Постанова 4813 № 947/16186/25

Номер провадження: 22-ц/813/654/26 Справа № 947/16186/25 Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.04.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , треті особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Одеської міської ради, про встановлення факту перебування дитини на утриманні, - В С Т А Н О В И В: У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, у якій просить суд встановити факт перебування на його утриманні неповнолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 . В обґрунтування позову вказує, що він перебуває в шлюбі з ОСОБА_3 , яка є матір`ю неповнолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 . Біологічний батько дітей ухиляється від обов`язку утримувати своїх неповнолітніх дітей. Зазначає, що він утримує цих неповнолітніх дітей. Вказаний факт необхідний заявнику для отримання відстрочки від військової служби. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції визнав надані Позивачем докази (акт про фактичне проживання, довідки з гімназій №19 та №120, характеристика, виписка з банківського рахунку, відомості з ДРФО, довідка про перебування на обліку багатодітних сімей тощо) такими, що «не є доказами утримання». Проте суд не навів належного обґрунтування, чому кожен із цих доказів, окремо й у сукупності, не підтверджує фактичне матеріальне та повсякденне забезпечення дітей Позивачем. Докази, які суд не оцінив належним чином:- Акт Начальника дільниці №2 КП «ЖКС «Хмельницький» підтвердження спільного проживання за адресою;- довідки з Одеської гімназії №19 та №120 підтвердження активної участі позивача у вихованні, одночасно довідки свідчать про відсутність участі біологічного батька;- відомості з ДРФО та довідка про доходи позивача підтвердження здатності матеріально утримувати сім`ю Позивачем;- банківські виписки та довідка про відсутність у матері постійних доходів після жовтня 2023 року підтвердження неможливості здійснення ОСОБА_3 самостійного утримання дітей;- довідка Малиновського відділу ДВС від 19.07.2024 (про те, що виконавчі провадження щодо стягнення аліментів з рідного батька відсутні) свідчення фактичної відсутності матеріальної участі біологічного батька. Зазначені вище докази, в їх сукупності, прямо вказують на те, що Позивачем здійснюються утримання і виховання дітей, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Відсутність мотивованого висновку суду щодо належності, допустимості та достатності кожного з доказів є порушенням процесуального закону. Таким чином, висновки суду першої інстанції про недоведеність утримання Позивачем дітей, а також про те, що з біологічного батька нібито стягуються аліменти є хибними та не відповідають фактичним обставинам справи. Суд першої інстанції зробив висновок, ніби вітчим має утримувати падчерку/пасинка лише за абсолютної відсутності рідних осіб (мати, батько, дід, баба, повнолітні брати/ сестри) або за наявності їхньої нездатності. Відмова в задоволенні позову обґрунтована, в тому числі, відсутності у матеріалах справи даних про неможливість належного утримання вищевказаними особами. Такий підхід є надмірно формальним і суперечить реальному змісту ст. 268 СК, яка встановлює обов`язок вітчима (за наявності умов), але не тягне за собою, щоб суд вдавався до абсолютизації перевірки наявності всіх можливих родичів як обов`язкової умови для встановлення факту утримання. Відсутність обов?язку здійснювати утримання дітей через наявність інших родичів не скасовує за замовчуванням того факту, що Позивач в силу життєвих обставин здійснює таке утримання. Навпаки, це і є причиною звернення Позивача до суду за встановленням цього юридичного факту. Позивачем було надано безпосередні докази фактичного утримання, а також докази відсутності матеріальної участі рідного батька. Тому суд мав оцінити фактичні відносини, а не відмовлятися від встановлення факту через гіпотетичну наявність інших родичів, які могли б теоретично допомогти. Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи на 28.04.2026 року о 15:00 годину учасники справи не з`явилися, причини неявки не повідомили, про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не клопотали, заяв про відкладення розгляду справи не подавали. Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Відповідно до висновків Верховного Суду по справі №361/8331/18 - якщо учасники процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи розумні строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, усвідомленість учасників справи, які не з`явились до суду, обізнаність про розгляд справи, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати із закриттям провадження, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що суд оцінюючи надані позивачем докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, вважає недоведеним факт перебування неповнолітніх дітей на утриманні позивача. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Судом встановлено наступні обставини, що позивач та ОСОБА_3 з 26.03.2022 перебувають у зареєстрованому шлюбі. Заявник та ОСОБА_3 мають спільну дитину ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Водночас, ОСОБА_3 від попереднього шлюбу має двох неповнолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , батько дітей ОСОБА_7 . З ОСОБА_7 стягуються аліменти на утримання ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також, у підтвердження перебування дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на утриманні заявника, останнім додано до заяви акт про фактичне проживання, довідку Одеської гімназії №19, характеристику, постанову про відкриття виконавчого провадження №77360541, виписку з рахунку приватного клієнта АТ «Південний». Колегія судді виходить з наступного. У частині першій статті 4 ЦПК України передбачає право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України). Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (частини перша, друга статті 80 ЦК України). Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва (третя статті 95 ЦК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20). Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увагу, що: філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року в справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20)); юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 504/4099/16-ц (провадження № 61-11424сво23)). Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України). Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України). У постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц зазначено, що: «приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного чи адміністративного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами». Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя (пункт 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154). Касаційний суд вже вказував, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2024 року в справі № 344/6751/22 (провадження № 61-671св23)). У постанові Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 524/7691/23 вказано, що районний ТЦК та СП є відокремленим підрозділом; поза увагою судів залишилось те, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб; філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору. Тому судові рішення суду належить скасувати та провадження у справі закрити. Відповідно до частини 1 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , треті особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Одеської міської ради, у якій просить суд встановити факт перебування на його утриманні неповнолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 . В позові вказує, що він утримує цих неповнолітніх дітей і цей факт необхідний позивачу для отримання відстрочки від військової служби. Проте, відмовляючи у позовних вимогах позивача по суті, з підстав недоведеності позову, суд першої інстанції не звернув уваги, що філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору до цього відповідача. ІНФОРМАЦІЯ_5 є відокремленим підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_6 , а відтак не має статусу юридичної особи. Позивач клопотання про залучення як відповідача ІНФОРМАЦІЯ_6 не заявляв. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України). Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц зазначено, що приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами. Отже, оскаржене судове рішення належить скасувати та провадження у справі в цій частині закрити. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що враховуючи спірні правовідносини які склалися між сторонами щодо встановлення факту перебування на утриманні позивача неповнолітніх дітей, належним відповідачем у даній справі буде біологічний батько неповнолітніх дітей. Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. У своїй прецедентній практиці ЄСПЛ чітко визначив поняття «суд, встановлений законом». Зокрема, у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року (заяви № 29458/04 та № 29465/04) суд зазначив з посиланням на прецедентну практику, що термін «встановлений законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що «судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом, а фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», Комісія висловила думку, що термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Таким чином, суди не вправі діяти всупереч нормам процесуального права, яке передбачає лише певні дії у деяких випадках. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18. Враховуючи викладене колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення та закриття провадження у справі в цій частині. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.4, 377, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2025 року скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , треті особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Одеської міської ради, про встановлення факту перебування дитини на утриманні закрити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено: 29.05.2026 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: Є.С. Сєвєрова С.О. Погорєлова