LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4805274/144/24

від 26.05.2026 ·

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №274/144/24 Головуючий у 1-й інст. Корбут В. В. Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Галацевич О.М., Павицької Т.М., з участю секретаря судового засідання Лугини О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі цивільну справу №274/144/24 за позовом ОСОБА_1 , правонаступники якої: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , правонаступники ОСОБА_3 : ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , який діє як законний представник ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Житомирського обласного управління «акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», про захист прав споживачів, стягнення коштів, 3% річних, пені, збитків та моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника позивачів адвоката Гуменюка Олександра Володимировича на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 12 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Корбута В.В. в місті Бердичеві, в с т а н о в и в : У січні 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Гуменюк О.В. звернувся з позовом до суду, у якому, з урахуванням заяви від 23 квітня 2024 року (а.с.105 109), яка ухвалою від 07 травня 2024 року була прийнята до розгляду (а.с.130 132), просив стягнути з Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі АТ «Державний ощадний банк України», Товариство, Банк) на користь позивачки: - кошти в розмірі 27 692,28 євро, в еквіваленті по курсу НБУ на дату здійснення платежу; - кошти в розмірі 3 293,49 євро, в еквіваленті по курсу НБУ на дату здійснення платежу; - пеню, в порядку частини 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" в розмірі 34 319 483,00 грн (821 629,95євро); - збитки в розмірі 5 000,00 доларів США, в еквіваленті по курсу НБУ на дату здійснення платежу; - моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн. Позов мотивувався тим, що ОСОБА_1 являлась Клієнтом АТ «Державний ощадний банк України». Вказував, що 13 грудня 2019 року позивачкою було перераховано на банківський рахунок ТВБВ 10005/048 філії Житомирське обласне управління «АТ «Державний ощадний банк України» м. Бердичів кошти в сумі 28 000 євро. Після чого, на її неодноразові звернення, вказані кошти їй повернуті не були. Зазначав, що листом Банку від 10 березня 2023 року на запит щодо повернення коштів їй надана була інформація, що Банком проводиться службове розслідування. А вже в листі від 21 грудня 2023 року Банком вказано, що для надання відповіді необхідно провести додаткове вивчення викладеної у зверненні інформації, яка потребує додаткового часу. Позовні вимоги про стягнення коштів в розмірі 27 692,28 євро, в еквіваленті по курсу НБУ на дату здійснення платежу та в розмірі 3293,49 євро, в еквіваленті по курсу НБУ на дату здійснення платежу обґрунтовані тим, що 13 грудня 2019 року ОСОБА_1 перерахувала на банківський рахунок НОМЕР_1 /048 філії Житомирське обласне управління Банку грошові кошти у розмірі 28 000,00євро, які були зараховані, за відрахуванням комісії, у розмірі 27 692,28 євро. У подальшому на неодноразові її звернення ОСОБА_1 ці кошти їй Банком повернуті не були, у зв`язку з чим Банк має сплатити їй 3% річних, що складає 3 293,49 євро. Позовні вимоги про стягнення збитків в розмірі 5 000,00 доларів США, в еквіваленті по курсу НБУ на дату здійснення платежу обґрунтовані тим, що 17 листопада 2023 року ОСОБА_1 уклала попередній договір купівлі-продажу квартири, на виконання умов якого вона сплатила продавцям 5 000,00 доларів США у вигляді застави. Загальна вартість купівлі становила 25 000,00 доларів США, які позивачка мала сплатити на момент укладення основного договору 17 грудня 2023 року. Однак, ОСОБА_1 не сплатила решти коштів за квартиру, так як Банк, не зважаючи на її звернення, не повернув належних їй коштів, у зв`язку з чим договір купівлі-продажу укладено не було, а 5 000,00 доларів США залишилися у продавців квартири. Ухвалою від 20 листопада 2024 року у зв`язку із смертю ОСОБА_1 , замінено позивача на її правонаступників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення пені в порядку частини 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" в розмірі 34 319 483,00 грн (821629,95 євро) та про стягнення (відшкодування) моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн - закрито (а.с.165 -166). Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 12 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є правонаступниками ОСОБА_1 , відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивачів адвокат Гуменюк О.В. подав апеляційну скаргу, де просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи. Вказує, що ОСОБА_1 являлася клієнтом Банку. Вона уклала з Банком договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки), шляхом підписання 01 листопада 2019 року Заяви про приєднання. На виконання умов договору Банк відкрив на її ім`я поточний рахунок у валюті євро. 13 грудня 2019 року нею було перераховано на банківський рахунок НОМЕР_1 /048 філії-Житомирське обласне управління «АТ «Державний ощадний банк України» м. Бердичів кошти в сумі 28 000 євро. Зазначає, що 17 грудня 2019 року відповідно до меморіального ордеру з транзитного рахунку Банку на визначений поточний рахунок ОСОБА_1 були зараховані кошти. 