, документами про дислокацію військової частини, іншими офіційними документами). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23. Таким чином, право на зниження пенсійного віку пов`язується законодавцем із тривалим впливом радіаційного фактору на організм людини, що обумовлюється саме фактичним перебуванням особи у відповідній зоні протягом визначеного часу. Водночас, матеріалами справи підтверджується, що позивач проживав у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року менше чотирьох років, що є недостатнім для набуття права на зниження пенсійного віку відповідно до вимог законодавства. За таких обставин, доводи апеляційної скарги відповідача спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим наявні підстави для скасування рішення суду в цій частині. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області задовольнити повністю. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року скасувати. Прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.