Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/15212/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2026 р. Справа № 520/15212/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 29.09.25 по справі № 520/15212/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просить суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19 липня 2024 року по 29 травня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 167373 (сто шістдесят сім тисяч триста сімдесят три) грн. 76 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (зі змінами та доповненнями); - зобов`язати Головне управління національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19 липня 2024 року по 29 травня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 167373 (сто шістдесят сім тисяч триста сімдесят три) грн. 76 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (зі змінами та доповненнями). Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 у справі №520/15212/25 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області (надалі за текстом - ГУНП в Сумській області) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 09.07.2024 року по 29.05.2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 167373, 76 грн. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у сумі 167373 грн. 76 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 № 520/15212/25 в частині задоволених позовних вимог, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що як вбачається з матеріалів справи та підтверджується листом УФЗБО ГУНП в Харківській області №52594-2025 від 03.07.2025 (193123), остаточний розрахунок із позивачем було проведено 26.06.2025 року, коли на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 у справі №520/33548/24 було здійснено доплату грошової компенсації за невикористані відпустки. Таким чином, станом на момент звернення ОСОБА_1 із позовом (у червні 2025 року) правовідносини щодо остаточного розрахунку не були завершені, а тому об`єктивно відсутні підстави для визначення періоду затримки розрахунку та застосування до відповідача відповідальності за ст. 117 К3пП України. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення від 29.09.2025 у справі №520/15212/25, не перевірив фактичну дату остаточного розрахунку і помилково погодився з твердженнями позивача, що розрахунок здійснено 29.05.2025 року. Водночас, як встановлено документально, останній платіж було проведено саме 26.06.2025 року, тобто після дати, зазначеної в позові, що свідчить про передчасність заявлених вимог. Після проведення остаточного розрахунку 26.06.2025 року позивач знову звернувся до того ж суду Харківського окружного адміністративного суду з іншим позовом по справі №520/18267/25 у якому знову просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на ті самі обставини, але з урахуванням іншої складової (перерахунку грошової компенсації). Вказує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботодавця може бути стягнутий один раз лише після остаточного фактичного розрахунку. Вказане підтверджується постановою Верховного суду від 08.04.2020 по справі № 607/15468/18, та Рішенням Конституційного суду України від 22 лютого 2012 року №1-5/2012.Крім того, зазначає, що у постанові від 08.10.2025 року Велика Палата Верховного Суду прямо вказала, що навіть за наявності законодавчої межі у шість місяців суд не позбавлений обов`язку оцінювати співмірність заявленої до стягнення суми із фактичними обставинами, включаючи розмір заборгованості та її пропорційність до середнього заробітку працівника. Вказує, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про стягнення 167 373,76 грн., не навів жодних мотивів, чому визначена сума відповідає принципу пропорційності та справедливості, не здійснив оцінку співмірності наслідків затримки виплати, не врахував поведінку сторін та характер вини відповідача. Така позиція суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23, згідно з якими: "Відповідальність за статтею 117 К3пП України має компенсаційний, а не каральний характер. Суд зобов`язаний оцінити пропорційність між сумою боргу, періодом затримки та розміром середнього заробітку, який підлягає стягненню, з огляду на принцип справедливості та співмірності. Законодавче обмеження «не більш як за шість місяців» не означає автоматичного присудження максимальної суми компенсації." Отже, стягнувши максимально можливий розмір середнього заробітку, суд фактично застосував каральний підхід, не передбачений трудовим законодавством, і перетворив компенсаційну виплату на штрафну санкцію, чого норми статті 117 К3пП не допускають. Позивач не реалізувала своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить частково задовольнити, з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено колегією суддів, що ОСОБА_1 з 09.10.2017 по 19.07.2024 проходив службу в Національній поліції України, проте, протягом проходження служби позивачу не здійснювалось нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі, що встановлено під час розгляду адміністративної справи № 520/30715/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Згідно ч.4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року ухваленого в справі № 520/30715/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, зобов`язано Відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану частину додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2023-2024 роки у кількості 28 діб. Зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 09.10.2017 по 31.10.2017. На виконання зазначеного судового рішення відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум у розмірі 24813,15 грн., які виплатив 29.05.2025 р., Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Так, ч. 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України ( у редакції Закону № 2352-IX, що чинна на день виникнення спірних правовідносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. З аналізу наведених вище законодавчих норм випливає, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більше ніж за 6 місяців. При цьому, з огляду на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо. Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови). Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України». Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною. Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців». Отже, частина перша статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців». Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності. У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру. Зокрема, у пунктах 58,60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23). Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Установивши вказані обставини, суд першої інстанції мав присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні. Повертаючись до обставин цієї справи колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 з 09.10.2017 по 19.07.2024 проходив службу в Національній поліції України. У день звільнення позивача зі служби відповідачем не було виплачено в належному розмірі індексацію грошового забезпечення. Відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року ухваленого в справі №520/30715/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, зобов`язано Відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану частину додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2023-2024 роки у кількості 28 діб. Також зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 09.10.2017 по 31.10.2017. На виконання рішення суду в справі № 520/30715/24 відповідач здійснив нарахування належних Позивачу сум у розмірі 24813,15 грн., які виплатив 29 травня 2025 р. Також, колегією суддів встановлено, що відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року ухваленого в справі №520/33548/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, яка дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби у податковій міліції в період з 18.12.2003 по 06.10.2017 та зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, яка дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, період служби в органах податкової міліції з 18.12.2003 по 06.10.2017. На виконання рішення суду в справі №520/33548/24 відповідач здійснив 26.06.2025 нарахування належних позивачу сум у розмірі 73191, 33 грн., що не було враховано судом першої інстанції при розрахунку середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені та на що, було вірно звернуто увагу відповідачем в апеляційній скарзі. Отже, період затримки розрахунку у цій справі охоплюється періодом з 20.07.2024 по 26.06.2025, тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, після 19.07.2022. Таким чином, у межах цієї справи належить ураховувати чинну редакцією статті 117 КЗпП України щодо періоду, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23. Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів погоджується із загальним висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Надаючи правову оцінку задоволеним судом першої інстанції позовним вимогам в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 167373 грн. 76 коп., колегія суддів зазначає наступне. Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п.4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховується, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати. Згідно п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Суд зазначає, що враховуючи наведене, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовцям обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. З огляду на матеріали справи, останнім днем виключення позивача зі служби є 19.07.2024, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є травень та червень 2024 року. Згідно з довідкою про доходи, що видана громадянину ОСОБА_1 від 30.06.2025 №875, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби, що передували місяцю його звільнення, становив 55488,04 грн. Середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці, що передували місяцю його звільнення зі служби, складає 909,64 грн. (55488,04 грн./61 календарний день = 909,64 грн.). Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 19 липня 2024 року по 29 травня 2025 року (в межах шести місяців) становить 167 373,76 грн. (184 дні * 909,64 грн. (середньоденне грошове забезпечення)). Застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, до обставин цієї справи, колегія суддів враховує таке. Відповідно до довідки про доходи №1064 від 23.10.2024 року ОСОБА_1 на день звільнення (19.07.2024) було виплачено 117 004, 28 грн.: посадовий оклад - 1532, 26 грн; оклад за спеціальним званням - 1225, 81 грн; надбавка за стаж служби - 827, 42 грн; надбавка за специфічні умови проходження служби - 1 613, 47 грн; премія - 11 805, 42 грн.; додаткова винагорода - 99 999, 90 грн. Отже, розмір грошового забезпечення позивача за липень 2024 року станом на дату звільнення зі служби становив 117 004, 28 грн. Відповідно до вказаної вище довідки у серпні 2024 року позивачеві виплачено : одноразову грошову допомогу при звільненні - 41 615, 96 грн., компенсацію за невикористані основні та додаткові відпустки - 105 427, 17 грн., разову грошову винагороду - 1 000, 00 грн. Загалом за серпень нараховано - 148 043, 13 грн. На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.25 по справі №520/30715/24 позивачу 29.05. 2025 було зараховано 24863,15 грн. На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 по справі №520/33548/24 позивачу 26.06.2025 було зараховано 73 191, 33 грн. Отже, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 363 101, 89 грн. Відповідно, сума виплаченої на виконання судового рішення по справі № 520/30715/24 у розмірі 24863,15 грн. становить 6,85% від загальної суми, належної позивачу при звільненні. Як вже було зазначено, загальний розмір обрахованої судом відповідно до Порядку № 100 суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 167 373,76 грн. За таких обставин, колегія суддів, з виходячи з принципу пропорційності, враховуючи висновки, що містяться у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах шляхом стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 11 465,10 грн. (6,85 % від 167 373,76 грн.), тобто з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком. Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд не встановив вказаних обставин та визначив невірно розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у сумі 167373 грн. 76 коп. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 по справі № 520/15212/25 - скасувати в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у сумі 167373 грн. 76 коп. Ухвалити в цій частині постанову, якою стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у сумі 11 465,10 грн. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 по справі № 520/15212/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко