Постанова 4813 № 495/3515/23

Номер провадження: 22-ц/813/4981/26 Справа № 495/3515/23 Головуючий у першій інстанції Гелла С. В. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач), судді Назарова М.В., Коновалова В.А., за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 представник позивача ОСОБА_2 відповідач - ОСОБА_3 треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради, Міністерство оборони України розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Єфименко Наталі Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Гелли С.В., у приміщенні того ж суду, у цивільний справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради, Міністерство оборони України про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,- установив: Короткий виклад обставин справи Сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який на підставі заочного рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.02.2021, справа №495/7811/20 був розірваний. Від шлюбу мають спільного малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 30.07.2019, актовий запис №424. З довідкок про склад сімї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб ОСББ «Платан» вбачається, що малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до акту оцінки потреб сімї №48 від 21.06.2023, складеного фахівцем із соціальної роботи, потреби дитини задоволені в повному обсязі, дитина забезпечена усім необхідним для повної життєдіяльності, позивач ОСОБА_5 має високий батьківський потенціал. Малолітній ОСОБА_4 є вихованцем дошкільного підрозділу ІІ молодшої групи «Півник» початкової школи імені С.О.Морозової. Адміністрація навчального закладу характеризує дитину як активного, уважного, дружелюбного хлопчика, батько дитини виконує батьківські обов`язки на належному рівні, цікавиться шкільним життям дитини. Мати дитини участі у вихованні дитини не приймає, з вихователя не спілкується, батьківські збори не відвідує. Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи відповідач ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач ОСОБА_1 проходить військову службу по мобілізації під час військового стану у військовій частині НОМЕР_2 . За місцем проживання ОСОБА_5 характеризується посередньо, до адміністративної відповідальності не притягувався, спиртними напоями не зловживає, скарг від сусідів не надходило, на обліку лікаря-нарколога та у лікаря-психіатра не перебуває. Прочинаючи з липня 220 року ні позивач ні малолітній син не бачили відповідача, оскільки остання покинула дитину та пішла мешкати з іншою адресою, вихованням та утриманням не займається, не цікавиться життям дитини та не проявляє материнського інтересу. Позивач з метою забезпечення найкращих інтересів дитини звернувся до суд з даним позовом та про сить його задовольнити. Короткий зміст рішення суду Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради, Міністерство оборони України про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини відмовлено. Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції зазначав, що в даній ситуації при винесені висновку орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради діяв виключно в особистих інтересах позивача, який намагається звільнитися з військової служби, а не в інтересах малолітньої дитини. На час розгляду даного спору судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком буде мати більш позитивний вплив на дитину. Позивачем не надано суду переконливих доказів на підтвердження того, що проживання малолітньої дитини з матір`ю суперечить інтересам дитини та негативно вплине на психоемоційний стан малолітньої дитини, створить загрозу заподіяння дитині психічної шкоди, що відповідач, як мати дитини неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки, жорстоко поводиться з дитиною або не піклується про неї, належним чином не забезпечує дитині умови для гармонійного життя та духовного розвитку. У контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, з урахуванням висновків Верховного Суду, а також враховуючи військову службу батька, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради, Міністерство оборони України про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком. Суд зазначав, що в подальшому, з урахуванням обставин, які можуть виникнути, місце проживання дитини може бути змінено за згодою батьків та самої дитини, а після досягнення дитиною чотирнадцяти років, вона вправі самостійно визначати з ким із батьків буде проживати. Щодо вимог про стягнення аліментів, суд першої інстанції зазначав, що позивачем на підтвердження факту проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 надана довідка про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб ОСББ «Платан» №11 від 27.02.2023. Проте вказаний доказ суд першої інстанції вважав не належним, оскільки докази про факт проживання дитини з будь-ким із батьків мають носити офіційний характер, як то довідка або акт про спільне проживання матері (батька) і дитини, акт підтвердження факту проживання без реєстрації, які видаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, Центром надання адміністративних послуг за місцем проживання матері (батька) та за встановленою формою. Оскільки позивачем не надано достатніх та достовірних доказів, що малолітня дитина проживає разом з ним та перебуває на його утриманні, тому суд позбавлений можливості присудити стягнення аліментів з відповідача. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Не погодившись із вказаним рішенням адвокат Єфименко Наталі Василівни, звернулася з апеляційною скаргою безпосередньо до Одеського апеляційного суду та просила рішення Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , представник за ордером адвокат Єфименко Наталя Василівна, до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради, Міністерство оборони України про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в поному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що судом порушено цивільне процесуальне законодавство щодо порядку розгляду справ, ухвалено рішення суду без участі сторін у справі, яких навіть не запросили до зали суду або до відеоконференції. При цьому і рішенні суд зазначив, що ніхто не з`явився, що не відповідає дійсності.. Вважали, що суд першої інстанції взагалі не дослідив усі наявні в матеріалах справи письмові належні і допустимі докази, не надав їм належної оцінки, так як вказані документи складалися уповноваженим особами безпосередьо за фактом виїзду та встановлення місця проживання малолітньої дитини. Зазначали, що суд першої інстанції не врахував, що зважаючи на малий вік дитини, проживання дитини протягом більшого періоду свого життя від народження з батьком (з 8 місяців), визначення місця проживання дитини з батьком відповідатиме його найкращим інтересам, сприятиме розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, де разом з ними проживають нова дружина позивача, яка фактично стала матір`ю для ОСОБА_6 , та маленький новонароджений братик. Тобто дитина живе у злагоді та люблячій сім`ї, що має позитивний вплив на дитину та для її розвитку вже у звичному для неї середовищі. Вважали, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що мати самоусунулась від виховання дитини, від утримання дитини матеріально, морально та фізично, в той час як чинне законодавство чітко визначає, що батьки повинні сумлінно виконувати свої батьківські обов`язки та утримувати дитину до повноліття. Крім того вважали, суд першої інстанції взагалі не з`ясовував чи приймає участь мати в житті дитини і яким чином. Відмовляючи у стягненні аліментів на дитину суд законодавчо не обґрунтував такий висновок, а надані письмові докази проігнорував, зазначивши, що позивачем взагалі не надано доказів. Щодо явки сторін. Сторони були сповіщені належним чином про дату, час та місце судового засідання. До судового засідання адвокатом Єфименко Н.В. було подано клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконфернцзв`язку, яке апеляційним судом було задоволено, інші учасники в судове засідання не з`явились. Клопотань про відкладення не заявляли, що не перешкоджає апеляційному перегляду. Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Судовою колегією встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який на підставі заочного рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.02.2021, справа №495/7811/20 був розірваний. Від шлюбу мають спільного малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 30.07.2019, актовий запис №424. Між сторонами виник спір стосовно місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб ОСББ «Платан» №11 від 27.02.2023 вбачається, що малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до акту оцінки потреб сім`ї №48 від 21.06.2023, складеного фахівцем із соціальної роботи, потреби дитини задоволені в повному обсязі, дитина забезпечена усім необхідним для повної життєдіяльності, позивач ОСОБА_5 має високий батьківський потенціал. Малолітній ОСОБА_4 є вихованцем дошкільного підрозділу ІІ молодшої групи «Півник» початкової школи імені С.О.Морозової. Адміністрація навчального закладу характеризує дитину як активного, уважного, дружелюбного хлопчика, батько дитини виконує батьківські обов`язки на належному рівні, цікавиться шкільним життям дитини. Мати дитини участі у вихованні дитини не приймає, з вихователя не спілкується, батьківські збори не відвідує. Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи відповідач ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до довідки від №1560 від 22.06.2023 позивач ОСОБА_1 проходить військову службу по мобілізації під час військового стану у військовій частині НОМЕР_2 . За місцем проживання ОСОБА_5 характеризується посередньо, до адміністративної відповідальності не притягувався, спиртними напоями не зловживає, скарг від сусідів не надходило, на обліку лікаря-нарколога та у лікаря-психіатра не перебуває. 15.01.2021 Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області, справа №495/7812/20 був виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини з усіх заробітків (доходу), але не менше 50% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 24.12.2020 і до досягнення дитиною повноліття, саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20.12.2021 року, справа №495/7812/20 заява ОСОБА_3 про перегляд судового наказу виданого 15.01.2021 Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області, справа №495/7812/20 за нововиявленими обставинами задоволена. ОСОБА_3 поновлено строк на звернення до суду з заявою про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами. Судовий наказ виданий Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області 15.01.2021, справа №495/7812/20 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини з усіх заробітків (доходу), але не менше 50% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 24.12.2020 і до досягнення дитиною повноліття, саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 - скасований. До суду першої інстанції від органу опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради надійшов висновок №02-32/1324 від 07.07.2023 про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 Згідно ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Відповідно до ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Згідно з положеннями ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Згідно статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Відповідно до ст.141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. У частині 4 статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини (частина 2). Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (ч.1 ст.161 СК України). Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В постанові Верховного Суду від 14.09.2022 року у справі № 466/1017/20 (провадження № 61-3587св22) зроблено висновок, що «рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. В постанові Верховного Суду від 14.02.2019р. в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку». В постанові Верховного Суду від 28.04.2022р. у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21) зроблено висновок, що «при визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесів вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини. Колегія суддів зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів». У статті 19 СК України зазначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Дослідивши зміст висновку орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради №02-32/1324 від 07.07.2023, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції який не погодився з висновком про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з батьком, оскільки висновок прийнято без встановлення всіх обставин, є недостатньо обґрунтованим та суперечить в першу чергу інтересам малолітньої дитини. Суд першої інстанції доцільно та влучно звертав увагу, що у висновку органу опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради №02-32/1324 від 07.07.2023 не зазначено, яким чином малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 може мешкати з батьком, який проходить військову службу в ЗСУ, у будь-який час та без його згоди, може бути переведений в іншу частину та місцевість, оскільки є діючим військовослужбовцем. Відповідно до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України Конструкція вказаної норми вказує, що законодавцем передбачена можливість надання військовослужбовцю право на звільнення з військової служби зокрема у випадку коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який у подальшому продовжено та не скасовано на даний час. Суд першої інстанції враховував, що наразі триває загальна мобілізація в Україні, а тому, в даній ситуації при винесені висновку орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради діяв виключно в особистих інтересах позивача, який намагається звільнитися з військової служби, а не в інтересах малолітньої дитини. Судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції, що на час розгляду даного спору судом першої інстанції не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком буде мати більш позитивний вплив на дитину. Судова колегія звертає увагу на процесуальну поведінку відповідачки яка жодним чином не заперечувала проти апеляційної скарги та не зявилась до суду. Крім того, суд першої інстанції вірно вважав, що позивачем не надано суду переконливих доказів на підтвердження того, що проживання малолітньої дитини з матір`ю суперечить інтересам дитини та негативно вплине на психоемоційний стан малолітньої дитини, створить загрозу заподіяння дитині психічної шкоди, що відповідач, як мати дитини неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки, жорстоко поводиться з дитиною або не піклується про неї, належним чином не забезпечує дитині умови для гармонійного життя та духовного розвитку. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 73 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Усталена практика Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - і якщо це не порушуватиме права та інтереси дитини - підлягають врахуванню інтереси батьків. Таким чином, висновки суду першої інстанції, що у контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, з урахуванням висновків Верховного Суду, а також враховуючи військову службу батька, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради, Міністерство оборони України про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком, є вірними та законними. Крім того, суд першої інстанції зазначав, що в подальшому, з урахуванням обставин, які можуть виникнути, місце проживання дитини може бути змінено за згодою батьків та самої дитини, а після досягнення дитиною чотирнадцяти років, вона вправі самостійно визначати з ким із батьків буде проживати. Щодо вимоги про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини. Згідно ч.1, 2 ст.179 СК України передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до ч.5 ст.183 СК України, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Наведені норми імперативно закріплюють обов`язок обох батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-XII та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Обов`язок батьків по утриманню дітей до досягнення ними повноліття закріплений в ч.2 ст. 51 Конституції України. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Відповідно до п. 17 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина. Позивачем на підтвердження факту проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 надана довідка про склад сімї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб ОСББ «Платан» №11 від 27.02.2023. Проте вказаний доказ суд першої інстанції вірно вважав не належним, оскільки докази про факт проживання дитини з будь-ким із батьків мають носити офіційний характер, як то довідка або акт про спільне проживання матері (батька) і дитини, акт підтвердження факту проживання без реєстрації, які видаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, Центром надання адміністративних послуг за місцем проживання матері (батька) та за встановленою формою. Судова колегія вважає, що судом першої інстанції вірно зазначено, що оскільки позивачем не надано достатніх та достовірних доказів, що малолітня дитина проживає разом з ним та перебуває на його утриманні, враховуючи те, що позивач служить в ЗСУ, суд першої інстанції був позбавлений можливості присудити стягнення аліментів з відповідача. Враховуючи встановлені обставини суд першої інстанції прийшов до вірних висновків, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Доводи апеляційної скарги, що судом порушено цивільне процесуальне законодавство щодо порядку розгляду справ, ухвалено рішення суду без участі сторін у справі, що сторони не були запрошені до зали суду або до відео конференції, а зазначене у рішенні суду, що ніхто не з`явився, що не відповідає дійсності, судова колегія вважає не слушними, з огляду на наступне. Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 21 листопада 2025 року було закрито підготовче провадження та призначено справи до судового розгляду на 13:30 год 25.12.2025 року. Довідкою секретаря судового засідання встановлено, що 25.12.2025 року у приміщенні Білгород-Дністровського міськрайоного суду Одеської області з 12:00 по 14:00 год було припинено повне постачання електричної енергії без попередження. Відповідно до матеріалів справи наявних в системі ЄСІТС, а саме з картки руху документу про отримання судових-повісток повідомлень авторизованим користувачем підсистеми «Електронний суд» адвокатом Єфименко Н.В. отримано 27.11.2025 18:26. Жодних клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції призначеного на 13:30 год 25.12.2025 року з боку сторони позивача не надходило, як і не надходило клопотань про відкладення розгляду справи, а тому такі доводи скаржника необґрунтовані належним чином та задоволенню не підлягають. Стосовно доводів апеляційної скарги, що суд першої інстанції взагалі не дослідив усі наявні в матеріалах справи письмові належні і допустимі докази, не надав їм належної оцінки, судова колегія вважає безпідставними, адже виходячи з вище досліджених апеляційним судом висновків та оцінки доказів наданих судом першої інстанції, встановлено, що судом першої інстанції дотримано вимоги законів, щодо повного, об`єктивного дослідження матеріалів справи та наданих сторонами доказів, такі доводи лише зводяться до незгоди сторони скаржника з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів, а тому такі доводи задоволенню не підлягають. Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не врахував, що дитина живе у злагоді та люблячій сім`ї, що має позитивний вплив на дитину та для її розвитку вже у звичному для неї середовищі, судова колегія вважає, що судом першої інстанції надано вірної оцінки, а також такі доводи є суб`єктивним судженням сторони скаржника, яке зводиться до того, щоб в подальшому у батька військовослужбовця були підстави для звільнення від проходження військової служби. Крім того, докази надані стороною позивача дають підстави вважати, що заявлені позивачем вимоги не вплинуть на найкраще виховання дитини, так як на даний час з таких доказів встановлено, що дитина виховується на належному рівні, родина характеризується позитивно, тобто дитину вже забезпечено усіма благами на належному рівні. Щодо доводів апеляційної скарги, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що мати самоусунулась від виховання дитини, від утримання дитини матеріально, морально та фізично, в той час як чинне законодавство чітко визначає, що батьки повинні сумлінно виконувати свої батьківські обов`язки та утримувати дитину до повноліття, апеляційний суд вважає такі доводи не слушними, так як позбавлення батьківських прав є доволі тяжким видом позбавлення прав матері на своє волевиявлення материнства, а з наявних доказів у справи встановлено, що дитина виховується на належному рівні та забезпечена матеріальними та духовними благами. Стосовно доводів апеляційної скарги, суд першої інстанції взагалі не з`ясовував чи приймає участь мати в житті дитини і яким чином, апеляційний суд зазначає, що засадами цивільного судочинства є «змагальність сторін», «диспозитивність», з наявних доказів встановлено, що матір не приймає участі у вихованні дитини, але ж її самоусунення не є такою підставою для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції відмовляючи у стягненні аліментів на дитину законодавчо не обґрунтував такий висновок, а надані письмові докази проігнорував, зазначивши, що позивачем взагалі не надано доказів, апеляційний суд вважає безпідставними, та такими, що не спростовано належним чином, так як суд першої інстанції зазначав наступне. Позивачем на підтвердження факту проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 надана довідка про склад сімї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб ОСББ «Платан» №11 від 27.02.2023. Проте вказаний доказ є не належним, оскільки докази про факт проживання дитини з будь-ким із батьків мають носити офіційний характер, як то довідка або акт про спільне проживання матері (батька) і дитини, акт підтвердження факту проживання без реєстрації, які видаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, Центром надання адміністративних послуг за місцем проживання матері (батька) та за встановленою формою. Оскільки позивачем не надано достатніх та достовірних доказів, що малолітня дитина проживає разом з ним та перебуває на його утриманні, тому суд позбавлений можливості присудити стягнення аліментів з відповідача. Судова колегія вважає, що суд першої інстанції надав вірної оцінки мотивам заявленим у позові в обґрунтування вимог, щодо стягнення аліментів на користь позивача з відповідачки, чого не спростовано скаржником під час апеляційного перегляду справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. Інших доводів скаржником не наведено, а тому апеляційний суд позбавлений можливості задовольнити апеляційну скаргу. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо про відсутність правових підстав для задоволення позовної заяви. Обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. 263 ЦПК України вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення вимог заяви про залишення без руху позовної заяви. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- ухвалив: Апеляційну скаргу адвоката Єфименко Наталі Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова В.А. Коновалова