20 січня 2020 року дані кошти були видані їй через POS-термінал у касі ТВБВ №10005/048 АТ «Ощадбанк» м. Бердичів. Того ж дня, 20 січня 2020 року між ОСОБА_1 та АТ «Ощадбанк» було укладено Договір №19560998507 на вклад «Мій пенсійний депозит» на ім`я фізичної особи, за умовами якого ОСОБА_1 внесено на депозитний рахунок Банку кошти в сумі 27 692,28 євро на строк до 21 квітня 2020 року. Вказує, що місцевим судом була витребувана виписка про рух коштів, згідно якої дана сума депозиту із нарахуванням в розмірі 27 940,49 євро була нібито знята готівкою в касі Банку 21 квітня 2021 року. Проте, згідно листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 26 лютого 2024 року, ОСОБА_1 в період з 15 липня 2020 року по 10 липня 2021 року перебувала за кордоном, отже не могла отримати дані кошти в касі банку. З огляду на це, ОСОБА_1 змушена була звернутися до суду щодо захисту своїх майнових прав. У відзиві представник АТ «Державний ощадний банк України»просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 17 березня 2026 року у зв`язку із смертю ОСОБА_3 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ), залучено до участі у справі його правонаступників: ОСОБА_5 , який діє як законний представник ОСОБА_6 , 2009 року народження та ОСОБА_4 (том 2 а.с.137). Судове засідання в апеляційній інстанції було проведено з учасниками процесу в режимі відеоконференції. Представник позивачів адвокат Гуменюк О.В. апеляційну скаргу підтримав, надав пояснення і просив скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про стягнення на користь позивачів депозитного вкладу у розмірі 27 692,28 Євро та 3% річних у сумі 2 248,77 євро, що в еквіваленті по курсу НБУ (41,77) складає 93 931,12 грн. Також просив стягнути збитки, пов`язані з неможливістю повернути завдаток у розмірі 5 000 доларів США, що по курсу НБУ еквівалентно 190 200 грн. Представник АТ «Державний ощадний банк України» апеляційну скаргу не визнав, просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Також він надав пояснення, які відповідають змісту поданого ним відзиву на апеляційну скаргу Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники процесу в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Відмовляючи в позові в частині вимоги про стягнення з Банку грошових коштів у розмірі 27 692,28 євро в еквіваленті по курсу НБУ на дату здійснення платежу, суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти у розмірі 27692,28 євро були видані ОСОБА_1 з рахунку за її розпорядженням 20.01.2020 року через касу Банку (касу ТВБВ №10005/048 філії Житомирське обласне управління Банку). Що є підставою і для ухвалення рішення про відмову у решті вимог, які є похідними. Колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду, мотивуючи таким. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено та досліджено матеріалами справи, що між Банком та ОСОБА_1 укладено договір №17898107/201218 від 01 листопада 2019 року комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) (том 1 а.с.48-50). На виконання умов цього Договору Банк відкрив на ім`я ОСОБА_1 поточний рахунок НОМЕР_2 у валюті євро, що підтверджується випискою з цього рахунку (том 1 а.с.55-56). Як убачається з матеріалів справи, 13 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Народного банку «Емілії-Романьї» з платіжним дорученням про списання з її рахунку на поточний рахунок НОМЕР_2 грошових коштів у розмірі 28 000,00 євро, це доручення було виконано. 17 грудня 2019 року на поточний рахунок НОМЕР_2 надійшли грошові кошти у розмірі 27 972,00 євро, з яких від перерахованих комісія складає 279,72 євро, таким чином на рахунку залишилися грошові кошти у розмірі 27 692,28 євро, що підтверджується листом від 13 грудня 2019 року Народного банку «Емілії-Романьї» та випискою з цього рахунку (а.с.13, 71, 55 56). Судом встановлено, що подана до Банку ОСОБА_1 заява від 02 травня 2023 року про повернення коштів стосується грошових коштів, розміщених на депозитних рахунках, а не на поточному рахунку НОМЕР_2 (а.с.14). Листи ОСОБА_1 , адресовані Банку, від 10.03.2023 та від 01.08.2023 стосуються повернення грошових коштів за депозитними договорами, а не за Договором від 01 листопада 2019 року. Єдиним доказом звернення ОСОБА_1 до Банку з вимогою повернути грошові кошти у розмірі 27972,00 євро, перераховані нею на поточний рахунок НОМЕР_2 , є її заява від 20 листопада 2023 року (а.с.18), яка була надіслана і отримана філією Житомирського обласного управління Банку 23 листопада 2023 року, що підтверджується відповідною датою на відмітці про надходження заяві на першій сторінці заяви. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що дана заява не є підставою для проведення Банком операції з видачі ОСОБА_1 грошових коштів з поточного рахунку НОМЕР_2 , враховуючи наступне. Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Відповідно до частини 1 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Частиною 1 статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Згідно частини 3 статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом. Відповідно до вимог частини 3 статті 1092 ЦК України, якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону. Частиною 1 статті 86 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій відповідно до закону та умов укладених між ними договорів, якщо не доведе, що платіжні операції виконані цим надавачем платіжних послуг належним чином. Згідно з пунктами 140, 141 Положення про порядок емісії та еквайрінгу платіжних інструментів», затвердженому постаново правління НБУ №164 від 29.07.2022 року користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем. Зокрема, ОСОБА_1 могла отримати готівкові кошти з поточного рахунку НОМЕР_2 через касу Банку, використовуючи електронний платіжний засіб платіжну картку, надання якої передбачалось умовами договору від 01 листопада 2019 року (пункт 3.4.2). Більш того, як слідує із матеріалів справи, ні самою ОСОБА_1 , ні її правонаступниками не було подано доказів, що вона зверталася до каси Банку з цією платіжною карткою для отримання готівкових коштів з поточного рахунку НОМЕР_2 і що їй було відмовлено у видачі цих коштів. Зокрема, відсутні у матеріалах справи відповідні документи за операціями з використанням платіжних інструментів, складання яких передбачалося Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України 05 листопада 2014 року № 705 (розділ VII), та передбачено Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України 29.07.2022р. № 164 (розділ VIII). Як правильно встановлено судом першої інстанції, між ОСОБА_1 та АТ «Ощадбанк» існували договірні правовідносини щодо банківського обслуговування та відкриття поточного рахунку. 20 січня 2020 року між сторонами було укладено договір банківського вкладу «Мій пенсійний депозит», на який ОСОБА_1 внесено грошові кошти у сумі 27 692,28 євро. Матеріалами справи підтверджено, що зазначені кошти були видані Банком 20 січня 2020 року через касу ТВБВ №10005/048 філії Житомирське обласне управління АТ «Ощадбанк» за розпорядженням вкладника, що підтверджується банківськими документами, зокрема виписками по рахунку та документами бухгалтерського обліку Банку (а.с 55-56). Відповідно до статей 76, 77, 81 ЦПК України саме на позивача покладається обов`язок доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Однак, ані ОСОБА_1 , ані її правонаступниками не надано належних та допустимих доказів того, що після внесення коштів на депозитний рахунок вона у встановленому законом чи договором порядку зверталася до Банку із вимогою про видачу грошових коштів у сумі 27 692,28 євро та отримала неправомірну відмову у їх видачі. Також позивачами не доведено, що спірна банківська операція була проведена без волевиявлення вкладника, є несанкціонованою чи здійсненою з порушенням вимог законодавства. У матеріалах справи відсутні будь-які докази оскарження ОСОБА_1 проведених банківських операцій одразу після їх здійснення, звернення до правоохоронних органів із заявами про шахрайські дії, а також відсутні висновки експертиз чи інші належні докази підроблення документів або неправомірності дій Банку. Надані Банком документи є первинними бухгалтерськими документами, сформованими в межах здійснення банківської діяльності, та відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є належними доказами проведення банківської операції. Посилання адвоката Гуменюка О.В. в апеляційній скарзі на лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 26 лютого 2024 року, як на доказ неможливості отримання ОСОБА_1 коштів 21 квітня 2021 року, судом апеляційної інстанції до уваги не береться, оскільки сам по собі факт перебування особи за межами України не виключає можливості вчинення банківської операції через представника, за довіреністю, із використанням електронного платіжного засобу чи в інший передбачений договором спосіб. Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що спірна операція була несанкціонованою, здійсненою без волевиявлення вкладника, або що щодо таких обставин нею було своєчасно подано заяви до правоохоронних органів чи Банку про оскарження проведеної операції. Також матеріали справи не містять висновків експертизи, доказів підроблення підписів чи інших належних доказів, які б спростовували достовірність банківських документів. Посилання представника позивачів в апеляційній скарзі на неправильну оцінку доказів, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки фактично зводяться до незгоди з такою оцінкою та необхідності переоцінки доказів, що саме по собі не є підставою для скасування законного й обґрунтованого рішення суду. Враховуючи, що основна позовна вимога про стягнення з Банку грошових коштів у сумі 27 692,28 євро обґрунтовано залишена без задоволення, місцевий суд дійшов правильного висновку про відмову і в задоволенні інших вимог, які є похідними від основної та залежать від факту встановлення порушення Банком грошового зобов`язання. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки. Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи. За приписами пункту 1 частини 1 стаття 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права. Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу представника позивачів адвоката Гуменюка Олександра Володимировича залишити без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 12 травня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови виготовлено: 26 травня 2026 року.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»