Постанова КЦС ВС № 642/886/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2026 року м. Київ справа № 642/886/24 провадження № 61-15599св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,Шиповича В. В., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачі: Акціонерне товариство «УкрСиббанк», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» на постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2025 рокуу складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - AT «УкрСиббанк»), Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» (даті - ТОВ «Укрдебт Плюс»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання іпотеки припиненою, виключення записів про обтяження предмета іпотеки.

2. Позов обґрунтовували тим, що 19 лютого 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11300691000 та кредитний договір № 11300719000.

3. На забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаними договорами між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 укладено договір іпотеки від 19 лютого 2008 року, за яким було накладено обтяження на нерухоме майно - житловий будинок та надвірні будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

4. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2010 року у справі № 2-987/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором № 11300691000 від 19 лютого 2008 року в сумі 186 379,74 грн, 566,66 грн державного мита та по 40,00 грн з кожного витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи.

5. Заочним рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 24 січня 2011 року у справі № 2-296/11 звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок та надвірні будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом проведення публічних торгів, за ціною, визначеною на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності, з подальшим направленням отриманих грошових коштів на погашення заборгованості за кредитним договором № 11300691000 від 19 лютого 2008 року на користь ПАТ «УкрСиббанк».

6. У позовній заяві ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначали, що відповідачами пропущено строк пред`явлення до примусового виконання виконавчих документів, виданих на виконання заочних рішень Ленінського районного суду від 17 грудня 2010 року у справі № 2-987/10 та від 24 січня 2011 року у справі № 2-296/11, що підтверджується записами в матеріалах справи про отримання виконавчих листів після спливу строку їх пред`явлення до примусового виконання, відсутністю відповідної інформації в Автоматизованій системі виконавчих проваджень, а також змістом відповіді Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 12 березня 2020 року № 444485550.

7. Позивачі зазначали, що оскільки 21 листопада 2023 року основне зобов`язання за кредитним договором № 11300691000 від 19 лютого 2008 року на загальну суму 186 379,74 грн, на забезпечення виконання якого було укладено спірний договір іпотеки від 19 лютого 2008 року, було остаточно виконане наявні підстави для припинення забезпечувального зобов`язання - іпотеки та виключення відповідних записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

8. З урахуванням наведеного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд: - визнати іпотеку, встановлену договором іпотеки від 19 лютого 2008 року щодо житлового будинку та надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 , такою, що припинена; - зняти обтяження, накладені на зазначене нерухоме майно за цим договором іпотеки, а саме виключити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, зареєстрований 19 лютого 2008 року за № 6623740, щодо заборони відчуження житлового будинку та надвірних будівель за вказаною адресою; - виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку № 34104249, зареєстрований 19 лютого 2008 року та внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49634463 від 12 листопада 2019 року; - виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження об`єкта нерухомого майна - житлового будинку та надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер іпотеки 6623816, зареєстрований 19 лютого 2008 року. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

9. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 15 січня 2025 року у складі судді Ольховського Є. Б. позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення.

10. Залишаючи позовні вимоги без задоволення, районний суд мотивував своє рішення тим, що позивачі не надали належних доказів виконання зобов`язання щодо повернення грошових коштів безпосередньо у валюті зобов`язання.

11. На переконання районного суду, оскільки заочним рішенням від 17 грудня 2010 року позов банку було задоволено повністю, незазначення у резолютивній частині судового рішення суми заборгованості в іноземній валюті (швейцарських франках) є суто технічним недоліком, який відповідав судовій практиці, що склалася на момент вирішення спору у справі № 2-987/10.

12. Відтак районний суд дійшов висновку, що наведене не дає підстав для висновку про припинення зобов`язань, забезпечених іпотекою. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

13. Постановою Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 січня 2025 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано іпотеку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 19 лютого 2008 року припиненою. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Укрдебт Плюс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

14. Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд вважав помилковими висновки районного суду щодо невиконання грошових зобов`язань за кредитними договорами.

15. Відтак апеляційний суд зауважив, що зі змісту заочного рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2010 року у справі № 2-987/10 вбачається, що з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь АКІБ «УкрСиббанк» солідарно стягнуто заборгованість, визначену саме у національній валюті (гривні), а не в еквіваленті до валюти зобов`язання.

