Постанова 4855 № 320/37124/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/37124/25 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Кушнова А.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К., при секретарі Литвин С.В. за участю: представника позивача: Трутнєва С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправними та скасування рішень, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі по тексту - відповідач, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області) в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 24.06.2025 №801145000001050/173 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну від 10.01.2023 №80114200081131, виданого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - визнати протиправним та скасувати рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 24.06.2025 №801122600000426/173-1 про відкликання посвідки на постійне проживання від 11.01.2023 № НОМЕР_1 , стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року значений позов задоволено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, який з`явився у призначене судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином РФ, що підтверджується копією паспорта НОМЕР_2 та його перекладом на українську мову (т.1, а.с.14-16). Відповідно до актового запису про народження №1096 з Єдиного порталу державних послуг «Дія» ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.2, а.с.58). Згідно копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_3 від 11.01.2024 ОСОБА_2 (дочка позивача), ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України (т.2, а.с.59). Відповідно до актового запису про народження №14 з Єдиного порталу державних послуг «Дія» ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.2, зворотній бік а.с.59). Згідно копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_4 від 25.12.2023 ОСОБА_3 (син позивача), ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України (т.2, зворотній бік а.с.60). Відповідно до актового запису про народження №2499 з Єдиного порталу державних послуг «Дія» позивач є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.2, а.с.61). Згідно довідки про реєстрацію особи громадянином України від 18.08.2023 №8024-000022965 ОСОБА_4 (син позивача), ІНФОРМАЦІЯ_4 , набув громадянство України на підставі частини 3 статті 8 Закону України «Про громадянство України», з 16.08.2023 (т.2, а.с.62). Відповідно до актового запису про народження №3117 з Єдиного порталу державних послуг «Дія» позивач є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (т.2, зворотній бік а.с.62). Згідно копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_5 від 12.01.2024 ОСОБА_5 (дочка позивача), ІНФОРМАЦІЯ_5 , є громадянкою України (т.2, зворотній бік а.с.63). Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (т.1, а.с.102). Відповідно до довідки про реєстрацію особи громадянином України від лютого 2020 року №622/2020 ОСОБА_6 (дочка позивача), ІНФОРМАЦІЯ_6 , набула громадянство України на підставі частини 3 статті 8 Закону України «Про громадянство України», з 26.02.2020 (т.1, а.с.103). 19.09.2022 громадянин РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україні, на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як особа, яка є батьком громадянки України (т.1, а.с.95-96). На підтвердження вказаних обставин позивачем, зокрема, було надано копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , серії НОМЕР_6 , видане 24.12.2019 Святошинським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві (т.1, а.с.102) та копію довідки про реєстрацію особи громадянином України від лютого 2020 року №622/2020, відповідно до якої ОСОБА_6 (дочка позивача), ІНФОРМАЦІЯ_6 , набула громадянство України на підставі частини 3 статті 8 Закону України «Про громадянство України», з 26.02.2020. Також, до вказаної заяви позивачем було додано контракт про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу від 03.06.2022, відповідно до якого позивач взяв на себе зобов`язання проходити військову службу у Збройних Силах України строком на 3 (три) роки (т.1, а.с.105-108), та довідку Військової частини НОМЕР_7 , згідно якої позивач дійсно проходить військову службу в Збройних Силах України (т.1, а.с.109). За результатами розгляду вищевказаних матеріалів, направлення запитів до компетентних органів та аналізу відповідей на них, головним спеціалістом відділу імміграції та обробки заяв про оформлення посвідки на постійне проживання Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Мигун В. складено висновок за результатами розгляду заяви громадянина РФ ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну, відповідно до якого рекомендовано прийняти рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (т.1, а.с.132-133). У вказаному висновку зазначено, що інформації, яка б вказувала про наявність підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, відповідно до статті 10 Закону України «Про імміграцію», громадянину РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області не надходило. 10.01.2023 вказаний висновок був затверджений начальником ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Вячеславом Гузем. 10.01.2023 позивачу було видано дозвіл на імміграцію в Україну №80114200081131/42 (т.1, а.с.134). 11.01.2023 позивачу видано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 (т.1, а.