Ухвала КЦС ВС № 761/28148/18

УХВАЛА 21 травня 2026 року м. Київ справа № 761/28148/18 провадження № 61-6252ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ректора Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка Губерського Леоніда Васильовича , третя особа - Київський національний університет імені Т. Г. Шевченка, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Губерського Л. В., в якому просив: визнати бездіяльність відповідача протиправною щодо ненадання відповіді на кожну із заяв позивача від 03 квітня 2017 року, 23 серпня 2017 року, 18 вересня 2017 року, 02 жовтня 2017 року («Укрпошта»), 27 квітня 2018 року («Укрпошта»), 17 травня 2018 року («Укрпошта»), 08 червня 2018 року (N?384 «3» (повторна від 17 травня 2018 року). зобов`язати ректора Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Губерського Л. В. надіслати на адресу позивача письмові відповіді про результати розгляду його заяв від: 03 квітня 2017 року, 23 серпня 2017 року, 18 вересня 2017 року, 02 жовтня 2017 року («Укрпошта»), 27 квітня 2018 року («Укрпошта»), 17 травня 2018 року («Укрпошта»), 08 червня 2018 року (N?384 «3» (повторна від 17 травня 2018 року). зобов`язати відповідача забезпечити при прийомі документів в КНУ виконувати вимогу статті 13 Закону України «Про звернення громадян». Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з 2011 року перебуває на посаді завідувача навчальної лабораторії «Молекулярної біотехнології та біоінформатики» на кафедрі «Молекулярної біотехнології та боінформатики» Інституту високих технологій КНУ імені Тараса Шевченка. Від відповідача він не отримав відповідей на його письмові заяви від 03 квітня 2017 року - з вимогою пояснити підстави приписування в характеристиці від 30 березня 2017 року негативних особистих якостей; від 23 серпня 2017 року - з вимогою надати умови і засоби праці, робоче місце, доступ до підвідомчої лабораторії; від 18 вересня 2017 року - про направлення на курси для педпрацівників, забезпечення можливості проходження наступної атестації як педпрацівника; від 02 жовтня 2017 року - про відмову канцелярії КНУ реєструвати звернення від 23 серпня 2017 року, вимога надати витяг з атестації у 2017 році; від 27 квітня 2018 року - про відсутність умов праці в кім.102 кріогенного корпусу КНУ; від 17 травня 2018 року («Укрпошта») та від 08 червня 2018 року N?384«3» (повторна від 17 травня 2018 року) - про відсутність доступного робочого місця, умов і засобів праці, відсутність відповіді на заяви, приховування від позивача змін в робочому розпорядку та проведення атестації педпрацівників у 2018 році, корупцію в КНУ. Вважав відсутність відповідей на його звернення протиправним. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суди виходили з того, що Закон України «Про звернення громадян» не поширюється на відносини, які виникли між сторонами, які за своєю суттю є письмовим зверненням працівника до керівника. Позивач не надав належних і допустимих доказів порушення його прав та свобод з боку відповідача. 08 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України). Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Конституційний Суд України 22 листопада 2023 року ухвалив Рішення у справі № 10-р(ІІ)/2023 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 1, 5 частини шостої статті 19, пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема, визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. У пунктах 7.6. - 7.8. Рішення вказано, що Європейський суд із прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовчої практики. Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України). Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами, зокрема, є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії щодо ненадання відповідей на письмові заяви позивача. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження. Справа № 761/28148/18 є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню. Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року у справі № 761/28148/18. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Краснощоков Д. А. Гудима П. І. Пархоменко