Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/15424/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4968/26 Справа № 199/15424/25 Суддя у 1-й інстанції - Богун О.О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Красвітної Т.П., Гапонова А.В. за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №199/15424/25 за позовом керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 22 грудня 2025 року про відмову у зміні забезпеченні позову, постановлену у складі судді Богун О.О., - ВСТАНОВИВ: В провадженні Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра перебуває цивільна справа №199/15424/25 за позовом керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів. Ухвалою суду від 19 листопада 2025 року позов забезпечено шляхом заборони ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам та переоформленню документів на нерухоме майно, а саме нежитлові будівлі та споруди загальною площею 5023 кв.м, що складаються з: в корпусі цеху літ. Б-1, Б (1)-1, Б(2)-2, Б (3)-2, Б(4)-1, Б(5)-1 приміщення 1-44, 47-51, І, ІІ загальною площею 3759,7 кв.м; будівлі прибудови літ. В-1 загальною площею 31,4 кв.м; будівлі неопалювального складу-навісу літ. Г-1, Г(10; склад металу літ. Д-1 загальною площею 314,3 кв.м; будівлі побутових приміщень літ Е-1, Е(1)-1, Е(2)-2 загальною площею 462,7 кв.м, склад металу літ 3-1 загальною площею 454,9 кв.м, №2-8, 11, 12, І споруди. Літ. Є,Є, будівля котельної літ. Д., що розташовані по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 464754612101). 26 листопада 2025 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про заміну забезпечення позову іншим в якому заявниця просить суд скасувати забезпечення позову вжите ухвалою суду від 19 листопада 2025 року та замінити зазначений захід іншим шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача ОСОБА_1 , що знаходяться на депозитному рахунку НОМЕР_1 в Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк» (код ЄДРПОУ 2704600801, 01011, м.Київ, вул.Генерала Алмазова,4а) відкритому на підставі Договору №MRF-SA69-263053289977 про Вклад «Класичний Строковий» (без пролонгації та дострокового повернення) у межах ціни позову 497 119,57 гривень. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 22 грудня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну заходів забезпечення позову вжиті ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 19 листопада 2025 року по справі 199/15424/25 відмовлено. Не погодившись з вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Гейко В.І. подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що ухвала суду, якою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну заходу забезпечення позову є необґрунтованою, незаконною та невмотивованою, а тому вона підлягає скасуванню, а по справі необхідно ухвали нове судове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про заміну заходу забезпечення позову іншим та накласти арешт на грошові кошти відповідача ОСОБА_1 в банківській установі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов протилежних висновків, не взяв до уваги інтереси інших осіб, права яких порушив, бо заборонив вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам та переоформленню документів на нерухоме майно, а саме нежитлові будівлі та споруди по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 464754612101), які належать на праві спільної часткової власності не тільки відповідачу по справі ОСОБА_1 , а й іншим фізичним особам співвласникам цього нерухомого майна ОСОБА_3 та Видибура- ОСОБА_4 та відмовив у задоволенні заяви відповідача про заміну заходу забезпечення позову іншим. Вказує, що суд безпідставно залишив без змін заходи забезпечення позову, застосовані судом у цій справі ухвалою суду від 19 листопада 2025 року у вигляді заборони вчиняти будь-які дії - найм, виділ часток та інше, передачі іншим особам, а саме нежитлові будівлі та споруди, що не є співмірним з заявленими прокурором позовними вимогами і саме тому відповідачем було подано заяву про заміну заходу забезпечення позову іншим, який є однозначно співмірним, бо передбачає арешт наявних грошових коштів відповідача і саме в тому розмірі, які просить прокурор стягнути з відповідача в позовній заяві. Зауважує, що по суті суд обмежив права та законні інтереси власників комерційного нерухомого майна, втрутився в господарську діяльність цих власників майна, стосовно якого застосовано заходи забезпечення позову. Вказує, що суд не взяв до уваги, що за законодавством України вчиняти дії що майна, стосовно якого заборонено вчиняти дії судом, можливо лише за спільною згодою усіх співвласників цього комерційного нерухомого майна, яке використовується його власниками в підприємницькій діяльності саме шляхом передачі в оренду. Відповідно, фактично судом заборонено власникам майна вчинення дій, спрямований на отримання ними прибутку, і не тільки відповідачу, а й інших особам, які є його співвласниками. Вважає, що заборона відповідачу передачу у найм чи виділ частки в натурі нежитлових будівель та споруд, як її співвласнику, ще до ухвалення судом рішення по справі щодо стягнення грошових коштів, є грубим порушенням прав відповідача та інших співвласників цього майна ст.1 Першого протоколу до