Постанова Харківський апеляційний суд № 638/24075/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 638/24075/25 Головуючий суддя І інстанції Зінченко О.В. Апеляційне провадження № 33/818/989/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К. Категорія: ч.1 ст.130, ч.1 ст.122-2 КУпАП П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2026 року м.Харків Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., за участю секретаря - Вакули Н.С., захисника - Савіна О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові у режимі відеоконференції справу за апеляційною скаргою захисника Савіна О.С. на постанову судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 16 лютого 2026 року стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.122-2, ч.1 ст.130 КУпАП, - в с т а н о в и в: Цією постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у скоєнні адміністративних правопорушень, передбаченого ч.1 ст.122-2, ч.1 ст.130 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення: - за ч. 1 ст. 122-2 КУпАП у виді позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 місяці; - за ч. 1 ст. 130 КУпАП у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Відповідно до ст. 36 КУпАП, накладено на ОСОБА_1 остаточне адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп. Постановою встановлено, що 22.11.2025 о 22:20 у м. Ізюм, Харківської області по пров. Толбухіна біля будинку № 9 водій ОСОБА_1 керував мотоциклом Сузукі, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, почервоніння очей). Від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатора Драгер, а також у медичному закладі, відмовився. Крім того, 22.11.2025 о 22:20 у м. Ізюм, Харківської області по пров. Толбухіна біля будинку № 9 водій ОСОБА_1 , керуючи мотоциклом Сузукі, д.н.з. НОМЕР_1 , не виконав вимогу поліції про зупинку транспортного засобу у виді увімкнення синього та червоного проблискових маячків та подання звукового спеціального сигналу. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги 2.5, 8.9.а Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 № 1306. В апеляційній скарзі захисник Савін О.С. просить змінити постанову судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 16.02.2026 щодо ОСОБА_1 , виключивши з резолютивної частини постанови вказівку про позбавлення його підзахисного права керування транспортними засобами на строк 1 рік Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу, захисник посилається на те, що ОСОБА_1 повністю визнає свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, за що він щиро розкаюється та зробив для себе висновки про неприпустимість такої поведінки в подальшому. Крім того, апелянт зазначає, що ОСОБА_1 тривалий час є волонтером волонтерської організації «Станція Харків», займається евакуацією людей з прифронтових населених пунктів Харківської області, а тому йому необхідно мати водійське посвідчення для здійснення вказаної діяльності. Зазначає, що його підзахисний нагороджений подякою 71-ї єгерської бригади ЗСУ у зв`язку зі здійснення волонтерської діяльності. В своїй апеляційній скарзі захисник зазначає, що у чинному КУпАП відсутня стаття, яка передбачала б можливість призначення більш м`якого стягнення, ніж передбачено законом. Проте, діючий Кримінальний кодекс України має відповідну статтю про призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, у зв`язку з чим при розгляді цієї справи слід застосувати аналогію права. На думку апелянта, є всі підстави для застосування положень ст.69 КК України та призначення ОСОБА_1 більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, а саме не пов`язаного із позбавленням права керування транспортними засобами. Крім того, 22.05.2026 до Харківської апеляційної суду надійшло характеристика/клопотання від 05.05.2026 за підписом командира озброєння військової частини НОМЕР_2 , майора ОСОБА_2 , в якому останній просить, у разі можливості, не застосовувати до ОСОБА_1 стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами. В судове засідання ОСОБА_3 не з`явився, але останній належним чином був повідомлений судом апеляційної інстанції про дату, місце та час апеляційного розгляду, про що свідчить відомості рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, з якої вбачається, що останній особисто отримав судову повістку до суду апеляційної інстанції 30.04.2026. Крім того, ОСОБА_1 отримав судову повістку в електронному вигляді на його номер мобільного телефону у застосунку «Viber», що повністю відповідає Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасників судового процесу, затвердженого наказом ДСА України від 23.01.2023 №28. При цьому, до початку апеляційного розгляду захисник Савін О.С. повідомив суду, що ОСОБА_1 відомо про місце, дату та час апеляційного розгляду, але він не може з`явитися до суду апеляційної інстанції, у зв`язку з чим вважав за можливе провадити апеляційний розгляд за відсутності його підзахисного, з яким узгоджена процесуальна позиція сторони захисту. Крім того, до суду апеляційної інстанції не надходило будь-яких клопотань від самого ОСОБА_1 про відкладення апеляційного розгляду. Разом з цим, належить врахувати, що саме захисник Савін О.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 та безпосередньо приймає участь під час апеляційного розгляду в режимі відеоконференції, є ініціатором апеляційного перегляду постанови судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 16.02.2026 у цій справі. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). За таких обставини, апеляційний суд, враховуючи вимоги ст. 268 КУпАП, думку захисника Савіна О.