16. Апеляційний суд також зауважив, що, ухвалюючи вказане рішення, суд визначив суму заборгованості на підставі заявлених позивачем вимог, а неоскарження цього судового рішення в апеляційному порядку, як і незвернення до суду із заявою про виправлення описки, свідчить про згоду позивача у справі (АКІБ «УкрСиббанк») із визначеним у гривнях розміром заборгованості.

17. Таким чином, урахувавши, що основне зобов`язання фактично виконано боржниками шляхом добровільної сплати заборгованості за кредитним договором № 11300691000 від 19 лютого 2008 року у розмірі 186 379,74 грн, 566,66 грн державного мита та по 40,00 грн витрат, для забезпечення виконання зобов`язань, за яким було укладено договір іпотеки, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання іпотеки припиненою.

18. Відмовляючи у задоволенні інших вимог, апеляційний суд зауважив, що, оскільки іпотека припинилася, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення іпотеки зняти відповідне обтяження щодо нерухомого майна. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19. У грудні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Укрдебт Плюс» на постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2025 рокуу вказаній справі.

20. Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2026 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

21. Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

22. У касаційній скарзі ТОВ «Укрдебт Плюс» просить скасувати постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

23. Підставою касаційного оскарження вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року в справі № 6-2168цс15, у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16, від 04 червня 2019 року в справі № 916/190/18, від 23 жовтня 2019 року в справі № 723/304/16-ц, від 04 грудня 2019 року в справі № 521/18737/17, від 29 січня 2020 року в справі № 394/433/17, від 27 жовтня 2021 року в справі № 521/16269/18, від 19 січня 2022 року в справі № 354/162/19, від 22 червня 2023 року в справі № 212/1396/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

24. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про повне виконання боржниками своїх зобов`язань за кредитними договорами та, як наслідок, про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог і визнання іпотеки припиненою.

25. На переконання заявника, апеляційний суд при вирішенні спору, зокрема, не врахував зловживання позивачами своїми процесуальними правами, що є окремою та самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

26. Відтак заявники у позовній заяві визнали, що між учасниками справи існує інший спір, який перебуває на розгляді суду (справа № 642/1181/20) та стосується оскарження того самого договору іпотеки з тих самих підстав.

27. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 07 березня 2024 року за результатами розгляду вказаної справи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання іпотеки такою, що припинена, виключення з державних реєстрів записів про обтяження предмета іпотеки та визнання договору поруки припиненим було відмовлено.

28. Відтак, оскільки у вищевказаній справі та у справі, яка є предметом касаційного перегляду, збігається як склад учасників, так і предмет спору щодо однієї й тієї самої іпотеки, неодноразове звернення до суду з аналогічними позовами може свідчити про зловживання стороною позивача своїми процесуальними правами, чого апеляційний суд не врахував під час апеляційного перегляду справи.

29. Додатково ТОВ «Укрдебт Плюс» зауважує, що з ухваленням судового рішення у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором зобов`язання боржника зі сплати заборгованості за кредитним договором не припинилися, оскільки кредитор має право на одержання сум, передбачених статтею 625 ЦК України за весь час прострочення зобов`язання, що не було прийнято апеляційним судом до уваги. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

30. У лютому 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Тарасенко Віри Юріївни, на касаційну скаргу ТОВ «Укрдебт Плюс», у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу.

31. Як зазначає адвокат Тарасенко В. Ю., апеляційний суд в оскаржуваній постанові дійшов обґрунтованого висновку про повне виконання її довірителями зобов`язань за кредитним договором.

32. Відтак апеляційний суд в оскаржуваній постанові обґрунтовано зауважив, що у резолютивній частині рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2010 року у справі № 2-987/10 заборгованість була стягнута у гривнях без зазначення будь-якого еквівалента в іноземній валюті, а відтак така заборгованість підлягала стягненню саме у національній валюті.

33. Більше того, адвокат Тарасенко В. Ю. звертає увагу колегії суддів на те, що кредитор при зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором мав змогу вимагати стягнення останньої у будь-якій валюті, проте обрав гривню.

34. Боржники 21 листопада 2023 року остаточно виконали основне зобов`язання за кредитним договором, на забезпечення виконання якого було укладено договір іпотеки.

35. Відтак, оскільки основне зобов`язання у визначеному судовим рішенням розмірі було повністю виконано боржниками, на переконання заявника відзиву, наявні підстави для припинення забезпечувального зобов`язання - іпотеки.

