Постанова 4803 № 202/14901/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/206/26, №22-ц/803/207/26 Справа № 202/14901/24 Головуючий у першій інстанції: Мачуський О. М. Суддя у 2-й інстанції - Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Красвітної Т.П., суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П., за участю секретаря Марченко С.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2025 року та на додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2025 року у складі судді Мачуського О.М. по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 про стягнення суми 3% річних та нарахувань, у зв`язку з інфляцією,- ВСТАНОВИВ: У грудні 2024 року ТОВ «Консалт Солюшенс» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 19 червня 2008 року між Акціонерним банком «Факторіал-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №084-В/52 на придбання нерухомого майна, за змістом якого останній отримав кредитні кошти у сумі 60000,00 доларів США, зі строком користування кредитними кошами до 18 червня 2015 року. З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань боржником, 19 червня 2008 року між Акціонерним банком «Факторіал-Банк» та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір. 23 березня 2009 року, на підставі рішення загальних зборів акціонерів ПАТ «Фідобанк» був затверджений передавальний акт, у відповідності до якого до ПАТ «Фідобанк» (ПАТ «СЕБ Банк») були передані всі активи та зобов`язання Акціонерного банку «Факторіал-Банк». Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2011 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 08.09.2011 року, у справі №0417/2-1109/2011 стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «СЕБ Банк» заборгованість за кредитним договором №084-В/52 від 19.06.2008 року у розмірі 665070,95 гривень та судові витрати по справі в розмірі 1820,00 гривень, а всього 666890,95 гривень. Відповідач не виконував рішення суду й не сплачував наявну за ним заборгованість, а тому 27.11.2020 року на електронному аукціоні було реалізовано предмет іпотеки за іпотечним договором від 19 червня 2008 року. Продаж даного майна здійснено за 157514,83 гривень. Отже, після 27 листопада 2020 року, сума боргу за кредитним договором №084-В/52 від 19.06.2008 року становила 507556,12 гривень, із розрахунку 665070,95 грн. (заборгованість встановлена рішенням суду) - 157514,83 грн (ціна продажу предмета іпотеки). За результатом електронного аукціону №UA-EA-2020-12-23-000001- b за лотом №GL1N019277, між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «Консалт Солюшенс» укладено договір №GL1N019277_205/1 про відступлення прав вимоги від 03.02.2021 року, відповідно до якого ТОВ «Консалт Солюшенс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №084- В/52 на придбання нерухомого майна від 19 червня 2008 року. До теперішнього часу грошове зобов`язання є невиконаним у повному обсязі, відповідач ухиляється від повернення кредитних коштів, тобто безпідставно користується грошовими коштами, а тому в ТОВ «Консалт Солюшенс» виникло право на стягнення інфляційних втрат та 3 % річних. Відповідно до розрахунку загальна заборгованість складає 363525,34 гривень, з яких за період з 02.04.2017 року по 26.11.2020 року на суму боргу 665070,95 гривень розмір інфляційного збільшення складає 199348,51 гривень, а 3% річних - 72926,16 гривень; за період з 27.11.2020 року по 23.02.2022 року на суму боргу 507556,12 гривень розмір інфляційного збільшення складає 72315,17 гривень, а 3% річних - 18935,50 гривень. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача заборгованість у розмірі 363525,34 гривень, з яких 271663,68 грн. - інфляційне збільшення, 91861,66 грн. - 3% річних за користування грошовими коштами. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2025 року стягнуто з ТОВ «Консалт Солюшенс» на користь ОСОБА_1 понесені останнім судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 гривень. В апеляційних скаргах ТОВ «Консалт Солюшенс», посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваних рішення та додаткового рішення з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується матеріалами справи. Від ТОВ «Консалт Солюшенс» 12.05.2026 надійшла заява про розгляд справи без участі їх представника. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваних рішення і додаткового рішення, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 19 червня 2008 року між Акціонерним банком «Факторіал-Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту №084-В/52 на придбання нерухомого майна (далі - кредитний договір), відповідно до якого АТ «Факторіал-Банк» надало ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру грошові кошти в сумі 60000,00 доларів США, зі строком користування кредитними кошами до 18 червня 2015 року. Також, 19 червня 2008 року між Акціонерним банком «Факторіал-Банк» та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чалою В.О., предметом іпотеки якого є: вбудоване нежитлове приміщення ЖЕУ № 1-2, загальною площею 170,70 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . 23 березня 2009 року на підставі рішення Загальних зборів Акціонерів Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» був затверджений передавальний акт, у відповідності до якого всі активи та зобов`язання Акціонерного банку «Факторіал-Банк», передані ПАТ «Фідобанк», яке створено створеною внаслідок зміни найменування Публічного акціонерного товариства «СЕБ Банк». ПАТ «СЕБ банк» на адресу ОСОБА_1 було направлено повідомлення про наявність заборгованості за кредитним договором №084-В/52 від 19.06.2008 року в розмірі 17108,16 доларів США та вимогою про повернення всієї суми в повному обсязі у семиденний строк з моменту, а надалі ініційовано позов щодо відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2011 року у справі №0417/2-1109/2011 стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «СЕБ БАНК» заборгованість за кредитним договором №084-В/52 від 19.06.2008 року в розмірі 665070 грн. 95 коп. та судові витрати по справі в розмірі 1820 грн. 00 коп., а всього 666890 грн. 95 коп. 27 листопада 2020 року за договором купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. здійснено продаж нерухомого майна (предмет іпотеки) - вбудоване нежитлове приміщення ЖЕУ № 1-2, загальною площею 170,70 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за грошові кошти в сумі 157514,83 гривень, які зараховано в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 084-В/52 від 19.06.2008 року. 03 лютого 2021 року між Публічним акціонерним товариством «Фідобанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» укладено договір №GL1N019277_205/1 про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Толочко Я.М., зареєстрованого в реєстрі за №28, відповідно до якого ПАТ «Фідобанк», який є повним правонаступником Акціонерного банку «Факторіал Банк», Відкритого акціонерного товариства «СЕБ Банк» відступає ТОВ «Консалт Солюшенс», а останній набуває права вимоги, за кредитним договорами, зазначеними в Реєстрі договорів, що є Додатком 1 до Договору. Згідно з Реєстром договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, оформленого додатком № 1 до договору №GL1N019277_205/1 про відступлення прав вимоги від 03.02.2021 року, підтверджується перехід до нового кредитора ТОВ «Консалт Солюшенс» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №084-В/52 від 19.06.2008 року. Згідно до п.4 Договору сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за Основними договорами, відповідно цього Договору новий кредитор сплачує Банку грошові кошти у сумі 1805235,04 грн. Відповідно до платіжного доручення №55 від 28 січня 2021 року ТОВ «Консалт Солюшенс» сплатило ПАТ «Фідобанк» 1837092,44 грн. Згідно витягу з Акту прийому-передачі оригіналів документів до договорів від 03.02.2021, ПАТ «Фідобанк» передало ТОВ «Консалт Солюшен» кредитну справу №084-в/52 за ОСОБА_1 у вигляді договору кредиту на придбання нерухомого майна №084-В/52 від 19.06.2008 року з Додатком №1 та Додатком №2. Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2023 року у цивільній справі №0417/2-1109/2011, яку залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19.03.2024 року, ТОВ «Консалт Солюшенс» відмовлено у задоволенні заяви про заміну сторони її правонаступником у виконавчому документі, поновленні пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та видачу дубліката виконавчого документа. Відмовляючи у задоволенні заяви ТОВ «Консалт Солюшенс», суд першої інстанції виходив із того, що за відсутності підстав для відновлення закінченого виконавчого провадження відсутні підстави для процесуального правонаступництва. При вирішені питання про видачу дубліката виконавчого документу та поновлення пропущеного строку на його пред`явлення, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що строк для пред`явлення до виконання виконавчого документу у справі №0417/2-1109/2011, сплив через три роки після повернення виконавчого документа стягувачу, тобто 13.01.2019 року. Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Зважаючи на те, що рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2011 року у справі № 0417/2-1109/2011 в повному обсязі не виконане, ТОВ «Консалт Солюшенс» 19.12.2024 року звернулось до суду з позовом про стягнення суми 3% річних та інфляційних витрат, вказавши при цьому, що розмір заборгованості відповідачів визначено судом у національній валюті гривні і саме на цей розмір заборгованості здійснено нарахування 3% річних та інфляційних витрат, що передбачено ст.625 ЦК України. Предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат в сумі 363525,34 гривень, з яких за період з 02.04.2017 року по 26.11.2020 року на суму боргу 665070,95 гривень розмір інфляційного збільшення складає 199348,51 гривень, 3% річних - 72926,16 гривень; за період з 27.11.2020 року по 23.02.2022 року на суму боргу 507556,12 гривень розмір інфляційного збільшення складає 72315,17 гривень, а 3% річних - 18935,50 гривень. За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18). Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань. Відповідач має грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджує заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.11.2012 року. Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що: натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном; конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі №757/44680/15-ц (провадження №61-32171сво18). Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності. Одним з елементів забезпечення прав учасників справи на стадії виконання судового рішення є встановлена статтею 433 ЦПК України можливість поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання в разі його пропуску з причин, визнаних судом поважними. Метою застосування статті 433 ЦПК України є захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа для виконання з поважних причин. Поважними вважаються зокрема, причини, які не залежали від волі стягувача. Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем. Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку. Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання. Кредитор не може повторно пред`явити виконавчий документ на виконання (строк пропущено, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов`язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення. Однак це не виключає можливого погашення боргу боржником добровільно, що не буде вважатися безпідставно отриманим майном. У такій ситуації зобов`язання не є задавненим у класичному розумінні, оскільки позовна давність застосовується до звернення з позовом, а тут уже є судове рішення, яке набрало законної сили. Водночас втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання і відмову у його поновленні судом свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку. У зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення - припиненою. Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними. З наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов`язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном. Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права. Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа. Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників. Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання. Отже, зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним. У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України. За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності. Як установлено судом, строк пред`явлення до виконання виконавчого листа у справі №0417/2-1109/2011 сплив 13.01.2019 року. З даним позовом до суду ТОВ «Консалт Солюшенс» звернулось 19 грудня 2024 року, тобто через більше 4 років з дня закінчення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання. Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2023 року у цивільній справі №0417/2-1109/2011, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19.03.2024 року, ТОВ «Консалт Солюшенс» відмовлено у задоволенні заяви про заміну сторони її правонаступником у виконавчому документі, поновленні пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та видачу дубліката виконавчого документа (а.с. 34-41, 42-44 т.2). Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, вказана вище постанова Дніпровського апеляційного суду від 19.03.2024 року не оскаржувалась до Верховного Суду. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, колегія дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми 3% річних в розмірі 91861,66 грн та суми нарахованих інфляційних втрат в розмірі 271663,68 грн задоволенню не підлягають, адже нараховані ТОВ «Консалт Солюшенс» до вимоги, що існує в натуральному зобов`язанні, яке не може бути захищене в примусовому порядку. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 18 вересня 2024 року у справі №761/26741/22, від 22 серпня 2024 року у справі №916/735/23, а також Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 11 лютого 2026 року у справі №754/511/23. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Щодо доводів апеляційної скарги, що вимоги позивача про стягнення кредитної заборгованості були захищені в судовому порядку та ним не пропущено строки позовної давності, не спростовують викладених вище висновків суду. Адже, у зв`язку зі спливом строку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, відмовою суду у поновленні цього строку і у видачі дубліката виконавчого листа, немає і обов`язку відповідача у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України. Доводи апеляційної скарги про завищеність стягнутих місцевим судом витрат на професійну правничу допомогу у визначеному розмірі 10000,00 грн не заслуговують на увагу. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, місцевий суд врахував критерії, визначені статтею 137 ЦПК України, зокрема складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, характер виконаних процесуальних дій, ціну позову (363525,34 грн), а також принципи співмірності, реальності та розумності судових витрат (підготовка відзиву на позовну заяву - 6000,00 гривень; підготовка заперечень на відповідь на відзив - 4000,00 гривень; участь в судовому засіданні 27.03.2025 року - 1500,00 грн). Отже, стягнута місцевим судом сума є такою, що відповідає критеріям розумності та співмірності з урахуванням конкретних обставин даної справи. Посилання апелянта на ненадання детального опису робіт також не є підставою для скасування додаткового рішення суду. Матеріалами справи підтверджується факт надання відповідачу професійної правничої допомоги, її обсяг та вартість, що підтверджується договором про надання правової допомоги, юридичного консультування та юридичного представництва №59/21 від 08.10.2021 року, укладеним між ОСОБА_1 та АО «Еквіта», додатковою угодою №1 від 22.11.2023 року до вказаного договору, додатком №3 до договору від 17.02.2025 року, актом №В-20 від 27.03.2025 року про приймання виконаних робіт (наданих послуг), рахунком-фактурою №В-20 від 27.03.2025 року на суму 11500,00 грн, а також платіжною інструкцією №@2PL702425 від 01.04.2025 року, якою підтверджується сплата коштів за надану правничу допомогу (а.с. 133-139 т.1). Надані документи містять відомості щодо конкретних виконаних адвокатом робіт, а саме підготовки відзиву, заперечень та участі у судовому засіданні. Саме по собі неподання окремого деталізованого погодинного розрахунку витрат у даному випадку не свідчить про недоведеність понесених витрат та не є безумовною підставою для відмови у їх стягненні, оскільки такі витрати є реальними, фактично понесеними, необхідними та підтвердженими належними і допустимими доказами. Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищевикладене, апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції підлягають залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс»- залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2025 року та додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Т.П. Красвітна Судді О.В. Агєєв Л.П. Никифоряк