Постанова 4814 № 526/2944/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 526/2944/25 Номер провадження 22-ц/814/2179/26Головуючий у 1-й інстанції Киричок С. А. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А. судді: Дорош А.І., Триголов В.М. розглянув в порядку письмового провадження без виклику учасників в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою адвокатки Рой Інни Володимирівни, представниці ОСОБА_1 , та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Край» на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 16 лютого 2026 року (час ухвалення судового рішення не зазначено дата складання повного текста судового рішення - 16 лютого 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Край» про стягнення коштів (орендної плати). Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд у с т а н о в и в: У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, просила стягнути з ТОВ «Агро-Край» заборгованість по орендній платі за користування земельною ділянкою кадастровий номер 5320483000:00:001:0425 за 2023 рік у розмірі 7 236,75 грн, з них 5 491,48 грн (орендної плати), 302,41 грн - 3% річних, 1 074,93 грн інфляційних втрат, 367,93 грн (пені). Також просила стягнути судові витрати у сумі 1 211,20 грн судового збору та 8 000 грн витрат на правничу допомогу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за 2023 рік відповідач порушив свої зобов`язання щодо своєчасного розрахунку за користування земельною ділянкою. Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 16 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Агро-Край» про стягнення коштів (орендної плати) задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Агро-Край» на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі за користування земельною ділянкою кадастровий номер 5320483000:00:001:0425 за період з 01.01.2023 по 16.11.2023 у загальному розмірі 6 346,58 грн, з них 4 816,00 грн (орендна плата), 265,21 грн - 3% річних, 942,70 грн інфляційних втрат, 322,67 грн пеняі. Стягнуто з ТОВ «Агро-Край» на користь ОСОБА_1 , судові витрати, які складаються з витрат на правову допомогу у розмірі 7 016,00 грн та суму судового збору в розмірі 1 062,22 грн. В апеляційній скарзі адвокатка Рой І.В., представниця ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не провів вірного розрахунку заборгованості та не врахував, що ще до суми заборгованості слід додати 19,5% податків та військового збору, а також судом не враховано, що строк дії договору припадає не на кінець сільськогосподарського року (вересень), тобто не на 31 грудня, а на 16 листопада і вказане не звільняє орендаря від виконання обов?язку сплатити власнику земельної ділянки всю передбачувану умовами договору орендну плату. В апеляційній скарзі ТОВ «Агро-Край», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 7 016 грн, зменшивши її до 3 000 грн. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказано, що розмір правничих витрат, визначений позивачем, є завищеним та неспіврозмірним зі складністю даної справи. Відповідач у відзиві на позовну заяву прохав суд зменшити розмір витрат на правовому допомогу до 3 000,00 грн, водночас судом це здійснено не було. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Агро-Край», посилаючись на необгрунтованість апеляційної скарги ОСОБА_1 , зазначає, що позивач 17.11.2023 вже уклала новий договір з СВК «Молода Україна». Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, а апеляційну скаргу ТОВ «Агро-Край» слід задовольнити з таких підстав: Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права. Судом встановлено, що на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 12.01.2002 ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки з кадастровим номером 5320483000:00:001:0425 площею 1,810 га (а.с.8 зворот-9). 16.11.2015 між ОСОБА_1 і ТОВ «Калина» укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку загальною площею 1,810 га, кадастровий номер 5320483000:00:001:0425, яка розташована на території Книшівської сільської ради (а.с.10-13). Згідно з п.8 договору оренди землі договір укладено строком на 7 років. 28.05.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ «Калина» укладено додаткову угоду б/н, якою визначено нового орендаря - ТОВ «Агро-край», визначено нову нормативно грошову оцінку земельної ділянки, яка становить 68 217,08 грн (а.с.15). Внесено зміни у п. 5 договору оренди землі та визначено, що з врахуванням додаткової угоди нормативно грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 5320483000:00:001:0425 становить 68 217,08 грн. Внесено зміни у п.9 договору оренди землі та визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 6 821,71 грн за рік( а.с.15). Як вбачається з відомості з державного реєстру фізичних осіб- платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на березень 2025 року, ТОВ «Агро-Край» сплатило позивачці орендної плати: за 2022 рік: у грудні 2022 року 1 596,28 грн; у лютому 2023 року 6 589,77 грн (а.с.18-20). Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з доведеності та обгрунтованості позовних вимог, однак провів власний перерахунок заборгованості. Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , апеляційний суд керується такими міркуваннями. Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються положеннями укладеного між сторонами договору оренди землі, а також нормами Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV із змінами та доповненнями, Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України. Згідно статті 1 ЗУ «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Аналогічна норма міститься у частині першій статті 93 ЗК України. Частиною першою статті 792 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Отже, плата за володіння і користування орендованою земельною ділянкою є обов`язковою умовою оренди землі. Розмір орендної плати, її індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату визначається умовами договору оренди землі (частина перша статті 15 ЗУ «Про оренду землі»). Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі; розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди; обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частини перша-третя статті 21 Закону № 161-XIV). Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України). Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За нормами статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» праву орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати кореспондується обов`язок орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт. Відповідач не заперечує, що свого обов`язку з виплати орендної плати позивачу 2023 рік належним чином не виконав, прострочив грошове зобов`язання, тому на підставі частини другої статті 625 ЦК України має сплатити борг з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми. Стаття 31 Закону України «Про оренду землі» регулює питання припинення договору оренди землі, а саме у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачка зазначала, що відповідно до п.27 перехідних положень ЗКУ, під час дії воєнного стану строк дії договору вважається поновленим на один рік без волевиявлення сторін. Законом України від 24.03.2022 року № 2145-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», що набрав чинності 07.04.2022 року (далі - Закон № 2145-ІХ) розділ X «Перехідні положення» ЗК України були доповнені пунктом 27, згідно якого під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, а саме : вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення, в тому числі приватної власності. У свою чергу, Законом України від 09.10.2022 року № 2698-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» (далі - Закон № 2698-IX), який набрав чинності 19 листопада 2022 року, абзац перший підп. 1 п. 27 після слів «воєнного стану» доповнено словами «до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» (тобто цим Законом). Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що у період із 07.04.2022 до 19.11.2022 договори оренди землі, строк яких закінчувався у цей проміжок часу, були поновлені на один рік без волевиявлення сторін договору. У постанові Верховного Суду від 29.03.2023 року у справі № 563/376/22 (провадження № 61-47св23) зазначено, що з дня набрання чинності Законом України № 2698-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель», тобто з 19.11.2022, автоматична пролонгація договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, укладених з фізичними особами, скасована. Враховуючи, що строк договору оренди землі від 16.11.2015 мав закінчитися 16.11.2022, тобто у проміжок часу з 07.04.2022 по 19.11.2022, тобто в період дії Закону № 2698-IX та відповідно припинення дії положень про автоматичну пролонгацію договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, укладених з фізичними особами, то такий договір оренди землі підлягав автоматичній пролонгації. В апеляційній скарзі стверджується про неправильність обрахування судом суми заборгованості. Колегія суддів перевіряючи доводи апеляційної скарги в цій частині, виходить з такого. З огляду на дату укладення спірного договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до нього, а також строку його дії та умов виплати орендної плати у річному розмірі, вбачається, що закінчення річного періоду за узгодженими сторонами умовами припадає саме на 16 листопада 2023 року (перший рік - з 17 листопада 2015 року по 16 листопада 2016 року, другий рік - з 17 листопада 2016 року по 16 листопада 2017 року, третій рік - з 17 листопада 2017 року по 16 листопада 2018 року, четвертий рік - з 17 листопада 2018 року по 16 листопада 2019 року, п`ятий рік - з 17 листопада 2019 року по 16 листопада 2020 року, шостий рік - з 17 листопада 2020 року по 16 листопада 2021 року, сьомий рік - з 17 листопада 2021 року по 16 листопада 2022 року, восьмий рік - з 17 листопада 2022 року по 16 листопада 2023 року, відтак, місцевий суд дійшов необґрунтованого висновку щодо стягнення на користь позивача орендної плати не за повний рік користування земельною ділянкою. Варто наголосити, що часткове стягнення орендної плати мало б місце у випадку дострокового розірвання орендних правовідносин між сторонами правочину, однак у справі, що переглядається такі обставини відсутні. Крім того, факт реєстрації права оренди за іншим суб`єктом поза межами дії укладеного між сторонами справи правочину, не впливає на розгляд даної справи, оскільки вищевказана дія відбулася після закінчення договору та додаткової угоди оренди землі, що укладені між ТОВ «Калина», правноступником якого є ТОВ «Агро -Край», та ОСОБА_1 .. Водночас, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) зроблено висновок, що: «у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party)». Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище, оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь у процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17, провадження № 61-17583св20). Враховуючи, що відповідач є стороною, яка займалася підготовкою як проекту договору оренди та додаткових угод до нього, так і спірних умов щодо орендної плати, то колегія суддів зауважує, що тлумачення договору оренди землі та додаткових угод до нього повинно здійснюватися на користь позивачки. Отже, факт заборгованості за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5320483000:00:001:0425 за 2023 рік є доведеним, проте не у розмірі, що обраховано судом першої інстанції. Відповідно до п.4.2 додаткової угоди б\н від 28 травня 2016 року, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 6 821,71 грн за рік оренди. Враховуючи, що ТОВ «Агро-Край» є податковим агентом і повинен сплатити податки за пайовиків, заборгованість з орендної плати за 2023 рік буде становити 6 821,71 грн 18% - 1.5% = 5 491,48 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Перевіряючи правильність нарахування 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів виходить з такого. Датою подачі позову до суду є 16.09.2025, а отже розрахунок 3% річних та інфляційні втрати слід проводити з дати виникнення заборгованості та по день подачі позову до суду. Тобто 3% річних та інфляційні втрати слід розраховувати із загальної суми заборгованості за кожен рік окремо виходячи із суми 5 491,48 грн. Кошти, які нараховуються на підставі частини другої статті 625 ЦК України нараховуються саме на загальну суму простроченого грошового зобов?язання, яке є доходом позивачки. Сума 3% річних розраховується за формулою: (сума боргу х 3% х кількість прострочених днів) \ 365( кількість днів у році). Тобто 3 % річних за період з 01.12.2023 по 16.09.2025 складає: За який рікДата початку періоду заборгованості(п.11 договору)Кінцева дата (дата звернення до суду)Кількість прострочених днівСума боргу (грн.)Розмір річних відсотківСума 3% за 202331.12.202316.09.20256259 586,543,00%282,09 Всього 282,09 Отже, 3% річних 2023 рік складає 282,09 грн. Сума інфляції розраховується за формулою: сума боргу х процент інфляції - сума боргу. Тобто інфляційні втрати за період з 31.12.2023 по 16.09.2025 будуть складати: За який рікДата початку періоду заборгованостіКінцева дата (дата звернення до суду)Сума боргу (грн.)Індекс інфляції Інфляційні втрати за 202331.12.202316.09.20255 491,482024 -112 01.01-16.09 2025 107,2 (101,2; 100,8; 101,5; 100,7; 101,3; 100; 99,8; 99,8; 100,3; 100,9) 5 491,48 х 1,07 = 384,40 Всього 384,40 Отже, інфляційні втрати за 2023 рік складають 384,40 грн. Перевіряючи правильність нарахування пені, колегія суддів виходить з такого. Відповідно п.14 договору оренди у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,01% від несплаченої суми за кожний день прострочення. Прострочення оплати орендної плати за 2023 рік 625 дні. Отже, пеня за період з 31.12.2023 по 16.09.2025 буде складати: 5 491,48 х 0,01% х 625= 343,22 грн; Враховуючи встановлене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог, а саме про часткове задоволення позову. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною 1 та п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , подаючи позовну заяву, сплатила 1 211,20 грн судового збору (а.с.5), подаючи апеляційну скаргу сплатила 1 453,44 грн судового збору.( а.с.75) Позовні вимоги задоволено частково (94,58%). Отже, ОСОБА_1 має право на стягнення з іншої сторони 1 211,20 + 1453,44) х 94,58% = 2 520,22 грн судового збору. Перевіряючи доводи апеляційної скарги ТОВ «Агро-Край» колегія суддів виходить з такого. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша друга статті 133 ЦПК України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Наведене відповідає позиції Верховного Суду у справі №925/1545/20 від 18.02.2022. У постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №824/9/22 зазначено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Відтак, відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу, що узгоджується із позицією Верховного Суду у справі №127/9918/14-ц. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України). Суд першої інстанції наведені норми процесуального права та висновки Верховного Суду не врахував, залишивши без належного реагування доводи відповідача, викладені ним у відзиві на позовну заяву та клопотанні про зменшення правничих витрат, а саме те, що витрати на правничу допомогу є завищеними та такими, що не відповідають критеріям складності справи. Між тим, апеляційний суд, враховуючи, що хоча умови оплати адвокатських послуг є договірними та погодженими на загальну суму 10 000 грн, вважає, що застосуванню підлягає позиція Великої Палати Верховного Суду, сформована у справі №904/4507/18 від 12.05.2020, за змістом якої такі зобов`язання не є обов`язковими для суду у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Тому з огляду на малозначність спору та сформовану сталу судову практику щодо вирішення вимог орендодавців до ТОВ «Агро-Край» про стягнення орендної плати, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги, що визначений до стягнення розмір правничих витрат у сумі 8 000 грн є надмірним, а отже підлягає зменшенню до 3 000,00 грн, що відповідатиме принципу пропорційності, критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони. Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу адвокатки Рой Інни Володимирівни, представниці ОСОБА_1 , задовольнити частково. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Край» задовольнити. Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 16 лютого 2026 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Край» про стягнення коштів (орендної плати), задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Край» на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати за користування земельною ділянкою кадастровий номер 5320483000:00:001:0425 за 2023 рік у розмірі 6 844,41 грн, які складаються з: 5 491,48 грн заборгованості з орендної плати, 282,09 грн - 3% річних, 384,40 грн інфляційних втрат, пені у розмірі 343,217 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Край» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 520,22 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн, а всього 5 520,22 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду безпосередньо протягом тридцяти з дати виготовлення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 01 червня 2026 року. Головуючий суддя О.А. Лобов Судді А.І.Дорош В.М. Триголов