с.23-24). З матеріалів справи вбачається, що 28.05.2025 на адресу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України надійшло подання (у вигляді листа від 28.05.2025 (3076920) №61984-2025) про розгляд питання щодо відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, заборону в`їзду в Україну строком на 3 роки, у зв`язку з тим, що громадянин РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його дії становлять загрозу громадському порядку на території України, а також становлять загрозу охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні (т.1, а.с.177-179). У вказаному поданні вказано, що громадянин РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на території України, скоює кримінальні правопорушення, скоює напади з метою заволодіння чужим майном, поєднані з насильством, у зв`язку з чим дії останнього можуть призвести до порушень конституційних прав громадян України та інших осіб, які тимчасово чи постійно проживають в Україні. Окрім того, у поданні від 28.05.2025 (3076920) №61984-2025 вказано про вчинення позивачем адміністративних правопорушень та наявність у нього судимостей за вчинення кримінально-протиправних діянь, а саме: - 03.03.2021 постанова серії ДП18/706861 за ч. 1 ст. 126 КУпАП, яка винесена УПП в м. Києві; - 24.08.2024 постанова серії ЕНА/2902333 за ч. 1 ст. 122 КУпАП, яка винесена УПП в Чернігівські області; - вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 22.05.2018, яким громадянина РФ ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263; ч.5 ст. 27, ч.1 ст. 358; ч.4 ст. 358; ч.1 ст. 358 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки; - вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.10.2019, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст.186, ч. 1 ст. 263 КК України та призначено йому покарання у вигляді шести років позбавлення волі. За результатами розгляду подання про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину РФ ОСОБА_1 , головним спеціалістом відділу імміграції та обробки заяв про оформлення посвідки на постійне проживання Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Манільчук Т. складено висновок, відповідно до якого, зокрема, рекомендовано прийняти рішення про відкликання рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 10.01.2023 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та про визнання такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі цього дозволу, посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 від 11.01.2023 (т.1, а.с.161-168). У вказаному висновку, зокрема, заначено, що інформація, яка викладена у поданні Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 28.05.2025 (3076920) №61984-2025, є підставою для відкликання позивачу дозволу на імміграцію в Україну на підставі пунктів 2 та 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію». 24.06.2025 вказаний висновок був затверджений заступником начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області О.Тимощук. 24.06.2025 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області на підставі вказаного подання від 28.05.2025 (3076920) №61984-2025 прийнято рішення №801145000001050/173 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну, відповідно до якого позивачу відкликано дозвіл на імміграцію № НОМЕР_8 від 10.01.2023 на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» (т.1, а.с.39, далі по тексту - оскаржуване рішення). Також, 24.06.2025 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення №801122600000426/173-1 про відкликання посвідки на постійне проживання, відповідно до якого відкликана посвідка на постійне проживання № НОМЕР_1 стосовно позивача, на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 (т.1, а.с.40, далі по тексту - оскаржуване рішення). Позивач, вважаючи оскаржувані рішення протиправними, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, судом першої інстанції дійшов висновку, що в ході розгляду даної справи відповідачем не доведено наявність підстав, не надано обґрунтувань існування загроз, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», які могли б бути підставами для скасування позивачу дозволу на імміграцію. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 24.06.2025 №801122600000426/173-1 про відкликання посвідки на постійне проживання від 11.01.2023 №900078816, стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягає задоволенню як похідна, оскільки судом скасовано оскаржуване рішення від 24.06.2025 №801145000001050/173 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну від 10.01.2023 №80114200081131, виданого ОСОБА_1 . Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Спеціальним законом, який регулює спірні відносини є Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі по тексту - Закон №3773-VI, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, повноваження органів державної влади, що беруть участь у визначенні такого статусу та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України. Частиною 1 статті 1 №3773-VI визначено, що у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: - іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні; - іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом; - посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства можуть, відповідно до Закону України «Про імміграцію», іммігрувати в Україну на постійне проживання. Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-III (далі по тексту також - Закон №2491-ІІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до статті 1 Закону №2491 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: - імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; - іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; - дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію. Згідно з положеннями пунктів 2-3 частини 1 статті 12 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію відкликається органом, що його надав, якщо ,зокрема, дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України. У разі відкликання дозволу на імміграцію відкликається також посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну (частина 2 статті 12 Закону №2491-ІІІ). Відповідно до ст. 10 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України. Положення пунктів 1, 3 не поширюються на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону. У свою чергу, частини 3 ст. 4 цього Закону передбачено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в`їзду та перебування на території України; 6) особам без громадянства, які проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання протягом двох років з дня визнання їх особами без громадянства. Згідно з частиною 1-3 статті 13 Закону №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення. Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п`яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй. Відкликана або визнана недійсною посвідка підлягає вилученню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону. Особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення. Якщо за цей час особа не виїхала з України і не оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, вона підлягає примусовому видворенню в порядку, передбаченому законом України. Якщо особа оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, виконання рішення про її примусове повернення призупиняється до набрання рішенням суду законної сили (частина 5 статті 13 Закону №2491-ІІІ). Відповідно до частин 6-9 статті 13 Закону №2491-ІІІ у разі визнання судом протиправним та скасування рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання дозвіл на імміграцію вважається чинним та є підставою для звернення за отриманням посвідки на постійне проживання у порядку обміну. У разі прийняття рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання за заявою іммігранта особа повинна виїхати протягом одного місяця з дня отримання такого рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає примусовому поверненню чи видворенню в порядку, передбаченому законом України. У разі прийняття рішення про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вироком суду особа повинна виїхати з України протягом 10 календарних днів з дня звільнення. Якщо особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову у наданні їй дозволу на імміграцію, за час розгляду її заяви втратила інші законні підстави для перебування в Україні, на неї поширюються положення частин другої - четвертої цієї статті. Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначає Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі по тексту також - Порядок №1983, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Пунктом 21 Порядку №1983 передбачено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає відкликанню відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію» або визнанню недійсним відповідно до статті 12-1 Закону України «Про імміграцію». Згідно з пунктом 22 Порядку №1983 для прийняття рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію в разі, коли ініціатором такого відкликання або визнання дозволу недійсним є ДМС, територіальні органи ДМС або територіальні підрозділи ДМС, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. У разі коли ініціатором відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення таким органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України «Про імміграцію», яке разом з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який надав такий дозвіл. За приписами пункту 23 Порядку №1983 ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС у місячний строк з дня надходження подання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб. На підставі результатів аналізу зазначеної інформації приймається відповідне рішення. У разі коли ініціатором відкликання дозволу на імміграцію є іммігрант, проводяться перевірки відсутності підстав, за яких відповідно до частин другої і третьої статті 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» виїзд з України не дозволяється. Про прийняте рішення протягом п`яти календарних днів письмово повідомляється ініціатору відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію. Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня їх прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання або на останню відому ДМС, територіальному органу ДМС або територіальному підрозділу ДМС адресу або вручаються їй. Згідно з підпунктом 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 (далі по тексту також - Порядок №321, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), посвідка відкликається ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі, зокрема: 1) відкликання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію». Відповідно до пункту 68 Порядку №321 іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки, у випадку, зазначеному в підпункті 1 пункту 64 або підпункті 1 пункту 64-1 цього Порядку, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та виїхати за межі України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про наявність у відповідача повноважень на відкликання дозволу на імміграцію в Україну та, відповідно, відкликання посвідки на постійне проживання в Україні у