С. про проведення апеляційного розгляду за відсутності його підзахисного, а також те, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про місце, дату та час апеляційного розгляду, але в судове засідання не з`явився та клопотань про відкладення судового розгляду не подавав, апеляційний суд вирішив провадити апеляційний перегляд оскаржуваної постанови без участі ОСОБА_1 , але за участю його захисника, з урахуванням наявних відомостей у матеріалах справи та доводів апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, вислухавши доводи захисника Савіна О.С., який повністю підтримав свою апеляційну скаргу, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність залишення без задоволення подану апеляційну скаргу, з наступних підстав. Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні. Як вбачається з матеріалів справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винуватості ОСОБА_1 у порушенні вимог п.2.5, п.8.9.«а» Правил дорожнього руху. Відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається, що захисник просить змінити рішення суду першої інстанції лише в частині накладеного на ОСОБА_1 стягнення за вчинення адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, а тому апеляційний суд не переглядає справа щодо фактичних обставин справи за ч.1 ст.122-2, ч.1 ст.130 КУпАП, що встановлені оскаржуваною постановою. Так, п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюється Правилами дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, пункт 1.3 яких передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. У пункті 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. Відповідальність за порушення вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху передбачена ч.1 ст.130 КУпАП, диспозиція якої передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Отже, з системного аналізу вищезазначених норм вбачається, що проходження в установленому порядку огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, за наявності того підстав, є обов`язком водія, а не його правом. Відповідальність за порушення вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху передбачена статтею 130 КУпАП. Об`єктивна сторона правопорушення, полягає у керуванні транспортними засобами особами в стані сп`яніння, передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані сп`яніння, і так само ухиленні осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння. Суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу. Суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП може бути будь-яка особа, що досягла шістнадцятирічного віку (ст. 12 КУпАП) та керує транспортним засобом. Оскаржуваною постановою від 16.02.2026 ОСОБА_1 , окрім іншого, визнаний винним у тому, що 22.11.2025 о 22:20 у м. Ізюм, Харківської області по пров. Толбухіна, буд.9, він керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та відмовився від проходження огляду на стан алкогольного спяніння в установленому законом порядку, тобто порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП, у зв`язку з чим на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 17 000 гривень, з позбавленням права керування строком на 1 рік. Вимоги сторони захисту та безпосередньо захисника щодо зміни оскаржуваної постанови суду першої інстанції в частині накладеного стягнення та звільнення ОСОБА_1 від стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом обґрунтовані тим, що останній повністю визнав свою винуватість, щиро розкаявся у вчиненому адміністративному правопорушенні, тривалий час займається волонтерською діяльністю та евакуацією осіб, які опинились у важких життєвих умовах на прифронтовій території Харківської області, за що має нагороди від підрозділів ЗСУ. Також в своєму клопотанні від 05.05.2026 командир озброєння військової частини НОМЕР_2 , майор ОСОБА_2 просив не застосовувати до ОСОБА_1 стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, посилаючись на те, що ОСОБА_1 активно співпрацює з військовою частиною НОМЕР_2 як волонтер, за період співпраці зарекомендував себе як відповідальний, надійний та сумлінна людина, яка систематично надає допомогу підрозділу, зокрема у забезпеченні необхідними матеріальними ресурсами, транспортуванні вантажів та виконанні інших важливих завдань для підтримки обороноздатності. ОСОБА_1 був нагороджений почесною грамотою підрозділу. Його діяльність має важливе значення для забезпечення належного функціонування підрозділу, особливо в умовах воєнного стану. Він неодноразово проявляв ініціативу, оперативність та високий рівень відповідальності. Апеляційний суд враховує зазначені позитивні відомості про особу ОСОБА_1 , але, аналізуючи доводи апеляційної скарги захисника Савіна О.С. щодо можливості застосування положень ст.69 КК України, не може проігнорувати санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП, якою для водіїв передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Разом з тим, в контексті апеляційних вимог, суд апеляційної інстанції приходить до наступних висновків. Так, відповідно до ч.2 ст.33 КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують його відповідальність. Разом з цим, за змістом частини 1 статті 130 КУпАП, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. З аналізу вищевказаної норми закону убачається, що санкція ч. 1 ст.130 КУпАП не є альтернативною, а передбачає для водіїв адміністративне стягнення у виді штрафу поєднаного із позбавлення права керування транспортними засобами. При цьому, у даному конкретному випадку, загальні засади призначення адміністративного стягнення, визначені ч. 1 ст.33 КУпАП, не наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, оскільки передбачено накладення стягнення у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. Отже, у цій справі, з огляду на встановлену законодавством безальтернативну санкцію за ч.1 ст.130 КУпАП, ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, оскільки не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність, не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м`якого, ніж передбачено законом. Більш того, законодавчо заборонено, починаючи з 17.03.2021, визнання такого правопорушення малозначним та передачу матеріалів справи на розгляд трудовому колективу чи громадській організації, військовій частині (ч. 1 ст. 21 та примітка до ст. 22 КУпАП). При цьому, дана категорія правопорушень вчиняється водіями тільки навмисно, вчинене відносить до грубого порушення, а водій не може не розуміти загрози для оточуючих внаслідок власної поведінки, зокрема і для осіб, яким надає допомогу. У даному конкретному випадку, з огляду на положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права, також вважаю за потрібне звернути увагу на наступне рішення. Зокрема, у рішенні від 29.06.2007 по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи користується автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізує своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Вчинення діянь, які кваліфікуються в національному законодавстві за ст. 130 КУпАП, є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість стягнення обумовлена саме високим ступенем суспільної шкоди, яка завдається такими діяннями. Суд не вправі, при визнанні особи винуватою за ч. 1 ст. 130 КУпАП, призначити інше покарання, ніж передбачене санкцією, або ж перейти до іншого виду стягнення чи звільнити від стягнення, оскільки Законом України встановлена пряма заборона застосування пом`якшення стягнення чи звільнення від стягнення. Крім того, апеляційний суд бере до уваги правові висновки, що містяться в п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.20205 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», з яких вбачається, що судам необхідно враховувати, що КпАП не передбачає накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією певної норми. Тому згідно зі ст. 33 цього Кодексу основні й додаткові стягнення слід застосовувати з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, ступеня його вини, майнового стану, обставин, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, у межах санкцій відповідних норм. При цьому нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної в санкції певної норми, або не накладення одного з видів стягнень, передбаченого санкцією відповідної норми як обов`язкового, а посилання захисника на можливість застосування аналогії закону, а саме положень ст. 69 КК України суперечить положенням ч. 4 ст. 3 КК України, відповідно до якої застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено. Крім цього, застосування аналогії при накладенні адміністративного стягнення свідчить про порушення принципу законності, на якому ґрунтуються норми КУпАП. Так, відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Апеляційний суд враховує позитивні відомості стосовно особи ОСОБА_1 , який провину визнав у повному обсязі, щиро розкаявся, є волонтером та протягом тривалого часу допомагає як цивільному населенню, так і підрозділам ЗСУ, але вони не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційних вимог захисника з урахуванням встановлених законодавцем обмежень, характеру вчиненого діяння та суспільної небезпеки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Суд апеляційної інстанції також бере до уваги, що ОСОБА_1 , як водій, керуючи джерелом підвищеної небезпеки та маючи ознаки алкогольного спяніння, повинен був на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, але цього не зробив, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху. Належить також врахувати, що у матеріалах справи наявні відомості про отримання ОСОБА_1 посвідчення водія серії НОМЕР_3 (арк.3), що свідчить про позитивне складення ним іспиту на знання вимог Правил дорожнього руху, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 знає вимоги п. 2.5 ПДР України. Отже, апеляційний суд вбачає, що ОСОБА_1 свідомо ігнорував Правила дорожнього руху, що також свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст.10 КУпАП. Сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. За таких обставин, накладення судом першої інстанції адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, не лише відповідає санкції ч.1 ст.130 КУпАП України, вимогам ст.ст. 33, 34 КУпАП України щодо загальних правил накладення стягнення, а також є співрозмірним скоєному адміністративному правопорушенню. Законодавець не передбачає можливості призначення стягнення у виді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами, у зв`язку з чим апеляційна скарга захисника Савіна О.С. задоволенню не підлягає. Вчинення діяння, яке кваліфікуються в національному законодавстві за статтями 130 КУпАП, є найбільш тяжкими порушеннями у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість стягнення обумовлена саме високим ступенем суспільної шкоди, яка завдається такими діяннями. Водій ОСОБА_1 , вчиняючи адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, повинен був розуміти, що таким чином поставив у небезпеку кожного потенційного учасника дорожнього руху, а також інших людей, які могли перебувати поряд з проїжджою частиною по напрямку руху його автомобіля. Отже, апеляційні доводи та вимога захисника Савіна О.С. про призначення йому стягнення без позбавлення права керування транспортним засобом не відповідають вимогам Закону, а тому подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу захисника Савіна О.С. - залишити без задоволення. Постанову судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 16 лютого 2026 року про притягнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122-2, ч.1 ст.130 КУпАП - залишити без змін. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.К. Шабельніков