Постанова Житомирський апеляційний суд № 279/4151/25

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №279/4151/25 Головуючий у 1-й інст. Івашкевич О. Г. Категорія 62 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М., з участю секретаря судового засідання Лугини О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 279/4151/25 за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Коростенської міської ради про визнання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за законом, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Барановського Ігоря Івановича на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Івашкевич О.Г. у місті Коростені, в с т а н о в и в : У липні 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Барановський І.І. звернувся до суду з позовом, в якому просив визначити позивачці додатковий строк, тривалістю один місяць з дня набрання рішенням законної сили, для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті її матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Представник зазначав, що окрім ОСОБА_1 , у спадкодавця ОСОБА_2 немає інших спадкоємців, спадкові справи на будь-яких осіб не заводилися. Згідно договору дарування частки жилого будинку 02 червня 1999 року місцем відкриття спадщини є адреса знаходження частини жилого будинку по АДРЕСА_1 . Вказував, що позивачка лише 04 липня 2025 року звернулася до приватного нотаріуса Коростенського районного нотаріального округу Можарівської Н.В. щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, на що отримала відмову та роз`яснення щодо її права на звернення до суду за встановленням додаткового строку на прийняття спадщини. ОСОБА_3 стверджував, що ОСОБА_4 пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини у зв`язку з тим, що останній не було відомо про наявність правовстановлюючого документа на спадкову частину будинку за вказаним вище договором дарування. Лише 03 липня 2025 року зазначений правовстановлюючий документ вона знайшла серед особистих речей померлої матері. Позивачка проживає в іншому районі Житомирської області, має свою сім`ю та клопоти, а тому після похорон матері ОСОБА_2 за місцем її колишнього проживання майже не навідувалася. Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, де просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 . На обґрунтування апеляційної скарги він зазначив, що на переконання суду, незнання про існування правовстановлюючого документу на спадкове майно, не є обставиною, яка б перешкоджала позивачці у визначений законом строк подати заяву про прийняття спадщини, а в наступному реалізувати право на оформлення права власності у порядку спадкування навіть за відсутності або втраті документів на підтвердження належності спадкодавцю на праві власності нерухомого майна, в якому вона проживала. Представник з таким висновком місцевого суду не погоджується, і вважає, що незнання позивачем про існування правовстановлюючого документу на спадкове майно ідентичне незнанню взагалі про існування спадкового майна. Зокрема, щоб знати, чи є майно спадковим, потрібно мати (бачити) документ на право власності на нього або знати, що такий документ існує. ОСОБА_3 стверджує, що позивачка не може подати докази тому (незнанню про існування правовстановлюючого документа), чого не існує. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду. У заяві представник відповідача просив розглядати справу без його участі, а також зазначив, що при ухваленні рішення покладається на розсуд суду. У судовому засіданні в режимі відеоконференції представник позивачки адвокат Барановський І.І. апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити і надав пояснення, які відповідають доводам поданої скарги. Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у її відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не надано жодної обставини, яка була об`єктивною та непереборною перешкодою, та з якою закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, тобто не встановлено наявність істотних труднощів для своєчасного прийняття спадщини. Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду з таких мотивів. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено та досліджено матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Коростень Житомирської області у віці 67 років померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Коростенським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Хмельницький) 29 вересня 2020 року, зроблений актовий запис № 978 (а.с. 8). Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої входить, зокрема частина житлового будинку по АДРЕСА_1 , яка належний їй на підставі договору дарування частини житлового будинку від 02 червня 1999 року (а.с. 7). Зі змісту копії довідки відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради № 1605/9 від 26 червня 2025 року, убачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була зареєстрована по АДРЕСА_2 . Згідно відомостей, що містяться у Реєстрі територіальної громади з померлою на день смерті за вищевказаною адресою зареєстрованих осіб не значиться (а.с. 34 зворот). Крім того, із матеріалів копії спадкової справи слідує, що за заявою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , 04 липня 2025 року була подана нотаріусу заява про прийняття спадщини (а.с. 36). Позивачка відноситься до першої черги спадкування за законом, що підтверджується доданими до позовної заяви документами, а саме свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 10 листопада 1973 року та свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 (а.с.5-6). Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України). За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях;1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Згідно статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. За приписами статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина друга статті 1220 ЦК України). Встановлено, що у даному випадку, після смерті ОСОБА_2 , спадщина відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Перебіг строку на прийняття спадщини розпочався з 29 вересня 2020 року. Останнім днем строку на прийняття спадщини було - 28 березня 2020 року. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Як роз`яснено в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008р.«Про судову практику у справах про спадкування» вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, які має оцінити суд з урахуванням доводів та заперечень учасників справи та врахувавши її фактичних обставин. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, незнання норм закону, тощо, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року в справі № 756/957/18 (провадження № 61-5590св21) вказано, що: «поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Отже, строки на подання заяви про прийняття спадщини не визнаються преклюзивними, можуть бути поновлені з дотриманням правил частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини і можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16». Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою (див. пункти 53 - 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24)). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Згідно статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Посилання позивачки на те, що їй не було відомо про наявність правовстановлюючого документа на спадкову частину будинку за Договором дарування, який було знайдено нею серед особистих речей померлої матері лише 03 липня 2025 року, обґрунтовано не взяті до уваги суду, оскільки це не є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, яка не пов`язана з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення таких дій. Крім того, відсутність інформації про склад спадкового майна не позбавляла позивачку можливості звернутися до нотаріуса із відповідною заявою після смерті спадкодавця. У справі, що переглядається суд першої інстанції встановив, і з цим погоджується колегія суддів апеляційного суду, що позивачкою не надано суду доказів щодо неможливості направлення саме нею нотаріусу відповідної заяви поштою на адресу нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5. Враховуючи те, що у позивача не було перешкод для подання заяви, а вона не скористалась правом на прийняття спадщини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки. Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи. За приписами пункту 1 частини 1 стаття 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права. Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає. Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України суд, у х в а л и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Барановського Ігоря Івановича залишити без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 жовтня 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складено: 26 травня 2026 року.