ЄКПЛ, згідно якої кожен має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Зауважує, що обраний судом захід забезпечення позову є помилковим і підлягає заміні на інший, який пропонував застосувати відповідач накладення арешту на грошові кошти відповідача у банківській установі. У зв`язку з чим просить ухвалу Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра від 22 грудня 2025 року по цивільній справі №199/15424/25 скасувати та прийняти нове рішення, яким у заяву про заміну забезпечення позову іншим задовольнити. Стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені в суді апеляційної інстанції у вигляді: судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 532,48 грн та у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді у розмірі 6000 грн. Докази розміру остаточно понесених витрат на професійну правничу допомогу будуть надані на протязі 5-ти днів з дня ухвалення рішення. Керівник Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Чечітко О.А., скориставшись свої правом, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає апеляційну скаргу необґрунтованою. Зазначає, що предметом спору є стягнення до місцевого бюджету міської ради значної суми коштів в розмірі 868 766,62 грн., від сплати яких відповідач упродовж тривалого часу безпідставно ухиляється. Зауважує, що Дніпровська міська рада позбавлена можливості використати фактично належні їй грошові кошти на користь мешканців міста, тим більш в умовах воєнного стану, зокрема, вказані грошові кошти могли бути спрямовані на посилення сил оборони та відновлення міських об`єктів, пошкоджених внаслідок воєнних дій. Таким чином, у цьому випадку позовні вимоги спрямовані, перш за все, на задоволення потреб територіальної громади міста Дніпра. Вказує, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на даний час, за відповідачем зареєстровано на праві приватної власності нежитлову будівлю загальною площею 5023 кв.м., яка розташована на АДРЕСА_1 . Зазначає, що прокурор звернувся до суду з майновою вимогою, судове рішення у разі задоволення якого вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити та унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Вважає, що державна реєстрація права власності на спірне майно за відповідачем, у разі відсутності забезпечення позову, дає право відповідачу здійснювати заходи щодо поділу, об`єднання, виділення частини вказаного нерухомого майна та вчиняти інші дії, а саме вільно відчужувати його третім особам (як фізичним так і юридичним). Також вважає, що заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість відчужувати власне нерухоме майно. У зв`язку з чим просить ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 22 грудня 2025 року у справі №199/15424/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Гейко В.І. - залишити без задоволення. Представник ДМР Олійник Ю.М. також скористалась своїм правом та подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає її такою, що не підлягає задоволенню. Зазначає, що обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним Вважає, що вирішуючи питання про зміну заходів забезпечення позову, судом взято до уваги інтереси осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. У зв`язку з чим, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржувану ухвалу Амур Нижньодніпровського районного суду від 22 грудня 2025 року у справі №199/15424/25 залишити без змін. В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Представники Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра та Дніпровської міської ради в судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили її відхилити. Відповідач в судове засідання апеляційного суду не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги і відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступе. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвала суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Судом встановлено, що 17 листопада 2025 року до суду надійшла заява про забезпечення позову від керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Чечітко О.А. подано до суду заяву про забезпечення позову в цивільній справі за позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів, яка ухвалою суду від 19 листопада 2025 року задоволено та позов забезпечено. 26 листопада 2025 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про заміну забезпечення позову іншим, в якому заявниця просить суд скасувати забезпечення позову вжите ухвалою суду від 19 листопада 2025 року та замінити зазначений захід іншим, наклавши арешт на грошові кошти відповідача ОСОБА_1 , що знаходяться на депозитному рахунку НОМЕР_1 в Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк» (код ЄДРПОУ 2704600801, 01011, м.Київ, вул.Генерала Алмазова,4а) відкритому на підставі Договору №MRF-SA69-263053289977 про Вклад «Класичний Строковий» (без пролонгації та дострокового повернення) у межах ціни позову 497 119,57 гривень. Відмовляючи у задоволенні заяви про зміну забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з тих підстав, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, а тому суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Статтею 150 ЦПК України визначені види забезпечення позову, якими, зокрема, є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо. Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 12 липня 2022 року у справі №910/8482/18 (910/4866/21) вказано, що: «Під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору; такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним». Подібні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 916/10/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 917/273/20, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/16866/20, від 09 червня 2021 року у справі № 10/5026/290/2011(925/1502/20). Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричиненню значної шкоди позивачу. Відповідно до частин першої-третьої статті 156 ЦПК України, за клопотанням учасника справи, суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим. Питання про заміну одного заходу забезпечення позову іншим вирішується судом у судовому засіданні не пізніше наступного дня після надходження до суду відповідного клопотання учасника справи. За наслідками розгляду клопотання про заміну одного заходу забезпечення позову іншим постановляється ухвала. Тлумачення положень частини першої статті 156 ЦПК України свідчить, що ЦПК України передбачає можливість заміни одного заходу забезпечення позову іншим, в тому числі здійснення заміни заходів забезпечення позову одного й того ж виду, перелік яких визначено в частині першій статті 150 ЦПК України, але щодо іншого майна (постанова Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 638/18499/18 (провадження № 61-19248св19)). За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. У справі, що переглядається з матеріалів справи вбачається, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки. Зі змісту заяви про вжиття заходів забезпечення позову і ухвали суду про її задоволення вбачається, що судом вжиті заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм , виділ часток відчуженню, реалізації, передачі іншим особам та інше) та переоформленню документів на нерухоме майно, а саме нежитлові будівлі та споруди загальною площею 5023 кв.м, що складаються з: в корпусі цеху літ. Б-1, Б (1)-1, Б(2)-2, Б (3)-2, Б(4)-1, Б(5)-1 приміщення 1-44, 47-51, І, ІІ загальною площею 3759,7 кв.м; будівлі прибудови літ. В-1 загальною площею 31,4 кв.м; будівлі неопалювального складу-навісу літ. Г-1, Г(10; склад металу літ. Д-1 загальною площею 314,3 кв.м; будівлі побутових приміщень літ Е-1, Е(1)-1, Е(2)-2 загальною площею 462,7 кв.м, склад металу літ 3-1 загальною площею 454,9 кв.м, №2-8, 11, 12, І споруди. Літ. Є,Є, будівля котельної літ.Д., що розташовані по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 464754612101). У заяві відповідач ставить питання про заміну заходу забезпечення іншим, зокрема на накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на депозитному рахунку НОМЕР_1 в АТ «Райффайзен Банк», відкритому на підставі Договору №MRF-SA69-263053289977 про вклад «Класичний Строковий» (без пролонгації та дострокового повернення), у межах ціни позову 497 119,57 грн., посилаючись на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги інтереси інших осіб, права яких порушив, бо заборонив вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам та переоформленню документів на нерухоме майно, а саме нежитлові будівлі та споруди по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 464754612101), які належать на праві спільної часткової власності не тільки відповідачу по справі ОСОБА_1 , а й іншим фізичним особам співвласникам цього нерухомого майна ОСОБА_3 та Видибура- ОСОБА_4 . Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що нерухоме майно, а саме нежитлові будівлі та споруди загальною площею 5023 кв.м., щодо якого судом вжиті заходи забезпечення позову, належать на праві спільної часткової власності не тільки відповідачу по справі, але й третім особам. Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість відчужувати власне нерухоме майно. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22 (провадження №14-28цс23) вказано, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: наявності спору між сторонами; ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. Відтак, жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить, а тому доводи апеляційної скарги у вказаній частині задоволенню не підлягають. З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про заміну заходів забезпечення позову, оскільки останнім не доведено реальних, існуючих обставин, які вказують на порушення прав інших (третіх) осіб. Доводи, викладені в апеляційній скарзі щодо неповного з`ясування обставин справи є необґрунтованими, оскільки цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти фактичні обставини, які мають значення при вирішенні спору по суті, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив закон, який їх регулює, застосував відповідні норми права та не припустив порушень норм процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 22 грудня 2025 року немає. Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 22 грудня 2025 року про відмову у зміні забезпеченні позову - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повний текст постанови складено 27.05.2026р. Головуючий суддя О.В. Агєєв