36. Додатково у відзиві представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Тарасенко В. Ю., зауважує, що суд не може тлумачити на власний розсуд рішення про стягнення заборгованості.

37. Більше того, адвокат Тарасенко В. Ю. зауважує, що кредитор мав право як на звернення до суду із заявою про виправлення описки або арифметичної помилки, так і на апеляційне оскарження рішення про стягнення заборгованості, зокрема з підстав незазначення у резолютивній частині судового рішення еквівалента заборгованості в іноземній валюті, проте таким правом не скористався, що фактично свідчить про його згоду зі змістом відповідного судового рішення.

38. Відтак, оскільки розмір заборгованості, визначений судовим рішенням, є остаточним, кредитор має право окремо вимагати сплати лише 3% річних та інфляційних втрат, проте не відсотків, комісій, пені чи штрафів.

39. Таким чином, оскільки стягнення з боржника 3% річних у порядку статті 625 ЦК України є диспозитивним правом кредитора, останній для його реалізації має ініціювати окремий позов, і таке право жодним чином не впливає на можливість визнання іпотеки такою, що припинена, оскільки іпотека спрямована на забезпечення виконання саме основного зобов`язання. Фактичні обставини справи, встановлені судами

40. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 лютого 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11300691000 у розмірі 25 000,00 швейцарських франків, що дорівнює еквіваленту 114 563,53 грн за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день укладання Договору (Т.1, а.с.32-36). 41. 19 лютого 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11300719000 щодо кредитування страхових платежів при страхуванні майна, що є предметом забезпечення зобов`язань позичальника перед банком за укладеними кредитними договорами, згідно з яким банк зобов`язаний надати позичальнику кредит (кредитні кошти) у формі кредитної лінії, що надається траншами, ліміт якої є рівним 1 543,75 грн, та сплатити плату за користування кредитом у порядку визначених у договорі (Т.1, а.с.40-43). 42. 19 лютого 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 для забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами № 11300691000 від 19 лютого 2008 року та №11300719000 від 19 лютого 2008 року укладено договір іпотеки, згідно якого ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 передали АКІБ «УкрСиббанк» в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок та надвірні будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (Т.1, а.с.27-28).

43. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 11300691000 та кредитним договором № 1130071900 19 лютого 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено Договір поруки № П1-11300691000, відповідно до якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань, що виникли з Договору про надання споживчого кредиту № 11300691000 від 19 лютого 2008 року, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому (Т.1, а.с.48).

44. Також на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 11300691000 та кредитним договором № 1130071900 19 лютого 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 укладено Договір поруки № П2-11300691000, відповідно до якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань, що виникли з Договору про надання споживчого кредиту № 11300691000 від 19 лютого 2008 року, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому (Т.1, а.с.49).

45. Зі змісту копії договору купівлі-продажу від 18 вересня 2003 року судами встановлено, що власниками житлового будинку та надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (Т.1, а.с.50).

46. Вищезазначені відомості підтверджуються також Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 20 січня 2020 року, відповідно якої іпотекодавцями є ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (Т.1, а.с.51, 54-55).

47. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2010 року по справі № 2-987/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором № 11300691000 від 19 лютого 2008 року в сумі 186 379,74 грн, 566,66 грн державного мита та по 40,00 грн з кожного витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи (Т.1, а.с.15-16).

48. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 24 січня 2011 року по справі № 2-296/11 звернено стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок та надвірні будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом проведення публічних торгів, за ціною, визначеною на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності, з подальшим направленням отриманих грошових коштів на погашення заборгованості за кредитним договором № 11300691000 від 19 лютого 2008 року на користь ПАТ «УкрСиббанк» (Т.1, а.с.17).

49. Зі змісту листа АТ «Дельта Банк» № 442 від 04 лютого 2020 року, наданого на адвокатський запит адвоката Тарасенко В. Ю., встановлено, що 19 грудня 2011 року до АТ «Дельта Банк» перейшли права вимоги за Договором на надання кредиту №11300691000 від 19 лютого 2008 року з усіма додатковими правочинами до нього, укладеними між ОСОБА_1 та АТ «УкрСиббанк» (Т.1, а.с.69).

50. Відповідно додоговору №2082/К купівлі-продажу прав вимоги від 07 листопада 2019 року укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт Плюс», останнє набуло право вимоги до позичальників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах, наведених у додатку 1, додатку 2 до цього договору (Т.1, а.с.71-72).

51. Зі змісту витягу з додатку 2 до вищезгаданого договору судами встановлено, що до ТОВ «Укрдебт Плюс» перейшли права кредитора за кредитним договором № 11300691000 (Т.1, а.с.73).

52. Відповідно до копій квитанцій № 291Т004RBV від 30 жовтня 2023 року; № 291Е004SKV; № 291Е004SLO; № 291ТО004 SL1; № 291ТО004 SKZ; № 291Т004 SKY; № 291Т004SKW; № 291Е004 SKX від 21 листопада 2023 року судами встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 сплатили ТОВ «Укрдебт Плюс» 186 379,74 грн на погашення заборгованості за кредитним договором № 11300691000 від 19 лютого 2008 року за заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2010 року у справі № 2-987/10, 566,66 грн державного мита за заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2010 року у справі № 2-987/10 та по 40,00 грн з кожного витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи № 2-987/10 (Т.1, а.с.18-24).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду

53. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

54. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

55. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

56. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

57. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

58. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

59. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

60. Як передбачено частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

61. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

62. У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

63. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

64. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

65. За змістом статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

66. Отже, у випадку настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором, зокрема, у випадку, передбаченому частиною другою статті 1050 ЦК України, позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.

67. Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

68. Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

69. Спеціальним законом, який врегульовує правовідносини щодо іпотечного майна є Закон України «Про іпотеку».

70. У статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

71. За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

72. Підстави припинення іпотеки визначені ЦК України та Законом України «Про іпотеку».

73. Відтак, змістом частини першої-третьої статті 593 ЦК України передбачено, що право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані. У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов`язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов`язаний негайно повернути його заставодавцеві.

74. Аналогічні положення викладені законодавцем у Законі України «Про іпотеку».

75. Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» (у редакції на момент сплати грошових коштів на виконання рішення суду) іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

76. Комплексний аналіз вищезазначеного дає підстави для висновку, що іпотека припиняється, зокрема, у зв`язку із припиненням основного зобов`язання.

77. Підстави для припинення зобов`язання, своєю чергою, визначені законодавцем у змісті статей 598-609 ЦК України.

78. За змістом статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

79. Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

80. Вищезазначене у своїй сукупності дає підстави для висновку, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання, зокрема, на підставі виконання останнього. При цьому законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов`язаних із припиненням іпотеки, оскільки за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості іпотека припиняється за фактом виконання основного зобов`язання.

81. Відтак, за умови належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання.

82. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у змісті постанови від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16, від 27 квітня 2023 року у справі № 161/23141/21.

83. Більше того, вищевказані висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у змісті пункту 61 постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18).

84. Щодо посилань заявника на неналежне виконання боржниками грошового зобов`язання колегія суддів зауважує наступне.

85. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16, та вказала, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору у повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.

86. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

87. Аналогічні висновки викладену і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

88. У справі, яка є предметом касаційного оскарження, судами попередніх інстанцій встановлено, що первісний кредитор - АКІБ «УкрСиббанк» дійсно звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, у прохальній частині якої просив суд стягнути на його користь з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором № 11300691000 від 19 лютого 2008 року у розмірі 24 109 швейцарських франків 82 сантіма, що за курсом НБУ станом на 22 вересня 2009 року складало 186 379,74 грн та судові витрати.

89. Водночас, за наслідками вирішення вищевказаного позову, заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2010 року у справі № 2-987/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором № 11300691000 від 19 лютого 2008 року в сумі 186 379,74 грн, 566,66 грн державного мита та по 40,00 грн з кожного витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи.

90. Вищевказане судове рішення у апеляційному порядку АКІБ «УкрСиббанк» не оскаржувалося.

91. Більше того, перед судом не порушувалося питання про виправлення описки у вищевказаному рішенні.

92. Таким чином, у зв`язку зі зверненням до суду із позовом первісний кредитор фактично змінив строк виконання зобов`язання, а судовим рішенням у справі № 2-987/10 фактично закріплено як розмір грошового зобов`язання, так і його валюту, а саме гривні.

93. Неоскарження такого судового рішення фактично свідчить про згоду АКІБ «УкрСиббанк» із визначеним судом розміром заборгованості та його вираженням у національній валюті, на що обґрунтовано звернув увагу суд апеляційної інстанції у змісті оскаржуваної постанови.

94. Більше того, такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 29 травня 2018 року у справі № 922/2145/16, яка була обґрунтовано врахована судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи, відповідно до якої рішення суду, що набрало законної сили та виконане боржником, яким із боржника стягнуто остаточну суму заборгованості, не може бути поставлене під сумнів і не підлягає тлумаченню в аспекті повноти визначеного розміру заборгованості.

95. Як зауважено Верховним Судом у змісті постанови від 16 лютого 2022 року в справі № 344/17498/20 (провадження № 61-17813св21), висновки якої було враховано апеляційним судом у змісті оскаржуваної постанови: «встановивши, що ОСОБА_1 виконав свої зобов`язання за кредитним договором шляхом повного виконання судового рішення про дострокове стягнення з нього всієї суми заборгованості за цим договором, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що зобов`язання за кредитним договором припинилися на підставі статті 599 ЦК України 26 жовтня 2020 року, тобто в день остаточного погашення заборгованості, стягнутої судовим рішенням. […] Оскільки основне зобов`язання припинилося виконанням 26 жовтня 2020 року, також обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про визнання припиненою з 26 жовтня 2020 року іпотеки та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про зняття обтяження з об`єкта нерухомого майна. У справі, яка переглядається, банк не визнавав факт закінчення строку дії кредитного договору та продовжував здійснювати нараховування відсотків і пені. Обумовлене частиною другою статті 625 ЦК України право банк не реалізував. Матеріали справи не містять доказів пред`явлення кредитором вимог до позичальника відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Кредитор має право порушувати питання про стягнення зОСОБА_1 коштів на підставі статті 625 ЦК України за період невиконання рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2015 року у справі № 569/3151/15-ц. Однак таке право кредитора виникає в силу Закону, а не договору. Визнання судами у цій справі припиненими зобов`язань за кредитним договором та іпотеки за іпотечним договором не припинило правовідносин сторін кредитного договору і не припинило зобов`язання в цілому та не позбавило кредитора права на отримання сум, визначених статтею 625 ЦК України, однак вказані правовідносини та зобов`язання продовжують існувати в силу Закону, а не договору, тоді як договірні зобов`язання є припиненими, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19)».

96. Відтак у справі, що переглядається, установивши факт припинення зобов`язання за кредитним договором унаслідок його повного виконання боржниками, а також те, що права кредитора у спірних правовідносинах підлягають захисту шляхом звернення до суду з вимогами на підставі статті 625 ЦК України, які виникають на підставі закону, а не договору та, відповідно, не забезпечені іпотекою, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про припинення похідного зобов`язання у вигляді іпотеки за іпотечним договором, а доводи касаційної скарги цього висновку апеляційного суду не спростовують.

97. Більше того, не заслуговують на увагу посилання касаційної скарги на зловживання позивачами своїми процесуальними правами шляхом неодноразового звернення до суду з позовами, спрямованими на припинення іпотеки, оскільки при зверненні до суду у справі № 642/1684/20 позивач не порушував перед судом вимоги про визнання іпотеки припиненою, а за наслідками вирішення спору у справі № 642/1181/20 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання іпотеки такою, що припинена, було відмовлено у зв`язку з тим, що остання є неналежним позивачем у справі, що, своєю чергою, не свідчить про неможливість порушення перед судом такої вимоги належним складом позивачів.

98. Посилання скарги на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не можуть бути застосовані у справі, що переглядається, оскільки сформульовані за інших фактичних обставин та не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій у справі, яка є предметом касаційного перегляду.

99. Підсумовуючи, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

100. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

101. Колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain», серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

102. ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» («Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236)).

103. ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (Pronina v. Ukraine, заява № 63566/00, § 23)). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

104. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

105. Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

106. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає правильними висновки апеляційного суду щодо фактичного виконання боржниками грошового зобов`язання за кредитним договором, виконання якого було забезпечено іпотекою, у розмірі та валюті, визначених судовим рішенням, і, як наслідок, щодо припинення цього зобов`язання, забезпеченого іпотекою, що, своєю чергою, зумовлює припинення іпотеки як похідного зобов`язання, а відтак вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 400, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс»залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк В. В. Шипович