Постанова 4857 № 607/21935/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2026 рокуСправа №607/21935/25 пров. №А/857/17854/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В., при секретарі судового засідання Гладкій С.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Тернопільської області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 січня 2026 року (суддя Багрій Т.Я., м. Тернопіль), - ВСТАНОВИВ: У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі ГУНП), в якому просив: скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 19.10.2025 серії ЕНА №5971743 (далі Постанова); закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 січня 2026 року позов задоволено. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В доводах апеляційної скарги вказує, що при перегляді відеозапису із відеореєстратора, що розміщений у службовому автомобілі під назвою « 19.10.2025 (1)» в період часу з 00:00:05 по 00:00:12 за наявного світло пропускання скла, що забезпечило видимість порушення, зафіксовано факт керування транспортним засобом ВАЗ, модель 2121, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі ТЗ), водієм ОСОБА_1 із не пристебнутим ременем пасивної безпеки, що у свою чергу є порушенням вимог підпункту в пункту 2.3 ПДР. На відеозаписі із нагрудного відео реєстратора поліцейського під назвою « 19.10.2025 (2)» з 00:01:54 по 00:02:30, зафіксований момент ознайомлення позивача з нормами статей 63 та 59 Конституції України, також на даному відеозаписі зафіксовано момент ознайомлення із правами відповідно до статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) позивача. Крім того, на місці зупинки ТЗ позивачу було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора «Drager», що зафіксовано на відеозаписі із нагрудного відео реєстратора поліцейського під назвою « 19.10.2025 (2)» з 00:23:20 по 00:27:00, на дану пропозицію позивач погодився, та після проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора зафіксовано цифровий показник 0,68 проміле. Відносно позивача було складено протокол за статтею 130 КУпАП. Даний факт підтверджується відеозаписами із нагрудного відео реєстратора поліцейського відеозапис під назвою « 19.10.2025 (2)». В частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу зазначає, що до матеріалів позовної заяви долучено договір про надання правничої допомоги від 21.10.2025, однак у даному договорі відсутній порядковий номер, тобто він не зареєстрований у будь якій внутрішній системі діловодства представника позивача та не може бути належним доказом, так як немає порядкового номеру. До матеріалів справи не долучено жодних підтверджень оплати відповідних витрат пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо), оскільки судом може бути відшкодовано лише реально понесені витрати. Відсутність вказаних доказів унеможливлює винесення рішення про стягнення з ГУНП витрат на правову допомогу. Враховуючи, що позовна заява має шаблонний характер та представником позивача не надано документів, що підтверджують оплату гонорару, вважає, що позовні вимоги щодо судових витрат до задоволенню не підлягають Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає судове рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на відеозаписах, долучених до матеріалів справи, не зафіксовано факту керування ОСОБА_1 ТЗ, будучи не пристебнутим ременем безпеки. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що за змістом оскаржуваної Постанови ОСОБА_1 19.10.2025 о 14 год. 22 хв. в с.Миролюбівка, по вул.І.Франка, керував ТЗ, який обладнаний засобами пасивної безпеки та був не пристебнутий ременем безпеки, чим порушив пункт 2.3.в ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною п`ятою статті 121 КУпАП. Вказаною Постановою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Згідно з статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. За приписами статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом. Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається «Правилами дорожнього руху», затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі ПДР). Згідно підпунктом «в» пункту 2.3 ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів. Частиною п`ятою статті 121 КУпАП визначено, що порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися такими засобами пасивної безпеки, зокрема бути пристебнутим ременем безпеки, а порушення правил користування ременями безпеки, зокрема керування автомобілем без використання ременя безпеки, тягнена за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу, що передбачено частиною п`ятою статті 121 КУпАП. Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Статтею 72 КАС передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до частини першої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 КАС передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача. Зазначена норма вказує на те, що саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. При цьому суб`єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотриматися вимог КУпАП. Джерела, які можуть бути доказами в справі про адміністративне правопорушення, наведені у статті 251 КУпАП. Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Так, апеляційним судом переглянуто наявні в матеріалах справи відеозаписи, на яких зафіксовано обставини щодо зупинення автомобіля під керуванням позивача (рух автомобіля, його зупинка на вимогу поліцейських), однак із таких неможливо достовірно встановити факт того, що під час руху ТЗ позивач був не пристебнутий ременем безпеки. Покликання апелянта на те, що світлопропускання скла забезпечувало можливість фіксації такого порушення суд оцінює критично, оскільки із відеозапису об`єктивно неможливо чітко та беззаперечно встановити відсутність фіксації тіла водія ременем безпеки саме під час руху автомобіля. Щодо відеозапису з нагрудного відеореєстратора поліцейського, то таким підтверджується факт роз`яснення позивачу його процесуальних прав, а також фіксується подальше спілкування між сторонами та проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння. Разом з тим, вказаний відеозапис також не містить належної та беззаперечної фіксації факту керування позивачем ТЗ без пристебнутого ременя безпеки. Крім того, обставини щодо проходження позивачем огляду на стан алкогольного сп`яніння, результати такого огляду та складення відносно нього протоколу за статтею 130 КУпАП не є предметом доказування у даній справі та не підтверджують вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 121 КУпАП. Таким чином, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено належними, достовірними та достатніми доказами факту вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 121 КУпАП. Сама по собі постанова у справі про притягнення до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», не випливає зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (постанова Верховного Суду від 14 травня 2020 року в справі № 240/12/17). Крім того, в пункті 39 постанови Верховного Суду від 8 липня 2020 року по справі №463/1352/16-а зазначено, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Зважаючи на відсутність належних доказів, які б підтверджували наявність вини позивача у вчиненому адміністративному правопорушенні, за викладених в оскаржуваній Постанові обставин, враховуючи те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях та всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що винесена Постанова є неправомірною та підлягає скасуванню. Стосовно понесених витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно з частиною третьою статті 134 КАС для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процес. Як убачається із доданих письмових доказів (договір про надання правничої допомоги від 21.10.2025 б/н (далі Договір), акт приймання-передачі наданих послуг від 29.12.2025), позивачу надано послуги з надання правничої допомоги на загальну суму 4 000 грн. Відповідно до пункту 1 вказаного Договору, адвокат приймає на себе обов`язки надати Клієнту ( ОСОБА_1 ) правову допомогу, в тому числі щодо оскарження Постанови. Пунктом 3 Договору передбачено, що за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар в сумі 4000 грн, який Клієнт зобов`язується оплатити протягом тридцяти днів після набрання судовим рішенням законної сили. На визначення розміру гонорару впливають строки вирішення спору, ступінь складності справи, обсяг правової допомоги. При цьому, відсутність порядкового номера договору про надання правничої допомоги не свідчить про недійсність такого чи неможливість встановлення змісту правовідносин між адвокатом та клієнтом. В частині доводів скаржника щодо відсутності підтвердження оплати наданих правничих послуг, слід зауважити, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною або третьою особою, чи тільки має бути сплачено (зокрема, постанови Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 21 січня 2026 року у справі № 61-11733св25). У постановах від 22 грудня 2020 року по справі №520/8489/19, від 7 травня 2020 року по справі №320/3271/19, від 10 березня 2020 року по справі №520/8489/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, враховуючи предмет спору, конкретні обставини справи, суть наданих послуг, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлений до відшкодування їх розмір (4 000 грн) є надмірним та підставно зменшив розмір таких витрат до 2 000 грн. При цьому, відповідачем в апеляційній скарзі не наведено доводів, за якими в апеляційного суду виникли б підстави для зменшення уже зменшеного розміру судових витрат. Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 січня 2026 року без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді Л. Я. Гудим Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 28.05.2026.