Постанова 4818 № 626/3708/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 626/3708/25 Головуючий суддя І інстанції Рибальченко І. Г. Провадження № 33/818/1239/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К. Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2026 року м. Харків Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., за участю секретаря - Вакули Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Берестинського районного суду Харківської області від 23.03.2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - в с т а н о в и в: Цією постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 17000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 665 (шістсот п`ять) грн 60 коп. Постановою встановлено, що 19.11.2025 року о 18-й годині 15 хвилин ОСОБА_1 керував транспортним засобом ГАЗ 2410 державний номерний знак НОМЕР_1 в с. Піщанка по вул. Першотравневій, Берестинського району, Харківської області з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння рук, почервоніння обличчя. Від проходження огляду на стан сп`яніння відмовився, як на місці зупинки так і в закладі охорони здоров`я. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 ПДР, а саме: відмовився виконати вимогу поліцейського щодо проведення в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Не погодившись з судовим рішенням ОСОБА_1 на постанову суду першої інстанції було подано апеляційну скаргу. Свої апеляційні вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не з`ясував всі обставини які мають значення для правильного розгляду справи та порушив вимоги норм матеріального та процесуального права. Зокрема, суд першої інстанції , на думку сторони захисту, не звернув увагу на безпідставність зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 . Крім того, апелянт вважає, що протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно нього, містить відомості, які, на його думку, не відповідають фактичним обставинам справи. Разом з тим, працівники поліції, на думку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, порушили порядок огляду водія на стан сп`яніння, не повідомивши ознаки сп`яніння, а також не провели медичний огляд в закладі охорони здоров`я. Також, апелянт обґрунтовує свою скаргу тим, що не отримував направлення на проведення огляду, а його підпис в акті проведеного за допомогою технічних засобів огляду йому не належить. В судове засідання для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 не прибув. Про місце, день та час апеляційного розгляду повідомлявся належним чином. Зокрема, на адресу, зазначену в апеляційній скарзі, було направлено письмову повістку про виклик, яка згідно відомостей витягу електронних підсистем «Електронний суд» та АТ «УкрПошта» з 28.04.2026 знаходиться у відділені поштового зв`язку. З відомостей довідки про доставку повідомлення у додаток «Viber» вбачається, що 28.04.2026 ОСОБА_1 отримав судову повістку про виклик до суду, сформовану в електронному вигляді, в судове засідання, призначене на 22.05.2026 о 13 год 45 хв. Ця електронна повістка сформована відповідно до вимог Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасників судового процесу, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23.01.2023 №28. Ці відомості, у своїй сукупності, об`єктивно свідчать про обізнаність ОСОБА_1 щодо місця, дня та часу апеляційного розгляду його апеляційної скарги, а також про те, що впродовж тривалого часу ОСОБА_1 до відділення поштового зв`язку для отримання судової повістки в письмовому вигляді не з`явився. Разом з тим, з відомостей телефонного повідомлення секретаря судового засідання учасників справи про місце, день та час апеляційного розгляду здійсненого з метою уточнення щодо обізнаності учасників справи щодо дати та часу апеляційного розгляду, а також відомостей, доданої до неї доповідної секретаря судового засідання Гуржія І.В. (а.с. 52-53) вбачається, що 22.05.2026 о 09 год 25 хв ним було здійснено спілкування засобами телефонного зв`язку за номером телефону, зазначеним ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі, з дружиною апелянта ОСОБА_3 . Під час телефонного спілкування ОСОБА_3 особисто повідомила секретаря судового засідання про обізнаність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та яка подала апеляційну скаргу про місце, день та час апеляційного розгляду, а також зазначала щодо можливості проведення апеляційного розгляду за відсутності ОСОБА_1 . Заяв, щодо відкладення апеляційного розгляду матеріали цієї справи не містять. Відповідно до вимог ч. 5- 6 ст. 294 КУпАП апеляційний суд повідомляє про дату, час і місце судового засідання особу, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не пізніше ніж за три дні до початку судового засідання. Неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб. Відповідно до правових висновків, зазначених, у статті 6 Європейської Конвенції з прав людини , ратифікованою Законом № 475/97-ВР від 17.07.97, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Крім того конвенція встановлює право кожного на доступ до справедливого та безстороннього правосуддя. Однак таке право не є абсолютним, та може бути обмеженим з об`єктивних підстав, визначених законом з обов`язковим врахуванням принципу розумності строків для розгляду справи. У справі «N.B. проти України» Суд зазначив, що «розумність тривалості розгляду справи має визначатися в світлі обставин справи, а також з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, важливість предмета розгляду для заявника» («N.B. проти України», 3 квітня 2008 року, §40). Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо неї, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року). У рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та своєчасного (без невиправданих зволікань) розгляду і вирішення справи. Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у своїх правових висновках у справі №800/547/17, направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення особи «належним». Обов`язок судів «повідомити» полягає у тому, щоб інформувати учасника справи про судове засідання, а не забезпечити його участь в цьому засіданні. За таких обставин, суд апеляційної інстанції зробив усе можливе для сповіщення ОСОБА_1 про місце, день та час апеляційного розгляду та, враховуючи відомості телефонного повідомлення (телефонограми), вважає його сповіщеним належним чином та вважає за можливе провадити апеляційний розгляд за відсутності належно повідомленого апелянта. Апеляційний розгляд належить провадити в межах поданої апеляційної скарги з урахуванням відомостей, наявних у матеріалах цієї справи. Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у матеріалах справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні. Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні Правил дорожнього руху, передбачених п. 2.5, а саме: на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції відмовився. Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Натомість, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП підтверджуються наявними у справі відомостями, а саме: відомостями з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1№517809 від 19.11.2025 року, в якому зазначено факт керування ОСОБА_1 19.11.2025 року о 18-й годині 15 хвилин ОСОБА_1 керував транспортним засобом ГАЗ 2410 державний номерний знак НОМЕР_1 в с. Піщанка по вул. Першотравневій, Берестинського району, Харківської області з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння рук, почервоніння обличчя. Від проходження огляду на стан сп`яніння відмовився, як на місці зупинки так і в закладі охорони здоров`я. У графі «пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, по суті порушення зазначено власний підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (а.с.1), що свідчить про те, що водія було ознайомлено із змістом вказаного протоколу, однак який відмовився надавати пояснення по суті справи, зокрема і свої заперечення щодо дій працівників поліції. Відомостями копії посвідчення водія встановлено, що ОСОБА_1 отримував посвідчення водія НОМЕР_2 , а тому не виконання водієм вимог Правил дорожнього руху в частині обов`язків водія, є свідомими діями ОСОБА_1 . Відповідно до відомостей акту огляду на стан сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу не проводився у зв`язку із відмовою водія (а.с. 2). Відомостями направлення на огляд водія транспортного засобу з метою встановлення стану сп`яніння встановлено, що медичний огляд ОСОБА_1 не проводився у зв`язку із його відмовою (а.с. 4). Відомостями відеозапису фіксації обставин правопорушення, доданого до протоколу встановлено, що транспортний засіб ГАЗ 2410 державний номерний знак НОМЕР_1 в темний час доби рухався дорогою загального користування та був зупинений працівниками поліції. Під час початку проведення процесуальних дій працівники поліції встановили особу водія через застосунок «Дія», а також встановили його зміну положення в автомобілі з місця водія на заднє пасажирське. З відеозапису вбачається, що працівники поліції правильно встановили, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом, оскільки під час проведення процесуальних дій він особисто повідомив працівників поліції про те що їздив в магазин. Разом з тим, під час проведення процесуальних дій у водія було встановлено ознаки алкогольного сп`яніння. Належить врахувати, що водій ОСОБА_1 особисто декілька разів зазначав про те, що має запах алкоголю з порожнини рота та просив працівників поліції не складати відносно нього протокол про адміністративне правопорушення. Такі дії, особи, яка притягається до адміністративної відповідальності об`єктивно сприймалася працівниками поліції, як відмова ОСОБА_1 від проведення огляду на стан сп`яніння. Належить також врахувати, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності у цій справі під час проведення процесуальних дій вочевидь передбачала негативні наслідки за керування транспортним засобом в стані сп`яніння, оскільки неодноразово зазначала працівникам поліції про те, що ОСОБА_1 в майбутньому буде позбавлений права керування транспортними засобами у разі складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення. При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. ОСОБА_1 не скористався процесуальною можливістю та не звертався із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП). Разом з тим, стороною захисту не надано відомостей про звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду. Отже, суд встановив, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції або їх упередженості під час проведення ними дій та складання матеріалів про адміністративне правопорушення за відмову ОСОБА_1 від проведення огляду на стан сп`яніння, а матеріали справи не містять відповідних відомостей, що обумовлюють невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів в цій частині. Натомість, саме відмова від проходження огляду водія є процесуально визначальним фактом у цій справі, адже адміністративна відповідальність, встановлена ч.1 ст. 130 КУпАП, що настає в цьому випадку, саме за відмову водія у проходженні огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, що знайшло своє підтвердження у неспростованих відомостях протоколу про адміністративне правопорушення, доданих до нього доказах та інших відомостях, наявних у матеріалах справи. Разом з цим суд апеляційної інстанції вважає належним зазначити, що приписи статей 130 та 266 КУпАП в їх невід`ємному взаємозв`язку встановлюють відповідальність за відмову від проходження огляду, яка настає у випадку відмови водія від будь-якого, визначеного законом порядку, та запропонованого (в разі наявності підстав) огляду, а недійсним є безпосередньо огляд, проведений з порушенням проведення його порядку. Відомостей про порушення проведення порядку огляду на стан сп`яніння матеріали справи не містять. Не надано таких відомостей і суду апеляційної інстанції. Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у її релевантному зв`язку із нормами Закону чинними на момент вчинення правопорушення, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід враховувати, що стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків або зафіксованому технічними пристроями відеозапису, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Приписами абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду в їх релевантному зв`язку із вимогами ч.1 ст. 130 КУпАП в редакції, чинній на момент скоєння правопорушення, встановлено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. А тому, у працівників поліції виникають законні підстави для складання матеріалів про адміністративну відповідальність з моменту фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння в порядку встановленому законом незалежно від причин та способу надання водієм такої відмови. За таких обставин, враховуючи зміст пункту 2.5 Правил дорожнього руху, необхідно вважати, що водій, стосовно якого є підозри про перебування його у стані сп`яніння, саме зобов`язаний пройти огляд у встановленому законом порядку. Вказаний обов`язок водія спрямований на безпеку руху, тому факт відмови від проходження такого огляду законодавство кваліфікує як окреме правопорушення з правовими наслідками, як для перебування його у стані сп`яніння. Таке належить вважати цілком виправданим та логічним, оскільки в протилежному випадку, водії, відмовляючись від такого огляду, мали б можливість приховувати свій стан, і як наслідок уникати юридичної відповідальності. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, (наприклад «Функе проти Франції», «Драган Петрович проти Сербії» (Dragan Petroviж v. Serbia) від 14.04.2020 (скарга № 75229/10), S та Марпер проти Сполученого Королівства) не можливо здійснювати по відношенню до особи будь - якого примусу з метою надання цією особою біологічних зразків, оскільки це в розумінні положень пункту 1 статті 8 Конвенції порушує право особи на повагу до її приватного життя. З відомостей відеозапису, вбачається, що ОСОБА_1 фактично відмовився від проведення огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, про що свідчать його поведінка та висловлювання щодо перспективи позбавлення його права керування транспортними засобами у разі складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення. Також належить взяти до уваги поведінку водія який декілька разів просив працівників поліції не складати відносно нього протокол про адміністративне правопорушення, що свідчить про свідому зневагу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності до встановленої законом процедури фіксації адміністративного правопорушення працівниками поліції та надавали додаткових підстав працівникам поліції сприймати дії ОСОБА_1 , як відмову від проведення огляду на стан сп`яніння. З огляду на фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає, що така поведінка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, вочевидь заважала працівникам поліції провадити процесуальні дії та виконувати свої службові обов`язки, що є неприпустимим в демократичному суспільстві. Враховуючи викладене, а також правові висновки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 року у справі № 335/6977/22 протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкту владних повноважень. На патрульного поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень патрульного поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася. Оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення, а також в межах тих обставин, яких вимагає обстановка, що склалася. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд. З відомостей відеозапису, вбачається, що ОСОБА_1 фактично відмовився від проведення огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, про свідчать його поведінка та висловлювання щодо можливості не складати працівниками поліції протокол про адміністративне правопорушення. Суд апеляційної інстанції, вважає поведінку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності такою, що взагалі свідчить про його відмову проходити огляд на стан алкогольного сп`яніння, оскільки ОСОБА_1 вочевидь розумів, що перебував у стані алкогольного сп`яніння та цього не заперечував. Зазначене фактично позбавляло працівників поліції фактичної можливості направляти особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки ОСОБА_1 , бажаючи уникнути адміністративної відповідальності, своєю поведінкою взагалі відмовився від проведення огляду у встановленому законом порядку. За таких обставин, наявність неспростованих під час апеляційного перегляду відомостей протоколу та долучених до нього доказів, поза розумним сумнівом, дають підстави стверджувати, що ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, взагалі відмовившись від виконання законної вимоги поліцейського про проведення медичного огляду водія на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. У зв`язку з вищевикладеним, суд апеляційної інстанції вважає доводи апеляційної скарги в цій частині необґрунтованими, суб`єктивними та розцінює їх, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 . Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність зупинки транспортного засобу, оскільки ОСОБА_1 не порушував Правил дорожнього руху, апеляційний суд зазначає наступне. Ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» встановлює перелік підстав для зупинки транспортних засобів. Аналіз цієї статті дає підстави стверджувати, що вимоги норм, зазначених у ній здебільшого спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху, а також на забезпечення норм, визначених Законом. Однак, законодавець встановлює виключення і не обмежує працівників поліції підставами для зупинки транспортних засобів, визначених ст. 35 Закону «Про Національну поліцію». Згідно до приписів ст. 31 Закону «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема зупинення транспортних засобів та перевірку документів особи. Застосування цієї статті працівниками поліції має обумовлюватися зовнішніми чинниками або об`єктивними обставинами, які можуть надавати прав або зобов`язувати поліцейського застосувати певні превентивні заходи. При цьому належить врахувати те, що згідно Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено режим «воєнний стан», який діяв і на час оспорюваної події. Цей «режим» має на меті забезпечити безпеку громадян, у зв`язку з чим покладає на правоохоронні органи, зокрема на Національну поліцію обов`язки, пов`язані із забезпечення громадської та національної безпеки шляхом застосування необхідних превентивних заходів, передбачених Законом України «Про Національну поліцію». Суд апеляційної інстанції вважає, що не повідомлення працівниками поліції водіїв про причину зупинки їх транспортних засобів може бути підставою для притягнення посадових осіб до дисциплінарної відповідальності, однак не тягнуть за собою скасування попередніх та подальших правових процедур, оскільки водії, зокрема і ОСОБА_1 , не позбавляються можливості запитати працівників поліції щодо причин зупинки транспортного засобу. З відомостей відеозапису вбачається, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 був зупинений в нічний час доби. Крім того, з відеозапису вбачається, що водій об`єктивно розумів причину зупинки його транспортного засобу, оскільки бажаючи уникнути відповідальності зміним місце знаходження в автомобілі. Тим більше, ОСОБА_1 запитував працівників поліції про те, «хто його заклав», що об`єктивно спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині. Щодо виявлення ознак алкогольного сп`яніння працівниками поліції, а також про повідомлення їх водію апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до п.3 Розділу І «Інструкцією про виявлення у водіїв транспортних засобів алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС України №1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі Інструкція) вбачається, що ознаками алкогольного сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці. Зазначеними нормами закону встановлено, що поліцейський уповноваженого підрозділу Національної поліції України, керуючись вищенаведеним переліком ознак сп`яніння, самостійно визначає наявність чи відсутність підстав у особи для проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. Тобто, виявлення працівником поліції у водія ознак наркотичного чи алкогольного сп`яніння належить до його повноваженнями, що знайшло своє законне відображення у процесуальному закріпленні працівником поліції своїх висновків щодо наявності ознак алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 у акті огляду на стан сп`яніння, що відповідає вимогам ст. 252 КУпАП відповідно до яких орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Крім того, матеріали справи не містять відомостей, що дають підстави вважати дії працівників поліції незаконними. А від так, доводи сторони захисту в цій частині слід вважати безпідставними. Доводи апеляційної скарги захисника про те, що копія направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, складається працівником поліції та одночасно надається особі, яка має проходити такий огляд, є також безпідставними та суб`єктивними, з огляду на наступне. Так, огляд особи на стан сп`яніння проводиться відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння від 09.11.2015 року, а також Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМ України № 1103 від 17.12.2008 року (зі змінами), згідно яких, якщо водій погодився на проведення огляду він направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я. Форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 до цієї Інструкції (п. 8 розділу ІІ Інструкції від 09.11.2015 року). З метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення (п. 9 розділу ІІ Інструкції від 09 листопада 2015 року та п. 7 Порядку від 17.12.2008 року). Зміст висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп`яніння повідомляється оглянутій особі в присутності поліцейського, який її доставив, про що робиться запис у вищезазначеному висновку, перший примірник якого видається під підпис поліцейському (п.п. 17, 20 розділу ІІІ Інструкції від 09.11.2015 року, п. 13 Порядку від 17.12.2008 року). Отже, за змістом вищенаведених норм, направлення водія транспортного засобу на огляд з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння складається не для вручення водію і йому не передається, як помилково вважає апелянт, а складається працівником поліції для лікаря, як підстава проведення цим лікарем огляду особи, і відповідно таке направлення залишається у лікаря, а в разі проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу або відмови водія від проходження такого огляду має бути долучена до матеріалів адміністративного провадження. Вся процедура огляду водія у медичному закладі проводиться виключно за участю працівників поліції, які і доставляють водія до лікарні, а не водій сам прибуває туди із направленням. З відомостей відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 своєю поведінкою, яка вочевидь свідчить про його небажання проходити огляд на стан сп`яніння, фактично відмовився від його проведення, що позбавляло працівників поліції процесуальних підстав направляти його до закладу охорони здоров`я та зобов`язувало їх долучити направлення до матеріалів цієї справи, що і було зроблено (направлення долучено до матеріалів справи (а.с.5). Доводи апеляційної скарги про те, що відомості протоколу про адміністративне правопорушення стосовно місця події правопорушення належить вважати суб`єктивними, оскільки усі матеріали справи оцінюються судом у їх сукупності. Відомості цієї справи, як зазначалось вище, надають об`єктивних підстав встановити, що ОСОБА_1 було вчинене правопорушення п. 2.5 Правил дорожнього руху, відповідальність за яке, передбачене ст. 130 КУпАП. Водночас матеріали цієї справи не містять відомостей, щодо повторного притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за аналогічне правопорушення у цей же час в іншому місці, що спростовує доводи його апеляційної скарги в цій частині. Доводи, апеляційної скарги стосовно того, що ОСОБА_1 не підписував акт огляду водія на стан сп`яніння за допомогою технічних засобів, не спростовує його вину у вчиненому правопорушенні, оскільки решта доказів, зокрема і відомості відеозапису, об`єктивно свідчать про порушення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності п. 2.5 Правил дорожнього руху, відповідальність за яке, передбачене ст. 130 КУпАП. Оцінюючи відомості цих доказів у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: відмови особи, що притягається до адміністративної відповідальності від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в закладі охорони здоров`я. Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту. Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам. Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними. Керуючись ст. 294 КУпАП, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову судді Берестинського районного суду Харківської області від 23 березня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.К. Шабельніков