Постанова Одеський апеляційний суд № 492/891/24

Номер провадження: 22-ц/813/2744/26 Справа № 492/891/24 Головуючий у першій інстанції Черевата В. І. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.04.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арцизька м`ясна компанія» на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 08 квітня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арцизька м`ясна компанія», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія», ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив: - стягнути з ТОВ «Арцизька м`ясна компанія», на його користь невиплачену йому суму грошової компенсації спричиненої майнової шкоди у розмірі 90 003,14 грн; - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Арцизька м`ясна компанія», на його користь грошову компенсацію за спричинену моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн; - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Арцизька м`ясна компанія», на його користь понесені судові витрати, які складаються з: судового збору за подачу позовної заяви у розмірі 2 422,40 грн, витрати за проведення експертизи у розмірі 5 000,00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 20.02.2024 року о 16 год. 50 хв., ОСОБА_2 , у порушення п. 10.3 Правил дорожнього руху, керуючи автомобілем марки «MAN», д. н. з. НОМЕР_1 з причепом Fliegl, д. н. з. НОМЕР_2 під час перестроювання, не надав дорогу автомобілю, що рухався по тій смузі у попутному напрямку, на яку мав намір перестроюватися. В результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Infiniti Q50», д. н. з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 20.03.2024 року постановою Суворовського районного суду м. Одеси (справа № 523/3782/24), ОСОБА_2 , було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та на нього було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 850,00 гривень в дохід держави. Автомобілю марки «Infiniti Q50», д. н. з. НОМЕР_3 , що належить позивачу на праві власності, в результаті ДТП були спричинені механічні пошкодження. Відповідно до висновку експерта транспортно-товарознавчого дослідження, вартість відновлюваного ремонту вказаного автомобіля, пошкодженого внаслідок ДТП, яка відбулась 20.02.2024 року становить 177 990,40 гривень, в тому числі 20% ПДВ на складові частини; вартість матеріальних збитків вказаного автомобіля, пошкодженого внаслідок ДТП, яка відбулась 20.02.2024 року становить 95 945,86 гривень. Відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страхування автомобіля марки «MAN», д. н. з. НОМЕР_4 , страховиком ПрАТ «УТСК», прийнято рішення про сплату позивачу грошового, страхового відшкодування у розмірі 87 987,26 грн., яка виплачена позивачу в повному обсязі. Різниця між страховим відшкодуванням та вартістю відновлювального ремонту складає 90 003,14 грн. Власником автомобіля марки «MAN», д. н. з. НОМЕР_4 з причепом Fliegl, д. н. з. НОМЕР_5 , водій якого визнаний винним у спричиненні ДТП, є TOB «Арцизька м`ясна компанія», з якого, на думку позивача, повинна бути стягнена грошова компенсація спричиненої йому майнової шкоди у розмірі 90 003,14 грн. Крім того, внаслідок ДТП позивачу також спричинена моральні шкода, яка виразилась у наступному: він пережив великий стрес та хвилювання в момент удару його автомобіля, відчув страх за життя і здоров`я дружини, яка в цей момент знаходилася в салоні автомобіля, та відчув страх за своє життя і здоров`я; відчув душевні страждання, у зв`язку із пошкодженням автомобіля; тривалий час не мав можливості використовувати пошкоджений транспортний засіб; був змушений витрачати значний час по усуненню наслідків вказаної дорожньо-транспортної пригоди та ремонт автомобіля; пошкодження автомобіля та неможливість користуватися ним зумовило порушення встановленого ритму життя; відсутність автомобіля викликала додаткові постійні переживання та турботи його сім`ї, які пов`язані із збільшенням часу, необхідного на дорогу на роботу та з роботи; необхідністю оренди автомобіля, користування таксі та громадським транспортом, що також зумовлює потребу в додаткових витратах, тощо, у зв`язку з чим позивач зазнав моральних страждань. Грошову компенсацію за спричинену моральну шкоду позивач оцінює у розмірі 50 000,00 грн. Крім того, при зверненні до суду, позивачем понесені витрати на оплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн, витрати за проведення експертизи у розмірі 5 000,00 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн. Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом. Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 08 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арцизька м`ясна компанія», за участю третіх осіб: Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія», ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди - задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Арцизька м`ясна компанія» (код ЄДРПОУ: 34878294, юридична адреса: 68451, Одеська область, Болградський район, село Долинівка, вулиця Комсомольська, будинок 44) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) спричинену майнову шкоду у розмірі 90 003 (дев`яносто тисяч три) гривні 14 копійок. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Арцизька м`ясна компанія» (код ЄДРПОУ: 34878294, юридична адреса: 68451, Одеська область, Болградський район, село Долинівка, вулиця Комсомольська, будинок 44) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: податків НОМЕР_6 ) завдану моральну шкоду у розмірі 6 000 (шість тисяч) гривень 00 копійок. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Арцизька м`ясна компанія» (код ЄДРПОУ: 34878294, юридична адреса: 68451, Одеська область, Болградський район, село Долинівка, вулиця Комсомольська, будинок 44) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) судовий збір у розмірі 1 356,54 гривень, витрати за проведення експертизи у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Товариства з обмеженою відповідальністю «Арцизька м`ясна компанія» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Арцизького районного суду Одеської області від 08 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що 22.01.2025 року адвокатом було заявлено клопотання про витребування від судового експерта Хоменка Владислава Валерійовича, який проводив транспортно-товарознавче дослідження транспортного засобу позивача для визначення розміру заподіяної матеріальної шкоди, зворотного повідомлення поштового відділення про доставлення/вручення поштового відправлення з оголошеною цінністю за штрих кодовим ідентифікатором №6500144636907 від 28.02.2024 року адресату - ТОВ «Арцизька м`ясна компанія». Оскільки експерт у визначений законодавством строк не відповів на запит адвоката, мною це питання було порушено перед судом першої інстанції у порядку ч. 1 ст.84 ШПК України, відповідно до якої учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Ухвалою суду першої інстанції від 25.02.2025 року у задоволенні цього клопотання відмовлено, мотивуючи тим, що воно було «подано з пропуском встановленого строку». Доказ, який підлягав витребуванню, з їх точки зору, є важливим для оцінки зазначеного вище висновку експерта щодо його допустимості як доказ у цій справі, оскільки серед матеріалів справи є лише доказ направлення запрошення відповідача як власника застрахованого автомобіля на технічний експертний огляд пошкодженого автомобіля позивача, але немає доказів про вручення цього запрошення адресату (повідомлення було направлено 28.02.2024 року о 16:08 год., а огляд транспортного засобу - призначено на 15:00 год. найближчого понеділка, 04.03.2024 року). Також, представляється спірним застосування судом першої інстанції до правовідносин сторін положення ч. 2 ст. 1187 ЦК України. У даному конкретному випадку, з їх точки зору, застосуванню підлягає норма, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України. З огляду на цю позицію закону, у задоволенні позову в цій частині має бути відмовлено повністю, оскільки майнову шкоду позивачу заподіяно внаслідок взаємодії більш ніж одного джерела підвищеної небезпеки, і винуватим у вчиненні неправомірних дій щодо майна позивача повноважним суддею визнано не власника цього джерела підвищеної небезпеки, а конкретного водія, який в той момент керував цим джерелом. Крім того, якщо вже суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування завданої йому шкоди відповідно до ст. 1187 ЦК України, то вважає, що його позовні вимоги у цій частині підлягали задоволенню частково, а саме: у розмірі, що перевищує страхову суму, передбачену полісом № 217655387 обов`язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів. Щодо відшкодування моральної шкоди, представник скаржника посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в цій частині обґрунтовано лише ст.23 ЦК України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Сторона відповідача вважає, що відповідь на це запитання міститься у наведеній вище ч.1 ст. 1167 ЦК України, зміст якої повністю відображено у позовній заяві позивача, але на