Постанова 4807 № 334/3302/25

Дата документу 01.06.2026 Справа № 334/3302/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/3302/25 Головуючий у 1-й інстанції: Козлова Н.Ю. Провадження № 22-ц/807/373/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Гончар М.С., Онищенка Е.А. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, В С Т А Н О В И В: У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, в обґрунтування якого зазначав, що 15.09.2022 року Ленінський (нова назва - Дніпровський) районний суд м. Запоріжжя, розглянувши цивільну справу № 317/457/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, ухвалив рішення, яким позов було задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики в розмірі 67 426,32 грн, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 992,40 грн. Вказане рішення суду набрало законної сили 18.10.2022 року. На час ухвалення Ленінським (Дніпровським) районним судом м. Запоріжжя рішення від 15.09.2022 року, офіційний курс (курс Національного банку України) долара США до гривні становив 36,5686 грн за 1 долар США. При цьому, розмір невиконаного відповідачем ОСОБА_2 перед позивачем грошового зобов`язання за укладеним між ними договором позики було визначено судом у 67 426,32 грн, виходячи із зазначеного у позові офіційного курсу (курсу Національного банку України) долара США до гривні, встановленого станом на 17.02.2022 р. - 28,0943 грн за 1 долар США. На переконання позивача, з ОСОБА_2 належить стягнути на користь позивача понесені ним збитки, пов`язані зі значною зміною офіційного курсу (курсу Національного банку України) долара США до гривні у період часу з 17.02.2022 р. (28,0943 грн за 1 долар США) до 15.09.2022 р. (36,5686 грн за 1 долар США), а саме стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача понесені ним збитки у розмірі 20 338,32 грн. Крім того, відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач вважав необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь інфляційні витрати за весь час прострочення ОСОБА_2 виконання грошового зобов`язання (за період часу з 18.10.2022 р. до 31.12.2024 р. включно), визначеного рішенням Ленінського (Дніпровського) районного суду м. Запоріжжя від 15.09.2022 року, яке набрало законної сили, у загальному розмірі 13 249,76 грн., а також три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення ОСОБА_2 виконання грошового зобов`язання в загальному розмірі 6 799,98 гривень. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти у розмірі 40 388,06 грн., які складаються з: 20 338,32 грн. - збитки, 13 249,76 грн. - витрати від інфляції, 6 799,98 грн. - 3% річних від простроченої суми, та судові витрати у вигляді судового збору. Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, стягнути судові витрати. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що на час ухвалення Ленінським (Дніпровським) районним судом м. Запоріжжя рішення від 15.09.2022 року у цивільній справі № 317/457/22, яке набрало законної сили 18.10.2022 року, офіційний курс долара США до гривні становив 36,5686 грн за 1 долар США. При цьому, розмір невиконаного ОСОБА_2 перед позивачем грошового зобов`язання за укладеним між ними договором позики було визначено судом у 67 426,32 грн, виходячи із зазначеного у позові офіційного курсу (курсу Національного банку України) долара США до гривні, встановленого станом на 17.02.2022 р. - 28,0943 грн за 1 долар США. Вважає, що з ОСОБА_2 належить стягнути понесені ним збитки, пов`язані зі значною зміною офіційного курсу долара США до гривні у період часу з 17.02.2022 р. (28,0943 грн за 1 долар США) до 15.09.2022 р. (36,5686 грн за 1 долар США), а саме стягнути збитки у розмірі 20 338,32 грн. Звертав увагу, що ОСОБА_2 взагалі не здійснювала виконання своїх грошових зобов`язань перед ним. Крім того, вважає, що відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України слід стягнути з ОСОБА_2 на його користь інфляційні витрати за весь час прострочення ОСОБА_2 виконання грошового зобов`язання (за період часу з 18.10.2022 р. до 31.12.2024 р. включно), визначеного рішенням Ленінського (Дніпровського) районного суду м. Запоріжжя від 15.09.2022 року, яке набрало законної сили 18.10.2022 року, у загальному розмірі 13 249,76 грн., та 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання в загальному розмірі 6 799,98 гривень В решті обґрунтування апеляційної скарги за змістом, обсягом та правовим обґрунтуванням є тотожним до позовної заяви. Від ОСОБА_2 , в особі представника - адвоката Ковтуна В.І. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення; доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду, є безпідставними та необґрунтованими. Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Ленінського (Дніпровського) районного суду м. Запоріжжя від 15.09.2022 р. у цивільній справі № 317/457/22, яке набрало законної сили 18.10.2022 року, розмір невиконаного відповідачем ОСОБА_2 перед позивачем ОСОБА_1 грошового зобов`язання за укладеним між ними договором позики було визначено у 67 426,32 грн, виходячи з зазначеного у його позові офіційного курсу долара США до гривні, встановленого станом на 17.02.2022 року - 28,0943 грн за 1 долар США. Тобто, виходячи з такого розрахунку: 28,0943 грн / 1 долар США, стягнуто 67 426,32 грн (2 400,00 доларів США (сума позики) х 28,0943 грн / 1 долар США = 67 426,32 грн). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив суд, зокрема, стягнути з ОСОБА_2 збитки, пов`язані зі значною зміною офіційного курсу (курсу Національного банку України) долара США до гривні у період часу з 17.02.2022 р. (28,0943 грн за 1 долар США) до 15.09.2022 р. (36,5686 грн за 1 долар США), а саме стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача збитки у розмірі 20 338,32 грн, виходячи з такого розрахунку: 36,5686 грн / 1 долар США (курс НБУ станом на 15.09.2022 р.) - 28,0943 грн / 1 долар США (курс НБУ станом на 17.02.2022 р.) х 2 400,00 доларів США (сума позики ), що складає 20 338,32 грн. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У пункті 8 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно з частиною другою статті 22 ЦК збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. За статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України). Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 зроблений правовий висновок, що, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України). Курсова різниця - це різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національній валюті України при різних валютних курсах. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №750/8676/15-ц зроблено висновок про те, що кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання. Судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що ОСОБА_1 , як особа, який передав як позику за договором позики від жовтня 2018 року відповідно до вимог статей 6, 627 ЦК України та реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у 2022 році звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, визначивши заборгованість у валюті гривні України, вказавши, що саме 67 426,32 гривні є повним розміром боргу за договором позики. Ухвалюючи рішення у справі № 2/334/1932/22, яке набрало законної сили, суд визначив борг в гривні, що становить 67 426,32 гривень. Отже, суд першої інстанції правильно виснував, що позивач, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником виконувалось судове рішення про стягнення такої заборгованості, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті. Таким чином, звертаючись з вимогами про стягнення курсової різниці після ухвалення остаточного рішення у справі про стягнення боргу за договором позики, позивач фактично просить змінити попереднє рішення суду, яким вже вирішено спір між сторонами. Зміна попереднього рішення в частині збільшення стягнутої судом суми боргу внаслідок зміни курсу валют під час виконання попереднього рішення, є порушенням принципу юридичної визначеності та свідчить про намагання позивача у позапроцесуальний спосіб оскаржити вказане судове рішення. Таким чином, якщо судовим рішення було стягнуто заборгованість за валютним зобов`язанням у договорі позики, визначено у валюті України (гривні), то у випадку коливання курсу валют кредитор не має права вимагати стягнення курсової різниці. Колегія суддів погоджується з висновком суду, який зазначив, що позивач скористався своїм правом і звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором позики, при цьому з урахуванням того, що відповідач ОСОБА_2 отримала позику у доларах США, мав право визначити суму боргу у доларах США, а не її еквівалент у національній валюті, отже, вимоги про стягнення курсової різниці, як збитків, понесених із знеціненням валюти, є безпідставними, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Аналогічний висновок щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладено в постанові Верховного Суду України від 18 жовтня 2023 року у справі №754/2449/22. Вирішуючи вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України суд першої інстанції правильно виходив із того, що з 24.02.2022 і по день ухвалення судом рішення в Україні діє воєнний стан. Частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу. За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України). Згідно з частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Разом із тим, згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Відповідно до законодавства зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Виконується зобов`язання також в національній валюті України. Проте, сторони мають право визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, і у такому випадку сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається відповідно за офіційним курсом (або відповідно до іншого погодженого сторонами порядку). Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за встановлених судом у цій справі обставин, та враховуючи вищенаведеними норми матеріального права, у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України належить відмовити. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення. За таких обставин судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2025 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 01 червня 2026 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: М.С. Гончар Е.А. Онищенко