Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/4803/26

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/4803/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Фелонюк Д.Л. Суддя-доповідач - Моніч Б.С. 01 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Моніча Б.С. суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить: - визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) щодо внесення та збереження в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» недостовірних відомостей стосовно ОСОБА_1 , а саме: запису «Порушення правил військового обліку»; запису «Дата звернення до Національної поліції - 08.02.2026»; запису «Причина звернення до Національної поліції - Не прибули / Ви не прибули за мобілізаційним розпорядженням»; - визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо збереження, невиправлення та використання в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» недостовірних відомостей стосовно ОСОБА_1 , зазначених у пункті 1 цієї прохальної частини; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 як орган ведення Реєстру усунути з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» недостовірні відомості стосовно ОСОБА_1 шляхом виключення (скасування) записів про: «Порушення правил військового обліку»; звернення до Національної поліції від 08.02.2026; неприбуття за мобілізаційним розпорядженням / запису «Ви не прибули за мобілізаційним розпорядженням»; інших похідних записів, що ґрунтуються на зазначених недостовірних відомостях, а також забезпечити припинення відображення зазначених недостовірних відомостей у похідних електронних сервісах і документах, що формуються на підставі даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг», у тому числі в електронному військово-обліковому документі та мобільному додатку «Резерв+», включно з відображенням статусу «ВАС РОЗШУКУЄ ТЦК». Одночасно з позовною заявою 25 березня 2026 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив:

1. Заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) та ІНФОРМАЦІЯ_1 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі використовувати щодо ОСОБА_1 як підставу для вчинення будь-яких владних дій спірні відомості, внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг», а саме записи про: - «Порушення правил військового обліку»; - «Дата звернення до Національної поліції - 08.02.2026»; - «Причина звернення до Національної поліції - Не прибули / Ви не прибули за мобілізаційним розпорядженням»; - похідний статус «ВАС РОЗШУКУЄ ТЦК», що відображається у мобільному додатку «Резерв+».

2. Заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, органам і підрозділам Національної поліції України, яким такі відомості вже передані або можуть бути передані, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі вчиняти щодо ОСОБА_1 будь-які дії, що ґрунтуються на зазначених спірних відомостях, у тому числі: - звертатися до органів і підрозділів Національної поліції України щодо його затримання, доставлення чи розшуку; - здійснювати його доставлення або затримання; - використовувати спірні записи як підставу для зміни місця військового обліку, направлення на проходження ВЛК, вручення мобілізаційних документів, ініціювання чи реалізації мобілізаційних дій або інших обмежувальних заходів.

3. Заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також Міністерству оборони України та іншим особам, які забезпечують технічне функціонування похідних електронних сервісів Реєстру, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі відображати як чинні або поширювати стосовно ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг», електронному військово-обліковому документі та мобільному додатку «Резерв+» записи про: - «Порушення правил військового обліку»; - «Дата звернення до Національної поліції - 08.02.2026»; - «Причина звернення до Національної поліції - Не прибули / Ви не прибули за мобілізаційним розпорядженням»; - статус «ВАС РОЗШУКУЄ ТЦК». В обґрунтування заяви зазначив, що спірні відомості, внесені та збережені щодо ОСОБА_1 у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг», мають очевидні ознаки протиправності. Також, невжиття заходів забезпечення позову створює реальний ризик фактично незворотних наслідків, оскільки спірні записи можуть бути використані для звернення до поліції, доставлення, затримання, зміни місця військового обліку, направлення на ВЛК, вручення мобілізаційних документів та інших дій щодо позивача ще до того, як суд перевірить законність цих відомостей. ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. IІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Приймаючи рішення про відмову в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Враховуючи наведене, позивач не довів необхідність вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням положень статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, заява про забезпечення позову не належить задоволенню. ІV. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.03.2026 року та ухвалити рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції порушив вимоги статті 90 КАС України, не дослідивши та не оцінивши наявні докази належним чином, а також дійшов фактичного помилкового висновку про відсутність документів, які були подані разом із заявою. Висновок суду першої інстанції про те, що ризик для позивача є лише гіпотетичним, не відповідає прямому змісту закону. Саме відображення запису про звернення до поліції у поєднанні з причиною такого звернення вже є юридично значущим індикатором реального ризику подальших дій щодо затримання, доставлення, направлення на ВЛК, вручення мобілізаційних документів та оформлення призову. Якщо до вирішення спору по суті оспорювані записи будуть реалізовані у формі примусових дій щодо позивача, подальше навіть позитивне рішення суду вже не забезпечить повного й ефективного поновлення його прав. Саме тому невжиття заходів забезпечення позову створює ризик фактичної втрати ефективності судового захисту. Заявлений захід забезпечення позову є співмірним, адресним і не вирішує спір по суті. Предметом спору у цій справі є правомірність внесення, збереження, відображення та використання щодо позивача конкретних відомостей Реєстру «Оберіг». У заяві про забезпечення позову позивач не просив наперед визнавати ці відомості протиправними, видаляти їх із реєстру чи остаточно вирішувати спір по суті. Просився лише тимчасовий запобіжний захід - заборонити відповідачам використовувати саме ці оспорювані відомості як підставу для вчинення владних дій щодо позивача до набрання законної сили рішенням суду. Вважає, що наявні всі правові підстави для застосування заходів забезпечення позову у відповідності до ст.150 КАС України. V. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. Частинами 1 та 2 статті 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Згідно із ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: забороною відповідачу вчиняти певні дії. Згідно з ч. 2 ст. 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, наслідків заборони відповідачу приймати рішення чи здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії (правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 в справі № 826/10936/18 (провадження № К/9901/728/19). Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту. Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 року у справі №640/6840/20, яка враховуються судом апеляційної інстанції в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України. Підстави, за наявності яких судом може бути вжито заходів забезпечення позову, є оціночними, тому, всупереч цілям статті 150 КАС України, містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову у разі формального дотримання її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України. Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки. У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також, важливо щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач посилався на те, що внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» спірних відомостей, зокрема щодо порушення правил військового обліку, звернення до Національної поліції та відображення статусу «ВАС РОЗШУКУЄ ТЦК», створює реальну загрозу застосування до нього заходів примусового характеру, пов`язаних із доставленням до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, проходженням військово-лікарської комісії, врученням мобілізаційних документів та подальшим призовом на військову службу під час мобілізації. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що самі лише припущення заявника про можливість настання у майбутньому негативних наслідків без надання належних та допустимих доказів не можуть бути достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Як убачається із матеріалів справи, предметом спору є правомірність внесення та збереження в Реєстрі «Оберіг» відповідних відомостей щодо позивача, а також вимоги про їх виключення. При цьому заявлені позивачем заходи забезпечення позову фактично спрямовані на повне блокування можливості використання відповідачами спірних відомостей, у тому числі шляхом заборони органам Національної поліції та територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки вчиняти будь-які дії щодо позивача, які пов`язані із веденням військового обліку та реалізацією мобілізаційних заходів. Оцінюючи наведені доводи, апеляційний суд виходить з того, що забезпечення позову не може підміняти собою вирішення спору по суті та не повинно призводити до фактичного задоволення позовних вимог до ухвалення рішення у справі. Колегія суддів враховує, що на даному етапі суд не встановлює наявність ознак протиправності дій суб`єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак його протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу. Так, розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. Тому, сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи не вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи бездіяльність є очевидно протиправними і, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку. Колегія суддів враховує, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову є надмірно широким за своїм змістом, оскільки стосується не лише відповідачів у справі, а й інших територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів та підрозділів Національної поліції України, Міністерства оборони України, а також інших осіб, які забезпечують технічне функціонування електронних сервісів Реєстру, які не є учасниками даного судового процесу. При цьому заявлені заходи забезпечення позову фактично спрямовані на тимчасове припинення реалізації визначених законом повноважень відповідних органів державної влади щодо ведення військового обліку та виконання мобілізаційних заходів стосовно позивача, що не узгоджується із принципом співмірності заходів забезпечення позову. Доводи апелянта про те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до його призову на військову службу, а в подальшому унеможливити ефективне поновлення його прав, колегія суддів оцінює критично, оскільки такі твердження ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами того, що стосовно позивача вже прийнято рішення про призов чи вчиняються конкретні дії, спрямовані на його безпосередню мобілізацію. Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки наведена справа стосувалась оцінки правових наслідків уже здійсненого призову на військову службу, тоді як у даній справі вирішується питання наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову до розгляду спору по суті. Крім того, колегія суддів зазначає, що під час розгляду заяви про забезпечення позову суд не здійснює оцінку правомірності чи неправомірності внесення спірних відомостей до Реєстру «Оберіг», оскільки такі обставини підлягають встановленню під час розгляду справи по суті на підставі повного та всебічного дослідження доказів. Доводи апеляційної скарги щодо очевидної протиправності дій відповідачів також не можуть бути підставою для задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки наведені позивачем обставини потребують дослідження доказів та встановлення фактичних даних у межах розгляду справи по суті, а тому не свідчать про наявність очевидних ознак протиправності у розумінні частини другої статті 150 КАС України. Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (бездіяльності) та порушення таким рішенням (бездіяльністю) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі №640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі № 640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті. Доводи заявника, що у разі мобілізації судовий розгляд втратить сенс, не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Крім того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18. Посилання апелянта на практику Європейського суду з прав людини та необхідність забезпечення ефективного засобу юридичного захисту не змінюють висновків суду, оскільки інститут забезпечення позову застосовується виключно за наявності передбачених законом підстав, які у даному випадку позивачем належними доказами не підтверджені. Також колегія суддів враховує, що вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб може призвести до невиправданого втручання суду у діяльність суб`єктів владних повноважень та фактичного блокування реалізації ними визначених законом функцій до вирішення спору по суті. З огляду на викладене, та, оскільки в поданих матеріалах відсутні беззаперечні докази, які б свідчили про очевидну протиправність дій відповідача, а також про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. VI. ВИСНОВКИ СУДУ Відповідно до вимог ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача колегією суддів не встановлено. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Моніч Б.С. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.