LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд303/7308/25

від 01.06.2026НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатського області від 12 січня 2026 року у справі № 303/7308/25 без змін.

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 303/7308/25 пров. № А/857/9217/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатського області від 12 січня 2026 року, ухвалене суддею Гутій О.В. у м. Мукачево у справі №303/7308/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови, - ВСТАНОВИВ: 24 вересня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила скасувати постанову тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 № 5214 від 17.09.2025 року, якою позивача, інспектора ВОС відділу організаційно-кадрової, оборонної та мобілізаційної роботи Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 34 000 гривень. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатського області від 12 січня 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржила позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов. Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що протокол №5214 від 12.09.2025 складений ТВО помічником начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 з правової роботи молодшим лейтенантом ОСОБА_3 не відповідає вимогам ст.256 КУпАП України, оскільки у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено недостовірні відомості про особу, яка притягується до відповідальності, а саме зазначено, що ОСОБА_1 є посадовою особою. Однак, посада інспектора ВОС належить до категорії службовців апарату ОМС, а відповідно до приписів ст.210-1 КУпАП України до адміністративної відповідальності може бути притягнуто громадянина чи посадову особу, якою вона не являється. А тому вважає постанову №5214 від 17.09.2025 необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю вимогам ст. 256 КУпАП України. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, що постановою ІНФОРМАЦІЯ_1 № 5214 від 17.09.2025 ОСОБА_1 , відповідальну за ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у Івановецькій сільській раді на посаді інспектора ВОС відділу організаційно-кадрової, оборонної та мобілізаційної роботи Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу 34000 гривень за те, що ОСОБА_1 не забезпечила належного ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів із числа осіб, які проживають на території населених пунктів, що входять до складу Івановецької СТГ в період з 30.04.2025 по 12.09.2025, чим порушила вимоги абз. 12 ст. 18 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» та абз. 8 п. 34 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ №1487 від 30.12.2022 р. Оскаржувана постанова винесена на підставі протоколу про адміністративне правопорушення № 5214 від 12.09.2025, складеного щодо ОСОБА_1 за ч.3 ст. 210-1 КУпАП. В протоколі відображено аналогічне оскаржуваній постанові обгрунтування. Також судом встановлено, що 01.05.2023 розпорядженням Івановецького сільського голови № 81/02-04 «Про затвердження Посадових обов`язків інспекторів ВОС відділу організаційно-кадрової, оборонної та мобілізаційної роботи Івановецької сільської ради» затверджено посадову інструкцію інспектора ВОС відділу організаційно-кадрової, оборонної та мобілізаційної роботи Івановецької сільської ради. Позивач як головний спеціаліст відділу організаційно-кадрової, оборонної та мобілізаційної роботи Івановецької сільської ради 01.05.2023 була ознайомлена із затвердженою посадовою інструкцією про, що свідчить її особистий підпис. Позивач вважаючи оскаржену постанову протиправною, звернулася до суду з вимогами про її скасування. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. За правилами ч. 5 ст. 160 КАС України право оскаржити рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень мають особи, права, свободи та інтереси яких відповідні рішення, дії чи бездіяльність порушують. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII). Відповідно до ч.3 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені у відповідності до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, м.Києва та м.Севастополя (ч. 7 ст. 1 Закону №2232-XII). Відповідно до ст. 18 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» виконавчі органи сільських, селищних, міських рад організовують під час мобілізації в установленому порядку своєчасне оповіщення та прибуття громадян, які залучаються до виконання обов`язку щодо мобілізації у порядку, визначеному частинами третьою - п`ятою статті 22 цього Закону, техніки на збірні пункти та у військові частини, виділення будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів і надання послуг Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту відповідно до мобілізаційних планів. Згідно з ч. 5 ст. 33 Закону №2232-XII військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пп. 3, 4 п. 24 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2022 (далі - Порядок), з метою забезпечення персонально-первинного військового обліку виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють: 3) виявлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, що обслуговується виконавчими органами сільської, селищної, міської ради, і не перебувають в них на персонально-первинному військовому обліку, направлення таких громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік, взяття призовників, військовозобов`язаних та резервістів на персонально-первинний військовий облік; 4) ведення карток первинного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 3), які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці; Згідно п. 25 Порядку під час взяття призовників, військовозобов`язаних та резервістів на персонально-первинний військовий облік виконавчі органи сільських, селищних, міських рад перевіряють дійсність та належність військово-облікових документів призовників, військовозобов`язаних та резервістів їх власникам, наявність відміток про взяття на військовий облік у відповідному районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, органі СБУ, підрозділі Служби зовнішньої розвідки та своєчасність їх прибуття до виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, доводять під особистий підпис призовників, військовозобов`язаних та резервістів правила військового обліку та інформацію про відповідальність за невиконання цих правил. Приписами абз. 8 п. 34 Порядку передбачено, що з метою ведення персонального військового обліку державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації здійснюють: взаємодію з відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, органами СБУ, відповідними підрозділами розвідувальних органів щодо строків та способів звіряння даних списків персонального військового обліку, внесення відповідних змін до них, а також щодо оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів. За змістом ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення і скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII. У розумінні ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 за №389-VIII, воєнним станом вважається особливий правовий режим, що вводиться в Україні або ж в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Пропозиції щодо введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях на розгляд Президентові України подає Рада національної безпеки і оборони України. У разі прийняття рішення щодо необхідності введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президент України видає указ про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях і негайно звертається до Верховної Ради України щодо його затвердження та подає одночасно відповідний проект закону. Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України, підлягає негайному оголошенню через медіа або оприлюдненню в інший спосіб (ч.ч. 1-3 ст. 5 Закону №389-VIII). Як загальновідомо, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону №389-VIII, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 було введено в Україні воєнний стан. Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022, постановлено проведення загальної мобілізації. Місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з ТЦК та СП, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб-підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку: 1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини; 2) здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, а також інших військових формувань України. Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно ч.3 ст. 210-1 КУпАП, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію вчинене в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210 1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Відповідно до положень ст. 1 КУпАП основним завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Так, відповідно до ст. 288 КУпАП перевірка законності та обґрунтованості постанови по справі про адміністративне правопорушення судом здійснюється у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення суб`єкта владних повноважень щодо відповідності критеріям правомірності, визначених ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Зазначена норма встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов`язаний подати докази на спростування таких заперечень. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При прийнятті постанови про накладення адміністративного стягнення за правилами ст. 252 КУпАП визначено обов`язок відповідача провести оцінку наявним доказам, повно і об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. В силу ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що зі змісту оскаржуваної постанови слідує, що позивача притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 1 КУпАП, у зв`язку з неналежним веденням військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервісті із числа осіб, які проживають на території населених пунктів, що входять до складу територіальної громади, допустивши неповноту та недостовірність облікових даних військовозобов`язаних, шляхом невнесення відомостей щодо військово-облікової спеціальності, ступення придатності до військової служби та даних військово облікового документу, що мали бути внесені до списків персонального військового обліку та карток перинного обліку. Апелянт, аргументуючи свою позицію, також зазначає, що вона не є посадовою особою, а відтак не може бути притягнута до адміністративної відповідальності. Колегія суддів відхиляє вказані доводи скаржника, оскільки розпорядженням Івановецького сільського голови № 81/02-04 «Про затвердження Посадових обов`язків інспекторів ВОС відділу організаційно-кадрової, оборонної та мобілізаційної роботи Івановецької сільської ради» затверджено посадову інструкцію інспектора ВОС відділу організаційно-кадрової, оборонної та мобілізаційної роботи Івановецької сільської ради. ОСОБА_1 , як головний спеціаліст відділу організаційно-кадрової, оборонної та мобілізаційної роботи Івановецької сільської ради, 01.05.2023 року була ознайомлена із затвердженою посадовою інструкцією про, що свідчить її особистий підпис. Відтак, як вбачається з матеріалів справи, згідно з Порядком № 1487, відповідальними особами за ведення військового обліку по Івановецькій сільській раді, за розпорядженням Івановецького сільського голови № 81/02-04 «Про затвердження Посадових обов`язків інспекторів ВОС відділу організаційно-кадрової, оборонної та мобілізаційної роботи Івановецької сільської ради» є ОСОБА_1 . Крім цього, в розумінні ст. 2 Закону України «Про державну службу» посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників держаних органів та їх апарату, інші держані службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Згідно п.1.1 Посадової інструкції інспектора ВОС відділу організаційно кадрової, оборонної та мобілізаційної роботи Івановецької сільської ради, інспектор належить до категорії службовців. Пунктом 1.2 цієї ж посадової інструкції зазначено, що відповідальним за організацію та ведення військового обліку військовозобов`язаних і призовників на території сільської ради є інспектор ВОС, тобто ОСОБА_1 . Оскільки інспектор веде військовий облік, взаємодіє з ТЦК та СП (Центрами комплектування та соціальної підтримки) і контролює виконання військовозобов`язаними законодавства, він виконує певні адміністративно-господарські та організаційно-розпорядчі обов`язки. Відповідно до роз`яснень законодавства, особа на такій посаді визнається службовою (посадовою) особою. Це означає, що за порушення правил ведення військового обліку на неї може бути накладено адміністративний штраф, передбачений ст.210-1 КУпАП Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оборону України» посадові особи підприємств, установ та організацій усіх форм власності: виконують передбачені законодавством обов`язки у сфері оборони; забезпечують ведення персонального військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, сприяють їх підготовці до військової служби, призову на строкову військову службу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, створенню працівникам належних умов для виконання ними військового обов`язку згідно із законодавством, забезпечують здійснення заходів з їх військово-патріотичного виховання; несуть відповідальність за підготовку підприємств, установ та організацій до виконання мобілізаційних завдань, збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. Колегія суддів поділяє твердження суду першої інстанції, що позивач є посадовою особою відповідальною за ведення військового обліку Івановецькій сільській раді. Вимоги п. 34 Порядку організації та ведення військового обліку військовозобов`язаних позивач не виконала в повному обсязі, чим порушила ст. 18 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. При цьому, оскільки з 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан та діє особливий період, неналежне виконання (порушення) законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, підлягає кваліфікації саме за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Враховуючи наведене вище, судом встановлено, що відповідачем у повному обсязі досліджені обставини справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, як це передбачено ст. 252 КУпАП, при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Водночас колегія суддів зауважує, що зазначення у першому абзаці спірної постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів громадян замість мінімально передбачених положеннями ч.3 статті 210-1 КУпАП двох тисяч неоподаткованих мінімумів громадян, що, як правильно зазначено, становить 34000 грн, фактично є опискою, і виявлення судом такої описки не спростовує правомірності прийняття відповідачем оскаржуваної постанови №5214 від 17 вересня 2025 року. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Враховуючи положення статей 286 та 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Керуючись статтями 139, 242, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатського області від 12 січня 2026 року у справі № 303/7308/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І. В. Глушко судді В. С. Затолочний Н. М. Судова-Хомюк

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»