Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/23759/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ головуючий суддя у першій інстанції: Друзенко Н.В. 01 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/23759/25 пров. № А/857/13952/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Запотічного І.І., Хобор Р.Б., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управлінню Пенсійного фонду України у місті Києві на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року у справі № 460/23759/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управлінню Пенсійного фонду України у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: 24.12.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управлінню Пенсійного фонду України у місті Києві, у якому просив суд: -визнати протиправним рішення від 05.11.2025р. №172350004147 про відмову у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» -зобов`язати призначити та виплачувати з 28.10.2025р. пенсію за віком відповідно Закону України «Про державну службу», з врахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 28.10.2025р. №7.13-22-13/61 та №7.13-22-13/62, виданих Рівненською митницею, з урахуванням виплачених сум. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28.01.2026р. позов задоволено. Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28.01.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду в Рівненській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 від 28.06.2023р. 28.10.2025р. позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві. 05.11.2025р. Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві прийняв рішення №172350004147 про відмову у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки займані позивачем посади не відносяться до посад віднесених до відповідних категорій посад державної служби передбачених Законом України «Про державну службу», такий стаж становить 7 років 3 місяці 1 день (з 12.06.1995 по 10.04.1997, з 11.04.1997 по 12.09.2000). Зазначено, що до заяви долучено довідки від 28.10.2025р. №7.13-22-13/61 та №7.13-22-13/62, що видані Рівненською митницею, однак такі не відповідають постанові КМУ від 12.07.2024 №823 «Про внесення змін до Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб». ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В ст.46 Конституції України видно, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно ч.1 ст.8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Із змісту ч.1, ч.2, ч.4 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. ч.3 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV передбачено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. В п.2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII видно, що Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993р. № 3723-ХІІ втратив чинність, крім ст.37, що застосовується до осіб, зазначених у п.10 і п.12 розділу XI Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015р. № 889-VIII. ст.37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993р. № 3723-XII визначено що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Відповідно до п.10 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015р. № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. п.12 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015р. № 889-VIII встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Колегія суддів звертає увагу апелянта, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ після 01.05.2016р. є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Отже, після 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015р. № 889-VІІІ) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.10, п.12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VІІІ та мають передбачені ч.1 ст.37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ вік і страховий стаж. п.8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10.12.2015р. № 889-VIII "Про державну службу" передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. В п.2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994р. № 283 (була чинною до 01.05.2016р.) видно, що до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів. Згідно п.4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016р. № 229, до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання. ч.2 ст. 25 Закону "Про державну службу" № 3723 XII передбачено, що при встановленні категорій посад державних службовців зроблено посилання на інші прирівняні до них особи. Суд апеляційної інстанції звертає увагу скаржника, що прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018р. у справі №591/6970/16-а, від 19.03.2019р. у справі №466/5138/17, від 10.04.2019р. у справі №607/2474/17. Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, колегія суддів звертає увагу, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на пенсію відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016р. є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. За правилами, визначеними ст.26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років. Колегія суддів звертає увагу, що у 2023р. ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому, позивач 05.05.2025р. досягнув віку 62 років. А тому, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, в позивача наявний необхідний вік та страховий стаж. Відповідно до записів №№10-40 трудової книжки НОМЕР_2 від 30.06.1981р., встановлено, що позивач з 18.07.1994р. - 08.06.2023р. безперервно працював на посадах у митних органах України, які змінювали назву з подальшим їх правонаступництвом, де відповідно до займаних посад і стажу роботи, йому присвоювались персональні, спеціальні звання та присвоювались ранги державного службовця. Також, позивач: 12.06.1995р. прийняв присягу державного службовця; 13.09.2000р. присвоєне персональне звання «Інспектор митної служби І рангу»; 01.04.2004р. - «Інспектор митної служби II рангу»; 25.06.2005р. - «Інспектор митної служби III рангу»; 01.06.2013р. присвоєно 13 ранг державного службовця; 25.12.2013р. присвоєне спеціальне звання інспектора податкової та митної справи І рангу; 22.02.2016р. присвоєно спеціальне звання «Радник податкової та митної справи III рангу; 06.12.2019р. присвоєно 6 ранг державного службовця. Довідкою Рівненської митниці від 24.10.2025р. №7.13-1/12/10-12/8158 підтверджується, що загальний стаж державної служби за період роботи в митних органах становить 30 років 10 місяців 23 дні. На момент звільнення (08.06.2023р.) ОСОБА_1 займав посаду головного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Сарни» Рівненської митниці. Так, відповідно до вказаної довідки ОСОБА_1 призначений з 18 липня 1994 року на посаду інспектора митного поста «Удрицьк» Дубровицької митниці (витяг з наказу Дубровицької митниці від 15 липня 1994 року №72-ос). Звільнений з посади інспектора митного поста «Удрицьк» Дубровицької митниці в зв`язку з ліквідацією митниці 10 квітня 1997 року (наказ Дубровицької митниці №11-ОС від 08 квітня 1997 року). Призначений в порядку переводу з 11 квітня 1997 року на посаду інспектора відділу «Удрицьк» митного поста «Дубровиця» Рівненської митниці (витяг з наказу Рівненської митниці від 11 квітня 1997 року №100-ос). Переведений з 01 серпня 2000 року на посаду інспектора відділу «Городище» митного поста «Дубровиця» Рівненської митниці (наказ Рівненської митниці від 28 липня 2000 року №43-к). Переведений з 12 лютого 2007 року на посаду інспектора відділу митного оформлення «Прикладники» митного поста «Дубровиця» Рівненської митниці (наказ Рівненської митниці від 08 лютого 2007 року №26-к). Призначений з 05 березня 2008 року на посаду старшого інспектора відділу митного оформлення «Прикладники» митного поста «Дубровиця» Рівненської митниці (наказ Рівненської митниці від 05 березня 2008 року №34-к). Переведений з 01 вересня 2011 року на посаду старшого інспектора відділу митного оформлення «Удрицьк» митного поста «Дубровиця» Рівненської митниці (наказ Рівненської митниці від 31 серпня 2011 року №472-к). Переведений з 20 січня 2012 року на посаду старшого інспектора митного поста «Удрицьк» Рівненської митниці (витяг з наказу Рівненської митниці від 19 січня 2012 року №19-к). Переведений з 08 березня 2012 року на посаду інспектора митного поста «Городище» Рівненської митниці (наказ Рівненської митниці від 07 березня 2012 року №108-к). Переведений з 04 жовтня 2012 року на посаду інспектора митного поста «Удрицьк» Рівненської митниці (наказ Рівненської митниці від 03 жовтня 2012 року №313-к). Переведений з 05 жовтня 2012 року на посаду інспектора митного поста «Городище» Рівненської митниці (наказ Рівненської митниці від 04 жовтня 2012 року №318-к). Звільнений 31 травня 2013 року з посади інспектора митного поста «Городище» Рівненської митниці у порядку переведення до Рівненської митниці Міндоходів (витяг із наказу Рівненської митниці від 31 травня 2013 року №179-к). Призначений з 01.06.2013 на посаду інспектора митного поста «Городище» Рівненської митниці Міндоходів (витяг із наказу Рівненської митниці Міндоходів від 01 червня 2013 року №27-к). Переведений з 01 листопада 2013 року на посаду державного інспектора митного поста «Городище» Рівненської митниці Міндоходів (витяг із наказу Рівненської митниці Міндоходів від 01 листопада 2013 року №194-к). Переведений з 19 грудня 2014 року на посаду державного інспектора митного поста «Городище» Рівненської митниці ДФС (витяг із наказу Рівненської митниці ДФС від 17 грудня 2014 року №75-к). Переведений з 22 лютого 2016 року на Рівненської посаду головного державного інспектора митного поста «Городище» митниці ДФС (наказ Рівненської митниці ДФС від 19 лютого 2016 інспектора року №68-к). Звільнений 05 грудня 2019 року з посади головного державного митного поста «Городище» Рівненської митниці ДФС в порядку переведення до Поліської митниці Держмитслужби (наказ Рівненської митниці ДФС від 04 грудня 2019 року №237-0). Призначений з 06 грудня 2019 року на посаду головного державного інспектора митного поста «Городище» Поліської митниці Держмитслужби Звільнений (наказ Поліської митниці Держмитслужби від 05 грудня 2019 року №96-0). Звільнений 30 червня 2021 року з посади головного державного інспектора митного поста «Городище» Поліської митниці Держмитслужби в порядку переведення до Рівненської митниці (наказ Поліської митниці Держмитслужби від 23 червня 2021 року №109-0). Призначений з 01 липня 2021 року на посаду головного державного інспектора митного поста «Городище» Рівненської митниці (наказ Рівненської митниці від 24 червня 2021 року №52-о). Переведений з 01 вересня 2022 року на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Сарни» Рівненської митниці (наказ Рівненської митниці від 30 серпня 2022 року №218-о). Припинена державна служба та звільнений 08 червня 2023 року з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Сарни» Рівненської митниці, за угодою сторін відповідно до статті 86 Закону України «Про державну службу». Загальний стаж державної служби склав 30 років 10 місяців 23 дні. В п.1-п.5 Порядку №283 регламентовано, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби. До стажу державної служби зараховується робота (служба), серед іншого, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів. Документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи. Обчислений відповідно до цього Порядку стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії. ст.408 Митного кодексу України (в редакції Закону від 11.07.2002р. №92-IV) (далі МК України) передбачено, що правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом, а в частині, що не регулюється ним, Законом України «Про державну службу». Згідно ч.1 ст.413 МК України у вказаній редакції, особи, які вперше зараховуються на посади державної служби у митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях, приймають Присягу державного службовця. ч.1, ч.2 ст.569 МК України (у редакції Закону від 13.03.2012р. №4495-VI) визначено, що посадовими особами митної служби України є працівники митних органів України, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності митної служби України і яким присвоєно спеціальні звання митної служби. Посадові особи митної служби України є державними службовцями. Правове становище посадових осіб митної служби України визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України. Із змісту ч.1 ст.588 МК України (у редакції Закону від 13.03.2012 №4495-VI) видно, що пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України «Про державну службу». Час служби зазначених осіб в митних органах зараховується до стажу державної служби, необхідного для призначення пенсії державного службовця. ч.1 ст.588 МК України (у редакції Закону №405-VII від 04.07.2013) передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому, період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом. Наведене узгоджується ч.18 ст.37 Закону "Про державну службу" № 3723-XII, згідно якої період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Аналогічні положення щодо віднесення посадових осіб органів доходів і зборів до державних службовців та пенсійного забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», передбачені і Митними кодексами України від 11.07.2002р. (про що зазначено вище) та від 12.12.1991р. (зокрема, ч.3 ст.154 МК України в редакції Закону №1970-XII). Отже, законодавством, яке діяло в період роботи (служби) позивача, та яке діє на цей час визначено, що посадові особи державної митної служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому, період проходження такої служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ. Вказане підтверджується також положенням п.7 ч.2 ст.46 Закону №889-VIII та п.4 «Порядку обчислення стажу державної служби», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №229 від 25.03.2016р. (далі Порядок №229), які діють з 01.05.2016р., де закріплено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання. Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що, станом на 01.05.2016р. позивач не займав посади державної служби та посади працівників органів митної служби не передбачені ст.25 Закону № 3723-ХІІ "Класифікація посад", оскільки період роботи посадових осіб в органах митної служби на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Стосовно доводів апелянта щодо необхідності для набуття права на призначення пенсії відповідно до положень Закону України "Про державну службу" наявності у особи не менше 10 років стажу державних службовців на день набрання чинності Законом України "Про державну службу" № 889-VІІІ, колегія суддів зазначає про таке. п.10 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015р. № 889-VIII передбачено що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Отже, за наявності в особи станом на 01.05.2016р. певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016р. на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Вказаний висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року в справі №822/524/18 (Пз/9901/23/18). Таким чином, для набуття права на призначення пенсії відповідно до положень Закону України "Про державну службу", серед вищевказаного, необхідно наявність обставини: із зайняття особою посади державної служби та наявності не менше 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016р. на державній службі) - на день набрання чинності Законом України "Про державну службу" №889-VІІІ - 01.05.2016р. З огляду на вищенаведене, стаж роботи ОСОБА_1 на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, на день набрання чинності Законом № 889-VIII - 01.05.2016р., становив більше 20 років. При цьому, позивач працював на посадах державної служби станом на день набрання чинності Законом № 889-VIII, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу". п.4 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016р. № 622 (далі - Порядок №622) визначено, що пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права. Питання щодо порядку переведення (переходу) з одного виду пенсії на інший та питання призначення пенсії неодноразово проаналізовано у постанові Верховного Суду України від 31.03.2015р. у справі №21-612а14, постановах Верховного Суду від 23.10.2018р. у справі №317/4184/16-а; від 17.05.2019р. у справі №511/777/17; від 11.07.2019р. у справі №264/6292/16-а; від 10.10.2019р. у справі №520/7533/17; від 13.02.2020р. у справі №263/3478/17; від 17.07.2020р. у справі №335/13894/16-а, в яких суди дійшли висновку, що, якщо особа отримувала пенсію на підставі одного закону (наприклад, Закону України "Про прокуратуру") та виявила бажання перейти на пенсію за іншим законом (наприклад, на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"), зазначені правовідносини слід розцінювати як нове призначення пенсії. У іншому ж випадку, якщо такий перехід відбувся в рамках одного закону - Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", вказані правовідносини є переведенням на пенсію в рамках одного закону. Станом на дату виникнення спірних правовідносин позивач отримує пенсію за віком, яка обчислюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". При цьому, має право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993р. №3723-ХІІ. Колегія суддів наголошує, що ОСОБА_1 звернувся із заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" 28.10.2025р. Тобто, ураховуючи вимоги Порядку № 622, пенсія позивачу має бути призначена саме з 28.10.2025р., з дати звернення. Для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено відповідача, рішенням якого відмовлено в перерахунку (переведенні) з пенсії за віком згідно Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу". Тому, дії зобов`язального характеру щодо призначення та виплати ОСОБА_1 з 28.10.2025р. пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи, має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що відмовив позивачу у призначенні пенсії, тобто відповідач. Крім того, оскільки здійснюється зміна виду пенсії, яку отримує позивач, пенсійний орган здійснюючи переведення, повинен врахувати довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, затвердженою Постановою №1-3, а саме: №7.13-22-13/61 про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 року працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років); №7.13-22-13/62 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби. Вказані довідки відповідають формам довідок (додатки №4 та №6) про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям, визначеним Порядком №622, та відображають складові заробітної плати: посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавку за вислугу років, надбавки за інтенсивність праці, виконання особливо важливої роботи, премію, інші виплати, за останнім місцем роботи позивача перед зверненням за пенсією. При цьому, перевірка достовірності виданих документів покладається на Пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії. Висновки аналогічного змісту викладені Верховним Судом у постанові від 21.02.2020р. у справі №291/99/17, в постанові від 24.06.2021р. у справі №233/179/17. Отже, здійснюючи переведення позивача з одного виду пенсії на інший відповідач повинен враховувати документи про заробітну плату та додаткові документи, що є у пенсійній справі. Наведені висновки щодо врахування довідок про складові заробітної плати при призначенні пенсії державного службовця відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 27.01.2023р. у справі №340/4184/21, від 09.04.2024р. у справі №560/9407/22, від 28.01.2025р. у справі №560/2123/24. ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. При цьому, адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов`язаний здійснити ефективний захист порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч.4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Оигерка V. Пкгаіпе), заява №61406/00, п.59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000р. у справі «Кудла проти Польщі» (Кікіїа V. Роїапсі), заява №30210/96, п. 158) (п.29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013р. у справі «Гарнага проти України» (Сгатацау. Икгаіпе), заява №20390/07). Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Тобто, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов`язаний враховувати положення ст.3 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам. У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд. Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта. Аналогічний підхід до вирішення питання про дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень застосовано Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21. Європейський суд з прав людини у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011р.) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управлінню Пенсійного фонду України у місті Києві діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що при зверненні із апеляційною скаргою апелянт згідно платіжної інструкції №1572 від 06.02.2026р. помилково сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1816,80 грн., на рахунки Шостого апеляційного адміністративного суду. Згідно ст.7 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік прожитковий мінімум на одну працездатну особу станом на 01 січня 2025 року становить 3028 грн. Розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду, відповідно до ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Адміністративний позов в даній справі містить одну вимогу немайнового характеру. Відповідно до п.3 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином, розмір судового збору який підлягав сплаті при поданні позовної заяви становить 1211,20 грн. Враховуючи наведене, розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 1816.80 грн. Тобто, розмір судового збору за подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду становить 1816,80 грн, який слід стягнути із апелянта. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управлінню Пенсійного фонду України у місті Києві залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року у справі № 460/23759/25 -без змін. Стягнути з Головного управлінню Пенсійного фонду України у місті Києві ( вул. Бульварно-Кудрявська, 16,м. Київ,04053, ЄДРПОУ/РНОКПП 42098368) 1816,80 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень вісімдесят копійок) судового збору за подання апеляційної скарги за наступними реквізитами: Отримувач - ГУК Львiв/Галицький р-н/22030101; код отримувача (ЄДРПОУ) 38008294; банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); рахунок отримувача; код класифікації доходів бюджету 22030101; найменування коду класифікації доходів бюджету: судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050); призначення платежу *;101; ЄДРПОУ 26598420; судовий збір; № 460/23759/25; Восьмий апеляційний адміністративний суд. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді І. І. Запотічний Р. Б. Хобор