Постанова Харківський апеляційний суд № 638/18444/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 року м. Харків справа № 638/18444/25 провадження № 22-ц/818/2011/26 Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Тичкової О.Ю., суддів колегії Пилипчук Н.П., Яцини В.Б., сторони справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю ««Коллект Центр» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2025 року ухвалене у складі судді Зінченка О.В.,- ВСТАНОВИВ: У вересні 2025 року ТОВ «Коллект-Центр» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитними договорами № 4831320 від 29.09.2021; № 103206216 від 28.09.2021 у розмірі 92984 грн, суму сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25000 грн Позов обґрунтований тим, що 28.09.2021 та 29.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мілоан" та ОСОБА_1 укладено договори кредиту № 103206216 та № 4831320, за умовами яких відповідач отримав два кредити у розмірі 7000 грн та 8000 грн. Кредитодавцем свої зобов`язання за договорами виконані у повному обсязі шляхом перерахування кредитних коштів на картковий рахунок, вказаний відповідачем при їх укладенні. У подальшому позивач набув право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вказаними кредитними договорами внаслідок укладення низки договорів факторингу. Позивач зазначає, що відповідач взяті на себе зобов`язання за умовами договорів не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість: 1. за договором № 4831320 від 29.09.2021 у розмірі 49976.00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) - 8000.00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 41712.00 грн; заборгованість за комісіями - 264.00 грн.

2. За договором №103206216 від 28.09.2021 у розмірі 43008.00 грн, з яких: Заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) - 7000.00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 35623.00 грн; заборгованість за комісіями - 385.00 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість у сумі 92984,00 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн Рішення тим, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог. Оскільки відповідачем не виконано належним чином свого обов`язку з повернення кредиту, з нього на користь позивача як нового кредитора підлягають стягненню тіло кредиту і відсотки за користування кредитом, нараховані у межах строку кредитування за обома кредитними договорами. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Коллект-Центр» . Апелянт зазначає щосудом було безпідставно прийнято до уваги, як достовірні і допустимі, докази і документи, що не мають жодної ознаки посвідчення їх підписом відповідача, ані електронного, ані власноручного. Докази на підтвердження того, що відповідачем було погоджено та підписано графік повернення таких коштів, ні в змісті договору, ні в будь-яких інших документах, оформлених при наданні кредитних коштів, реквізити повного карткового рахунку відповідача не зазначено. Згідно матеріалів справи також є невизначеними Банківські реквізити кредитора. Тому довідка Приватбанка і виписки по рахунку не підтверджують зарахування коштів на рахунок відповідача саме з рахунків кредитора. Позивач не надав суду доказів приналежності кредитору хоч одного з рахунків, з яких відповідач отримував кошти на власний рахунок. Скаржник звертає увагу суду на те, що чинне законодавство України не містить вимог щодо спеціальних засобів доказування за допомогою яких має підтверджуватись розмір і підстави заборгованості, відповідно, в цьому випадку застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування. 09.03.2026 від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення законним та обґрунтованим. Зазначає що в матеріалах справи наявні всі докази на підтвердження факту укладання кредитних договорів між сторонами та отримання відповідачем кредитних коштів. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 29.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мілоан" та ОСОБА_1 укладено договір № 4831320, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 8000 грн. Договір укладено в електронному вигляді та підписано позичальником із застосування одноразового ідентифікатора V44539. (т.1 а.с. 320-324) Згідно п. 1.1. договору кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі кредит), а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором. Відповідно до п. 1.5.2. договору проценти за користування кредитом: 912.0 грн., які нараховуються за ставкою 0.38 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Згідно п. 1.6. договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.0 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Умовами кредитного договору передбачена видача кредитних коштів позичальнику безготівково, а саме шляхом переказу коштів на картковий рахунок. Додаток 1 та 2 до даного договору є графік платежів за договором про споживчий кредит №4831320від 29.09.2021 та паспорт споживчого кредиту від 29.09.2021 підписаний електронним підписом із використанням одноразового ідентифікатора.(т.1 а.с.346,366) Відповідно до анкети-заяви на кредит №4831320від 29.09.2021 вбачається процес оформлення та розгляду заяви відповідно до погоджених умов кредитування. Анкета-заява містить паспортні та анкетні дані відповідача, основні умови кредитування: сума кредиту, строк, проценти. (т.1 а.с.386) Відповідно до довідки про ідентифікацію складеною ТОВ «Мілоан» кредитний договір №4831320від 29.09.2021 був підписаний відповідачем із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором V44539 дата і час відправки одноразового ідентифікатора позичальнику: 29.09.2021 номер телефону, на який відправлено одноразовий ідентифікатор: +380508649362(т.1 а.с.406) Відповідно до квитанції платіжної системи Liqpay вбачається що щгідно договору №4831320на номер картки НОМЕР_1 було перераховано кошти у сумі 8000,00 грн (т.1 а.с.407) ТОВ «Мілоан» надав до суду відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №4831320(т.1 а.с. 408-409) Крім того, 28.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІЛОАН" та ОСОБА_1 укладено договір № 103206216, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 7000 грн. Договір укладено в електронному вигляді та підписано позичальником із застосування одноразового ідентифікатора S95278.(т.1 а.с.301-302) Згідно п. 1.1. договору кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі кредит), а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором. Відповідно до п. 1.5.2. договору проценти за користування кредитом: 1323.0 грн., які нараховуються за ставкою 0.63 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Згідно п. 1.6. договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.0 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Умовами кредитного договору передбачена видача кредитних коштів позичальнику безготівково, а саме шляхом переказу коштів на картковий рахунок. Додаток 1 та 2 до даного договору є графік платежів за договором про споживчий кредит №103206216 від 28.09.2021 та паспорт споживчого кредиту від 28.09.2021 підписаний електронним підписом із використанням одноразового ідентифікатора.(т.1 а.с.306-307) Відповідно до анкети-заяви на кредит №103206216 від 28.09.2021 вбачається процес оформлення та розгляду заяви відповідно до погоджених умов кредитування. Анкета-заява містить паспортні та анкетні дані відповідача, основні умови кредитування: сума кредиту, строк, проценти. (т.1 а.с.308) Відповідно до довідки про ідентифікацію складеною ТОВ «Мілоан» кредитний договір №103206216 від 28.09.2021 був підписаний відповідачем із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором S95278 дата і час відправки одноразового ідентифікатора позичальнику: 28.09.2021 номер телефону, на який відправлено одноразовий ідентифікатор: +380508649362(т.1 а.с. 314) Відповідно до квитанції платіжної системи Liqpay вбачається що щгідно договору №103206216 на номер картки НОМЕР_1 було перераховано кошти у сумі 7000,00 грн (т.1 а.с.315) ТОВ «Мілоан» надав до суду відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №103206216 (т.1 а.с. 316-317). 13.01.2022 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір № 13-01/2022-79, відповідно до якого останнє набуло права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4831320, укладеним із ОСОБА_1 (т.1 а.с.369-378) Відповідно до платіжного доручення №321170001 від 14.01.2022 року ТОВ «Вердикт Капітал» сплатило ТОВ «Мілоан» 3 686 675,52 грн в рахунок оплати за договором факторингу №13-01/2022-79 від 13.01.2022 року. (т.1 а.с.379) Відповідно до акту приймання передачі реєстру боржників за договором факторингу № 13-01/2022-79від 13.01.2022 року фактор прийняв а клієнт передав реєстр боржників кількістю 2560 осіб. (т.1 а.с.380-381) Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №13-01/2022-79від 13.01.2022 року за №3420 міститься боржник ОСОБА_1 , кредитний договір №4831320, сума заборгованості за тілом 8000,00 грн, за процентами 24912,00 грн, за комісією 264,00 грн (т.1а.с.385) 17.01.2022 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір № 17-01/2022-54, відповідно до якого останнє набуло права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 103206216, укладеним із ОСОБА_1 (т.1 а.с.351-360) Відповідно до платіжного доручення №321370005 від 18.01.2022 року ТОВ «Вердикт Капітал» сплатило ТОВ «Мілоан» 2 026 481,75 грн в рахунок оплати за договором факторингу №17-01/2022-54 від 17.01.2022 року. (т.1 а.с.361) Відповідно до акту приймання передачі реєстру боржників за договором факторингу №17-01/2022-54 від 17.01.2022 року фактор прийняв а клієнт передав реєстр боржників кількістю 2560 осіб (т.1 а.