Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/701/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 р. Справа № 440/701/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 (суддя Шевяков І.С.; м. Полтава) по справі № 440/701/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі також - відповідач, ГУПФУ в Полтавській області), в якій просила суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо непроведення з 01.03.2022 індексації пенсії із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії за 2022 рік у розмірі 1,114, за 2023 рік у розмірі 1,197, за 2024 рік у розмірі 1,0796 та не проведення з 01.03.2025 індексації пенсії із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії за 2025 рік у розмірі 1,115; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з 01.03.2022 здійснити індексацію пенсії пзивачки із урахуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії за 2022 рік у розмірі 1,114, за 2023 рік у розмірі 1,197, за 2024 рік у розмірі 1,0796 та з 01.03.2025 за 2025 рік у розмірі 1,115 та у зв`язку з чим провести перерахунок та виплату пенсії. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.01.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви тривалістю 10 днів з дня вручення копії даної ухвали шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з даним позовом з доказами поважності причин пропуску строку. 04.02.2026 позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом. У заяві позивач зазначила, що вона є особою з інвалідністю та через порушення функцій організму не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися, потребує постійного стороннього догляду (копія відповідного висновку ЛКК, а також довідки МСЕК додаються). Зазначене, поганий стан здоров`я, а також обставини воєнного стану, (зокрема, постійні повітряні тривоги, обстріли) значно ускладнили та, фактично, унеможливили вчасне звернення Позивачки за правничою допомогою та в подальшому до адміністративного суду з позовом. Крім того зазначила, що про дізналася про порушення своїх прав лише 29.07.2025 після ознайомлення з постановою Верховного Суду від 28.07.2025 у справі № 420/18490/24. Ухвалою від 09 лютого 2026 року Полтавський окружний адміністративний суд визнав неповажними причини пропуску строку звернення до суду з позовом, зазначені у заяві від 04.02.2026 та повернув позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в частині позовних вимог, що заявлені за період з 01.03.2022 по 25.07.2026. Роз`яснив позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Повертаючи позовну заяву в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустила встановлений ч. 2 ст. 122 КАС України строк звернення до суду з вимогами за період з 01.03.2022 по 25.07.2026 без поважних причин. Ухвалою від 18 лютого 2026 року Полтавський окружний адміністративний суд виправив описку в ухвалі Полтавського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 у справі №440/701/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме: по тексту ухвали зазначити період з 01.03.2022 по 25.07.2025 замість з 01.03.2022 по 25.07.2026. Позивач не погодилась з ухвалою суду першої інстанції та подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 у справі №440/701/26 щодо визнання неповажними причини пропуску строку звернення до суду з позовом, що зазначені в заяві від 04.02.2026 у частині позовних вимог, що заявлені за період з 01.03.2022 по 25.07.2026 та повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в частині позовних вимог, що заявлені за період з 01.03.2022 по 25.07.2026 та поновити строк звернення до суду першої інстанції в повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам позивача, викладеним в заяві про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, стосовно того, що поганий стан здоров`я, а також обставини воєнного стану, (зокрема, постійні повітряні тривоги, обстріли) значно ускладнили та, фактично, унеможливили вчасне звернення позивачки за правничою допомогою та в подальшому до адміністративного суду з позовом. Аргументи суду щодо відхилення позиції позивачки про ознайомлення її з постановою КАС ВС, що й стало підставою для подання позову, на переконання позивача, є також невмотивованими, оскільки лише тоді (наприкінці липня 2025 року, а не раніше) у позивача виникли правові підстави для подання позову. Крім того позивач зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив дату звернення позивача до суду з цим позовом - 26.01.2026, оскільки до суду позивач звернулась 23.01.2026 та, як наслідок, безпідставно повернув позовну заяву в частині вимог за період з 23.07.2025 по 25.07.2025. Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. За приписами ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Враховуючи обставини цієї справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, з таких підстав. Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Разом з тим право на доступ до правосуддя в Україні не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності. Згідно з пунктом 5 частини першої, частини другої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Загальні правила, які закріплені у нормах адміністративного процесуального законодавства, передбачають обчислення строку звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення цих прав, свобод, інтересів. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частинами другою та третьою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У частинах першій та другій статті 123 КАС України закріплено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Таким чином, чинне законодавство обмежує право позивача на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, визначено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків пов`язане з необхідністю досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії). Дотримання строку звернення з позовом є однією з умов реалізації права на подання позову у публічно-правових відносинах. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19). Звернувшись до суду з цим позовом 23.01.2026, позивач заявила вимоги про зобов`язання відповідача з 01.03.2022 здійснити індексацію пенсії Позивачки із урахуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії за 2022 рік у розмірі 1,114, за 2023 рік у розмірі 1,197, за 2024 рік у розмірі 1,0796 та з 01.03.2025 за 2025 рік у розмірі 1,115 та у зв`язку з чим провести перерахунок та виплату пенсії. У питанні застосування строків звернення до суду у соціальних спорах Верховний Суд в складі судової палати у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 сформував наступні висновки: « 1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. 2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо. » Також колегія суддів зазначає, що Верховний Суд неодноразово вирішував питання дотримання строків звернення до адміністративного суду в аналогічних правовідносинах при вирішенні позовних вимог по суті. Так, у постанові від 13.05.2025 у справі № 560/8245/24 дійшов висновку: «

25. Звернувшись до суду з цим позовом 04.06.2024, позивачка заявила вимоги про зобов`язання відповідача здійснити індексацію її пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, з 01.05.2020 у розмірі 1,11, 01.03.2021 1,11, з 01.03.2022 1,14, з 01.03.2023 1,197, з 01.03.2024 1,0796. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема, статті 46 Закону № 1058-IV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути невиплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу. У справі, що розглядається, індексація у 2020 2024 роках позивачці фактично не нараховувалася, тому відсутні підстави для застосування норми щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії.» Такий підхід у питанні застосування передбаченого статтею 122 КАС України строку звернення до суду відповідає висновкам Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, сформульованими у постанові від 16.04.2025 у справі № 200/5836/24 та у постановах від 27.01.2025 у справі № 200/422/24, від 11.02.2025 у справі № 280/3620/24, від 24.03.2025 у справі № 380/11333/24 , від 08.04.2025 у справі № 260/4303/24. Варто зазначити, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Пенсійні виплати мають щомісячний характер і про їх припинення, зменшення чи нарахування у неправильному розмірі позивачу мало бути відомо не пізніше неотримання/отримання вперше такої доплати у межах спірного періоду. Враховуючи викладене, ознайомлення позивача з правовою позицією Верховного Суду 29.07.2025 не змінює момент, з якого особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується та не змінює початок перебігу строку звернення до суду. Оскільки позивач звернулась до суду з позовом 23.01.2026, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивач пропустила строк звернення до суду з цим позовом в частині позовних вимог за період з 01.03.2022 по 22.07.2025. Разом з тим колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом в частині вимог за період з 23.07.2025 по 25.07.2025, з таких підстав. Як свідчать матеріали справи, позовна заява сформована та направлена на адресу Полтавського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» 23 січня 2026 року, проте суд першої інстанції обчислив строк звернення позивача до суду з дати реєстрації адміністративного позову в Полтавському окружному адміністративному суді - 29 січня 2026 року. Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що номер та дата реєстрації вхідної кореспонденції, проставленої самим органом в односторонньому порядку (у цьому випадку судом), самі по собі не свідчать про дату отримання судового рішення ( у цій справі позовної заяви), а лише фіксують факт реєстрації такої кореспонденції при надходженні до контролюючого органу (суду). Штамп вхідної кореспонденції не може вважатись належним доказом дати отримання копії судового рішення (у цій справі позовної заяви). Своєчасність реєстрації вхідної кореспонденції, в тому числі і документів, направлених учасниками справи до суду, свідчить виключно про організацію роботи цього суду. Зокрема, подібний за змістом правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 826/6756/18, від 11 червня 2020 року у справі № 183/1128/17. Крім того, колегія суддів зазначає, що адміністративний позов був сформований позивачем у підсистемі «Електронний суд». Так, відповідно до пункту 24 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (далі - Положення), підсистема «Електронний суд» (Електронний суд) - підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, між користувачем цієї підсистеми та Вищою радою правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи. Пунктом 26 Положення визначено, що електронні документи створюються із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, підписуються кваліфікованим електронним підписом (підписами) його підписувача (підписувачів) та надсилаються засобами відповідної підсистеми ЄСІТС. При цьому, приписами пункту 28 цього Положення установлено, що дата та час підписання документа в Електронному суді, а також дата та час його надсилання автоматично зберігаються і не підлягають корегуванню. Згідно з пунктом 29 Положення, у разі подання до суду документів в електронній формі учасник зобов`язаний у випадках, визначених процесуальним законодавством, надати доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів. Документи, що надійшли через Електронний суд, реєструються судами, іншими органами та установами в системі правосуддя в день їх надходження упродовж робочого дня або не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов у неробочий час, за загальними правилами реєстрації вхідної кореспонденції, визначеними Положенням про автоматизовану систему документообігу суду та відповідними інструкціями з діловодства в судах чи в інших органах та установах у системі правосуддя (пункт 39 Положення). Таким чином, дата та час, коли учасник справи підписав відповідний документ в підсистемі «Електронний суд», автоматично є датою та часом отримання цього документа судом (у разі відсутності технічного збою системи ЄСІТС), і такі відомості неможливо самостійно відкоригувати ані особою, яка подала документи, ані судом. Матеріали справи свідчать, що позовна заява ОСОБА_1 сформована в системі "Едектронний суд" 23.01.2026. Зі змісту долученої позивачем до позовної заяви Квитанції № 5739058 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС - ГУПФУ в Полтавській області, встановлено, що позовна заява з додатком доставлені до електронного кабінету відповідача 23.01.2026 о 22:58. Крім того, на підтвердження факту звернення до суду з позовом 23.01.2026 позивач додатково надала до суду апеляційної інстанції Протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису зі змісту якого встановлено, що позивач підписала позовну заяву 23.01.2026 о 22:58:57. Враховуючи викладене, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що позивач направила до Полтавського окружного адміністративного суду адміністративний позов 23 січня 2026 року і саме в цей день позовна заява надійшла до суду першої інстанції. За наведених обставин колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом в частині вимог за період з 23.07.2025 по 25.07.2025. Щодо вимог позивача за період з 01.03.2022 по 22.07.2025 колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування ч.1 ст.121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Однак, закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Тому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Водночас у цьому питанні також необхідно зважати на надані позивачем докази, інші обставини та тривалість пропущеного строку. Так, у заяві про поновлення строку звернення до суду позивач зазначила, що вона є особою з інвалідністю та через порушення функцій організму не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися, потребує постійного стороннього догляду. Зазначене, поганий стан здоров`я, а також обставини воєнного стану значно ускладнили та, фактично, унеможливили вчасне звернення позивачки за правничою допомогою та в подальшому до адміністративного суду з позовом. Крім того, позивач зазначила, що дізналася про порушення своїх прав лише 29.07.2025 після ознайомлення з постановою Верховного Суду від 28.07.2025 у справі № 420/18490/24. Надаючи оцінку доводам позивача, викладеним у заяві про поновлення строку звернення до суду та апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає, що питання щодо поновлення строку звернення до суду у випадку його пропуску з причин пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні було предметом дослідження Верховним Судом, зокрема у постановах від 04 квітня 2023 року у справі № 140/1487/22, від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18, від 23 грудня 2022 року у справі № 760/5369/19, від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, від 02 червня 2022 року у справі у №757/30991/18-а. Так, у наведених постановах Верховний Суд зауважив, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку. За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. У постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 140/11951/21 Верховний Суд указав, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та часу, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини. Варто зазначити, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про пропуск позивачем строку звернення до суду саме з причин, зумовлених збройною агресією Російської Федерації. Зокрема, позивачем не доведено, що запроваджені у період дії правового режиму воєнного стану тимчасові обмеження, події чи інші обставини, які не залежали від його волі та поведінки, об`єктивно перешкоджали або унеможливлювали подання позовної заяви у строки, встановлені законом. Стосовно стану здоров`я позивача, що, відповідно до доводів апеляційної скарги, не враховано судом першої інстанції, та унеможливило своєчасне звернення за правничою допомогою та в подальшому до адміністративного суду з позовом, колегія суддів зазначає таке. Так, на підтвердження вказаних обставин позивач надала до заяви про поновлення строку копію висновку ЛКК від 11.05.2022 № 217 в якому зазначено, що ОСОБА_1 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду, а також копію довідки МСЕК серії 12ААВ № 114674 відповідно до якої позивачу встановлено 2 групу інвалідності з 01.12.2021. Разом з тим колегія суддів зазначає, що позивач не надав суду доказів, які б підтверджували неможливість звернення до суду через стан здоров`я протягом більше ніж 3 років з моменту виникнення спірних правовідносин, зокрема, відповідні медичні довідки, що підтверджують перебування позивача на стаціонарному лікуванні протягом спірного періоду, консультативні висновки, тощо. До того ж колегія суддів враховує, що 26.05.2021 набув чинності Закон №1416-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення поетапного впровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи". З цього часу будь-яка особа мала можливість звернутися до суду в електронній формі. Електронний суд дозволяє подавати учасникам судового процесу до суду будь-які документи в електронному вигляді, а також надсилати таким учасникам процесуальних документів в електронному вигляді, паралельно з документами у паперовому вигляді відповідно до процесуального законодавства. До Електронного суду користувачі можуть надіслати в електронному вигляді всі матеріали, передбачені процесуальним законодавством, реалізувавши позивачем своє право на звернення до суду через систему "Електронний суд". Колегія суддів зазначає, що позивач має зареєстрований електронний кабінет в підсистемі "Електронний Суд" за допомогою якого позивач самостійно звернулась до суду з цим позовом. При цьому, жодних доказів того, що позивач зверталась за наданням професійної правничої допомоги, матеріали справи не містять. Поряд з цим з Єдиного державного реєстру судових рішень судом першої інстанції встановлено, що позивач протягом 2024-2025 років через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) «Електронний суд» зверталась до Київського окружного адміністративного суду, Донецького окружного адміністративного суду, Полтавського окружного адміністративного суду з позовами, зокрема, у справах № 320/4296/24, № 440/6080/25, № 200/3206/25, № 440/16991/25. Зазначене свідчить, що протягом вказаного періоду позивач мала можливість вчиняти дії, що пов`язані зі зверненням до суду в установленому законодавством порядку. Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо дотримання процесуальних строків. Таким чином, особа, яка має намір подати позов, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту позовної заяви, у тому числі процесуальних строків її подачі. Колегія суддів враховує, що вік, стан здоров`я, перебування на лікуванні тощо можуть створювати об`єктивні труднощі для життєдіяльності людини, реалізації нею своїх прав, а їх наявність за певних умов може свідчити про поважність причин не здійснення тих чи інших дій, в т.ч. пропуску строку звернення до суду. Водночас, пропуск строку не може бути безмежним чи тривати невиправдано довго, за умови відсутності поважних причин, які зумовили його пропуск. При цьому, вчинення протягом цього часу одних дій і невчинення інших ставить під сумнів наявність таких труднощів та об`єктивну неспроможність реалізації особою тих чи інших прав і виключає можливість врахування таких обставин як поважних під час вирішення питання дотримання строку звернення до суду. Зважаючи на те, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом та не довів наявність поважних причин його пропуску, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви в частині позовних вимог за період з 01.03.2022 по 22.07.2025 на підставі п.9 ч.4 ст.169 КАС України. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви в частині вимог за період з 01.03.2022 по 22.07.2025 відповідає наведеним вище нормам процесуального права, підстав для її скасування колегією суддів не встановлено. Разом з тим, повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог за період з 23.07.2025 по 25.07.2025 суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо пропуску позивачем строку звернення до суду в цій частині позовних вимог. За приписами ст. п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Підсумовуючи викладене з урахуванням встановлених обставин у справі, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви ОСОБА_1 в частині вимог за період з 23.07.2025 по 25.07.2025 постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням до суду першої інстанції для продовження розгляду. Щодо решти вимог суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 312, 316, 320, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 по справі № 440/701/26 - скасувати в частині повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо позовних вимог, що заявлені за періодз 23.07.2025 по 25.07.2025. Справу № 440/701/26 направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду позовної заяви ОСОБА_1 в частині позовних вимог за період з 23.07.2025 по 25.07.2025. В іншій частині ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 по справі № 440/701/26 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко