Постанова КЦС ВС № 766/15655/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2026 року м. Київ справа № 766/15655/19 провадження № 61-16417св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Червинської М. Є., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , заінтересована особа - Міністерство юстиції України, розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 24 червня 2025 року у складі судді Майдан С. І. та постанову Херсонського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Кутурланової О. В., Воронцової Л. В., Майданіка В. В., ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, у якій просив встановити факт, що заборона (архівний запис), реєстраційний номер обтяження 58347, зареєстрована 09 липня 2004 року реєстратором Першої київської обласної державної нотаріальної контори за повідомленням б/н АБ «ЗЕВС» на невизначене майно, окреме майно, не відноситься до нього, вчинена щодо майна, яке не належить йому на праві власності. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 24 червня 2025 року заяву залишено без розгляду. Залишаючи заяву без розгляду з підстав, визначених частиною шостою статті 294 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення вбачається спір про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження, оскільки стосується обтяження права власності, а тому не може розглядатися в порядку окремого провадження. Постановою Херсонського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 24 червня 2025 року залишено без змін. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 22 грудня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 24 червня 2025 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року й ухвалити у справі нове судове рішення, яким заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, задовольнити. Касаційна скарга мотивована тим, що в цьому випадку відсутній будь-який спір про право, оскільки обтяження майна ніяким чином не стосується заявника, окрім як схожими прізвищем, ім`ям і по батькові, відповідно заявник не повинен в порядку позовного провадження скасовувати обтяження або робити інші дії, оскільки вказана заборона його не стосується. У цій справі заявник не просив скасувати обтяження. ОСОБА_1 вказує, що його майно автоматично (помилково) потрапило під обтяження, оскільки у нього схоже ім`я, прізвище і по батькові, ідентифікаційного номера під час накладення заборони та інших відомостей у реєстратора не було. Доводи інших учасників справи 26 березня 2026 року Міністерство юстиції України подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 24 червня 2025 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року - без змін. Відзив мотивовано тим, що обставини справ, на які заявник посилається в касаційній скарзі, є нерелевантними до цієї справи. Висновки ОСОБА_1 щодо обов`язку суду здійснювати розгляд цієї заяви за правилами окремого провадження є помилковими та не ґрунтуються на нормах законодавства. Рух касаційної скарги та матеріалів справи Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Херсонського міського суду Херсонської області. 23 березня 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Фактичні обставини справи З наявної у справі інформації відомо, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна є обтяження (архівний запис, реєстраційний номер 58347, зареєстрований 09 липня 2004 року), встановлене Першою київською обласною державною нотаріальною конторою на підставі повідомлення б/н АБ «ЗЕВС», об`єктом обтяження є невизначене майно, окреме майно, власником якого є ОСОБА_1 . Додаткові відомості щодо обтяження: архівний номер 3517772KIEV473, архівна дата 28 вересня 1999 року, дата виникнення 22 липня 1997 року, № реєстра 55, внутр. № FAOIA93D2AF0382F3C53. Звертаючись до суду із цією заявою, ОСОБА_1 стверджував, що ніякого відношення до цієї заборони не має, і щодо нього не було зареєстровано жодних обмежень. З Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що у листопаді 2019 року ОСОБА_1 також звертався з аналогічною заявою про встановлення факту, що має юридичне значення (справа № 182/7846/19). Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2019 року у відкритті провадження у справі № 182/7846/19 відмовлено з підстав наявності спору про право. У листопаді 2019 року ОСОБА_1 знову звертався до суду з аналогічною заявою про встановлення факту, що має юридичне значення (справа № 182/8293/19). Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2019 року у справі № 182/8293/19, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2020 року, заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, який має юридичне значення, повернено заявнику. Визнано дії ОСОБА_1 зловживанням процесуальними правами. Повторно роз`яснено ОСОБА_1 право на звернення до суду в порядку позовного провадження. Повертаючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, який має юридичне значення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався положенням статті 44 ЦПК України та дійшов висновку, що заявник вдруге звернувся з аналогічною заявою, стосовно якої раніше суд вирішив питання про відмову у відкритті провадження, що свідчить про недобросовісність користування заявником процесуальними правами. Крім того, суд першої інстанції вважав, що з тексту заяви вбачається спір про право, у зв`язку з чим суд повторно роз`яснив заявнику його право подати позов в порядку позовного провадження. Постановою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2020 року залишено без змін. Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 вдруге звернувся до суду з аналогічною заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження, з тих самих підстав, дійшов обґрунтованого висновку про повернення заяви ОСОБА_1 та повторне роз`яснення заявнику про право на звернення до суду в порядку позовного провадження. Мотиви, якими керується Верховний Суд У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають. Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Частиною четвертою статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 636/1324/16-ц (провадження № 14-225цс18). Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ в порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний із порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права. У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб, встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Зі змісту заяви ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту вбачається, що метою встановлення такого факту є припинення (виключення) обтяження його майна у відповідному державному реєстрі для безперешкодного користування та розпорядження своїм майном, на яке, за відомостями Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, накладено заборону, що зареєстрована реєстратором Першої київської обласної державної нотаріальної контори. Порядок реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, в тому числі їх припинення, визначено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». У разі незаконності чи безпідставності реєстрації обтяження речових прав заявника він вправі оскаржити правомірність таких дій чи ставити питання про скасування відповідного обтяження. Таким чином, факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з`ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження. Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що в цьому випадку справа не може розглядатися в порядку окремого провадження, а повинна розглядатися в порядку позовного провадження із зазначенням належного та ефективного способу захисту прав ОСОБА_1 відповідно до законодавства. Обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом і додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні суд апеляційної інстанціїдотримав норми матеріального та процесуального права. Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 24 червня 2025 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає. Керуючись статтями 400, 401, 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 24 червня 2025 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді В. М. Коротун І. А. Воробйова М. Є. Червинська