с.362-363). У реєстрі боржників до договору факторингу №17-01/2022-54 від 17.01.2022 року за №1191 міститься дані про боржника ОСОБА_1 , кредитний договір №103206216, сума заборгованості за тілом 7000,00 грн, за процентами 22323,00 грн, за комісією 385,00 грн (т.1а.с.368). 10.01.2023 було укладено договір № 10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договорами № 4831320 та № 103206216, укладеними із ОСОБА_1 (т.1 а.с.327-334). Відповідно до акту приймання передачі реєстру боржників за договором факторингу №17-№ 10-01/2023 від 10.01.2023 року фактор прийняв а клієнт передав реєстр боржників кількістю 207 307 осіб (т.1 а.с.340-341). Згідно даних реєстру боржників до договору факторингу -№ 10-01/2023 від 10.01.2023 року за №22223 міститься боржник ОСОБА_1 , кредитний договір №4831320, сума заборгованості за тілом 8000,00 грн, за процентами 41712,00 грн, за комісією 385,00 грн (т.1а.с.368). Даними реєстру боржників до договору факторингу -№ 10-01/2023 від 10.01.2023 року за №28087 підтверджується перехід права вимоги щодо боржника ОСОБА_1 , кредитний договір №103206216, сума заборгованості за тілом 7000,00 грн, за процентами 35623,00 грн, за комісією 385,00 грн (т.1а.с.368) Відповідно до розрахунку заборгованості складеного ТОВ «Вердикт Капітал» за кредитним договором № 4831320 від 29.09.2021 товариством здійснювалось нарахування процентів за період з 13.01.2022 року по 23.02.2022 нараховано 16800,00 грн та загальна сума заборгованості складає 49976,00 грн (т.1 а.с.318) Згідно розрахунку заборгованості складеного ТОВ «Вердикт Капітал» за кредитним договором №103206216 від 28.09.2021 товариством здійснювалось нарахування процентів за період з 17.01.2022 року по 23.02.2022 нараховано 13300,00 грн та загальна сума заборгованості складає 43008,00 грн (т.1 а.с.319) Відповідно до розрахунків заборгованості складених ТОВ «Коллект Центр» за кредитним договором №103206216 від 28.09.2021 та кредитним договором №4831320 від 29.09.2021 вбачається що позивачем не здійснювалось нарахування відсотків та загальна сума заборгованості відповідача за обома кредитними договорами становить 92984 грн (т.1 а.с.325-326) Даними листа АТ КБ «Приват Банк» від 23.10.2025 підтверджується, що на ім`я ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_2 емітовано карту № НОМЕР_3 та на вказаний рахунок було зараховано кошти у сумі 7000,00 грн від 28.09.2021 року та у сумі 8000,00 грн від 29.09.2021 року. Також надано виписку за договором б/н за період з 28.09.2021 року по 29.10.2021 року зі змісту якої вбачається рух грошових коштів (т1 а.с.279-282). Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України). Згідно вимог частин 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту, сплата процентів за користування кредитом у строки, розмірі та у валюті, визначеними Кредитним договором. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Колегія суддів погоджується з висновком суду про доведення переходу до позивача права вимог до відповідача за кредитним договором 103206216 від 28.09.2021 та кредитним договором 4831320 від 29.09.2021, оскільки це підтверджується даними наявних в матеріалах справи копій договорів факторингу та актів приймання передачі реєстру боржників. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Суду не надано доказів на спростовування презумпції правомірності договору факторингу 10-01/23 від 10.01.2023, договору факторингу №17-01/2022-54 від 17.01.2022 року, договору факторингу №13-01/2022-79 від 13.01.2022 року. Даними договорів кредиту № 103206216 від 28.09.2021 року та № 4831320 від 29.09.2021 підтверджується, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства. Оскільки без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19. Згідно зі статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» та частинами першою, другою статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Згідно з пунктом 5.4 цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Пунктом 5.6 вказаного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 214/1423/15-ц (провадження № 61-8821св24). Факт перерахування коштів на банківську карту, емітовану на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) підтверджується інформацією та виписками за картковим рахунком, наданими АТ КБ «Приватбанк» (лист № 20.1.0.0.0/7-251024/71349 від 30.10.2025). Таким чином, твердження позивача про те, що він не підписував договори, є необґрунтованими, оскільки без ознайомлення з вказаними умовами та накладенням електронного підпису укласти кредитний договір неможливо. Також колегія судів відхиляє доводи представник відповідача про те, що графік платежів не містить підпису відповідача, оскільки це не спростовує факт укладення кредитних договорів, які такі підписи містять. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, в якій, зокрема, зазначено, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). Судом встановлено, що положеннями пункту 2.3.1.2. кредитного договору № 103206216 від 28.09.2021 передбачено пролонгацію на стандартних (базових) умовах, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах. Проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6. договору. Відповідно до п.1.6 зазначеного кредитного договору стандартна процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Відповідні умови містяться і у кредитному договорі № 4831320 від 29.09.2021. З наведеного вбачається, що підписанням договору про споживчий кредит № 103206216 від 28.09.2021 та № 4831320 від 29.09.2021 сторони досягли згоди щодо умов, зокрема про нарахування відсотків та можливості продовження строку кредитування отже нарахування відсотків за вказаними кредитними договорами наступним кредитором є правомірним. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі за № 343/557/15-ц зроблено висновок: «Так, за змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній станом на 08 травня 2007 року) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Частиною третьою вищезазначеної статті (в редакції на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами. Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.» Колегія суддів звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства. Відтак, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 264,00 грн за кредитним договором №4831320 від 29.09.2021 року та 385,00 грн за кредитним договором №103206216 від 28.09.2021 Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20). Оскільки, суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права у зв`язку з чим оскаржуване рішення змінити в частині визначеного судом розміру заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр». Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні, позов ТОВ «Коллект Центр» підлягає частковому задоволенню та стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Колект Центр» заборгованість за кредитним договором №103206216 від 28.09.2021 та за кредитним договором №4831320 від 29.09.2021 в загальному розмірі 92 335,00 грн. Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам. З матеріалів справи вбачається, що сума сплаченого позивачем судового збору за подання позову становить 2422,40 грн, сума сплаченого судового збору відповідачем за подання апеляційної скарги становить 3633,60 грн. Оскільки вимоги підлягають частковому задоволенню на 99,30%, а апеляційна скарга задоволена на 0,70% отже з відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2405,44 грн а з позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 25,43 грн та з урахуванням взаємозаліку з ОСОБА_1 належить стягнути 2380,01 грн витрат пов`язаних зі сплатою судового збору. Згідно з ч. 1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України). Із положень ч.ч. 1-5ст.137ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. В силу ч.ч. 2, 3, 8ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу. До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту. Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18). На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг). Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат. Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19). Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу вартість яких згідно Договору про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024 та витяг з акту № 13 про надання юридичної допомоги від 31.08.2025 становить 25000 грн. Дослідивши надані докази витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, обсяг отриманої позивачем правової допомоги в межах даної справи, оцінюючи заявлений представником позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді, дотримуючись принципу диспозитивної, а також з урахуванням складності справи, співмірності, доцільності та необхідності понесених позивачем витрат, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 слід стягнути 9500,00 грн. Керуючись ст.ст.367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Ковальова Юрія Юрійовича який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2025 року змінити в частині визначеного судом розміру заборгованості. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (ЄДРПОУ 44276926) заборгованість у сумі 92 335 (дев`яносто дві тисячі триста тридцять п`ять) гривень 00 коп. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (ЄДРПОУ 44276926) судовий збір у розмірі 2380 (дві тисячі триста вісімдесят) гривень 01 коп. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (ЄДРПОУ 44276926) витрати на правову допомогу у розмірі 9500 (дев`ять тисяч) гривень 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.Ю. Тичкова Судді: Н.П. Пилипчук В.Б. Яцина