випадку, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні та якщо це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України. При цьому, винесенню означених рішень передують законодавчо закріплений обов`язок ДМС або її територіальних підрозділів всебічного вивчити подання щодо скасування дозволу на імміграцію, у разі потреби, запитувати додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. У даному випадку, спірні відносини виникли, у зв`язку із скасуванням громадянину РФ ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання, на підставі пунктів 2 і 3 частини першої статті 12 Закону №2491-III. Підставою при прийняття спірних рішень вказано подання Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 28.05.2025 (3076920) №61984-2025 про розгляд питання щодо відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, заборону в`їзду в Україну строком на 3 роки, в якому зазначено, що оскільки громадянин РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його дії становлять загрозу громадському порядку на території України, а також становлять загрозу охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, Управління вважає за доцільне прийняти рішення про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання громадянину РФ ОСОБА_1 . Дослідивши матеріали справи, доводи сторін та висновки суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Так, у постанові від 13.06.2019 у справі №825/2971/14 Верховний Суд зазначив, що лист Управління Служби безпеки України в Чернігівській області про скасування дозволу на імміграцію не містить посилань на конкретні обставини, встановлені стосовно іммігранта, які, відповідно до пункту 3 частини першої статті 12 Закону №2491-III, можуть бути підставами для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, зазначивши, що статтею 12 Закону №2491-III встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого випливає, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта. Також, у постанові від 13.02.2020 у справі №823/1499/17, яка також стосувалася скасування дозволу на імміграцію з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 12 Закону №2491-III, Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну є саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. Суд підкреслив, що зазначена норма не визначає такої умови для прийняття рішення про скасування відповідного дозволу як вина іммігранта. У постанові від 17.04.2025 у справі №420/17661/23 Верховний Суд вважав обґрунтованим урахування ДМС контексту політичної та безпекової ситуації в Україні на момент прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, водночас наголосивши на тому, що подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.10.2025 у справі №560/5955/23. Отже, обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке, водночас, повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд. У спірних правовідносинах підставою вважати, що дії громадянина РФ ОСОБА_1 становили загрозу національній безпеці та / або громадському порядку в Україні, а скасування дозволу на імміграцію в Україну пов`язано із захистом прав і законних інтересів громадян України, було подання Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 28.05.2025 (3076920) №61984-2025 про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україні та посвідки на постійне проживання. Крім того, у поданні від 28.05.2025 (3076920) №61984-2025 вказано про вчинення позивачем адміністративних правопорушень та наявність у останнього судимостей за вчинення кримінально-протиправних діянь, а саме: - 03.03.2021 постанова серії ДП18/706861 за ч. 1 ст. 126 КУпАП, яка винесена УПП в м. Києві; - 24.08.2024 постанова серії ЕНА/2902333 за ч. 1 ст. 122 КУпАП, яка винесена УПП в Чернігівські області; - вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 22.05.2018, яким громадянина РФ ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263; ч.5 ст. 27, ч.1 ст. 358; ч.4 ст. 358; ч.1 ст. 358 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки; - вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.10.2019, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст.186, ч. 1 ст. 263 КК України та призначено йому покарання у вигляді шести років позбавлення волі. Саме ці обставини, викладені у поданні, слугували фактичною підставою для прийняття оскаржуваних рішень про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, посвідки на постійне проживання та, як наслідок, прийняття рішення про примусове видворення з України. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що інформація, викладена у поданні Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 28.05.2025 (3076920) №61984-2025, була розцінена відповідачем в якості підтверджених фактів, натомість без здійснення додаткової перевірки вказаних обставин. Зазначене не спростовано стороною відповідача під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що інформація про вчинення позивачем кримінально-протиправних діянь, яка викладена в листі Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 28.05.2025, була достеменно відома ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області під час прийняття рішення про надання громадянину РФ ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну. Як вже вище зазначалося судом, процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, регулює - Порядок №1983. Відповідно до підпункту 3 пункту 2 Порядку №1983, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами поза квотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС або територіальний