Постанова Рівненський апеляційний суд № 570/4727/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 червня 2026 року м. Рівне Справа № 570/4727/25 Провадження № 22-ц/4815/844/26 Головуючий у Рівненському районному суді Рівненської області: суддя Кушнір Н.В. Рішення суду першої інстанції (повний текст) ухвалено: 22 січня 2026 року у м. Рівне Рівненського району Рівненської області Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: Хилевич С.В. судді: Гордійчук С.О., Боймиструк С.В. секретар судового засідання: Пиляй І.С. за участі: учасники справи та їх представники в судове засідання не з`явилися, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 січня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання обов`язку боржника за договором позики відсутнім, в с т а н о в и в: У вересні 2025 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визнання відсутнім обов`язку боржника за договором позики у формі розписки від 14 червня 2000 року щодо повернення ним від відповідача позики у сумі, еквівалентній 10 000 доларів США, будь-кому, у будь-якій сумі, еквівалентній 10 000 доларів США, а так само і у сумі 10 000 доларів США. Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що рішенням Рівненського міського суду від 22 вересня 2015 року, яке набрало законної сили, стягнуто із нього на користь ОСОБА_2 10 000 доларів США позики відповідно до розписки, що еквівалентно за курсом Національного банку України (далі НБУ) 215 764, 97 гривень, а також 106, 32 гривні процентів річних та 2 157, 65 судового збору. Судове рішення на час пред`явлення цього позову є примусово виконаним. Між тим, за своїм змістом розписка не свідчить про одержання грошей у позику, про набуття зобов`язань повернути гроші, про те, що її предметом є іноземна валюта, а тому не може вважатися борговим документом і укладеним договором позики. Рішенням Рівненського районного суду від 22 січня 2026 року ОСОБА_1 відмовлено у позові до ОСОБА_2 про визнання обов`язку боржника за договором позики відсутнім. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його скасувати, задовольнивши позов повністю. Обґрунтовуючи її, зазначалося про те, що звертаючись із цим позовом, він дійсно має намір переглянути рішення Рівненського міського суду від 22 вересня 2015 року у справі №569/11141/15-ц як завідомо неправосудне, однак у передбачений законом спосіб, без зловживання правом на звернення до суду та без уведення суду в оману щодо дійсних обставин, а на підставі не спростованого судом і не скасованого законом права на доступ до правосуддя. Зауважує, що правові оцінки суду і самі по собі рішення в інших справах не є обов`язковими для вирішення спору у іншій справі, адже самі по собі оцінки та рішення суду не є передбаченими законом правовими підставами виникнення, зміни чи припинення прав і обов`язків. Вважає, що судове рішення у справі №569/11141/15-ц є ухваленим внаслідок судової, а не правової визначеності, у зв`язку із чим бути аксіомною підставою для відмови у задоволенні позову не може. На думку заявника, помилковість оскаржуваного рішення полягає ще й у тому, що суд при її розгляді, як і при розгляді інших справ, був зобов`язаний, але відмовився встановити фактичні обставини справи та мету складання розписки. При цьому вважає хибною відмову суду у клопотанні про виклик відповідача в судове засідання чи зобов`язати надати відповіді на його письмові питання, що стосуються вказаних обставин, а також пояснити, чому з позовом про стягнення заборгованості він звернувся лише у 2015 році. У поданому відзиві представник ОСОБА_2 адвокат Курись О.П., вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У своїй відповіді на відзив ОСОБА_1 покликається на безпідставність рішення суду попередньої інстанції, а тому і необхідність скасування судового рішення та задоволення його позову. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги. Згідно зі ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як з`ясовано судом, 22 вересня 2015 року рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі №569/11141/15-ц встановлено факт укладення договору позики, що має реальний характер, і факт передачі грошової суми позичальнику. Цим рішенням стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за договором позики 10 000 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 215 764, 97 гривень, три проценти річних в сумі 106, 32 гривні та вирішено питання про судові витрати у справі. 13 червня 2016 року ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 13 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 вересня 2015 року залишено без змін. 27 січня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 13 червня 2016 року залишено без змін. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 березня 2018 року у справі №569/10285/17 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики з підстав, передбачених ч.1 ст.49 ЦК УРСР. Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 02 лютого 2023 року закрито провадження у справі №570/2573/22 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про оцінку тексту розписки, що була складена 14 червня 2000 року про отримання ним від ОСОБА_2 позики в сумі, еквівалентній 10 000 доларів США, на відповідність її вимогам ч.2 ст.129, ч.2 ст.169, ст.374 ЦК УРСР, а також фактичним обставинам справи на предмет наявності підстав вважати її неукладеним договором позики, в т.ч. через відсутність вказівки сторін та предмету позики, підтвердження факту передачі йому грошей у позику, а також його зобов`язання повернути їх ОСОБА_2 . Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 02 лютого 2023 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині вимог про визнання недійсним договору позики із підстави укладення його під впливом помилки, що має істотне значення відповідно до ст.56 ЦК УРСР, розписку, складену 14 червня 2000 року про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 позики в сумі, еквівалентній 10 000 доларів США, яка рішенням Рівненського міського суду від 15 вересня 2015 року була визнана договором позики, що відповідає вимогам ст.ст.1046-1051 ЦК України. Рішення судів у справах №569/11141/51-ц, №569/10285/17 і №570/2573/22 набрали законної сили. Вважаючи, що розписка від 14 червня 2000 року, за якою позивач отримав від відповідача позику, сума якої є еквівалентна 10 000 доларів США, не свідчить про укладення між сторонами цивільно-правового договору позики, що передбачено ст. 374 ЦК УРСР, адже її зміст не підтверджує, що сторонами угоди досягнуто згоди щодо її істотних умов, а саме, що отримані від позикодавця гроші отримані ним у позику, що предметом позики є іноземна валюта, а також про набуття зобов`язання повернути позику, у вересні 2025 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визнання обов`язку боржника за договором позики відсутнім. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із відсутності фактичних і правових підстав для задоволення вимог позивача, оскільки судовими рішеннями у справах №569/11141/51-ц, №569/10285/17 та №570/2573/22 вже досліджувалися форма, зміст та обставини складання спірної розписки, надавалася оцінка доводам ОСОБА_1 про те, що цей документальний доказ не є борговою розпискою, а є розпискою про припинення зобов`язання поверненням позики. При цьому рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 вересня 2015 року у справі №569/11141/15-ц встановлено факт укладення договору позики 14 червня 2000 року, що має реальний характер, і факт передачі суми позичальнику. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 25 січня 2017 року у справі №569/11141/15-ц погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які встановили, що укладений між сторонами письмовий договір позики є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, дійшли обґрунтованого висновку про виникнення боргового зобов`язання, яке не було виконане відповідачем. Отже, рішення судів у інших цивільних справах ухвалені між тими самими сторонами і стосуються спірної розписки, а обставини, встановлені цими рішеннями, мають преюдиційне значення при розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання обов`язку боржника за договором позики відсутнім. З огляду на наведене у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. З такими висновками погоджується колегія суддів. Згідно із ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З висновку Верховного Суду, що висловлений у постанові від 06 вересня 2022 року у справі №640/10625/21, вбачається, що преюдиційність у процесуальному праві має вираження у вигляді обов`язку суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів факти, які раніше вже були встановлені набутим законної сили судовим рішенням або вироком у будь-якій іншій справі. Преюдиційність дає змогу уникнути ухвалення суперечливих судових фактів щодо того ж питання та вирішувати справи з найменшими витратами часу й засобів Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі №753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)). Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі №917/1345/17 (провадження № 12-144гс18)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі №907/29/19 (провадження № 12-17гс20) зазначено, що: "7.10. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо". Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування не підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову. Не можна погодитися із доводами апеляційної скарги про те, що правові оцінки суду і судові рішення в інших справах не є обов`язковими для вирішення спору у іншій справі, адже відповідну оцінку їм надано наведеними висновками Верховного Суду. Не заслуговують на увагу твердження позивача про недодержання судом норм процесуального права, що полягало, зокрема, у відмові у клопотанні про виклик відповідача в судове засідання чи зобов`язанні надати відповіді на його письмові питання, пояснити, чому з позовом про стягнення заборгованості він звернувся лише у 2015 році. Так, згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би хибне розв`язання спірних правовідносин, заявник не надав, матеріали справи їх не містять, а апеляційним судом здобуто не було. При цьому встановлено й відсутність обставин, які свідчили би про обов`язкове скасування судового рішення внаслідок існування підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України. В решті його аргументи колегією суддів також визнаються необґрунтованими, а тому відхиляються. Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. У справі "Рябих проти Росії" (заява №52854/99, рішення від 24 липня 2003 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 § І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів. Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов`язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення мають використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень. Щодо заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів і відкладення розгляду справи, то вона апеляційним судом не вирішувалася внаслідок того, що її було подано о 10 год. 08 хв. 02 червня 2026 року, тоді як справа розглянута за відсутності учасників справи та їх представників о 10 год. 00 хв. 02 червня 2026 року, тобто у визначений ухвалою Рівненського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року час. Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 січня 2026 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: С.О.Гордійчук С.В.Боймиструк