Постанова Волинський апеляційний суд № 162/1294/25

Справа № 162/1294/25 Головуючий у 1 інстанції: Глинянчук В. Д. Провадження № 22-ц/802/651/26 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 травня 2026 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Матвійчук Л. В. Бовчалюк З. А., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 05 березня 2026 року, В С Т А Н О В И В: У грудні 2025 року ТОВ «Таліон плюс» звернулося до суду із даним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 24 квітня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (ТОВ «Манівео») та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір № 294354806, згідно з яким відповідач отримав 13200 гривень кредиту. В цей же день ТОВ «Манівео» перерахувало відповідачу кредитні кошти на вказану позичальником платіжну картку № НОМЕР_1 . 10 червня 2025 року ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № МВ-ТП/39. Відповідно до договору, реєстру прав вимог від 25 червня 2025 року клієнт відступив фактору право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 294354806 від 25 квітня 2025 року. Таким чином, ТОВ «Таліон Плюс» просило суд стягнути із ОСОБА_1 38203,44 гривні за кредитним договором № 294354806 від 25 квітня 2025 року, з яких 13200 грн - заборгованість за кредитом, 24211,44 грн - проценти, 792 грн - комісія за надання кредиту; судові витрати у розмірі 2422,40 грн, пов`язані з оплатою судового збору, та 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 05 березня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість за кредитним договором № 294354806, що укладений 25 квітня 2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем, у сумі 14493 грн 60 коп, з яких 13200 грн борг за основним зобов`язанням (тіло кредиту), 1293 грн 60 коп відсотки. В решті позовних вимог ТОВ «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 у користь ТОВ «Таліон Плюс» 918 грн 81 коп судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору при поданні позовної заяви, а також 1896 грн 50 коп. витрат, пов`язаних із правничою допомогою, пропорційно розміру задоволених вимог. Судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору при поданні позовної заяви у розмірі 1503,59 грн 59 коп та пов`язані з правничою допомогою у розмірі 3103 грн 50 коп, залишено за позивачем. Не погодившись із даним рішенням суду в частині відмови у стягненні повної суми відсотків за кредитним договором, ТОВ «Таліон Плюс» подало апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги ТОВ «Таліон Плюс», а саме, стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 38 203,44 грн, сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу у сумі 5000,00 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» судові витрати за розгляд справи в апеляційній інстанції у розмірі 3633,60 грн На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідач взяті на себе за договором кредитної лінії зобов`язання щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами у повному обсязі та повернення тіла кредиту не виконав, строк кредитування продовжувався, а тому ним правомірно нараховано проценти за базовою процентною ставкою (0,98% в день) не до дати закінчення дисконтного періоду, а до дати дострокового розірвання договору. Отже, на думку апелянта, суд першої інстанції, відмовляючи у стягненні процентів за весь період користування кредитними коштами, тобто з 25.04.2025 до 01.11.2025 року, нарахованих товариством, зробив помилковий висновок про те, що строк кредитування складає 10 днів. Такий висновок суперечить умовам кредитного договору, який продовжував діяти, а відповідач продовжував користуватися кредитними коштами. Тому вважає, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив визначений строк дисконтного періоду користування кредитними коштами (10 днів) із загальним строком користування кредитом, чого ні умови договору, ні законом не передбачалось, а тому безпідставно відмовив у стягненні процентів за весь період користування кредитними коштами, нарахованих позивачем. Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не подав. Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглянута судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження та без повідомлення учасників справи, виходячи із ціни позову 38203,44 грн. Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем фактично лише в частині відмови у стягненні частини заборгованості за відсотками за користування кредитом, то відповідно до ст. 367 ЦПК України апеляційним судом в іншій частині позовних вимог рішення суду не переглядається та на предмет законності й обґрунтованості не перевіряється. Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог щодо стягнення тіла кредиту та частини процентів за користування кредитом у межах траншу кредитної лінії та встановленого договором дисконтного періоду, на продовження якого не було ініціативи позичальника, тому суд вважав, що проценти відповідачу обраховані невірно. З таким висновком колегія суддів погоджується. Судом першої інстанції встановлено, що 25 квітня 2025 року ОСОБА_1 на вебсайті ТОВ «Манівео» оформив заявку на отримання коштів у кредит на споживчі цілі на суму 13200 гривень. При цьому відповідач вказав свої персональні дані з номером банківської картки. Відповідно до договору кредитної лінії № 294354806 від 25 квітня 2025 року, що укладений в електронній формі між ТОВ «Манівео» та ОСОБА_1 , кредитодавець надає позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії шляхом перерахунку коштів на платіжну картку. Сума кредитного ліміту складає 13200 гривень. Рекомендована (необов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є дата закінчення дисконтного періоду кредитування 05 травня 2025 року. У разі пролонгації чи поновлення дисконтного періоду рекомендована (необов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту зміщується на відповідну дату закінчення дисконтного періоду. Кінцева дата повернення кредиту 25 травня 2030 року. Базова процентна ставка складає 0,98 % від суми кредиту за кожний день користування ним. На період кредитування встановлено проценти за користування кредитом у розмірі 357,7 % річних. Комісія за надання кредиту - 792 гривні. За прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит передбачено штраф у розмірі 5000 % від суми простроченого платежу, у разі порушення строку оплати будь-якого з платежів на 14 і більше календарних днів, але не більше 50 % від суми кредиту. Договір кредитної лінії підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового цифрового ідентифікатора. Інформація щодо основних умов кредитування ТОВ «Манівео» також відображена у паспорті споживчого кредиту «Смарт». На виконання ухвали Любешівського районного суду Волинської області Акціонерне товариство «Універсал Банк» надало інформацію, що банківська платіжна карта № НОМЕР_2 емітована на ім`я ОСОБА_1 . Грошовий переказ на суму 13200 гривень зараховано на цю картку 25 квітня 2025 року. 10 червня 2025 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео» (клієнт) укладено договір факторингу № МВ-ТП/39, предметом якого є відступлення прав вимоги, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги. У випадку укладення сторонами більше ніж одного реєстру права вимоги, кожен наступний реєстр є самостійним додатком та не змінює попередній. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання реєстру прав вимоги. Право вимоги до боржників підлягає поверненню клієнту у випадку, якщо суму боргу було направлено боржником на користь клієнта до дня переходу права вимоги від клієнта до фактора. Згідно із витягом з реєстру боржників від 10 червня 2025 року ТОВ «Манівео» передало ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 294354806 від 25 квітня 2025 на суму 31584,96 грн, з яких: 13200 грн заборгованість за тілом кредиту, 5712,96 грн проценти, 792 грн комісія, 6600 грн - неустойка. У розрахунку також зазначено суму фінансування 5280 гривень. Відповідно до розрахунку заборгованості, яке надано первісним кредитодавцем, ОСОБА_1 не здійснив жодного платежу на погашення кредитної заборгованості. Отже, ТОВ «Таліон Плюс», отримавши право грошової вимоги до ОСОБА_1 , продовжувало нараховувати відсотки за договором № 294354806 від 25 квітня 2025 року, а тому станом на 31 жовтня 2025 року їх розмір становив уже 24211,44 гривень. У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором установлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Відповідно до частин 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19. За ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства чи за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Зазвичай електронні кредитні договори підписуються за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. На підтвердження укладення кредитного договору № 294354806 від 25 квітня 2025 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» позивач надав електронний доказ у паперовій формі. Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог частин 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідач ознайомився та погодився з умовами договору, а тому сторони досягли всіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір. У цій справі відповідач ОСОБА_1 не заперечував факт укладення 25 квітня 2025 року з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» в електронній формі кредитного договору № 294354806 та отримання кредиту у розмірі 13 200 грн, хоча був належним чином (через електронний кабінет) повідомленим про розгляд даної справи. Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється в такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з того, що позивач, надавши розрахунок заборгованості на підтвердження розміру кредитної заборгованості позичальника, а також кредитний договір, який містить усі істотні умови та був укладений в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи і згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України вважається укладеним в письмовій формі, врахувавши, що надані позивачем документи у сукупності підтверджують укладення між сторонами кредитного договору, погодження між сторонами нарахування процентів за користування кредитними коштами та існування у позичальника заборгованості за цим договором, на погашення якої він жодних коштів не сплатив, що свідчить про те, що відповідач свої зобов`язання за цим договором належним чином не виконав, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 14493 грн 60 коп., з яких: 13200 грн заборгованість за тілом кредиту; 1293 грн 60 коп. заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом, на користь позивача ТОВ «ФК «Таліон Плюс», до якого згідно з умовами договору факторингу № МВ-ТП/39 від 10 червня 2025 року перейшло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором. Разом з тим, відмовляючи у стягненні частини заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом у розмірі, заявленому позивачем, які були нараховані ТОВ «Таліон Плюс» відповідачу за користування кредитом за період з 25 квітня 2025 року до 01 листопада 2025 року, суд виходив з того, що нарахування товариством відсотків у зазначеному розмірі є безпідставним, оскільки не відповідає умовам договору. Відповідно до п.1.1.5 договору дисконтний період кредитування період користування кредитом, протягом якого позичальник має право отримувати нові транші, у тому числі у разі часткового погашення кредиту протягом строку дії договору. Згідно з п.1.1.18 договору кредитна лінія це вид кредиту,надання якого здійснюється повністю або частинами (траншами) в узгоджені сторонами строки протягом строку діх договору. При цьому, договором передбачено право позичальника отримувати додаткові грошові кошти у кредит у разі часткового погашення кредиту протягом строку дії договору. Зокрема, судом правильно взято до уваги, що згідно з пунктом 3.1 кредитного договору позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може отримати черговий транш у рамках кредитної лінії шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. Сторонами узгоджено, що на момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування кредитом складає 10 (десять) днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку, передбаченому пунктом 3.2. договору. Сторони також погодили, що встановлений пунктом 3.1. договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів та інших нарахувань, строк оплати яких настав (зокрема неустойки), за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена. Таким чином, визначено, що строк кредитування за окремим траншем становить 10 днів, а загальний строк дії договору кредитної лінії з можливістю отримання позичальником необмеженої кількості грошових траншів встановлено строком на 5 років. Доказів того, що первісний кредитор та позичальник пролонгували чи поновили дисконтний період, що позичальник активував функцію продовження дисконтного періоду та виконав відповідні умови для його пролонгації, суду не надано. Також судом правильно здійснено свій обрахунок належних до сплати процентів за користування кредитним траншем у межах зазначеного строку кредитування, виходячи з норм закону та правових висновків Верховного Суду (постанова ВП ВС від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16), в яких зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування. Таким чином, суд дійшов правильного висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що строк кредитування за окремим першим траншем кредиту становить саме 10 днів, а не 5 років, як стверджував позивач у позові та в своїх доводах апеляційної скарги, а тому вірно нарахував проценти в сумі 1293 грн 60 коп. Отже, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про часткове задоволення позову ТОВ «Таліон Плюс» є законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги слід визнати необґрунтованими, а судове рішення необхідно залишити без змін. За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою ухвалення постанови у цій справі є 29 травня 2026 року - дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» залишити без задоволення. Рішення Любешівського районного суду Волинської області від 05 березня 2026 року у даній справі в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий-суддя Судді