орган), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України. МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів: до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України «Про імміграцію» (пп.1 п.9 Порядку №1983). Заяви про надання дозволу на імміграцію подаються до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах (п. 10 Порядку №1983). У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України «Про імміграцію», а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб (п. 11 Порядку №1983). Відповідно до абз.2, 12 п. 12 Порядку №1983, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію, зокрема: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). За змістом п. 14 Порядку №1983, територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. За результатами перевірки в місячний строк після надходження таких запитів надається відповідь про наявність або відсутність підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію. У разі наявності підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію у відповіді зазначається інформація про ці підстави з посиланням на відповідний підпункт частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» та до неї долучаються матеріали, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення). У разі коли у визначений строк відповідь щодо результатів перевірки, зазначеної в абзаці другому цього пункту, не отримана, рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову в наданні такого дозволу приймається відповідно до пункту 16 цього Порядку та в межах строків, визначених частиною шістнадцятою статті 9 Закону України «Про імміграцію». У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції ДМС, територіальні органи у місячний термін аналізують отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію і надсилають до ДМС разом з матеріалами справи дані про результати розгляду (п. 15 Порядку №1983). У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів ДМС і територіальних підрозділів ДМС, вони у разі отримання від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів відповідей аналізують їх у місячний строк та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу з урахуванням інформації, отриманої у ході проведення перевірок, передбачених пунктом 12 цього Порядку, а також результатів проведення процедури перевірки обставин, за яких факт перебування у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію (пп.1 п. 16 Порядку №1983). Отже, зі змісту наведених вище положень Порядку №1983 вбачається, що територіальні органи ДМС, отримавши від особи заяву про імміграцію в Україну, у місячний термін проводять перевірку правильності її оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», а також надсилають відповідні запити до компетентних органів, висновки яких враховуються при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію. З аналізу вищевикладеного вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконання Порядку №1983, документи, які були подані громадянином РФ ОСОБА_1 для отримання дозволу на імміграцію, були перевірені територіальним органом - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, який приймав документи позивача, перевіряв їх справжність та відповідність вимогам законодавства, а також приймав рішення про надання дозволу на імміграцію. Вказана обставина підтверджується дозволом на імміграцію в Україну, який був виданий позивачу 10.01.2023. Окрім того, із наданої відповідачем матеріалів особової справи на позивача вбачається, що з метою виконання вимог Порядку №1983 відповідачем було направлено вимогу від 25.10.2022 №8010.6.1-31519/8010.6-22 до Управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУ НП у м. Києві про надання інформації щодо наявності кримінальних проваджень (ОРС) стосовно позивача (т.1, а.с.120). На вказану вимогу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області отримано довідку за №26-26102022/80210, в якій зазначено про наявність вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 22.05.2018, яким громадянина РФ ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263; ч.5 ст. 27, ч.1 ст. 358; ч.4 ст. 358; ч.1 ст. 358 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки, та вироку Києво-Святошинським районним судом Київської області від 09.10.2019, яким громадянина РФ ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст.186, ч. 1 ст. 263 КК України та призначено йому покарання у вигляді шести років позбавлення волі. (т.1, а.с.121-122). Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказаний факт був достеменно відомий відповідачу, станом на момент прийняття рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, а саме: про вчинення позивачем кримінально-протиправних діянь, які згодом стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень. Зазначені дії відповідача свідчать про порушення принципу правової визначеності, який є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права, про що у низці своїх рішень зазначає Європейський Суд з прав людини. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що відповідач, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні, вже проводив необхідну перевірку поданих документів та з`ясовував, у межах своєї компетенції, питання наявності/відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію громадянину РФ ОСОБА_1 . Проте, законних підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію громадянину РФ ОСОБА_1 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області виявлено не було, що не спростовано останнім під час розгляду даної справи. Разом з цим, згідно з матеріалами особової справи позивача, відсутні будь-які належні докази на підтвердження того, що громадянин РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після отримання дозволу на імміграцію в Україну від 10.01.2023, перебуваючи на території України, скоював або скоює кримінальні правопорушення, напади з метою заволодіння чужим майном, поєднані з насильством, у зв`язку з чим дії останнього можуть призвести до порушень конституційних прав громадян України та інших осіб, які тимчасово чи постійно проживають в Україні, про що було зазначено в поданні Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 28.05.2025 (3076920) №61984-2025. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що в матеріалах справи не міститься, а третьою особою: Управлінням стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України не надано суду належних доказів, які підтверджують те, що громадянин РФ ОСОБА_1 після отримання дозволу на імміграцію в Україну від 10.01.2023, перебуваючи на території України, скоював або скоює кримінальні правопорушення, зазначені в поданні від 28.05.2025 (3076920) №61984-2025. Отже, підстави покладені в основу оскаржуваних рішень, такі як - загроза громадському порядку на території України, загроза охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні від громадянина РФ ОСОБА_1 не можуть бути законною підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну та останнього, та посвідки на постійне проживання Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.06.2022 у справі №640/13572/20, аналізуючи положення Порядку №1983, зазначено, що особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності. Рішення органу ДМС, як суб`єкта владних повноважень повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх таких суб`єктів, що регулюється іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Для цього законодавець у пункті 23 Порядку №1983 передбачив, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Хоча вказана норма Порядку №1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень, проте саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини, як-от наприклад: довготривале проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зв`язків, сім`ї, роботи, тобто встановлення особи іммігранта. Це дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді скасування дозволу на імміграцію. Більше того, дослідження такої інформації буде свідчити, що при прийнятті відповідного рішення орган ДМС діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано. Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №802/1439/17-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87079873) зауважив, що статтею 12 Закону №2491 передбачено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого слідує, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта. Отже, скасування дозволу на імміграцію можливе за умови встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій, відповідно до статті 12 Закону №2491. Таким чином, судом встановлено, що ані відповідачем, ані третьою особою, як ініціатором подання, не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування того, що громадянин РФ ОСОБА_1 , після отримання дозволу на імміграцію в Україну від 10.01.2023, перебуваючи на території України, скоював або скоює кримінальні правопорушення, напади з метою заволодіння чужим майном, поєднані з насильством, які були зазначені у поданні та покладені відповідачем в основу спірного рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну без здійснення до того ж додаткової перевірки. Тобто, що на час прийняття оскаржуваного рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, яке стало підставою для прийняття рішення про відкликання посвідки на постійне проживання від 11.01.2023 № НОМЕР_1 , стосовно ОСОБА_1 , ЦМУ ДМС не мало належних та допустимих доказів порушення позивачем міграційного законодавства, дестабілізації криміногенної обстановки в Україні, висловлення політичних переконань, спрямованих на підтримку РФ, як і відсутні докази існування таких фактів. У той же час, матеріали справи містять належні докази наявності у позивача п`ятьох дітей, які є громадянами України, що підтверджується відповідними актовими записами про народження з Єдиного порталу державних послуг «Дія», копіями паспортів громадянина України для виїзду за кордон, довідками про реєстрацію особи громадянином України, копією свідоцтва про народження (т.2, а.с.58-63; т.1, а.с.102-103). Також, матеріали справи містять докази того, що позивач проходить службу в Збройних Силах України, що підтверджується контрактами про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу строком на три роки від 03.06.2022 та від 09.01.2024, довідкою Військової частини НОМЕР_9 від 16.07.2025 №1205/2, військовим квитком серії НОМЕР_10 , а також брав безпосередню участь у бойових діях з оборони та відсічі збройної агресії РФ, внаслідок чого, 24.10.2023 ОСОБА_1 видано посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_11 . Окрім того, 07.04.2025 командиром Військової частини НОМЕР_9 підписано подання №611/2 Президентові України щодо прийняття позитивного рішення за клопотанням про прийняття до громадянства України громадянина РФ ОСОБА_1 , з урахуванням пільг, які передбачені частиною 3 статті 9 Закону України «Про громадянство України», оскільки він має визначні заслуги перед Україною (т.1, а.с.33). Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.10.2025 №560/5955/23, в межах спірних відносин суди повинні оцінити, чи є у вимірі фактичних обставин скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну необхідним та пропорційним законній меті з наданням оцінки тому, чи використав відповідач надані йому повноваження з метою ухвалення рішення, яке б відповідало критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, перевірити чи досліджувалися відповідачем будь-які інші документи чи докази, окрім подання. Комісар Ради Європи з прав людини видав рекомендацію від 19.09.2001 стосовно прав іноземців, які бажають в`їхати на територію держав-членів Ради Європи, та виконання рішень про видворення (CommDH(2001)19). Відповідно до пункту 11 зазначеної рекомендації у випадках, коли особа стверджує, що компетентні органи порушили право, гарантоване Європейською конвенцією з прав людини, або що існує можливість порушення ними цього права, необхідно забезпечити, щоб право на засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції гарантувалося не лише законом, але також на практиці. При цьому конвенційний механізм захисту прав передбачає, зокрема те, що основоположні права, гарантовані Конвенцією, повинні виконуватися безпосередньо на державному рівні, зокрема, державними органами. Суд апеляційної інстанції зазначає, що будь-яка інформація (в тому числі органів Національної поліції) може бути підставою для проведення міграційною службою перевірки та збору доказів щодо конкретної особи. Проте, така перевірка та обґрунтованість висновку про наявність в діях іноземця або особи без громадянства загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, є обов`язком ДМС та її територіальних органів. Без проведення відповідної перевірки вказаних обставин, прийняття органами ДМС відповідних рішень є лише формальністю та суперечить, як чинному законодавству у даній сфері, так і вимогам статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постановах від 13.05.2021 у справі №815/1063/18, від 11.12.2019 у справі № 240/6247/18. З огляду на зазначене, відповідач не довів існування передбачених чинним законодавством про імміграцію підстав для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну. Також, при вирішенні даної справи слід врахувати, що при прийнятті рішень про скасування дозволу на імміграцію, суб`єкту владних повноважень слід враховувати усі обставини, що мають значення: проживання іноземця або особи без громадянства на території України разом із родиною, період проживання на території України, вчинення будь-яких дій, які є підставою для скасування дозволу на імміграцію, наявність дітей із громадянством України та підстави проходження служби в Збройних Силах України. Так, матеріалами справи встановлено, що позивач є батьком п`ятьох неповнолітніх дітей, які є громадянами України, що підтверджується відповідними актовими записами про народження з Єдиного порталу державних послуг «Дія», копіями паспортів громадянина України для виїзду за кордон, довідками про реєстрацію особи громадянином України, копією свідоцтва про народження. Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним, такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини (Конвенція про контакт з дітьми (ETS №192) (укр/рос) № ETSN192, 15.05.2003, Конвенція, Рада Європи (Конвенцію ратифіковано з заявою Законом №166-V від 20.09.2006 (ст. 4)). Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Крім того, згідно з судовою практикою Європейського суду з прав людини, «для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання» (постанова по справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» (McMichael v. UnitedKingdom) від 24.02.1995 р., Series A, №307, р. 55, § 86). Враховуючи вищезазначене, скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну суперечить принципу пропорційності та ґрунтуються на припущеннях, без належного підтвердження зазначених в поданні та рішенні фактах та доказах. Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про відкликання посвідки на постійне проживання, суд зазначає, що підставою для його прийняття слугувало винесення відповідачем рішення від 24.06.2025 №801145000001050/173 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину РФ ОСОБА_1 , яке визнане судом протиправним та скасоване в межах даної адміністративної справи. Враховуючи визнання судом протиправним та скасування оскаржуваного рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 24.06.2025 №801145000001050/173 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну від 10.01.2023 №80114200081131, виданого ОСОБА_1 , воно втрачає юридичну силу з моменту його прийняття, не тягне за собою жодних правових наслідків, а тому не може бути підставою для скасування позивачу посвідки на постійне місце проживання. Отже, позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області підлягає задоволенню, як похідна вимога. На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що порушені права ОСОБА_1 , підлягають захисту шляхом скасування оскаржуваних рішень, оскільки, під час розгляду даної справи, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності прийняття спірних рішень про скасування дозволу на імміграцію в Україну та про відкликання посвідки на постійне проживання, зокрема, доказів, які б підтверджували вчинення позивачем винних дій, які становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, або доказів того, що це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України). Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Ю.К. Черпак Повний текст виготовлено 29.05.2026 року