Постанова 4876 № 912/1545/25

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.05.2026 м. Дніпро Справа № 912/1545/25 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кошлі А.О. (доповідач) суддів: Демчини Т.Ю., Кучеренко О.І. за участі: секретаря судового засідання: Кахикало А.С. представника позивача (апелянт) Батовська Т.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 08.04.2026 (суддя Закурін М.К.) у справі № 912/1545/25 за позовом: Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» про стягнення 39 338 262,19 грн ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції: Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (позивач, апелянт, скаржник) звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» (відповідач) про стягнення 39 338 262,19 грн, з яких: 38 646 029,18 грн основної заборгованості, 189 834,63 грн 3% річних, 502 398,38 грн інфляційних втрат та 472 059,15 грн компенсації по сплаті судового збору. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 03.09.2025 у справі № 912/1545/25 позов задоволено. Стягнуто з ПрАТ «Кіровоградобленерго» на користь ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» 38 646 029,18 грн основної заборгованості, 189 834,63 грн річних, 502 398,38 грн інфляційних втрат та 472 059,15 грн компенсації по сплаті судового збору, а всього 39 338 262,19 грн. За результатами апеляційного перегляду постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.02.2026 рішення залишено без змін. 12.03.2026 ПрАТ «Кіровоградобленерго» звернулося до Господарського суду Кіровоградської області із заявою про відстрочку виконання рішення суду від 03.09.2025 у справі № 912/1545/25, просило, з урахуванням заяви від 06.04.2026, відстрочити його виконання до 03.06.2026. Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 08.04.2026 у справі № 912/1545/25 заяву ПрАТ «Кіровоградобленерго» про відстрочку виконання рішення задоволено. Відстрочено виконання рішення у справі № 912/1545/25 від 03.09.2025 до 03.06.2026. Суд першої інстанції, задовольняючи заяву ПрАТ «Кіровоградобленерго» про відстрочку виконання рішення, виходив з того, що після прийняття рішення суду відповідач добровільно перерахував позивачу частину заборгованості у сумі 28 608 866,10 грн, у зв`язку з чим залишок заборгованості складає 10 037 163,08 грн. Суд зазначив, що фактично перед ним постало питання про надання відстрочки на залишок наявної заборгованості на строк до 03.06.2026, тобто на 2 місяці, що знаходиться у межах визначеного законом річного строку можливої відстрочки, який спливає 04.09.2026. Суд послався на рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 № 5-рп/2013, яким визначено, що підставою для застосування відстрочки є наявність обставин, які ускладнюють або роблять неможливим застосування загального порядку примусового виконання рішень, а розстрочка або відстрочка має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника. Суд врахував, що ПрАТ «Кіровоградобленерго» добровільно виконало рішення суду на суму, яка є більшою ніж 60%, що свідчить про його зацікавленість у виконанні рішення суду. Безпосередньо строк відстрочки не є значним та не складає додаткового тягаря для позивача. Водночас суд зазначив, що за наявного фінансового стану відповідача початок примусового виконання рішення суду, вжиття заходів примусового виконання, накладення арешту на майно боржника і стягнення суми боргу призведе до значних негативних наслідків, які можуть вплинути на стабільність електропостачання всієї області. Суд також зазначив, що з відомостей Балансу (звіт про фінансовий стан) за 2025 рік ПрАТ «Кіровоградобленерго» слідує, що підприємство мало на кінець звітного періоду поточні зобов`язання на загальну суму 1 030 908 000 грн, що вказує на значну суму зобов`язань. Разом з тим суд зазначив, що доводи відповідача щодо недостатності грошових коштів, непокриття витрат за рахунок встановлених тарифів, неповного виконання контрагентами зобов`язань та неможливості отримання кредитів не складають підставу для надання відстрочки, оскільки вони не стосуються запропонованого строку для відстрочки та не вказують на можливість їх вирішення протягом такого строку. Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги: Не погодившись із зазначеною ухвалою, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго», в якій просить ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 08.04.2026 у справі № 912/1545/25 скасувати, ПрАТ «Кіровоградобленерго» в задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.09.2025 у справі № 912/1545/25 відмовити повністю, судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на ПрАТ «Кіровоградобленерго». Апеляційна скарга обґрунтована наступним: Апелянт зазначає, що відповідно до ч. 1, 5 ст. 331 ГПК України відстрочення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках та за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Виключний характер таких обставин має бути доведений належними та допустимими доказами, проте відповідач не надав жодного доказу неможливості