Постанова Одеський апеляційний суд № 947/9513/25

Номер провадження: 22-ц/813/2262/26 Справа № 947/9513/25 Головуючий у першій інстанції Петренко В. С. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М., з участю секретаря Громовенко А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кош 3» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2025 року, постановленого під головуванням судді Петренка В.С., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кош 3» про стягнення заборгованості по заробітній платі, - в с т а н о в и в: У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Кош 3» (далі ТОВ «Кош 3») про стягнення заборгованості по заробітній платі, в якому просила: - стягнути з ТОВ «Кош 3» на її користь заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2022 року по 29.02.2024 року та компенсацію за невикористану відпустку; - стягнути з ТОВ «Кош 3» на її користь середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати, а також компенсацію за невиплачені доходи; - стягнути судові витрати. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що вона була призначена та працювала на посаді головного бухгалтера ТОВ «Кош 3» з 25.02.2020 року (Наказ № 41-К від 24.02.2020 року). Звільнена з посади 29.02.2024 року, на підставі наказу № 1-К від 29.02.2024 року за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України). Позивачка зазначала, що в день її звільнення 29.02.2024 року, відповідач письмово не повідомив її про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України. Позивачці під час трудових відносин з відповідачем, у період з 01.01.2022 року по 29.02.2024 року, була нарахована, але не виплачена заробітна плата у сумі 148725,65 грн. Підтвердженням факту існування заборгованості є угода про порядок грошових виплат, яка була складена з відповідачем від 15.08.2024 року. Згідно цієї угоди сторони домовились, що відповідач зобов`язується виплатити заборгованість по заробітній платі у термін з 20.08.2024 року по 31.12.2024 року. Проте, зазначена сума заборгованості не була сплачена в повній мірі. Також позивачка зазначала, що у відповіді на адвокатський запит №31-01 від 31.01.2025 р. відповідач повідомив, що у період від дати звільнення по теперішній час, позивачу було виплачено заборгованість по заробітній платі в сумі 59490,26 грн., проте не надано жодного доказу цієї виплати. Крім того, відповідно до адвокатського запиту відповідач повинен був надати документи щодо нарахованої та не виплаченої заробітної плати, розрахованої суми компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, вихідну допомогу та суми інших виплат, проте не надав зазначені документи. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволений. Стягнуто з ТОВ «Кош 3» на користь ОСОБА_1 загальну суму заборгованості з заробітної плати за весь час затримки, враховуючи інфляцію, компенсацію за інфляцією в сумі 245823,14 грн., з яких борг по заробітній платі за період з листопада 2022 року по лютий 2024 року в розмірі 107550,00 грн., компенсація за інфляцією 18144,85 грн., компенсація за затримку при звільненні 120128,29 грн., за період з листопада 2022 року по 30.06.2025 року. Вирішено питання про судові витрати. Не погодившись з рішенням суду, ТОВ «Кош 3» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині стягнення з ТОВ «Кош 3» на користь ОСОБА_1 75429,88 грн. боргу по заробітній платі за період з листопада 2022 року по лютий 2024 року, 18144,85 грн. компенсації за інфляцією, 120128,29 грн. компенсації за затримку при звільненні та 2458,23 грн. судового збору на користь держави, посилаючись на те, що судом неправильно досліджені докази наявні в матеріалах справи, надана невірна оцінка доказам, у зв`язку з чим невірно встановлені обставини справи. В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення не прийняв до уваги положення ст. 117 КЗпП України та не в повному обсязі дослідив обставини справи, що призвело до порушення законних прав відповідача. Апелянт звертає увагу, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 32120,12 грн. та вважає, що наданий позивачем розрахунок є недоведеним, необґрунтованим, завищеним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. 22 квітня 2026 року адвокат Оразов А.А., який представляє інтереси ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що він не отримав апеляційну скаргу та ухвалу про відкриття провадження, подав заяву про ознайомлення з матеріалами справи, в якій просив залучити його у справу в якості представника позивача та надати доступ до електронної справи в підсистемі «Електронний суд», у зв`язку з чим просив поновити строк на подання відзиву. Одночасно, адвокат Оразов А.А. подав до суду відзив на апеляційну скаргу. З урахуванням зазначених обставин, приймаючи до уваги, що адвокат Оразов А.А. був приєднаний до підсистеми «Електронний суд» 16 квітня 2026 року, колегія суддів вважає, що поновлення строку в даному випадку буде сприяти виконанню завдання цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, і однією з основних засад (принципів) якого є змагальність сторін, для забезпечення права ОСОБА_1 на користування правничою допомогою, з метою всебічного, об`єктивного та повного встановлення всіх обставин справи, суд вважає за необхідне, поновити представнику ОСОБА_1 пропущений нею строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Оразов А.А., який представляє інтереси ОСОБА_1 зазначає про безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги та вважає, що відповідач затягує розгляд справи, у зв`язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь період фактичної затримки по день винесення рішення, без будь яких обмежень в розмірі 333 294,60 грн. В судове засідання призначене на 26 травня 2026 року представник ТОВ «Кош 3» не з`явився, був сповіщений належним чином (а.с. 103, 105, 105 зв.б. т. 2). Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Оразова А.А., який представляє інтереси ОСОБА_1 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 знаходилась з ТОВ «Кош 3» в трудових відносинах з 25 лютого 2020 року, працювала на посаді головного бухгалтера ТОВ «Кош 3», наказ №41-К від 24.02.2020 року. Наказом від 29.02.2024 року за № 1-к ТОВ «Кош 3» ОСОБА_1 була звільнена з посади головного бухгалтера на угодою сторін пункт 1 ст. 36 КЗпП України. Однак, в день звільнення ОСОБА_1 29.02.2024 року, ТОВ «Кош 3» письмово не повідомило її про нараховані суми належні при звільненні та не здійснило виплату належних коштів. Згідно наданого позивачкою розрахунку заборгованості відповідач повинен виплатити позивачці загальну суму заробітної плати за весь час затримки, враховуючи інфляцію, компенсацію за інфляцією в сумі 245823,14 грн., з яких борг 107550,00 грн., компенсація за інфляцією 18144,85 грн., компенсація за затримку при звільненні 120128,29 грн., яку розраховано за формулою: (7400+7400)/(31+29)=246,67*487 (дні затримки з/п) до 30.06.2025 року. Всього сума за час затримки заробітної плати та компенсації становить 245823,14 грн. Відповідно до довідки ТОВ «Кош 3» від 20.08.2025 року щодо результатів службової перевірки правомірності і достовірності нарахування заробітної плати працівнику ТОВ «Кош 3» ОСОБА_1 , яка працювала на посаді головного бухгалтера, за період з 2022 року по 2024 рік, заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалась не належним чином та з порушенням нормативів відпрацьованого часу, прийнятих на підприємстві, а саме з 01.04.2022 року заробітна плата нарахована виходячи з розрахунку відпрацьованого часу за повний робочий день (8 годин на день), проте поряд з цим, усі працівники Товариства, з 01.04.2022 року були переведені на неповний робочий день, а саме 4 години за день. Таким чином загальна сума заборгованості Товариства по виплаті заробітної плати та усіх інших виплат належних позивачці, передбачених законодавством, станом на дату її звільнення складає 91610,38 грн. Враховуючи те, що за період від дати звільнення по теперішній час, позивачці виплачено заборгованість по заробітній платі в сумі 59490,26 грн., таким чином на дату формування довідки, до сплати залишилось 32120,12 грн. Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що в день звільнення позивача 29.02.2024 року, відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з наступних підстав. Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У відповідності зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи. Статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати працю працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається. Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165)). Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації. У пункті 1 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)). Частиною другою статті 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Як передбачено ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначенні суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Крім того, частинами 1, 4 ст. 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. З аналізу вказаних правових норм вбачається, що остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення, з обов`язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих сум. Судом вірно встановлено, що в день звільнення позивача 29.02.2024 року, відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України. Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника чи уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. в інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно довідки Пенсійного фонду України (форма ОК 5), позивачу нараховувалась щомісячна заробітна плата в розмірі 7200 грн. Згідно ст.ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ, від 19.10.2000 р., підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам. Згідно ст. 3 цього Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу. Відповідно до ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються роботодавцем після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Згідно ч. 6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», № 108/95-ВР від 24.03.1995 року, своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Згідно наданого позивачкою розрахунку заборгованості відповідач повинен виплатити позивачці загальну суму заробітної плати за весь час затримки, враховуючи інфляцію, компенсацію за інфляцією в сумі 245823,14 грн., з яких борг по заробітній платі 107550,00 грн., компенсація за інфляцією 18144,85 грн., компенсація за затримку при звільненні 120128,29 грн., яку розраховано за формулою: (7400+7400)/(31+29)=246,67*487 (дні затримки з/п) до 30.06.2025 року. Всього сума за час затримки заробітної плати та компенсації становить 245823,14 грн. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, відповідно до наданого позивачем розрахунку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що стягненню підлягає сума за час затримки заробітної плати та компенсації у розмірі 245823,14 грн. Також суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги непогодження відповідача з розрахунком позивача та тверджень відповідача, що з 01.04.2022 року усі працівники ТОВ «Кош 3» були переведені на неповний робочий день, а саме 4 години за день в тому числі і ОСОБА_1 , з наступних підстав. Згідно діючого трудового законодавства України переведення працівника на неповний робочий день або тиждень можливо у двох випадках: у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (ст. 32 КЗпП України) та за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом (ст. 56 КЗпП України). Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Згідно ст. 56 КЗпП України за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. При цьому, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач на підтвердження обставин переведення працівників, у тому числі позивачки на неповний робочий день, не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували зміни в організації виробництва і праці або угоду між ОСОБА_1 та ТОВ «Кош 3», повідомлення останню про таке переведення. На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ТОВ «Кош 3» на користь ОСОБА_1 загальну суму заборгованості з заробітної плати за весь час затримки, враховуючи інфляцію, компенсацію за інфляцією в сумі 245823,14 грн. Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ТОВ «Кош 3» про те, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення не прийняв до уваги положення ст. 117 КЗпП України та не в повному обсязі дослідив обставини справи, що призвело до порушення законних прав відповідача, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки вказані доводи спростовуються встановленими обставинами справи у відповідності до наявних в матеріалах справи доказів, яким надана належна та обґрунтована оцінка судом першої інстанції. Доводи апелянта про те, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 32120,12 грн. та вважає, що наданий позивачем розрахунок є недоведеним, необґрунтованим, завищеним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та колегія суддів вважає, суд першої інстанції надав належну оцінку вимогам чинного законодавства та дійшов правильного висновку про задоволення позову у відповідному розмірі. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення. Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - у х в а л и в: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кош 3» залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 01 червня 2026 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький ______________________________________ С.М. Сегеда