нею немає посилання в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції. З її змісту слідує, що відповідальним за відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі, є особа, яка її завдала. У нашому випадку особою, яка завдала моральну шкоду, не може вважатися власник автомобіля як джерела підвищеної небезпеки, водія якого визнано винуватим постановою судді. Щодо стягнення витрат на відшкодування професійної правничої допомоги, представник скаржника зазначає ця вимога не підлягає до задоволення, оскільки надані позивачем докази з цього питання не були достатніми для задоволення цієї вимоги, так як у матеріалах справи не було і немає звіту адвоката про обсяг виконаної роботи. Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, на 28.04.2026 року на 15:30 год. Туркін Олександр Андрійович, представник Публічного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія», Гостєв Володимир Федорович не з`явилися, причини неявки не повідомили, про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не клопотали, заяв про відкладення розгляду справи не подавали. Присутній в судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Арцизька м`ясна компанія» адвокат Якубов Яшар Елхан огли не заперечував проти розгляду справи за фактичної явки. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду першої інстанції відповідає. Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арцизька м`ясна компанія», за участю третіх осіб: Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія», ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, стягуючи з Товариства з обмеженою відповідальністю «Арцизька м`ясна компанія» на користь ОСОБА_1 спричинену майнову шкоду у розмірі 90 003 (дев`яносто тисяч три) гривні 14 копійок, стягуючи з Товариства з обмеженою відповідальністю «Арцизька м`ясна компанія» на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 6 000 (шість тисяч) гривень 00 копійок, розподіляючи судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 гривень, суд першої інстанції виходив з того, що: - дорожньо-транспортна пригода сталась 20.02.2024 року, з вини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який в цей час виконував свої трудові обов`язки на посаді водія ТОВ «Арцизька м`ясна компанія», власником автомобіля марки «MAN», д/н НОМЕР_4 з причепом Fliegl, д/н НОМЕР_5 , водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП, є ТОВ «Арцизька м`ясна компанія», з урахуванням викладеного, саме TOВ «Арцизька м`ясна компанія» повинна відшкодувати грошову компенсацію спричиненої позивачу майнової шкоди у розмірі 90 003,14 гривень; - суд погоджується, що внаслідок ДТП позивачу було завдано моральної шкоди, яка виражається в душевних стражданнях у зв`язку із пошкодженням майна, тому, виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості з урахуванням обставин справи, суд дійшов висновку про відшкодування моральної шкоди з відповідача на користь позивача у розмірі 6 000,00 грн., у зв`язку з чим позов в цій частині підлягає частковому задоволенню; - на підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача документально підтверджений сплачений останнім судовий збір, пропорційно розміру задоволеним позовним вимогам у сумі 1 356,54 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 20.02.2024 року о 16 год. 50 хв. ОСОБА_2 у порушення п. 10.3 Правил дорожнього руху, керуючи автомобілем "MAN" з д. н. з НОМЕР_4 з причепом Fliegl з д. н. з. НОМЕР_2 під час перестроювання, не надав дорогу автомобілю, що рухався по тій смузі у попутному напрямку, на яку мав намір перестроюватись. В результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем Infiniti Q50 з д. н. з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_1 . В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. За цим фактом поліцейським УПП в Одеській області відносно водія ОСОБА_2 , 20.02.2024 року складений протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 731760 за ст. 124 КпАП України, а також схема місця ДТП. Постановою Суворовського районного суду міста Одеси від 20 березня 2024 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні вищевказаного адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 850 гривень. Згідно ч. ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Власником транспортного засобу марки «Infiniti Q50» з д. н. з. НОМЕР_3 є позивач ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Як вбачається з копії висновку експерта № 2802Д/24 від 13.03.2024 року, транспортно товарознавчого дослідження КТЗ INFINITI Q50, реєстраційний номер НОМЕР_3 , та фототаблицею до нього, копії протоколу огляду колісного транспортного засобу, вартість відновлюваного ремонту вказаного автомобіля, пошкодженого внаслідок ДТП, яка відбулась 20.02.2024 року становить 177 990,40 гривень, в тому числі 20% ПДВ на складові частини; вартість матеріальних збитків нанесених власнику вказаного автомобіля, пошкодженого внаслідок ДТП, яка відбулась 20.02.2024 року становить 95 945,86 гривень. Як видно з копії рахунку № 2802Д/24 від 28 лютого 2024 року, ОСОБА_1 за послуги з проведенням експертного дослідження з визначення вартості матеріальних збитків, нанесених власнику КТЗ INFINITI Q50, реєстраційний номер НОМЕР_3 , проведеної на підставі договору № 2802Д/24 від 28 лютого 2024 року, сплачено 5 000,00 гривень. Відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страхування автомобіля марки «MAN», д. н. з. НОМЕР_4 , страховиком ПрАТ «УТСК», прийнято рішення про сплату позивачу грошового, страхового відшкодування у розмірі 87 987,26 грн., яка виплачена позивачу в повному обсязі. ТОВ «Арцизька м`ясна компанія» на виконання ухвали суду надано належним чином завірену копію наказу по ТОВ «Арцизька м`ясна компанія» № 6 від 30.04.2021 року про прийняття ОСОБА_2 на посаду водія транспортних засобів. Також повідомлено, що ОСОБА_2 досі працює у ТОВ «Арцизька м`ясна компанія» на цій самій посаді. Як вбачається з повідомлення Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ МВС) Територіальний сервісний центр МВС № 5151 (ТСЦ МВС № 5151) від 03.08.2024 року, на виконання ухвали Арцизького районного суду Одеської області від 02 липня 2024 року, справа № 492/891/24 повідомлено, що згідно ЄДР ТЗ МВС України за ТОВ «Арцизька м`ясна компанія», ЄДРПОУ: 34878294 транспортні засоби 20.02.2024 року не реєструвалось. Як вбачається з повідомлення Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ МВС) Територіальний сервісний центр МВС № 5151 (ТСЦ МВС № 5151) від 18.09.2024 року, на виконання ухвали Арцизького районного суду Одеської області від 09 вересня 2024 року, справа № 492/891/24 повідомлено, що згідно ЄДР ТЗ МВС України транспортні засоби MAN TGX 18.480, д/н НОМЕР_7 , 2013 року випуску, шасі № НОМЕР_8 та напівпричіп FLIEGL DHKA 390, 2016 року випуску, д/н НОМЕР_9 , шасі № НОМЕР_10 , станом на 20.02.2024 року та по теперішній час зареєстровані за TOB "АРЦИЗЬКА М`ЯСНА КОМПАНІЯ", ЄДРПОУ: 34878294. Колегія судді виходить з наступного. Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. За змістом положень ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено статтею 1166 ЦК України. Положеннями ст. 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. У частині першій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, - п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України. Згідно зі статтею 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України). Згідно зі статтею 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі; розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Відповідно до зазначених норм шкода відшкодовується потерпілому, тобто тій особі, якій вона завдана. Такий висновок узгоджується з загальною ознакою цивільно-правової відповідальності, якою є її компенсаторний характер; тому заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані виключно на компенсацію майнових втрат саме потерпілого, тобто відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункти 82, 83), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.22), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20, пункт 69)). Таким чином, власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. Згідно ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не безпосередньо на особу, яка заподіяла таку шкоду, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини особи, яка завдала шкоди. Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом. Зазначений висновок узгоджується і з нормою частини першої статті 1172 ЦК України та частини другої статті 1187 ЦК України. Відповідно до приписів статей 1172 та 1187 ЦК України особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець, а тому шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15 червня 2018 року дійшов висновків, що не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем. В такому випадку відповідальність юридичної особи (організації) настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, перебуває з цією організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації. У справі, що переглядається судом встановлено, що на час вчинення ДТП 20.02.2024 року, ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Арцизька м`ясна компанія», який в цей час виконував свої трудові обов`язки на посаді водія, та керував автомобілем марки «MAN», д/н НОМЕР_4 з причепом Fliegl, д/н НОМЕР_5 , який належить ТОВ «Арцизька м`ясна компанія», що не заперечується відповідачем, а тому в силу приписів ч.1 ст.82 ЦПК України, якою передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, вказана обставина не підлягає доказуванню. З наведених підстав відповідальність по відшкодуванню завданих позивачу збитків внаслідок ДТП лежить на ТОВ «Арцизька м`ясна компанія». Тому з урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що позивач у справі відповідно до положень ч. 1 ст. 1192 ЦК України має право на відшкодування за рахунок відповідача матеріальної шкоди. Згідно з ч.1, п.1 ч.2, ч. 3 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (частина перша статті 1194 ЦК України). Поняття збитків визначено статтею 22 ЦК України. Так, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що у разі здійснення відновлювального ремонту пошкодженої речі розмір збитків визначається як реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на її відновлення, а у разі непроведення ремонту - як вартість матеріалів і робіт, необхідних для її відновлення у майбутньому. При цьому особою, яка має право на відшкодування збитків у разі проведення відновлювального ремонту, є саме та особа, що понесла відповідні витрати. Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 02 червня 2022 року у справі № 638/10072/17. Так, ст. 3 Закону N 1961-IV визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону N 1961-IV). Відповідно до ст. 6 Закону N 1961-IV, страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. За змістом ст. ст. 9, 22-28, 35 Закону N 1961-IV, настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. У Законі N 1961-IV визначено порядок розрахунку шкоди, пов`язаної з пошкодженням транспортного засобу. Так, відповідно до ст. 29 Законі N 1961-IV, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Отже, у спірних правовідносинах потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його виявилося недостатньо для повного відшкодування шкоди, тому деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. Як роз`яснено у пунктах 16, 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 N 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), а відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у ст. 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень ст. 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Таким чином, потерпілий вправі одержати повне відшкодування завданої шкоди від особи, яка її завдала в рамках деліктного зобов`язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоду. Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За змістом ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У постанові від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Так, у матеріалах справи міститься висновок експерта, поданий позивачем в порядку 106 ЦПК України, № 2802Д/24 від 13.03.2024 року, транспортно-товарознавчого дослідження КТЗ INFINITI Q50, реєстраційний номер НОМЕР_3 , та фототаблицею до нього, копії протоколу огляду колісного транспортного засобу, згідно якого вартість відновлюваного ремонту вказаного автомобіля, пошкодженого внаслідок ДТП, яка відбулась 20.02.2024 року становить 177 990,40 гривень, в тому числі 20% ПДВ на складові частини; вартість матеріальних збитків нанесених власнику вказаного автомобіля, пошкодженого внаслідок ДТП, яка відбулась 20.02.2024 року становить 95 945,86 гривень. Отже, фактичні витрати позивача на відновлювальний ремонт автомобіля INFINITI Q50, реєстраційний номер НОМЕР_3 , унаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_2 , становлять 177 990,40 грн. Відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страхування автомобіля марки «MAN», д. н. з. НОМЕР_4 , страховиком ПрАТ «УТСК», прийнято рішення про сплату позивачу грошового, страхового відшкодування у розмірі 87 987,26 грн., яка виплачена позивачу в повному обсязі. З урахуванням того, що фактична вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 177 990,40 грн., а страховиком виплачено страхове відшкодування у розмірі 87 987,26 грн. (за вирахуванням франшизи та ПДВ), різниця між фактичним розміром завданої шкоди та виплаченою страховою сумою становить 90 003,14 грн. (177 990,40 - 87 987,26). Отже, установивши, що ОСОБА_2 , який на час ДТП перебував у трудових відносинах з ТОВ «Арцизька м`ясна компанія» є винуватцем ДТП, яка сталася 20.02.2024 року, внаслідок якої пошкоджено автомобіль INFINITI Q50, реєстраційний номер НОМЕР_3 , що належить позивачу , а фактична вартість його відновлюваного ремонту становить 177 990,40 грн., тоді як страховиком ПрАТ «УТСК» виплачено 87 987,26 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача різниці між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням у розмірі 90 003,14 грн. Приписи ст. 1192 ЦК України передбачають, що підлягає відшкодуванню потерпілому розмір збитків до відновлення пошкодженої речі, тобто, приведення її у той стан, який існував до пошкодження (у даному випадку до ДТП). Тобто, таке відновлення не є поліпшенням стану пошкодженої речі у порівнянні із тим, який існував до ДТП. Апеляційний суд звертає увагу, що стягнення з відповідача на користь позивача різниці між отриманим позивачем страховим відшкодуванням та вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу не буде поліпшенням стану пошкодженої речі у порівнянні із тим, що існував до ДТП. При цьому слід зауважити, що відповідачем ТОВ «Арцизька м`ясна компанія» належними, достатніми та достовірними доказами не спростовано розміру завданої матеріальної шкоди та витрат позивача на відновлення пошкодженого під час ДТП автомобіля, що є його процесуальним обов`язком відповідно до положень ст. 81 ЦПК України. Таким чином, розглядаючи спір в частині стягнення з ТОВ «Арцизька м`ясна компанія» на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 90 003,14 грн., суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права в цій частині. Доводи апеляційної скарги про те, що висновок експерта є допустимими доказом, у зв`язку з не отриманням відповідачем запрошення як власника застрахованого автомобіля на технічний експертний огляд пошкодженого автомобіля позивача, апеляційним судом не беруться до уваги, оскільки висновок експерта, поданий позивачем в порядку 106 ЦПК України, № 2802Д/24 від 13.03.2024 року містить інформацію щодо предмету доказування у цій справі, а відповідач в силу принципу змагальності не надав власний висновок або не ініціював перед судом питання щодо призначення експертизи визначення вартості матеріального збитку. Посилання в апеляційний скарзі на те, що судом першої інстанції застосовано до правовідносин сторін положення ч. 2 ст. 1187 ЦК України, проте у даному конкретному випадку, застосуванню підлягає норма, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, не ґрунтуються на положеннях спеціального законодавства, оскільки винуватець ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем, у останнього настає цивільна правова відповідальність в силу приписів статей 1172 та 1187 ЦК України. Щодо доводів апеляційної скарги про невідповідність розміру стягнення матеріальної шкоди виходячи з того, що розмір матеріального збитку встановлений експертним дослідженням становить 95 945,86 грн. (з урахуванням зносу), в той час, як страховик фактично виплатив потерпілому страхове відшкодування 87 987,26 грн., що призвело до збільшення різниці між розміром відновлювального ремонту автомобіля позивача та недоплаченим страховим відшкодуванням у розмірі 7 958 грн. 60 коп. (95 945,86 87 987,26) не можуть бути прийнятими до уваги, з огляду на таке. Оскільки страхова компанія здійснила виплату страхового відшкодування безпосередньо власнику пошкодженого у ДТП автомобіля, то вона має право не включати суму ПДВ у розмір відшкодування та як страховик зобов`язаний відшкодувати прямий збиток, і лише у разі надання документального підтвердження оплати ПДВ (купівля запчастин, оплата ремонтних робіт), страховик здійснює відповідну виплату, яка дорівнює розміру сплаченого податку на додану вартість суб`єкту господарської діяльності, який зареєстрований в якості платника ПДВ. Тобто, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілому (позивачу), а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об`єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах. Водночас, у разі якщо придбання послуг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об`єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту, здійснюється у неплатника податку на додану вартість, то розрахунок сум виплати страхового відшкодування повинен здійснюватися без урахування сум податку на додану вартість. Отже, страховик не може бути примушений до виплати податку на додану вартість у складі суми страхового відшкодування за винятком випадку, коли сума податку нарахована та сплачена на користь виконавця послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, який (виконавець), у свою чергу, має бути платником податку на додану вартість. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 826/7454/17. Як вбачається з матеріалів справи, страхове відшкодування перераховано безпосередньо власнику пошкодженого автомобіля ОСОБА_1 , який є фізичною особою-громадянином і не виступає суб`єктом господарювання-платником ПДВ. Тому доводи апеляційної скарги в цій частині щодо невідповідності розміру страхового відшкодування, яке було виплачено страховиком позивачу 87 987,26 грн. розміру матеріального збитку, визначеного в експертному дослідженні 95 945,86 грн., що призвело до необґрунтованого збільшення різниці між розміром відновлювального ремонту та виплаченим страховим відшкодуванням, яку покладено на відповідача, є неспроможними. Щодо відшкодування моральної шкоди Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім`ї. За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Головною умовою покладення на особу обов`язку компенсувати моральну шкоду є наявність такої шкоди. При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Шкода, завдана внаслідок ДТП, з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків). Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу. Згідно з пунктом 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Отже, головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність яких є джерелом підвищеної небезпеки. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Визначаючи розмір моральної шкоди колегія суддів враховує підстави обґрунтування позивачем розміру моральної шкоди, фактичні обставини справи, в їх сукупності, характер, глибину і тривалість душевних страждань позивача, пов`язані з дорожньо-транспортною пригодою, що тягне за собою порушення його нормальних життєвих зв`язків та докладання з їх боку додаткових зусиль для організації свого життя, тому апеляційний суд погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром стягнення моральної шкоди у розмірі 6 000 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що особою, яка завдала моральну шкоду, не може вважатися власник автомобіля як джерела підвищеної небезпеки, а водій якого визнано винуватим постановою судді, не ґрунтуються на положеннях законодавства з вищевикладених у мотивувальній частині постанови підставах. Апеляційним судом відхиляються твердження в апеляційний скарзі про те, що вимога про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не підлягає до задоволення, оскільки надані позивачем докази з цього питання не були достатніми для задоволення цієї вимоги, так як у матеріалах справи не було і немає звіту адвоката про обсяг виконаної роботи, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. У частині другій статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі № 750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 757/60277/18-ц. На підтвердження факту отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суд першої інстанції представником позивача надано угоду про надання правової допомоги №170424 року від 17.04.2024 року, укладену між адвокатом Сухецька С.М. та ОСОБА_1 , згідно якої адвокат за дорученням клієнта та в його інтересах, зобов`язується надати останньому правову допомогу, а клієнт зобов`язуються сплатити за це гонорар. Згідно п. 5. 2 цієї угоди, сторони узгодили, що клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 15 000 грн. Також, надано квитанцію до прибуткового касового ордера № 33, про сплату ОСОБА_1 адвокату Сухецька С.М. гонорар у розмірі 15 000 грн. За таких обставин відповідачем доведено понесення ним витрат за надання правничої допомоги у розмірі 15 000 грн у суді першої інстанції, оскільки ним надано договір на надання правової допомоги, платіжний документ про оплату таких послуг, та судом першої інстанції правильно стягнуто з відповідача відповідну суму витрат на професійну правничу допомогу. Інші доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з остаточним висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду - без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арцизька м`ясна компанія» - залишити без задоволення. Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 08 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено: 29.05.2026 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: Є.С. Сєвєрова С.О. Погорєлова