виконання ним судового рішення, не навів доказів відсутності коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, а також не надав доказів ризику настання неплатоспроможності у разі виконання рішення суду. Скаржник посилається на п. 7.2 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 9 від 17.10.2012, згідно з яким при вирішенні питання про відстрочку суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів, а також наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна тощо. Апелянт наголошує, що відповідач не надав обґрунтованого плану дій, яким би визначалося, за рахунок яких заходів та ресурсів він збирається покращувати своє матеріально-фінансове становище та здійснювати виконання судового рішення. Апелянт зазначає, що незадовільний фінансовий стан за змістом ст. 331 ГПК України не може вважатися тією виключною обставиною, що може слугувати підставою для відстрочення виконання судового рішення, оскільки ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України передбачено, що обов`язковість рішень не залежить від наявності чи відсутності у боржника коштів. Скаржник посилається на рішення ЄСПЛ від 29.06.2004 у справі «Півень проти України», в якому суд дійшов висновку, що юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням, і таку відсутність не можна прийняти як «виняткові обставини». Апелянт наголошує, що позивач є товариством зі 100% акцій у власності держави, що належить до сфери управління Міністерства енергетики України, та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 віднесено до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. НЕК «Укренерго» як єдиний оператор системи передачі України відповідно до ст. 33, 62 Закону України «Про ринок електричної енергії» виконує функції оперативно-технологічного управління Об`єднаною енергосистемою України, передачі електроенергії магістральними електромережами, а також адміністратора комерційного обліку та адміністратора розрахунків на ринку електричної енергії. Від НЕК «Укренерго» залежить стале функціонування електроенергетичної галузі та електроенергетичної національної безпеки в цілому, і без забезпечення позивачем роботи об`єднаної енергосистеми України не зможе працювати, зокрема, і відповідач. Скаржник зазначає, що позивач є об`єктом енергетичної інфраструктури та першочерговою ціллю для ракетних обстрілів, в умовах воєнного стану несе значні витрати на відновлювальний ремонт складових системи передачі (магістральних ліній електропередачі, підстанцій 330кВ та 750кВ) через їх постійні пошкодження та руйнування внаслідок щоденних терористичних атак. Українська енергосистема зруйнована на 70%, відновлення енергоблоків та підстанцій потребує значних фінансових вкладень. НЕК «Укренерго» отримано збитків за 2025 рік у розмірі 10 660 661,00 грн, що підтверджується копією звіту про власний капітал (Ф.4) за 2025 рік. Апелянт акцентує увагу на тому, що зобов`язання по спірному договору, яке складається з актів коригування та актів надання послуг на загальну суму 38 646 029,18 грн, на дату розгляду заяви про відстрочення фактично було прострочено відповідачем в середньому на 11 місяців. Відстрочення виконання рішення щодо суми основного боргу фактично відстрочує виконання і так вже простроченого зобов`язання відповідача по оплаті на 14 місяців. Позивач не має фінансової можливості відстрочувати виконання зобов`язань своїх контрагентів, фактично здійснюючи їх безпроцентне кредитування, оскільки майно позивача (об`єкти енергетики) потребує постійного відновлення. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що воєнний стан в Україні збільшує рівень інфляції в економіці, а відстрочка виконання судового рішення порушить оптимальний баланс інтересів сторін, оскільки позивач отримає належну йому суму значно знеціненою. Неможливість власника коштів домогтися їх повернення є порушенням права на мирне володіння майном відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 41 Конституції України. У зв`язку з наявними заборгованостями НЕК «Укренерго» не має можливості вчасно виконувати грошові зобов`язання перед іншими контрагентами, що спричиняє нарахування та стягнення штрафних санкцій за іншими договорами. Апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 2-54/08, від 18.02.2020 у справі № 922/2191/19 та від 16.01.2020 у справі № 910/1820/19, згідно з якими питання про відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватись з урахуванням балансу інтересів сторін, відстрочення не повинно сприяти ухиленню від виконання та впливати на фінансовий стан позивача, а надання відстрочки не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника. Також скаржник посилається на рішення ЄСПЛ у справах «Чижов проти України» (заява № 6962/02), «+4 посилання» (заява № 56848/00), «Шмалько проти України», зазначаючи, що довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд та порушує право на повагу до власності. Підсумовуючи, апелянт зазначає, що відстрочення сплати відповідачем стягнутої суми основного боргу порушує передбачений ст. 3 ЦК України принцип справедливості, ставить позивача в нерівне із відповідачем становище та не сприяє досягненню оптимального балансу інтересів обох сторін. Оскаржувана ухвала є необґрунтованою, винесеною за відсутності належних та допустимих доказів, такою, що порушує баланс інтересів сторін, принципи рівності сторін, справедливості, добросовісності та обов`язковості судового рішення. ПрАТ «Кіровоградобленерго» подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» та вважає її такою, що не підлягає задоволенню, посилаючись на наступне: Відповідач зазначає, що відповідно до ст. 239 та ст. 331 ГПК України суд вправі визначити порядок виконання рішення, надати відстрочення або розстрочити виконання за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Оскаржувану ухвалу постановлено судом після дослідження в судовому засіданні всіх обставин справи та доказів, наданих сторонами на підтвердження своїх доводів. Відповідач наголошує, що ніколи не ухилявся від виконання рішення суду та намагався сплатити заборгованість в добровільному порядку і в найкоротші строки. Зокрема, у справах № 912/2044/23, № 912/2484/23, № 912/1841/24, № 912/1842/24, № 912/2801/24, № 912/3198/24, № 912/1306/25, № 912/2939/25, не очікуючи закінчення строку відстрочення виконання судових рішень, відповідач повністю сплатив суму заборгованості та нарахованих сум інфляційних втрат, 3% річних, а також судового збору, у зв`язку з чим видані судом накази про примусове виконання рішень позивачем для примусового виконання не пред`являлися. Відповідач зазначає, що разом із заявою про відстрочення виконання рішення було надано суду докази сплати позивачу 189 834,63 грн 3% річних, 502 398,38 грн інфляційних втрат та 472 059,15 грн сплаченого судового збору, стягнутих за рішенням суду у даній справі. Крім того, ще до винесення судом оскаржуваної ухвали відповідачем було сплачено позивачу 28 608 866,10 грн заборгованості. Таким чином, станом на 08.04.2026 (дату постановлення оскаржуваної ухвали) рішення суду вже було виконано відповідачем на 74,78% в добровільному порядку, а примусове виконання рішення фактично відстрочено на строк, менший ніж 2 календарні місяці. Відповідач посилається на ухвалу ЄСПЛ від 07.10.2003 у справі «Корнілов та інші проти України» (заява № 36575/02), в якій виснувано, що короткі затримки, менші ніж 1 рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідач зазначає, що за наведених обставин відстрочення виконання рішення суду не може вважатись інструментом ухилення від його виконання. Навпаки, відстрочення є тією мірою, яка надає відповідачу можливість функціонувати та здійснити поступове погашення заборгованості, оскільки примусове виконання рішення покладе на відповідача додатковий фінансовий тягар (10% виконавчого збору чи винагороди приватного виконавця не будуть спрямовані на погашення заборгованості перед позивачем) і призведе до зупинки виробничої діяльності відповідача, з ризиками для забезпечення надійного електропостачання споживачів та життєдіяльності Кіровоградської області в цілому. Враховуючи принципи розумності та справедливості, а також те, що рішення суду є обов`язковим до виконання і буде виконане, з огляду на особливості здійснення господарської діяльності відповідачем та наявність обставин, які ускладнюють виконання рішення суду, але не виключають його виконання в майбутньому, відповідач вважає, що відстрочення виконання рішення суду на строк, менший 2 місяців, не порушує прав позивача. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді: Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.04.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Кошля А.О., судді: Демчина Т.Ю., Кучеренко О.І. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 08.04.2026 у справі № 912/1545/25. Витребувано з Господарського суду Кіровоградської області справу № 912/1545/25. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 26.05.2026 об 11.20 годині. 04.05.2026 матеріали справи № 912/1545/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду. 04.05.2026 ПрАТ «Кіровоградобленерго» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Представник апелянта в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав. 26.05.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду. Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного: Предметом апеляційного оскарження є ухвала Господарського суду Кіровоградської області від 08.04.2026 у справі № 912/1545/25, якою задоволено заяву ПрАТ «Кіровоградобленерго» про відстрочку виконання рішення та відстрочено виконання рішення від 03.09.2025 до 03.06.2026. Апелянт вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права, зокрема ст. 331 ГПК України, оскільки, на його думку, відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність виключних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим; суд першої інстанції не врахував баланс інтересів сторін, стратегічне значення позивача для енергетичної безпеки держави, наявність інфляційних процесів та фактичне прострочення зобов`язання відповідачем на значний строк. З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що: Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 03.09.2025 у справі № 912/1545/25 стягнуто з ПрАТ «Кіровоградобленерго» на користь ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» 38 646 029,18 грн основної заборгованості, 189 834,63 грн річних, 502 398,38 грн інфляційних втрат та 472 059,15 грн компенсації по сплаті судового збору, а всього 39 338 262,19 грн. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.02.2026 рішення залишено без змін, після чого рішення набрало законної сили. 12.03.2026 ПрАТ «Кіровоградобленерго» звернулося до суду із заявою про відстрочку виконання рішення, просило, з урахуванням заяви від 06.04.2026, відстрочити його виконання до 03.06.2026, посилаючись на недостатність грошових коштів, значне збільшення технологічних втрат та неможливість отримання кредитів. Після прийняття рішення суду ПрАТ «Кіровоградобленерго» перерахувало ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» частину заборгованості у сумі 28 608 866,10 грн, а також сплатило 189 834,63 грн 3% річних, 502 398,38 грн інфляційних втрат та 472 059,15 грн судового збору. Залишок заборгованості станом на 08.04.2026 складає 10 037 163,08 грн. Річний строк можливого відстрочення рішення, визначений ч. 5 ст. 331 ГПК України, спливає 04.09.2026, оскільки повний текст рішення суд склав 04.09.2025. Запропонований відповідачем строк відстрочки (до 03.06.2026) знаходиться у межах визначеного законом строку. Статтею 129 Конституції України унормовано, що обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства. У відповідності до статті 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Крім того, частинами 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України, що кореспондуються з приписами статті 326 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Конституційний Суд України в рішенні № 18-рп/2012 від 13.12.2012 зазначив про те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. При цьому, відповідно до рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2012 від 25.04.2012, невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Таким чином, виходячи із викладеного вище, виконання судового рішення є важливою стадією судового процесу у контексті забезпечення міжнародних демократичних стандартів щодо дотримання закріпленого у статті 8 Конституції України принципу верховенства права. Частина 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін. В рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004 у справі «Півень проти України» Суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований статтею 6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін. Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей стаття 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду». У рішенні від 17.05.2005 по справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 статті 6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції («Іммобільяре Саффі проти Італії», заява № 22774/93, §74, ЄСПЛ 1999-V). Несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру», а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку. Водночас, частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Відповідно до частини 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Частиною 4 вказаної статті передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Згідно з частиною 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Частиною 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Водночас, відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. При цьому, саме відстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідними правовідносинами є незмінною. Тобто, відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов`язання, у тому числі в частині строків його виконання. Отже, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення. Тобто, підставою для відстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк, встановлений судом. У той же час, відстрочка виконання рішення означає перенесення його виконання на інший час. При цьому, необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення. Зазначена норма не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких суд може відстрочити виконання прийнятого ним рішення, проте визначальним фактором при застосуванні відстрочення є їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення, що має бути підтверджено відповідними засобами доказування, зокрема, до заяви повинні бути додані як докази щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення у даний час. Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення; щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. При цьому, положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 такого Кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. У Господарському процесуальному кодексі України та Законі України «Про виконавче провадження» не встановлений вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочення, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини. Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції. Отже, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду, є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін з врахуванням незначної затримки у виконанні рішення суду через непорушність сутності права, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії», заява № 22774/93, пункт 74). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України, короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (ухвала ЄСПЛ від 07.10.2003 у справі «Корнілов та інші проти України», заява № 36575/02). Надання відстрочення виконання рішення суду є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. Крім того, відповідач є об`єктом критичної інфраструктури, на який покладено обов`язок забезпечувати безперебійний розподіл електроенергії, обслуговування мереж та роботу зі споживачами, та ПрАТ «Кіровоградобленерго» надає послуги з розподілу електричної енергії, отже забезпечення безперебійної діяльності відповідача в умовах воєнного стану має підвищену суспільну значущість та переважає над доводами позивача. Колегія суддів зазначає, що безумовно військова агресія істотно негативно впливає на всі підприємства, які ведуть господарську діяльність на території України. Особливо істотно вказані обставини впливають на діяльність підприємств, що є учасниками ринку електричної енергії, у тому числі, й на позивача. Значення діяльності позивача, як оператора системи передачі, що включений до Переліку підприємств паливно-енергетичного комплексу, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період є важливою для загального функціонування відповідного ринку. Водночас твердження апелянта про те, що надання відстрочки може порушити баланс інтересів сторін спору й стимулюватиме відповідача надалі порушувати свої зобов`язання, з огляду на встановлені обставини функціонування підприємства відповідача, не є очевидним. На думку судової колегії, негайне звернення стягнення на кошти і майно боржника у виконавчому провадженні хоча й може забезпечити виконання цього рішення, однак з великою вірогідністю може порушити господарську діяльність відповідача, яку останній здійснює, в тому числі, з метою забезпечення вирішення соціально важливих питань населення в умовах військової агресії рф проти України, що призведе до неспроможності здійснювати фінансування власної виробничої діяльності для забезпечення нормального функціонування єдиної технологічної системи, що матиме надзвичайні наслідки. Судова колегія також враховує, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012). Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Hornsby v. Greece» від 19.03.1997, пункт 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі «Immobiliare Saffi v. Italy» № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V). На державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України», заява № 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції («Корнілов та інші проти України», заява №36575/02, ухвала від 07.10.2003). Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як «потерпілої сторони»; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі. В цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів, обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої ухвалено рішення. Тобто відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника. У даній справі відстрочка виконання рішення суду здійснюється з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, справедливий баланс інтересів сторін у цій справі дотриманий. Враховуючи, що в даному випадку відстрочення виконання рішення для боржника не є інструментом ухилення від виконання рішення, той факт, що ПрАТ «Кіровоградобленерго» добровільно виконало рішення суду на суму, яка є більшою ніж 60%, що свідчить про його зацікавленість у виконанні рішення суду, боржник лише намагається через існування певних обставин, які таке виконання ускладнюють здійснення в умовах військового стану нормальної господарської діяльності, з метою забезпечення повного виконання рішення та погашення заборгованості перед позивачем, колегія суддів вважає, що задоволення клопотання ПрАТ «Кіровогорадобленерго» про відстрочення виконання рішення суду від 03.09.2025 до 03.06.2026 в повній мірі відповідає принципам справедливого судового розгляду. Судова колегія зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях, що відстрочення сплати відповідачем стягнутої суми основного боргу стане порушенням інтересів позивача. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 08.04.2026 у справі № 912/1545/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст.129, 269, 270, 275-284, 331 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 08.04.2026 у справі № 912/1545/25 залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 08.04.2026 у справі № 912/1545/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений 01.06.2026. Головуючий суддя А.О. Кошля Суддя Т.Ю. Демчина Суддя О.І. Кучеренко