Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/5627/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/5627/26 Перша інстанція: суддя Бабенко Д.А., повний текст судового рішення складено 15.04.2026, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Голуб В.А., суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року у справі № 420/5627/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В: 27 лютого 2026 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін), в якій позивач просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 прикордонний загін ДПСУ) про відмову № 85 у перетинанні державного кордону України від 11.01.2026 громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ухвалою від 03.03.2026 Одеський окружний адміністративний суд прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в електронній формі та витребував у відповідача військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін): документи, що стали підставою для прийняття військовою частиною НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) рішення про відмову у перетинанні державного кордону України № 85 від 11.01.2026 громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нормативно-правовим обґрунтуванням; інші документи, що стосуються предмету спірних правовідносин. Ухвалою суду від 17.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про визнання протиправним та скасування рішення залишено без руху. 23 березня 2026 року до суду від представника позивача надійшла заява про поновлення процесуального строку, в якій представник просить поновити строк звернення до суду. Водночас ухвалою від 15 квітня 2026 року Одеський окружний адміністративний суд визнав неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про визнання протиправним та скасування рішення. Відмовив у задоволенні заяви представника позивача про поновлення ОСОБА_1 пропущеного строку звернення до суду. Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про визнання протиправним та скасування рішення залишив без розгляду. Не погоджуючись із ухвалою від 15.04.2026, представник позивача Савченко П.Д. подав апеляційну скаргу. Так, представник позивача Левінсона І.Г. зазначив, що пропуск строку звернення до суду був зумовлений необхідністю збору доказів для підтвердження заявлених позовних вимог. Поряд із цим апелянт зауважив, що подання позову засобами поштового зв`язку в умовах воєнного стану пов`язане з ризиком затримки доставки, що могло призвести до ще тривалішого пропуску строку. Водночас пропуск строку також був обумовлений технічними перебоями в роботі підсистеми «Електронний суд». Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки добросовісності поведінки позивача та його представника при підготовці та подання позову, оскільки позов було подано лише через 16 днів після спливу місячного строку, що є незначним запізненням в умовах воєнного стану. Апелянт наголосив, що вказані обставини в їх сукупності свідчать про поважність причин пропуску строку, а оскаржувана ухвала суду порушує принцип доступу до правосуддя. Враховуючи вищевикладене, апелянт просив суд: скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року у справі № 420/5627/26; поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про визнання протиправним та скасування рішення; направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті позовних вимог. Відповідач своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до частини другої статті 312 КАС України, якою передбачено, що апеляційні скарги на ухвалу суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла таких висновків. За правилами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Суд зазначає, що у випадку наявності колізії між загальним та спеціальним законом застосуванню підлягають норми спеціального закону, яким є саме Закону України від 05.11.2009 № 1710-VI "Про прикордонний контроль" (далі - Закон № 1710-VI). У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною. Звернення до суду за межами строків, визначених у статі 122 КАС України, є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем був пропущений з поважних причин. Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Предметом оскарження у цій справі є дії та рішення відповідача щодо відмови у перетинанні державного кордону позивачу. Частиною третьою статті 14 Закону № 1710-VI передбачено, що особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу. Колегія суддів зазначає, що до правовідносин, які склались у цій справі, необхідно застосовувати положення частини третьої статті 14 Закону № 1710-VI, які передбачають оскарження рішення про відмову у перетинанні державного кордону протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення. Обставина пропуску позивачем строку звернення до суду не є спірною у цій справі. При цьому, за результатами оцінки наведених позивачем обґрунтувань, суд першої інстанції дійшов висновку про неповажність причин пропуску такого строку та відсутність підстав для його поновлення. Колегія суддів не може погодитись із такими висновками суду, з огляду на наступне. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Конституційний Суд України у рішенні № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначив, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Отже, право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Це насамперед обумовлене специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду для вирішення спору, відносини стають стабільними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах. Водночас пропуск строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для залишення позову без розгляду чи повернення позовної заяви особі, яка її подала, оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причини пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається та вирішується в порядку, встановленому КАС України. Так, за приписами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду. Отже, поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду. Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду. При цьому поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання позивачем клопотання про поновлення строку суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними. Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документа повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. Застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності. Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку (пункт 49 постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19). При цьому встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. Так, апелянт зазначив, що недотримання строку звернення до суду було зумовлене необхідністю збору доказів для підтвердження обґрунтованості позовних вимог. Місцевий суд в оскаржуваній ухвалі вказав, що позивачу нічого не перешкоджало звернутися до суду з позовною заявою у встановлений законом строк, а докази, які, на думку представника позивача, є необхідними для розгляду справи, могли бути витребувані судом на підставі відповідного клопотання. Разом з тим, колегія суддів не може погодитися із вказаними висновками, оскільки приписи КАС України покладають на позивача обов`язок надати всі наявні у нього докази разом із поданням позовної заяви. Більше того, п. 4 ч. 2 ст. 80 КАС України зобов?язує учасника справи у клопотанні про витребування доказів серед іншої інформації зазначити заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. Крім того, на переконання колегії суддів, позивач звернувся за судовим захистом без невиправданих затримок і зайвих зволікань. При цьому слід враховувати, що для оскарження рішення про відмову у перетині державного кордону встановлено місячний строк звернення до суду. Колегія суддів також зауважує, що в умовах воєнного стану, масованих обстрілів та відключень електроенергії, пропуск строку на 16 днів є незначним і не свідчить про нехтування позивачем своїми процесуальними правами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що при оцінці поважності причин пропуску строку звернення до суду місцевий суд проявив надмірний формалізм, що призвело до порушення права на апелянта на доступ до правосуддя, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 55 Конституції України. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином суд апеляційної інстанції, здійснивши перегляд ухвали суду від 15.04.2026 в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про обґрунтованість апеляційної скарги та, як наслідок, наявність підстав для скасування ухвали суду на підставі пункту 1 частини 1 статті 320 КАС України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями безпосередньо поновлювати строк звернення до суду з позовом. З огляду на це, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 169, 241, 242, 243, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року у справі № 420/5627/26 - задовольнити частково. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року у справі № 420/5627/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В іншій частині апеляційну скаргу залишити без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач В.А. Голуб Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко