Постанова 4852 № 21зп-26/160

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 01 червня 2026 року м. Дніпросправа № 21зп-26/160 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Кальника В.В., суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 року в справі №21зп-26/160, - ВСТАНОВИВ: 26 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій заявник просив суд: заборонити командуванню військової частини НОМЕР_1 переміщувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 по службі поза межами Військової частини НОМЕР_1 , у тому числі, переміщувати його за межі Військової частини НОМЕР_1 та/або направляти до будь-якої іншої військової частини, навчального центру, підрозділу чи місця проходження військової служби до набрання законної сили рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії. В обґрунтування заяви зазначено, що 19.02.2026 року ОСОБА_1 подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю сімейних обставин, а саме перебуванням на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років. Вказаний рапорт отримано військовою частиною 25.02.2026 року. Статус заявника як батька багатодітної сім`ї підтверджується належними доказами, зокрема посвідченням багатодітної сім`ї та свідоцтвами про народження дітей. Проте станом на день подання цієї заяви зазначений рапорт не розглянуто, рішення за ним не прийнято, а заявника про результати його розгляду не повідомлено, що свідчить про бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 . Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи навіть унеможливити виконання рішення суду, що значно негативно вплине на ефективний захист прав позивача, поновлення його порушених та оспорюваних прав, інтересів, за захистом яких він звернувся до суду. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, поданої до пред`явлення позову, відмовлено. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є необґрунтованою, оскільки прийнята з неповним дослідженням матеріалів справи та без належного встановлення її фактичних обставин. Свою апеляційну скаргу мотивує тими ж доводами, що наводились ним у заяві про забезпечення адміністративного позову, які, на думку апелянта, судом попередньої інстанції протиправно не взяті до уваги. Відповідно до вимог ст. 154 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. З наведеного слідує, що п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України фактично передбачено дві окремі правові підстави для забезпечення позову, розділені сполучником «або», а саме: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду; або 2) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, а тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. Як вбачається із заяви про забезпечення позову, заявник вказує, що без вжиття таких заходів виконання можливого рішення суду про задоволення позову буде істотно ускладнене чи унеможливлене, а ефективний захист та поновлення порушених прав й інтересів позивача стане в подальшому неможливим. Разом з тим суд звертає увагу, що протиправність оскаржених дій та рішень відповідачів може бути встановлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті. При цьому суд зауважує, що заява про забезпечення позову не містить посилань на беззаперечні мотиви, з яких заявник вважає, що захист його прав, свобод та інтересів буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Також суд зазначає, що частину 3 статті 151 КАС України доповнено пунктом 10 згідно із Законом України «Про внесення зміни до частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України щодо забезпечення позову у виді зупинення наказу або розпорядження командира (начальника) під час воєнного стану чи в бойовій обстановці» №2359-IX від 08.07.2022, відповідно до якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Таким чином, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Так, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022 року, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений і триває, у тому числі на момент розгляду даної заяви. Як зазначено вище, позивач просить забезпечити позов шляхом заборони командуванню військової частини НОМЕР_1 переміщувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по службі поза межами Військової частини НОМЕР_1 , у тому числі переміщувати його за межі Військової частини НОМЕР_1 та/або направляти до будь-якої іншої військової частини, навчального центру, підрозділу чи місця проходження військової служби до набрання законної сили рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії. З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що обраний заявником вид забезпечення позову за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання відповідних наказів, які можуть бути видані командувачем військової частини в майбутньому, що відповідно до пункту 10 частини 3 статті 151 КАС України не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Суд зазначає, що право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а відтак підстав для скасування ухвали колегія суддів не знаходить та приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст. ст. 154, 243, 308,311, 312, 315, 316, 321, 322,325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 року в справі №21зп-26/160 - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена. Суддя-доповідач В.В. Кальник суддя С.В. Сафронова суддя Д.В. Чепурнов