Постанова 4851 № 520/28103/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2026 р. Справа № 520/28103/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 року (ухвалене суддею Лук`яненко М.О.) в справі № 520/28103/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у якому просила: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, щодо неврахування ОСОБА_1 періоди роботи з 01.11.2005 р. по 31.11.2011 р. в повному обсязі зазначених у трудовій книжці НОМЕР_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.11.2005 р. по 31.11.2011 р. в повному обсязі зазначених у трудовій книжці НОМЕР_1 . Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 р. позов задоволено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач зазначає, що за період роботи позивачки з 01.11.2005 р. по 31.11.2011 р. сума сплачених щомісячних страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, а отже до страхового стажу позивачки зараховано період, пропорційно визначений відповідно до суми сплачених страхових внесків. Вважає, що Головне управління діяло відповідно до вимог чинного законодавства у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушив прав позивачки, а позивачкою не доведено порушень її прав відповідачем, тому позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, які суперечать положенням чинного законодавства. Позивачка подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком з 08.09.2020 р., обчислену відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. За відомостями трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 у період з 08.11.2005 р. по 30.12.2011 р. позивачка працювала в СПД ОСОБА_2 на посаді продавця продовольчих товарів згідно трудового договору №2042 від 08.11.2005 р. З витягу з Реєстру застрахованих осіб форми ОК-5 встановлено, що період роботи позивачки з 01.10.2007 р. по 31.11.2011 р. зараховано до стажу не в повному обсязі, а лише 15 днів кожного з місяців цих років. 19.08.2025 р. позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою про врахування періоду стажу роботи з 01.10.2007 р. по 31.11.2011 р. за кожен місяць в повному обсязі. 05.09.2025 р. Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області листом №25364-26825/С-03/8-2000/25 повідомило позивачку про неможливість зарахувати період роботи з 01.10.2007 р. по 31.11.2011 р. за кожен місяць в повному обсязі, оскільки за вказаний період сума сплачених щомісячних страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, а отже до страхового стажу позивачки зараховано період, пропорційно визначений відповідно до суми сплачених страхових внесків. Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивачка звернулась до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо неврахування ОСОБА_1 періоди роботи з 01.11.2005 р. по 31.11.2011 р. в повному обсязі, зазначених у трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання роботодавцем - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, неповна сплата по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивачки періодів її роботи. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон №1058-ІV). Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. За змістом пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. До 01.01.2004 р. пенсійне забезпечення в Україні здійснювалось за нормами Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 р. №1788-ХІІ (в подальшому - Закон №1788-ХІІ), відповідно до ч. 1 ст. 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Згідно з ст. 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Судовим розглядом встановлено, що згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 вбачається, що позивачка в період з 08.11.2005 р. по 30.12.2011 р. працювала в СПД ОСОБА_2 на посаді продавця продовольчих товарів згідно трудового договору №2042 від 08.11.2005 р. Зі змісту листа Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.09.2025 р. №25364-26825/С-03/8-2000/25 встановлено, що відповідач не зарахував період роботи позивачки з 01.10.2007 р. по 31.11.2011 р. за кожен місяць в повному обсязі, оскільки за вказаний період сума сплачених щомісячних страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, а отже до страхового стажу позивачки зараховано період, пропорційно визначений відповідно до суми сплачених страхових внесків. Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком пенсійного органу, з наступних підстав. Відповідно ч. 2 ст. 20 Закону № 1058-ІV, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Частиною 5 статті 20 Закону № 1058-ІV визначено, що страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Відповідно до ч. 10 ст. 20 Закону № 1058-ІV, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Статтею 106 Закону №1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Водночас, позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання роботодавцем - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, неповна сплата по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів її роботи. Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 р. в справі №208/6680/16-а, від 30.09.2019 р. в справі №414/736/17, від 30.07.2019 р. в справі №373/2265/16-а, від 01.03.2021 р. в справі №423/757/17 та інших. Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, виходячи зі змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки. Судовим розглядом встановлено, що у спірному періоді роботодавцем СПД ОСОБА_2 позивачці нараховано та виплачена заробітна плата, на яку в свою чергу нараховувалися страхові внески, тому у відповідача були відсутні підстави не зараховувати страхового стажу позивачці повні місяці вказаних періодів її роботи. Суд апеляційної інстанції зазначає, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, фактично, внаслідок невиконання роботодавцем обов`язку по сплаті внесків стосовно позивачки в повному обсязі до Пенсійного фонду України позивачка позбавлена соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що період роботи позивачки з 08.11.2005 р. по 30.12.2011 р. в СПД ОСОБА_2 на посаді продавця продовольчих товарів підлягає зарахуванню до страхового стажу повні місяці вказаних періодів її роботи, оскільки в даному випадку позивачка не несе відповідальність у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску, у зв`язку з відсутністю нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків в Реєстрі. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивачки є визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо неврахування ОСОБА_1 періоди роботи з 01.11.2005 р. по 31.11.2011 р. в повному обсязі, зазначених у трудовій книжці НОМЕР_1 та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.08.2025 р., зарахувавши до її трудового стажу періоди роботи з 01.11.2005 р. по 31.11.2011 р. в повному обсязі, зазначених у трудовій книжці НОМЕР_1 , з урахуванням висновків суду в даній справі. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 по справі № 520/28103/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич