Постанова Харківський апеляційний суд № 641/10086/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 641/10086/25 Номер провадження 22-ц/818/3319/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 травня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Шевченко В.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 02 березня 2026 року в складі судді Ященко С.О. за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову по справі № 641/10086/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Позовна заява мотивована тим, що вони з відповідачкою з 29 травня 2008 року перебувають у шлюбі, під час якого придбали транспортний засіб «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить їм на праві спільної сумісної власності та щодо якого вони не можуть дійти згоди про його поділ. Середня ринкова вартість автомобіля тієї ж моделі, року випуску та технічного стану на дату подачі позовної заяви становить 566 334,84 грн. Просив визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 автомобіль «Toyota Camry», з VIN-номером НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_1 , який зареєстрований за ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за 1/2 частку вартості вказаного автомобіля в розмірі 283 167,42 грн. У лютому 2026 року представник позивача подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 вчиняти відчуження транспортного засобу «Toyota Camry», з VIN-номером НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_1 . Заява мотивована тим, що спірне майно є спільною сумісною власністю сторін, тому його відчуження без згоди одного із співвласників є неправомірним. У разі невжиття заходів забезпечення позовної заяви існує реальна загроза утруднення або навіть неможливості виконання рішення суду, оскільки відповідач може вчинити відчуження транспортного засобу на користь третіх осіб, після чого кошти позивачу не будуть повернені. Ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 02 березня 2026 року заяву представника позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено. Забезпечено позов шляхом заборони відчуження транспортного засобу Toyota Camry, номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , до вирішення спору по суті. Ухвала суду мотивована тим, що у разі відчуження спірного автомобіля виконання можливого рішення суду про задоволення позову може бути утруднене, та вид забезпечення, який позивач просить застосувати, є співмірним із заявленими позовними вимогами. На вказане судове рішення 12 березня 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Маламуж-Корнієнко Т.С., до суду апеляційної інстанції подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження транспортного засобу є надмірним через відсутність реальних ризиків продажу. Матеріали справи не містять об`єктивних даних про вчинення відповідачкою дій, які б свідчили про намагання укладення будь-яких правочинів, спрямованих на відчуження транспортного засобу. Судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідачкою долучено до матеріалів справи звіт № 14/2026 про оцінку автомобіля «Toyota Camry», номерний знак НОМЕР_1 . Позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення грошової компенсації 1/2 вартості спірного автомобіля, отже, навіть потенційне відчуження автомобіля жодним чином не вплинуло б на права позивача. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. 19 травня 2026 року від представника ОСОБА_2 надійшло повідомлення про те, що позивачка ОСОБА_1 15 травня 2026 року подала до суду першої інстанції заяву про відмову від позову. В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 28 травня 2026 року надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: ОСОБА_2 , його представник адвокат Лихачова М.Б., представник відповідачки адвокат Маламуж-Корнієнко Т.С. отримали в електронних кабінетах 03 квітня 2026 року (а.с. 47-49). Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі №910/12404/21. Пунктом 2 частини 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується забороною вчиняти певні дії. Судом встановлено та підтверджується матеріалами оскарження ухвали, що у провадженні суду першої інстанції перебуває справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Предметом спору у справі є придбане сторонами у шлюбі рухоме майно: автомобіль «Toyota Camry», номерний знак НОМЕР_1 , частину вартості якого позивач просить стягнути на його користь з відповідачки як грошову компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності. Ухвалою суду від 02 січня 2026 року відкрито провадження у справі. Враховуючи, що предметом спору між сторонами є транспортний засіб, у позові порушується питання про його поділ як об`єкта права спільної сумісності власності подружжя, то його відчуження може ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Отже, забезпечення позову у вигляді заборони відчуження спірного транспортного засобу відповідає характеру заявлених позовних вимог. Зазначене відповідає висновкам, викладеним в ухвалі Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 646/1660/20, провадження № 61-14281ск20. Посилання відповідачки на те, що доводи заяви про забезпечення позову ґрунтуються на припущеннях, та позивач не надав жодних належних доказів, які б вказували, що нею реально вчиняються дії, спрямовані на відчуження спірного майна, колегія суддів відхиляє. Як вбачається із позовної заяви та не заперечується сторонами, спірний автомобіль зареєстрований на ім`я відповідачки, яка з огляду на принципи здійснення права власності та правомочності власника, не тільки володіє та користується належним їй автомобілем, а й має юридичне право ним розпорядитись, що, в свою чергу, обґрунтовано може вважатися існуванням реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у цій справі. Можливість відповідачки в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у її власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у cправі № 905/448/22. Відповідачка не спростувала факт існування вірогідності того, що вона може відчужити спірний транспортний засіб без передачі коштів позивачу, що може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у цій справі, яке можливо було б виконати за рахунок спірного автомобіля. Посилання відповідачки на те, що суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, не можуть бути взяті до уваги, оскільки коло таких осіб ОСОБА_1 не вказала. Крім того, при вирішенні питання щодо доцільності вжиття заходів забезпечення позову судова колегія також виходить з того, що у справі про поділ майна подружжя, зокрема, і шляхом сплати компенсації його вартості, є необхідним визначення ринкової вартості майна, що є предметом поділу. З цього приводу сторони мають право заявити клопотання при призначення судової експертизи. Вжиті судом заходи забезпечення позову покликані зберегти спірний транспортний засіб від його відчуження третім особам, що може утруднити проведення автотоварознавчого дослідження. До того ж, слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. У разі, якщо потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпаде або зміняться обставини, що зумовили його застосування, сторони у справі не позбавлені права звернутись до суду з вимогами про скасування заходів забезпечення позову відповідно до статті 158 ЦПК України. 19 травня 2026 року від представника ОСОБА_2 надійшло повідомлення про те, що позивачка ОСОБА_1 15 травня 2026 року подала до суду першої інстанції заяву про відмову від позову. Проте зазначені обставини не є підставою для задоволення апеляційної скарги на ухвалу суду про забезпечення позову, оскільки судом апеляційної інстанції перевіряється наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову станом на час постановлення оскаржуваної ухвали. У такому разі питання щодо скасування вжитих судом заходів забезпечення позову підлягає вирішенню судом першої інстанції згідно вимог ст. 158 ЦПК України. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, постановленою на підставі норм процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для її скасування відсутні. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, та наразі розглядається лише процесуальне питання щодо забезпечення позову, а не справа по суті спору, підстав для розподілу судових витрат у суду апеляційної інстанції немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 02 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 01 червня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.Ю. Тичкова В.Б. Яцина